Справа №:755/20966/25
Провадження №: 1-кп/755/1810/25
"20" листопада 2025 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду міста Києва, обвинувальний акт та додані до нього матеріали у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100040003090 від 25 вересня 2025 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, до затримання працюючого сушистом в "Осама суші", зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 21 січня 2020 року вироком Деснянського районного суду міста Києва за частиною другою статті п'ятнадцятої, частиною першою статті 185 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі, із застосуванням статті 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік;
- 12 лютого 2020 року вироком Деснянського районного суду міста Києва за частиною першою статті 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень;
- 23 квітня 2021 року вироком Деснянського районного суду міста Києва за частиною другою статті 15, частиною другою статті 185, частиною другою статті 185, частиною другою статті 190 КК України, із застосуванням статтей 70 КК України до покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі;
- 08 червня 2021 року вироком Дніпровського районного суду міста Києва за частиною другою статті 15, частиною другою статті 185 КК України, із застосуванням статті 71 КК України до покарання у виді 1 року 7 місяців позбавлення волі, 10 серпня 2022 року на підставі статті 81 КК України звільнений умовно-достроково з невідбутим терміном 2 місяці 15 днів;
- 20 жовтня 2025 вироком Дніпровського районного суду міста Києва за частиною першою статті 309 КК України до покарання у виді 2 років пробаційного нагляду,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника (адвоката) ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
30 жовтня 2025 року до Дніпровського районного суду міста Києва для розгляду по суті надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100040003090 від 25 вересня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України (справа № 755/20966/25, провадження №1-кп/755/1810/25).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 жовтня 2025 року визначено головуючого - суддю Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та того ж дня передано матеріали провадження.
Ухвалою від 03 листопада 2025 року по даному кримінальному провадженню призначено підготовче судове засідання, на розгляд у якому винесено питання, регламентовані статтями 314-316 КПК України.
Прокурор у підготовчому судовому засіданні просив призначити судовий розгляд кримінального провадження, вважаючи, що обвинувальний акт відповідає вимогам, передбаченим статтею 291 КПК України, справу розглядати суддею одноособово у відкритому судовому засіданні, визначити склад осіб, які будуть брати участь у судовому розгляді та здійснити судовий виклик обвинуваченого та представника потерпілого до суду для допиту.
Крім того, звернувся до суду з письмовим клопотанням про застосування обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останній обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, ризики, передбачені статтею 177 КПК України, а також обставини, які слугували підставою для застосування зазначеного запобіжного заходу на стадії досудового розслідування, на даний час не відпали та продовжують існувати.
Зокрема, на думку прокурора, обвинувачений ОСОБА_3 , офіційно не працює, раніше неодноразово судимий за вчинення кримінальних правопорушень майнового характеру, а відтак наявні всі підстави вважати, що без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачений ОСОБА_3 будуди обізнаним з санкцією статті, яка йому інкримінується, може переховуватися від суду, що унеможливить виконання завдань кримінального провадження. Також прокурор вважає, що ОСОБА_3 може незаконно впливати на свідків, оскільки ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, йому достеменно відомі анкетні дані свідків та існує ризик спроби здійснення впливу на свідків з метою можливої зміни показань у кримінальному провадженні. Крім того, на думку прокурора, ОСОБА_3 може вчинити інше кримінальне правопорушення, та продовжити свою злочинну діяльність, враховуючи те, що він схильний до аналогічних майнових злочинів, що йому інкримінуються, та вчинив новий, аналогічний злочин, засобів для життя не має, а відтак повністю підтверджується наявність даного ризику.
Представник потерпілого ТОВ «Новус-Україна» - ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав думку прокурора, не заперечував щодо призначення обвинувального акта до судового розгляду та застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під варто.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 не заперечував проти призначення кримінального провадження до судового розгляду. Щодо задоволення клопотання прокурора про застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави заперечував. Зокрема, захисник обвинуваченого вважає, що клопотання не обґрунтоване, та на даний час, ризики, зазначені прокурором у клопотанні, відсутні, а тому просив суд відмовити в клопотанні прокурора та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час доби.
Обвинувачений ОСОБА_3 не заперечував проти призначення кримінального провадження до судового розгляду. Щодо клопотання прокурора про застосування щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечив, просив суд відмовити в задоволенні клопотання та застосувати до нього запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічний час доби, при цьому зазначив, що не має наміру здійснювати вплив на свідків.
З норм статті 314 КПК України вбачається, що після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п'яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.
Підготовче судове засідання відбувається за участю обвинуваченого (крім випадків, коли здійснюється спеціальне досудове розслідування), прокурора, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для судового розгляду. Після виконання вимог, передбачених статтями 342-345 цього Кодексу, головуючий з'ясовує в учасників судового провадження їх думку щодо можливості призначення судового розгляду.
У підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення:
1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу;
2) закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу;
3) повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу;
4) направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;
5) призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;
6) доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.
Відповідно до статті 315 КПК України якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду.
З метою підготовки до судового розгляду суд:
1) визначає дату та місце проведення судового розгляду;
2) з'ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд;
3) з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді;
4) розглядає клопотання учасників судового провадження про: здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту; витребування певних речей чи документів; здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні.
5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки до судового розгляду.
Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з вимогами статті 316 КПК України після завершення підготовки до судового розгляду суд постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.
Судовий розгляд має бути призначений не пізніше десяти днів після постановлення ухвали про його призначення.
Вислухавши учасників судового провадження по викладених у статтях 314-315 КПК України питаннях, вивчивши обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування та розписки про отримання обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, письмове клопотання прокурора, обговоривши їх у підготовчому судовому засіданні, суд дійшов наступних висновків.
1. Щодо призначення справи до судового розгляду, складу суду та складу осіб, які братимуть участь у судовому розгляді.
Кримінальне провадження №12025100040003090 від 25 вересня 2025 року підсудне Дніпровському районному суду міста Києва.
Обвинувальний акт складений у відповідності з вимогами чинного КПК України. Підстав, передбачених пунктами 5-8 частини першої або частиною другою статті 284 КПК України, для закриття кримінального провадження чи для направлення клопотання для визначення підсудності, а також для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 КПК України, не встановлено.
Суд також не вбачає підстав для складання досудової доповіді представником уповноваженого органу з питань пробації.
Таким чином, наявні всі підстави для призначення даного кримінального провадження до судового розгляду суддею одноособово.
Відповідно до частини другої статті 27 КПК України кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у разі:
1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;
2) розгляду справи про кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;
3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;
4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;
5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Враховуючи викладене, підстави для здійснення розгляду кримінального провадження у закритому судовому засіданні відсутні.
Судом вирішено питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді: прокурор, представник потерпілого, захисник та обвинувачений.
Таким чином, наявні всі підстави для призначення даного кримінального провадження до судового розгляду.
2. Щодо клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до частини третьої статті 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Згідно з частиною першою статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У частині другій статті 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Статтею 176 КПК України передбачено, що одним із запобіжних заходів є домашній арешт.
Відповідно до статті 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
За правилами частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
Частиною п'ятою статті 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При вирішенні питання доцільності обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд також враховує положення статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях статтей 177, 178, 183 КПК України та враховано судом при вирішенні клопотання прокурора.
З реєстру матеріалів досудового розслідування кримінального провадження №12025100040003090 від 25 вересня 2025 року вбачається, що відносно обвинуваченого ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого закінчується 29 листопада 2025 року.
При вирішенні в підготовчому судовому засіданні питання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд враховує, крім іншого, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, вік та стан здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченого, ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки.
Так, суд враховує, що ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину проти власності за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років, раніше неодноразово судимий, не одружений, офіційно не працевлаштований.
Не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинуваченого винуватим чи невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , дають підстави для висновку, що з боку обвинуваченого існують ризики, передбачені статтею 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Щодо ризику втечі обвинуваченого, суд зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ такий ризик не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку, водночас суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування.
При цьому, дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків відсутні і наявність характеризуючих даних про особу обвинуваченого, його на думку захисту, бездоганну процесуальну поведінку, наявність у нього постійного місця проживання та реєстрації, не виключають наявність зазначених вище ризиків, а також ризику продовження чи повторення протиправної поведінки.
Суд також враховує при вирішенні даного клопотання, що неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров'я встановлюється у визначеному законом порядку, і будь-які належні докази, які б свідчили про те, що у ОСОБА_3 наявні хвороби, які унеможливлюють перебування його під вартою, суду не надані і відповідні обмеження до обвинуваченого застосовуються в передбаченому законом порядку згідно встановленої судової процесуальної процедури.
Також, в судовому засіданні стороною захисту не доведено наявності підстав, які б ставили під сумнів обґрунтованість підозри у розумінні частини п'ятої статті 132 КПК України.
При цьому суд враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог частини п'ятої статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, відображеній у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, пункт 32), те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
Таким чином, враховуючи обставини, перераховані у статті 178 КПК України, а також доведеність прокурором під час розгляду клопотання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою статті 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам, тому клопотання прокурора про застосування обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно задовольнити та застосувати до останнього запобіжний захід - тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Враховуючи викладене, клопотання сторони захисту про застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту задоволенню не підлягає.
Щодо визначення розміру застави суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
У частині п'ятій статті 182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Разом з цим, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: (1) обставини кримінального правопорушення; (2) особливий характер справи; (3) майновий стан; (4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; (5) масштаб його фінансових операцій; (6) даних про особу; (7) встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; (8) «середовище»; (9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин; (10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що обвинувачений може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа.
При цьому встановлений законом обов'язок слідчого судді, суду визначити розмір застави в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою свідчить про те, що застава в певному розмірі здатна забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого на тому ж рівні (з тією ж ефективністю), що і тримання під вартою. Тримання під вартою не застосовується у зв'язку з внесенням застави у розмірі, визначеному слідчим суддею чи судом.
Також, щоб розмір застави можна було вважати таким, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд повинен, врахувавши положення статтей 177, 178 КПК України, та раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, тяжкістю інкримінованого злочину. При цьому слід мати на увазі, що, виходячи з практики ЄСПЛ, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Аналізуючи вимоги чинного національного та міжнародного законодавства, що регулює застосування інституту застави, зокрема виключно повноваження суду у вирішенні цього питання при застосуванні даного запобіжного заходу як альтернативи триманню під вартою, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , його підвищену суспільну небезпеку, майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу, міцність соціальних зв'язків, наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї та малолітніх дітей, як того вимагають вимоги частини четвертої статті 182 КПК України, та наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК України, надані у судовому засіданні пояснення обвинуваченого, суд доходить висновку про можливість визначити обвинуваченому заставу, в розмірі, який становить двадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням у разі внесення застави обов'язків, передбачених статтею 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну .
Суд зважає на те, що застава є неізоляційним запобіжним заходом, проте саме такий обраний її розмір здатен утримати обвинуваченого від дій, які перешкоджатимуть кримінальному провадженню встановленими законом правовими наслідками порушення умов цього запобіжного заходу та не є непомірним з урахуванням всіх обставин справи, захищеного законного інтересу, тяжкості кримінальних правопорушень, що інкримінуються обвинуваченому, і забезпечить стимулюючий ефект цього запобіжного заходу, належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 та належний контроль з боку можливих заставодавців під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання обвинуваченим обов'язків (вказаний висновок відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеному у рішенні по справі «Мангурас проти Іспанії» від 08 січня 2009 року).
Керуючись статтями 3, 7, 9, 27,176-178, 181-183, 194, 314-315, 369-376 КПК України, суд,-
призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100040003090 від 25 вересня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України, у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Пластова, буд. 3, о 13-00 годині 27 листопада 2025 року.
Справу розглядати суддею одноособово.
Визначити склад осіб, які будуть брати участь у судовому розгляді: прокурор, представник потерпілого, захисник та обвинувачений.
В судове засідання викликати учасників судового провадження.
У задоволенні клопотання захиника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту в нічний час доби - відмовити.
Клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 18 січня 2026 року включно.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_3 заставу у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що на день постановлення ухвали становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки, передбачені статтею 194 КПК України:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Встановити термін дії обов'язків покладених судом у разі внесення застави - два місяці з моменту внесення застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення в частині застосування запобіжного заходу.
Виконання ухвали, в частині застосування запобіжного заходу, доручити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Копію ухвали вручити присутнім учасникам судового провадження та направити для виконання до ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині застосування запобіжного заходу може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, в той же строк с моменту отримання копії ухвали.
В іншій частині ухвала, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою статті 392 КПК України, окремому оскарженню не підлягає. Заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, винесене за результатами судового розгляду кримінального провадження.
Повний текст ухвали оголосити учасникам судового провадження у судовому засіданні о 16-30 годині 24 листопада 2025 року.
Суддя Дніпровського районного суду
міста Києва ОСОБА_1