Справа № 560/14957/25
іменем України
27 листопада 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не надання письмового рішення про результати розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_2 від 23 червня 2025 року, яку зареєстровано військовою частиною НОМЕР_1 23 червня 2025 року за вхідним номером №4086;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 письмове рішення про результати розгляду заяви про виплату грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_2 від 23 червня 2025 року, яку зареєстровано військовою частиною НОМЕР_1 23 червня 2025 року за вхідним номером №4086.
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 матері ОСОБА_1 за період з 11.12.2024 по 31.05.2025 у відповідності до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_2 матері ОСОБА_1 за період з 11.12.2024 по 31.05.2025 у відповідності до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконною бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 500 000 гривень.
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання військову частину НОМЕР_1 подати до суду звіт про виконання прийнятого у цій справі судового рішення та встановити строк на подання такого звіту.
Позивач обґрунтовує позов тим, що Військова частина НОМЕР_1 всупереч вимогам чинного законодавства не надала відповідь та не прийняла рішення за заявою від 23.06.2025 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, а також не здійснила нарахування й виплату належних сум за період з 11.12.2024 по 31.05.2025. Така бездіяльність суперечить положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженого постановою КМУ №884, які зобов'язують командира військової частини ухвалити рішення у 15-денний строк та забезпечити виплати з дня зникнення військовослужбовця. Невиконання відповідачем цих приписів порушує право позивачки на отримання передбачених державою соціальних гарантій та спричиняє їй істотні моральні страждання.
Ухвалою суду від 02 вересння 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач правом на подання відзиву на адміністративний позов у наданий йому строк згідно ухвали не скористався, жодних документів до суду не подав.
Будь-яких заперечень чи клопотань у визначений законодавством термін від відповідача не надходило.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є матір'ю - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройові частині) №258 від 13.09.2024 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) №105- РС від 11.09.2024 було призначено на посаду номера обслуги кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки, зараховано до списків особового складу та всі види забезпечення з 13 вересня 2024 року.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №4 від 13.01.2025 "Про результат службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 15.12.2024 року №568, ОСОБА_2 11.12.2024 в ході виконання бойового завдання зник безвісти у населеному пункті Курахове Покровського району Донецької області під час виконання бойових та спеціальних завдань.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області по справі 686/11029/25 від 14 травня 2025 року за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, Хмельницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин встановлено - що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Крачки Хмельницького району Хмельницької області є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Крачки.
23 червня 2025 року позивачка подала до Військової частини НОМЕР_1 заяву з додатками, у якій просила: забезпечити отримання витягів з ДРАЦС щодо осіб, уповноважених на одержання грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 , та з 11.12.2024 нараховувати і виплачувати їй грошове забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.
У відповідь на подану заяву військова частина НОМЕР_1 зазначила, що звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 за уточненням кола осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, а також щодо наявності його особистого розпорядження.
ІНФОРМАЦІЯ_4 неодноразово надсилали військовій частині відповідні витяги з Державного реєстру, що підтверджується листами №1536/4764 від 06.05.2025 та №1536/6685 від 23.06.2025.
Для з'ясування факту прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 23.06.2025, представником було повторно направлено адвокатський запит вих. №36/07/2025 від 16.07.2025, на який Військова частина НОМЕР_1 листом від 20.07.2025 за вих. №1684/3866 надала відповідь, що фактично дублює попередні відповіді №1684/3602 від 09.07.2025, №1684/3711 від 14.07.2025 та №1684/3710 від 14.07.2025, з посиланням на передачу документів до фінансово-економічної служби частини;
21 липня 2025 року, на банківський рахунок позивачки було нараховано грошове забезпечення в сумі 50% від суми грошового забезпечення за червень місць 2025 року в сумі майже 60 тис. грн.
Для отримання інформації щодо нарахувань за попередні місяці, зокрема з грудня 2024 року, адвокатом було направлено запит №45/08/2025 від 11.08.2025 з проханням надати: копії наказів або витягів щодо виплати додаткової винагороди куменетнику стрілецького відділення стрілецького взводу військової частини НОМЕР_1 , солдату ОСОБА_2 , за періоди з 01.12.2024 по 31.01.2025, 01.02.2025 по 31.05.2025, 01.06.2025 по 30.06.2025 та 01.07.2025 по 31.07.2025; інформацію про його перебування на виконанні бойових (спеціальних) завдань понад 30 календарних днів для вирішення питання про можливість призначення одноразової грошової винагороди; відомості щодо проведення службового розслідування, наявності обставин зникнення чи перебування у полоні або загибелі; а також дані про те, чи повернувся він з полону або підтверджено факт його загибелі в районі ведення бойових дій.
Військова частина НОМЕР_1 не надала відповіді на адвокатський запит, не надала рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.06.2025 за вх. №4086, не було отримано чи нараховано грошовавинагорода за періоди з грудня 2024 року по травень 2025 року.
Позивач долучив копію Постанови від 11.09.2025 про встановлення особи трупу, якою офіційно підтверджено, що невстановлене тіло, знайдене 08.04.2025, є тілом її сина - військовослужбовця частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який загинув під час захисту України. Актовий запис про смерть складений 1 жовтня 2025 року.
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернулася до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового
забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII (в редакції станом на час зникнення безвісти сина позивача) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Водночас, Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024 (далі - Закон № 3995-ІХ) щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (набрав чинності з 20.01.2015, введено в дію 01.02.2025) пункт 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в такій редакції:
«За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.».
Також на виконання положень абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.04.2025 № 449, якою вніс зміни, зокрема у постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти» від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884, в редакції постанови від 15.04.2025 № 449), виклавши Порядок № 884 у новій редакції.
Згідно з пунктами 1 та 2 Порядку № 884 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п'ятому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - визначені особи).
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Пунктом 6 Порядку № 884, серед іншого, визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється:
особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям: виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.
Суд зауважує, що Закон № 3995-ІХ був прийнятий з метою удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.
Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного закону, його розроблено на виконання доручення Віце-прем'єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 № 8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).
З наведених норм законодавства також вбачається, що після повернення, зниклий безвісти військовослужбовець, зберігає за собою належне йому грошове забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов'язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Водночас, родичі та сім'я військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим.
Судом встановлено, що позивачка як мати військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти 11.12.2024 під час виконання бойового завдання, звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою від 23.06.2025 щодо нарахування та виплати їй грошового забезпечення, передбаченого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Заява була належним чином зареєстрована за вхідним №4086, однак відповідач, усупереч вимогам законодавства та визначеним строкам, не ухвалив рішення та не надав позивачці письмової відповіді, та не здійснив нарахування і виплату грошового забезпечення за період з 11.12.2024 по 31.05.2025.
Матеріали справи підтверджують, що у липні 2025 року позивачці було нараховано частину грошового забезпечення за червень 2025 року, однак жодних рішень щодо розгляду її заяви або виплат за попередні місяці відповідач не прийняв та не надав. Відсутність реагування на адвокатські запити та ненадання будь-яких документів у межах строків, визначених законом, додатково підтверджують невиконання відповідачем своїх обов'язків.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання письмового рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 23 червня 2025 року про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 , зареєстрованої за №4086, а також, як наслідок, вимога про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 надати позивачці відповідне письмове рішення, підлягає задоволенню.
Крім того, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 11.12.2024 по 31.05.2025 та зобов'язання нарахувати і виплатити зазначені суми відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», також підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконною бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 500 000 гривень, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Отже, моральна шкода повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин (тобто бути похідною).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
Суд зазначає, що поняття "моральна шкода" є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
При цьому суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2023 року у справі № 300/64/19 вказав, що саме лише визнання судом протиправними дій, рішення чи бездіяльності відповідного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між його діями/рішеннями та заподіяною моральною шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяння цієї шкоди, між протиправністю дій/рішень та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним їх наслідком.
Для відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, доведенню підлягає, що протиправні дії/рішення чи бездіяльність заподіювача є причиною, а негативні наслідки, які виникли у потерпілої особи - безумовним їх наслідком.
Причинно-наслідковий зв'язок між рішеннями/діями відповідних органів та заподіянням моральної шкоди полягає в тому, що ця шкода є наслідком саме протиправності таких дій/рішень чи бездіяльності, а не якихось інших обставин, тобто перебувати у взаємозв'язку із предметом позову.
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Проте позивач будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров'я тощо, до матеріалів позовної заяви не додала, як і не надала ґрунтовних пояснень та доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань виходив, визначаючи спірну суму завданої, відповідачем, моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.
Така ж позиція зазначена у вказаній постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 420/2489/20.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з викладених вище підстав.
Що стосується позовних вимог про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі, суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду сформованої в ухвалі від 20.06.2018 року у справі № 800/592/17, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, можливо і після ухвалення судового рішення по суті спору на підставі окремо поданої заяви.
Отже, позивач не позбавлений можливості звернутися із клопотанням про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі, у разі існування ризику його не виконання.
Окремо необхідно вказати, що суд може встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, а, отже, під час прийняття рішення у справі наділений відповідним правом, а не обов'язком.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у додатковій постанові від 31.07.2018 року по справі № 235/7638/16-а та в ухвалі від 23 квітня 2019 року у справі № 805/516/18-а.
На час постановляння рішення судом не встановлено об'єктивних обставин чи пересторог щодо можливого невиконання судового рішення суб'єктом владних повноважень.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що стаття 41 Закону "Про виконавче провадження" встановлює порядок та строки відновлення виконавчого провадження державним виконавцем у випадку визнання судом незаконною чи скасування в установленому законом порядку постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів по справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необхідно задоволити частково.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не надання письмового рішення про результати розгляду заяви від 23 червня 2025 року ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 письмове рішення про результати розгляду заяви від 23 червня 2025 року про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 .
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 матері ОСОБА_1 , за період з 11.12.2024 по 31.05.2025 у відповідності до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 , матері військовослужбовця ОСОБА_2 , за період з 11.12.2024 по 31.05.2025 у відповідності до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1937 (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень) 92 коп. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )
Головуючий суддя П.І. Салюк