Справа № 420/20951/25
27 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання здійснити виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому позивач просить:
визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 14.04.2025 року №155950022117;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 Розділу XV прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період навчання на клінічній ординатурі Державної установи «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова» НАМИ України з 01.09.1992 по 23.08.1994 роки;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10-ти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Відповідач (ГУ ПФУ у Волинській області) зазначив, що спеціальний стаж позивача складає 34 роки 1 місяць 26 днів при загальному стажі роботи 42 роки 1 місяць 14 днів. Отже, Відповідачем не враховано період проходження Позивачем клінічної ординатури з 01.09.1992 по 23.08.1994 роки, який складає 1 рік 11 місяців 22 дні. Тобто, загальний спеціальний стаж Позивача складає 36 років 1 місяць 16 днів, а не, як стверджує Відповідач.
Період проходження Позивачем навчання в клінічній ординатурі за вказаний вище період підтверджується записом у трудовій книжці та довідкою №412 від 24.02.2025 року, виданою Державною установою «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова» НАМН України.
Період навчання в клінічній ординатурі входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років та на виплату грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року по справі №442/4963/17 та постанові від 18 червня 2020 року по справі №676/3013/17.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 07.07.2025 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
18.07.2025 року за вхід.№ЕС/73273/25 надійшов відзив на позов (ГУ ПФУ в Одеській області), в якому зазначено, що відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих до заяви від 07.04.2025 для призначення пенсії грошової допомоги провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області.
За результатами розгляду цієї заяви рішенням №155950022117 від 14.04.2025 позивачу відмовлено в призначенні грошової допомоги у відповідності до п. 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону №1058, п. «е-ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.
Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що розглядав заяву позивача та приймав рішення про відмову в призначенні грошової допомоги, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області. Таким чином, оскільки саме Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області було визначено спеціально уповноваженим органом державної влади, що здійснював свої повноваження щодо визначення права на призначення грошової допомоги, та яким чітко сформульовано підстави відмови у такому призначенні, то саме це Головне управління повинно завершувати процедуру з розгляду питання призначення грошової допомоги ОСОБА_1 та зарахуванні спірного спеціального стажу.
Позиція щодо визначення належного відповідача підтримана висновками викладеними Верховним Судом у постанові від 13.02.2018 у справі №826/1460/16.
24.07.2025 року за вхід.№ЕС/75104/25 надійшов відзив на позов (ГУ ПФУ у Волинській області), в якому наголошено на тому, що для визначення права на перерахунок пенсії згідно заяви від 07.04.2025 Позивачем були подані наступні документи: довідки про страховий стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років; копії паспорта та ідентифікаційного коду; довідка ОК-5.
При проведенні аналізу поданих документів встановлено, що згідно поданих документів, які надані на дату звернення за перерахунком пенсії стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» становить 34 роки 1 місяці 26 днів.
Таким чином, Головним управліннями Пенсійного фонду України у Волинській області 14 квітня 2025 року законно та обґрунтовано прийнято рішення №155950022117 про відмову Позивачу в перерахунку пенсії щодо виплати грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
Позивачу з 01.03.2025 року призначено пенсію за віком, обчислену як працюючій особі при страховому стажі 42 роки 1 місяць 14 днів відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Після призначення пенсії Позивач продовжує працювати.
07 квітня 2025 року Позивач звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій згідно п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих до заяви від 07.04.2025 для призначення пенсії грошової допомоги провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області.
За результатами розгляду цієї заяви рішенням №155950022117 від 14.04.2025 позивачу відмовлено в призначенні грошової допомоги у відповідності до п. 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону №1058, п. «е-ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.
У спірному рішенні зазначено, що при проведенні аналізу поданих документів встановлено, що згідно поданих документів, які надані на дату звернення за перерахунком пенсії стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» становить 34 роки 1 місяці 26 днів.
При цьому, спірне рішення не містить конкретно визначних періодів роботи, які враховані та які не враховані при розгляді заяви позивача.
Разом з тим, згідно трудової книжки Позивача від 01.08.1988 року серії НОМЕР_1 судом встановлено наступне:
У період з 01.08.1988 року по 31.07.1989 року Позивач працював на посаді лікаря-інтерна хірургічного відділення Миколаївської обласної лікарні.
З 01.08.1989 року по 31.08.1992 року Позивач працював на посаді лікаря-хірурга Вознесенської ЦРЛ.
З 01.09.1992 року по 23.08.1994 року Позивач проходив клінічну ординатуру по спеціальності "Хірургія" у Державній установі "Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова" НАМН України.
З 24.08.1994 року по 16.08.1995 року Позивач працював на посаді завідуючого хірургічним відділенням Амбулаторно-поліклінічного територіального медичного об'єднання Залізничного району м. Києва.
З 28.08.1995 по 30.09.1995 року Позивач працював хірургом в Дорожній лікарні Одеської залізниці.
З 16.10.1995 року по теперішній час Позивач працює в Вилківській міській лікарні.
Період проходження Позивачем навчання в клінічній ординатурі за вказаний вище період підтверджується також довідкою №412 від 24.02.2025 року, виданою Державною установою «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова» НАМН України.
Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».
Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.
Судовий контроль за суб'єктами владних повноважень, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV) відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Водночас, статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі за текстом - Закон №1788-ХІІ) передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі за текстом - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Пунктом 5 вказаного Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Відповідно до пункту 6 вказаного Порядку №1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону України №1058-IVстаном на день її призначення.
Згідно з пунктом 7 вказаного Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі за текстом - Перелік №909), визначені заклади і установи охорони здоров'я та посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Відповідно до розділу 2 Переліку №909 до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
Пунктом 2 примітки до Переліку №909 встановлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Отже, із наведених норм Закону України №1788-ХІІ та Переліку №909 вбачається, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я, зокрема, лікарі та середній медичний персонал, які працювали, зокрема, у лікарняних закладах, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З аналізу наведених норм вбачається, що наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить наступні записи:
У період з 01.08.1988 року по 31.07.1989 року Позивач працював на посаді лікаря-інтерна хірургічного відділення Миколаївської обласної лікарні.
З 01.08.1989 року по 31.08.1992 року Позивач працював на посаді лікаря-хірурга Вознесенської ЦРЛ.
З 01.09.1992 року по 23.08.1994 року Позивач проходив клінічну ординатуру по спеціальності "Хірургія" у Державній установі "Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова" НАМН України.
З 24.08.1994 року по 16.08.1995 року Позивач працював на посаді завідуючого хірургічним відділенням Амбулаторно-поліклінічного територіального медичного об'єднання Залізничного району м. Києва.
З 28.08.1995 по 30.09.1995 року Позивач працював хірургом в Дорожній лікарні Одеської залізниці.
З 16.10.1995 року по теперішній час Позивач працює в Вилківській міській лікарні.
Період проходження Позивачем навчання в клінічній ординатурі за вказаний вище період підтверджується також довідкою №412 від 24.02.2025 року, виданою Державною установою «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова» НАМН України.
Загальний страховий стаж Позивача на дату призначення пенсії за віком на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» становить повних 36 років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 14.04.2025 року №155950022117 позивачу відмовлено, оскільки при проведенні аналізу поданих документів встановлено, що згідно поданих документів, які надані на дату звернення за перерахунком пенсії стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» становить 34 роки 1 місяці 26 днів.
Водночас, вказане рішення не містить детального розрахунку врахованих і не врахованих періоді та, як наслідок, є необгрунтованим.
Як на дату звернення позивача до відповідача із заявою, так і на час прийняття відповідачем спірного рішення відносини органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ врегульовувалися Законом України "Про адміністративну процедуру" №2073-IX.
Відповідно до п.п. 1-3 ч. 1 ст.2 Закону України №2073-IX:
- адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;
- адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов'язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;
- адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб).
Відповідно до сфери дії Закон України "Про адміністративну процедуру" поширюється також на вирішення відповідачем питання щодо перерахунку пенсії шляхом переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідач підпадає під визначення "адміністративний орган", процедура розгляду відповідачем заяви позивача підпадає під визначення "адміністративна справа", а оскаржуване у цій справі рішення відповідача під визначення "адміністративний акт".
Статтею 47 Закону України №2073-IX встановлено, що під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності: 1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління; 2) залучає до участі в адміністративному провадженні адресата, повідомляє йому правові підстави початку адміністративного провадження та можливі наслідки прийняття адміністративного акта; 3) повідомляє заінтересованим особам про початок адміністративного провадження та про їхні права на участь в адміністративному провадженні; 4) повідомляє учасникам адміністративного провадження порядок ознайомлення з матеріалами справи, їхні права і обов'язки; 5) надає учасникам адміністративного провадження можливість подати документи, клопотання, пояснення та зауваження, довести обставини, що мають значення для вирішення справи; 6) вирішує питання про необхідність залучення до участі в адміністративному провадженні осіб, які сприяють розгляду справи, призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду речей, проведення слухання у справі; 7) виконує інші передбачені законом обов'язки в рамках адміністративного провадження.
Згідно ст.52 Закону України №2073-IX адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності. Відповідно до ст.53 Закону №2073-IX доказами в адміністративному провадженні є будь-які фактичні дані, на підставі яких адміністративний орган у визначеному законодавством порядку встановлює наявність чи відсутність обставини, що має значення для вирішення справи, при цьому засобами доказування в адміністративному провадженні можуть бути: 1) пояснення учасників адміністративного провадження; 2) документи; 3) дані відповідних національних електронних інформаційних ресурсів; 4) результати обробки (перевірки) даних в автоматичному режимі; 5) речі; 6) пояснення свідків; 7) висновки або пояснення експертів, консультації або роз'яснення спеціалістів.
Оцінюючи правомірність прийняття оскаржуваного акту суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.69 Закону України №2073-IX за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт, вимоги до форми і змісту якого встановлені ст.70 і ст.71 Закону України №2073-IX.
Статтею 71 Закону України №2073-IX визначено, що письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин. У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані. Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону. У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею. У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов'язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб'єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред'явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.
Крім того, статтею 72 Закону України №2073-IX встановлено вимоги до мотивування (обґрунтування) адміністративного акта. Зокрема, ч.2 ст.72 Закону України №2073-IX визначено, що у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Частиною 5 ст.72 Закону України №2073-IX встановлено, що відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.
З огляду на це, зважаючи на вимогу статті 72 Закону України №2073-IX щодо змісту адміністративного акту, суд констатує, що оскаржуване рішення повинно містити всі відомості, визнані законом як обов'язкові, а також відповідне мотивування (обґрунтування) прийняття такого акту.
Як вбачається зі спірного рішення, пенсійний орган встановив, що стаж роботи позивача на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» становить 34 роки 1 місяці 26 днів.
Оцінюючи зміст мотивувальної частини оскаржуваного рішення суд зазначає, що висновки відповідача не підтверджується доказами та іншими матеріалами справи, а зокрема, ГУ ПФУ у Волинській області не зазначено індивідуально визначені періоди, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та, відповідно, періоди, які відповідачем не враховано.
Натомість, у відзиві на позов відповідачем зазначено, що згідно записів трудової книжки від НОМЕР_1 від 01.08.1988 серії Позивач з 01 вересня 1992 року по 23 серпня 1994 року проходив клінічну ординатуру за спеціальністю «Хірургія» у Державній установі «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова» НАМН України (записи №№5-6).
Доводи відповідача, викладені у відзиві, відхиляються судом оскільки такої інформації не вказано в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність вмотивованості висновків адміністративного акту.
З вказаного суд дійшов висновку про те, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не відповідає вимогам ч.2 ст.72 Закону України №2073-IX, оскільки не містить змісту документів та всіх відомостей, які були враховані під час розгляду справи, не має належних посилань на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу, а також не надано детальну правову оцінку всіх обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Неналежне викладення змісту мотивувальної частини адміністративного акту трактується як відсутність мотивувальної частини, яка б відповідала вимогам ч.2 ст.72 Закону України №2073-IX.
Згідно з ч.3 ст.85 Закону України №2073-IX у разі якщо адміністративний акт не містить мотивувальної частини, у випадку, якщо відповідно до цього Закону вона є обов'язковою, такий акт скасовується.
Згідно з п.п. 1, 3 ч.1 ст.4 Закону України "Про адміністративну процедуру" принципами адміністративної процедури є: верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З вищевикладеного випливає, що відповідач діяв не дотримуючись принципів адміністративної процедури, зокрема верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення. Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 14.04.2025 року №155950022117 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо періоду проходження позивачем навчання на клінічній ординатурі Державної установи «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова» НАМИ України з 01.09.1992 по 23.08.1994 суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1.1 Положення про клінічну ординатуру, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.01.1998 №12, клінічна ординатура є вищою формою підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів з певного фаху у вищих медичних закладах освіти III-IV рівнів акредитації, закладах післядипломної освіти (надалі - вищі заклади освіти) та клінічних науково-дослідних інститутах, центрах.
Пунктом 2.1 Положення №12 передбачено, що до клінічної ординатури приймаються за конкурсом громадяни України, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень лікаря-спеціаліста і стаж практичної роботи не менше трьох років за фахом після закінчення інтернатури або спеціалізації, лікарська спеціальність якої повинна відповідати спеціальності клінічної ординатури. У конкурсі можуть також брати участь лікарі без необхідного стажу практичної роботи, які успішно закінчили інтернатуру і рекомендовані Вченою радою вищого закладу освіти, закладу післядипломної освіти до навчання в клінічній ординатурі.
Відповідно до пункту 3.10 Положення №12 клінічні ординатори в межах робочого часу виконують лікувально-діагностичну роботу в профільних відділеннях, на яких базується клініка, в обсязі 25 відсотків від розрахункової норми навантаження лікаря відповідної спеціальності, що передбачається індивідуальними планами їх підготовки, без доплат до стипендії.
У пункті 4.12 Положення №12 зазначено, що термін навчання в клінічній ординатурі зараховується лікарю до його загального трудового стажу та стажу роботи за фахом.
Отже, період навчання позивача в клінічній ординатурі зараховується лікарю до спеціального трудового стажу.
Водночас, для отримання грошової допомоги при призначенні пенсії за віком, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій мають бути дотримані такі вимоги:
- особа має досягнути пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема, частиною першою статті 26 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років;
- на день досягнення пенсійного віку особа мала працювати в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- мати страховий стаж, зокрема, для чоловіків - 35 років на таких посадах;
- особа до цього не отримувала будь-яку пенсію.
Так, позивач станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення та виплату спірної допомоги досяг 60-річного віку, з 01.03.2025 йому призначена пенсія вперше.
Водночас, відповідачем не заперечується, що на день досягнення пенсійного віку позивач працює в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
При цьому, відповідач заперечує наявність у позивача необхідного страхового (спеціального) стажу (35 років) для призначення та виплати спірної допомоги.
Проте, відповідачем не заперечується наявність у позивача страхового стажу 42 роки 01 місяць 14 днів.
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку №1191, враховується в календарному обчисленні. При цьому, допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
З огляду на зазначене, суд вважає, що у спірних відносинах дотримано всіх умов, визначених пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України №1058-IV, для виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Щодо способу захисту прав позивача
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Відповідно до ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, ч.3 ст.69 Закону України №2073-IX встановлено, що якщо судовим рішенням, що набрало законної сили, або рішенням суб'єкта розгляду скарги адміністративний орган зобов'язано прийняти адміністративний акт певного змісту, повторний розгляд справи не проводиться.
Таким чином, з вказаних норм слідує, що суд має право на розгляд та вирішення питання зобов'язання суб'єкта владних повноважень щодо прийняття певного рішення.
Суд зауважує, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
У випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що пенсійний орган при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 №672 від 07.04.2025 повинен прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням ЗУ «Про адміністративну процедуру» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При обранні способу захисту суд враховує вимоги пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, згідно із яким, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Волинській області.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Волинській області.
Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 968,96 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №0200-3117-7534-7074 від 27.06.2025 року.
Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання здійснити виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 14.04.2025 року №155950022117.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 Розділу XV прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період навчання на клінічній ординатурі Державної установи «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова» НАМИ України з 01.09.1992 по 23.08.1994 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 07.04.2025 за №672 про нарахування та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10-ти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням періоду навчання на клінічній ординатурі Державної установи «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова» НАМИ України з 01.09.1992 по 23.08.1994 роки та з урахуванням висновків суду у даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (адреса: 43026, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ЄДРПОУ 13358826).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (адреса: 43026, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ЄДРПОУ 13358826, електронна пошта: gu@vl.pfu.gov.ua)
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, ЄДРПОУ 20987385, електронна пошта: upr@od.pfu.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА