26 листопада 2025 року Справа № 480/1170/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1170/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 184050005663 від 03.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.01.2025 позивач звернулася до регіонального відділення управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком. Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, до страхового стажу не було зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1981, оскільки на титульній сторінці прізвище " ОСОБА_2 " (мовою оригіналу), не відповідає прізвищу " ОСОБА_3 ", зазначеному в свідоцтві про шлюб.
На думку позивача, за наявності відповідних записів про періоди роботи у трудовій книжці, вона не може бути позбавленаправа на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем, у зв'язку з чим ввважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначені пенсії є таким, що порушує її право на гарантоване Конституцією України, пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 17.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання до суду виправленої редакції позовної заяви, приведеної у відповідність до вимог до ч.1 ст. 160 КАС України та п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України (відповідно до кількості учасників справи), в частині визначення вимог до кожного з відповідачів та наведення обґрунтування цих вимог саме до кожного з відповідачів.
Ухвалою суду від 04.03.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 - починаючи з січня 2018 на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 по 31 грудня 2025 - не менше 22 років. Починаючи з січня 2019 право на призначення пенсії за віком після досягнення 65 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2027 по 31 грудня 2027 не менше 15 років.
Вказує, що страховий стаж позивача на дату звернення становить 13 років 08 місяців 21 день. До страхового стажу не зараховано всі періоди роботи згідно трудової книжки від 01.04.1981 серії НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці прізвище ОСОБА_2 (мовою оригіналу), не відповідає прізвищу ОСОБА_3 зазначеному в свідоцтві про шлюб.
Звертає увагу суду на те, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005, передбачено, що заявник подає особисто або через вебпортал ПФУ заяву про призначення пенсії, до якої додає відповідний належно оформлений пакет документів. Відповідач вважає, що саме позивач мав подати заяву про призначення пенсії за віком, додавши до ней належно оформлені документи.
Відтак, на переконання представника, оскаржуване рішення від 03.02.2025 №184050005663 про відмову у призначенні пенсії за віком про відмову ОСОБА_4 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу є законним та обґрунтованим.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Копія ухвали про відкриття провадження була направлена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області через підсистему "Електронний суд" та отримана ним 05.03.2025, про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Проте, пояснень суду надано не було.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до регіонального відділення управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 27.01.2025 про призначення пенсії за віком (а.с. 68).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви позивача 03.02.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення № 184050005663 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю на час звернення достатнього страхового стажу (а.с. 59).
При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що вік заявника становить 62 роки 11 місяців, страховий стаж - 13 років 08 місяців 21 день.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.04.1981, оскільки на титульній сторінці прізвище ОСОБА_2 (мовою оригіналу), не відповідає прізвищу ОСОБА_3 зазначеному в свідоцтві про шлюб.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 9 Закону № 1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 вказаної статті Закону № 1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Приписами частини другої статті 26 Закону № 1058 встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Суд встановив, що позивач досягла 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15). Таким чином, для призначення позивачу пенсії за віком після набуття нею встановленого законом 60-річного віку, її загальний страховий стаж повинен був становити не менше 29 років.
За змістом частини першої ст. 1 Закону № 1058-IV термін страховий стаж визначений як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески, а страховий стаж у солідарній системі визначений частиною першою статті 24 Закону як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється в місяцях (ч.ч. 2, 3 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно із абзацом 1 пункту Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами п. 26 Порядку № 637 якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 439/1148/17.
Крім цього, у разі невідповідності ім'я, по батькові та прізвища, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, в тому числі і у трудовій книжці, свідоцтві про народження паспортним даним громадянина України, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.
При цьому, за змістом позовної заяви у межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності незарахування відповідачем до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, зокрема періоду роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1981.
Так, відповідач зазначає, що періоди роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1981, не підлягають зарахуванню, оскільки на титульній сторінці прізвище " ОСОБА_2 " (мовою оригіналу), не відповідає прізвищу " ОСОБА_3 ", зазначеному в свідоцтві про шлюб.
Оцінюючи вказані доводи відповідача, суд враховує, що за приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (зі змінами) (далі - Інструкція № 162), що була чинна на момент внесення спірного запису до трудової книжки серії № НОМЕР_3 від 01.04.1981, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно із пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу; прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань, заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і уставами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції і про виплачені у зв'язку із цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не вносяться.
Пунктом 2.5 Інструкції № 162 передбачено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення і інш. виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати робітнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктом 2.7 Інструкції № 162 якщо підприємство, що внесло неправильний чи неточний запис, ліквідовано, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності вищестоящою організацією, якій підпорядковувалося ліквідоване підприємство.
Аналогічні приписи містяться і у п.п.1.1, 2.4, 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників" встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встанвленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від21.02.2018 у справі № 687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при зверненні з заявою про призначення пенсії за віком подано трудову книжку серії НОМЕР_1 від 01.04.1981 (а.с.81-86).
Так, з титульного аркуша трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1981 вбачається, що власником трудової книжки є " ОСОБА_5 " (мовою оригіналу), дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата заповнення трудової книжки: ІНФОРМАЦІЯ_3 . Титульний аркуш містить відтиск печатки та підпис особи, відповідальної за видачу трудових книжок, а також підпис особи на ім'я якої видана трудова книжка.
Суд звертає увагу, що анкетні дані викладені у трудовій книжці на ім'я " ОСОБА_5 " заповнені лише російською мовою, дані ПІБ українською мовою відсутні.
При цьому, прізвище " ОСОБА_6 " (мовою оригіналу) є прізвищем позивачки після укладання шлюбу з " ОСОБА_7 " (мовою оригіналу), що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 (а.с. 78).
Відтак, є розбіжність між написанням прізвищем позивачки на російській мові у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.04.1981 (" ОСОБА_2 ") та у свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 (" ОСОБА_3 ").
Разом з тим, суд враховує, що прізвище позивачки " ОСОБА_8 " є дівочим прізвищем позивачки віповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 (а.с. 78). Вказане прізвище також зазначене на титульній сторінці трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1981.
Крім цього, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 зазначено дату народження її володільця - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Така ж дата народження вказана і в паспорті громадянина України позивачки серії НОМЕР_5 (а.с. 15).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що трудова книжка серії НОМЕР_1 належить позивачці, а її зміст підтверджує трудовий стаж саме позивачки.
При цьому, суд врахував, що відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» прізвище, імена та по батькові громадян України виконуються державною мовою відповідно до правил українського правопису, передаються шляхом транслітерації за допомогою літер відповідного алфавіту згідно із звучанням державною мовою та не перекладаються іншими мовами.
Тобто невірний переклад прізвища громадянина України на іншу мову в офіційних документах не може бути підставою для визнання таких документів не чинними або для не застосування їх.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що описка у прізвищі позивачки на титульній сторінці трудової книжки не спростовує факту наявності у позивача відповідного стажу роботи, відтак Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відмовляючи зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності позивача згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак рішення про відмову в призначенні пенсії від 03.02.2025 № 18405005663, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині- задоволенню.
В даному випадку, враховуючи те, що призначення пенсії належить до виключної компетенції пенсійного органу, та беручи до уваги необхідність повторного розрахунку стажу позивача, із урахуванням періодів роботи, суд дійшов висновку, що порушені права позивача необхідно захистити шляхом зобов'язання Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 27.01.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням зазначених у цьому рішенні суду висновків.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, у даній справі, оскаржуване рішення відповідачем було прийнято без належного дослідження та врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
В матеріалах адміністративної справи відсутні докази на підтвердження того, що органом пенсійного фонду вживались відповідні заходи, направлені на всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх поданих позивачем документів та чи були досліджені документи, що є в пенсійній справі позивача.
При цьому, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи та обставини, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії чи переведення з одного виду пенсії на інший за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Зазначене свідчить про відсутність підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення саме про призначення позивачу пенсії за віком.
Таким чином, оскільки відповідачем оскаржуване рішення було прийнято без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а суд не може перебирати на себе функцію органу Пенсійного фонду України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії та доданих до неї документів, а лише перевіряє відповідність чинному законодавству рішення суб'єкта владних повноважень, яке оскаржується в судовому порядку, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відтак, позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду Українив Донецькій області призначити пенсію задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи зазначене, судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як суб'єкта, що прийняв оскаржуване рішення.
Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., суд зазначає наступне.
За приписами статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1, 2 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 № 02-02/25, укладеного між позивачем та адвокатом Осьмаковим О.А. (а.с. 9-12), копію акту виконаних робіт від 13.02.2025 № 01-02/25 (а.с. 8), квитанцію до прибуткового касового ордеру від від 13.02.2025 № 02-02/25 (а.с. 13), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ВН № 000695 (а.с.7).
Відповідно до акту виконаних робіт (надання послуг) від 13.02.2025 № 01-02/25, адвокатом було виконано такі послуги: попереднє вивчення матеріалів, консультування; складання позовної заяви; інших заяв, клопотань в процесі підготовки до розгляду справи; представництво в судових засіданнях. Загальна вартість робіт (послуг) склала - 4000,00 грн. (а.с. 8).
Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує, що такий вид правової допомоги, як попереднє вивчення матеріалів, консультування, не може вважатися часом витраченим для надання правової допомоги по справі, оскільки такі дії спрямовані не на надання правової допомоги щодо розгляду та вирішення адміністративної справи.
Розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судові засідання не проводились.
Суд також враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем, як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.
При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Викладене узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 16.05.2023 по справі № 640/2756/19.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Враховуючи досліджені судом докази щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2500,00 грн.
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у заявленому представником позивача розмірі задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2025 № 184050005663 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) про призначення пенсії від 27.01.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) суму судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко