27 листопада 2025 року справа №200/3908/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі № 200/3908/25 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просила: визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 народження в проведенні нарахування та виплати заборгованості з виплати пенсії її померлого чоловіка ОСОБА_2 , яка виникла при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №200/1231/24, за період з 01.12.2019 по 31.08.2024 у загальній сумі 310952,75 грн; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії її померлого чоловіка ОСОБА_2 , яка виникла при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №200/1231/24, за період з 01.12.2019 по 31.08.2024, у загальній сумі 310952,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсіонера МВС України - ОСОБА_2 , який у грудні 2024 року помер. За життя ОСОБА_2 , перебував на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримував пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. На виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду у справі 200/1231/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області проведено перерахунок пенсії померлого, проте не було виплачено різниці між нарахованою та виплаченою пенсією. На підставі ст. 61 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб позивач звернувся до відповідача із вимогою виплатити їй неотриману померлим пенсію, втім відповідач відмовив їй у такій виплаті. Позивач вважає, що відмова відповідача виплатити їй недоотриману померлим чоловіком пенсію є протиправною та такою, що суперечить т. 61 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі № 200/3908/25 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у виплаті ОСОБА_1 згідно з ч. 1 ст. 61 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб, пенсії у розмірі 310952 гривень 75 копійок, що підлягала виплаті за життя її померлому чоловікові - ОСОБА_2 , пенсіонеру, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XI. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в порядку ч. 1 ст. 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» на користь ОСОБА_1 пенсію у розмірі 310 952 гривень 75 копійок, що підлягала виплаті за життя її померлому чоловікові - ОСОБА_2 .
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсіонера МВС України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, що є відповідачем у справі, та отримував пенсію, призначену відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених від військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №200/1231/24 вирішено зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплату пенсії за вислугу років за останньою штатною посадою ОСОБА_2 на підставі виданої уповноваженим органом - Державною установою “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» довідки про розмір грошового забезпечення від 29.01.2024 за № 7622/Д за листопад 2019 року, відповідно до статей 43, 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ, положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 “Пpo грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», із обов'язковим урахуванням розмірів щомісячних видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії з 01.12.2019, виходячи від суми 16663,52 гривень щомісячного грошового забезпечення, а також виплатити різницю між розміром перерахованої пенсії (з урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останньою штатною посадою та вже виплачених щомісячних сум на підставі вищезазначеної довідки про розмір грошового забезпечення.
25.07.2024 вищезазначене рішення суду набуло законної сили, в серпні 2024 року пенсія ОСОБА_2 була за вказаним рішенням перерахована та в вересні 2024 року він отримав підвищений розмір пенсії. Цей перерахунок пенсії позивачу зроблено за вищезазначеним рішенням суду з 01.12.2019, що підтверджується листом відповідача від 08.08.2024 за № 16541/02-16 та додатком до нього - перерахунком пенсії позивача з 01.09.2024.
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.08.2024 № 16541/02-16 доплата до пенсії ОСОБА_2 за період з 01.12.2019 по 31.08.2024 визначена у загальній сумі 310952,75 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсіонер МВС України - ОСОБА_2 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 за життя та ОСОБА_1 були в зареєстрованому шлюбі, були зареєстровані за однакової адресою, проживали разом як внутрішньо переміщені особи разом, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, їх паспортами, довідками ВПО №1217-5001247556, №1217-5001247878.
27.01.2025 ОСОБА_1 звернулась до відділу з обслуговування громадян №11 із заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера та у відповідь отримала лист №0500-0203-8/10569 від 06.02.2025 яким фактично відмовлено в виплаті заборгованості з виплати пенсії її померлого чоловіка ОСОБА_2 посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань ,виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, регулюються Законом України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон №2262-ХІІ).
Ст.8 Закону №2262-XII передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ст.10 Закону №2262-XII призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у ст.1-2 цього Закону, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Згідно з ч.2, 3 ст.51 Закону №2262-XII перерахунок пенсій, призначених особам, які мають право на пенсію за цим Законом, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Ст.61 Закону №2262-XII передбачено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Подібні положення передбачені також ст.52 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, згідно з якою сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у ч.2 ст.36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Наведенні приписи Законів України № 2262 та № 1058 узгоджуються із приписами ст. 1227 Цивільного кодексу України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно з п.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Форма цієї заяви затверджено додатком № 4 до зазначеного Порядку.
Згідно з п.9 розділу II Документи, які необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший та виплати пенсії, допомог Порядку 3-1 до заяви про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подаються такі документи:
1) свідоцтво про смерть пенсіонера; 2) документи, що підтверджують належність членів сім'ї до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника, які передбачені пунктом 3 цього розділу; 3) документи, що засвідчують родинні відносини з померлим пенсіонером, які передбачені п.12 цього розділу, та відомості про проживання з пенсіонером на день його смерті (у разі неможливості надати такі документи факт проживання з пенсіонером встановлюється у судовому порядку) (для виплати членам сім'ї, що не належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника).
Отже, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються, у тому числі батькам або іншим членам сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є дружиною померлого ОСОБА_2 , позивач надала у межах 6 місячного строку заяву про виплату неодержаної померлим пенсії.
Наявна в матеріалах справи заява позивача, якою вона повідомила відповідача про намір отримати недоотриману пенсію померлого чоловіка написана позивачем, зазначена заява містить всі необхідні реквізити такої заяви, що визначені у затвердженій додатком № 4 до Порядку № 3-1 формі заяви. До заяви додані: документи, що підтверджують родинні заявки із померлим - свідоцтво про народження померлого та паспортні відомості заявника; смерть пенсіонера - свідоцтво про смерть та документи, що містять банківські реквізити, на які відповідач має виплатити суму недоотриманої померлим пенсію. Тобто, позивачем вчинено всі залежні від нього дії, вчинення яких передбачено законодавством для отримання неотриманої за життя померлим пенсії.
У постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №200/10269/19-а сформульований висновок про те, що у разі переходу до членів сім'ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім'ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі № 200/12094/18-а, такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім'ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсія у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 52 Закону № 1058-IV та ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (ч. 2 ст. 52 Закону № 1058-IV), проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб'єктом владних повноважень рішення з цього питання.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлені вимоги про виплату позивачу недотриманої пенсії її померлим до їх включення до складу спадщини, а тому заміна сторони у виконавчому провадженні про яку зазначає відповідач, у цьому випадку, не є належним способом захисту прав заявника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.05.2023 у справі № 520/926/21 та від 21.11.2023 у справі № 420/25799/21.
Таким чином, враховуючи відповідне законодавче регулювання та судову практику, що склалася при вирішенні спірних правовідносин аналогічного характеру, а також беручи до уваги необхідність дотримання критерію ефективності у правовідносинах щодо захисту осіб, що наділені правом отримання нарахованих, але неодержаних за життя пенсіонера сум пенсії, вказане процесуальне питання не може бути вирішене за правилами ст. 52, 379 КАС України, тобто з використанням інституту процесуального правонаступництва або заміни сторони у виконавчому провадженні.
З огляду на викладене вище та враховуючи здійснення позивачем всіх залежних від нього дій спрямованих на отримання відповідних виплат у межах встановлених шести місяців після смерті пенсіонера, відсутність документів, які б свідчили про здійснення виплати цієї суми померлому чоловіку позивача або позивачу, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у виплату позивачу суми недоотриманої пенсії померлим та наявність правових підстав для виплати суми пенсії померлого ОСОБА_2 , що була нарахована на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду у справах № 200/1231/24 в розмірі 310952,75 грн., але за лишилася неодержаною у зв'язку з його смертю.
Щодо відсутності фінансування, необхідного на виплату коштів за судовими рішеннями.
Суд не приймає до уваги вказані посилання відповідача, оскільки положеннями статей 9 та 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
Суд зазначає, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Жодних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Втручання відповідача у право на мирне володіння майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Таким чином, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено.
Доводи відповідача про здійснення виплат в межах бюджетних асигнувань не приймаються судом до уваги, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо не можуть бути поставлені в залежність від видатків бюджету.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2статті 2 КАС України).
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі “Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Ґайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").
Ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).
Закон України “Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (“Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і “Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (“Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та “Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише “на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію “законів» (рішення у справах “Амюр проти Франції», “Колишній король Греції та проти Греції» та “Малама проти Греції». “Майном» може бути як “існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні “легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі “Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). “Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі “Копецький проти Словачини»).
Відповідно до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.п. 3, 4 і 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, в даному випадку порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з пенсію у розмірі 310952,75 грн, що підлягала виплаті за життя її померлому чоловіку.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі № 200/3908/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі № 200/3908/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 27 листопада 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко