18 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/4097/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.07.2025 ( суддя Прудивус О.В.) в адміністративній справі №280/4097/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті індексації пенсії, починаючи з 01.03.2022, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», від 23.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», з урахуванням в об'єкті здійснення індексації доходів позивача у формі пенсії щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000,00 грн., передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», без обмеження пенсії максимальним розміром;
зобов'язати відповідача, з урахуванням раніше виплачених сум, нарахувати та виплатити позивачу з 01.03.2022 пенсію з урахуванням розміру її підвищення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», від 23.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», з урахуванням в об'єкті здійснення індексації доходів позивача у формі пенсії щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000,00 грн., передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», без обмеження пенсії максимальним розміром та без застосування до неї з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»;
вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він з 20.12.2001 перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення від 07.12.2021 № 33/28-2724, грошове забезпечення позивачу обчислено станом на листопад 2019 року виходячи з наступних складових: 1) посадовий оклад - 3 000,00 грн.; 2) оклад за спеціальним званням підполковника поліції - 2 200,00 грн.; 3) надбавка за стаж служби в поліції 50% - 2 600,00 грн.; 4) надбавка за специфічні умови проходження служби в поліції 59,75% - 4 600,50 грн.; 5) надбавка за службу в умовах режимних обмежень 10% - 300,00 грн.; 6) премія 49,95% - 6 373,87 грн.; усього - 19 134,87 грн. Розмір нарахованої пенсії станом на 01.12.2019 складає 15 116,15 грн. Також, позивач у позовній заяві зазначив, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.06.2024 по справі № 280/3818/24 відповідача зобов'язано поновити нарахування та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000,00 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, з моменту припинення виплати після проведених перерахунків його пенсії на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.05.2022 у справі № 280/1411/22, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2023 у справі № 280/2063/23. 09.04.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку та виплати пенсії, оскільки розмір пенсійного забезпечення, який було встановлено відповідачем при проведенні перерахунку збільшення пенсії позивачу у 2022-2025 роках за процедурою індексації на визначений щороку коефіцієнт збільшення, не відповідає нормам чинного законодавства, що зумовлює необхідність проведення перерахунку пенсії. Однак згідно з листом відповідача від 29.04.2025 № 7096-6231/Л-02/8-0800/25 позивач отримав відмову у здійсненні такого перерахунку. З огляду на викладені обставини, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.07.2025 адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали у порядку ст. 249 КАС України.
Відповідно до ст. 324 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Згідно з ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Наведена норма надає суду диспозитивне право постановити окрему ухвалу у випадку, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення закону.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2023 року у справі №990/131/22 зазначила, що інститут окремої ухвали спрямований на реагування суду у тих випадках, коли порушення закону настільки очевидне, зухвале та систематичне, що не дозволяє суду бути інертним до таких порушень і спонукає до ефективних дій, втіленням яких має бути окрема ухвала.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 10 січня 2024 року по справі №320/4936/23 суд має право, а не зобов'язаний постановляти окрему ухвалу. Проте, враховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов'язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.
Крім того, підставою для окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Суд зобов'язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.
Між тим, правовими положеннями адміністративного судочинства не передбачено притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність, яких визнаються протиправними.
Разом з тим, постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали не відноситься до переліку можливих засобів захисту порушеного права позивача, а лише є виявленням порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню такого порушення.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що постановлення окремої ухвали є правом суду, а не його обов'язком.
Отже, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
З огляду на вищевикладене, у задоволенні клопотання позивача про постановлення окремої ухвали слід відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 20.12.2001 перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями розрахунків пенсії (а.с.13-16) та протоколів за пенсійною справою (а.с.17-20).
09.04.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, оскільки розмір пенсійного забезпечення. який було встановлено відповідачем при проведенні перерахунку збільшення пенсії позивачу у 2022-2025 роках за процедурою індексації на визначений щороку коефіцієнт збільшення, не відповідає нормам чинного законодавства, що зумовлює необхідність проведення перерахунку пенсії (а.с.21-26).
Листом відповідача від 29.04.2025 № 7096-6231/Л-02/8-0800/25 позивача повідомлено про те, що йому з 01.03.2022, з 01.03.2023, з 01.03.2024 та з 01.03.2025 проведено індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,14; 1,197; 1,0796 та 1,115 відповідно. Також на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/3818/24 відповідачем проводиться нарахування у складі пенсії щомісячної доплати у розмірі 2 000,00 грн. (а.с.27).
Крім того, у листі від 29.04.2025 № 7096-6231/Л-02/8-0800/25 відповідач стосовно виплати пенсії без обмеження максимальним розміром зазначив, що законодавством передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсія за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (один прожитковий мінімум, установлений для осіб, які втратили працездатність з 01.03.2024 становить 2 361,00 грн.). На теперішній час позивач отримує пенсію у максимальному розмірі, а отже підстав для проведення відповідного перерахунку відсутні. (а.с.27).
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Тобто, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Абзацом третім преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-ХІІ (встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
За змістом частин першої і третьої статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024р. №4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, але не виключно, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025р. №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ.
Закон №4059-ІХ та постанова №1 фактично змінили умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, без унесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що порушує соціальну гарантію гідного пенсійного забезпечення таких осіб, які встановлені Законом №2262-ХІІ.
Колегія суддів наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 1-1 Закону №2262-ХІІ, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №4059-ІХ.
У рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року №22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Тож у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.
Оскільки Законом №2262-ХІІ, як спеціальним законом, і Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у спосіб застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону №4059-ІХ та постанови № 1.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015 року за №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.
Згідно з постановою від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України..
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, на думку колегії суддів застосування при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України № 2262-ХІІ, Постанови № 1 є протиправними діями.
Щодо дій відповідача під час обмеження пенсії максимальним розміром позивача (встановлення коефіцієнтів до відповідних сум перевищення), то Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов'язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону України № 2262-XII. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону України № 2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
У Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою № 1.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Крім того, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 27.01.2022 у справі № 240/7087/20, від 17.02.2022 у справі № 640/11168/20, від 02.08.2022 у справі № 240/1369/21, від 08.09.2022 у справі № 380/6429/20, від 28.11.2022 у справі № 340/5306/21, від 20.01.2023 у справі № 640/24801/19, від 04.12.2024 у справі № 380/24300/23 Верховний Суд наголосив на протиправності обмеження пенсійним органом максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом України №2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону України № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Колегія суддів також враховує, що відмовляючи у відкритті провадження за поданням судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи №200/116/25 як зразкової та за поданням судді Полтавського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи №440/534/25 як зразкової, Верховний Суд в ухвалах від 25 лютого 2025 року у справі №200/116/25 та від 26 лютого 2025 року у справі 440/534/25 звернув увагу на те, що Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція щодо застосування норм Закону №2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій. Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року (справа №400/2085/19), 20 липня 2022 року (справа № 340/2476/21), 25 липня 2022 року (справа №580/3451/21), 30 серпня 2022 року (справа № 440/994/20), 17 березня 2023 року (справа №340/3144/21) та інших Верховний Суд дійшов висновку, що у правовідносинах стосовно призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій пенсійного органу щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1 та обмеження максимальним розміром при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
При цьому колегія суддів також зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005р.).
Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.07.2025 в адміністративній справі №280/4097/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 18 листопада 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 21 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко