26 листопада 2025 року м. Львівсправа № 380/8864/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (відповідач/військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з березня 2016 року по день фактичної виплати 17 січня 2025 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з березня 2016 року по день фактичної виплати 17 січня 2025 року.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з порушенням вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), відповідач за наявності факту несвоєчасної виплати сум щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, встановленого рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 380/11692/24, яке набрало законної сили, не нарахував та не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати березня 2016 року по день фактичної виплати 17 січня 2025 року, а відтак допустив протиправну бездіяльність.
З огляду на викладене з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. Ураховуючи те, що виплата доходів, щодо яких подано позов, здійснена відповідно до керівних документів, то ця виплата здійснена своєчасно і для компенсації втрати частини доходів немає підстав. Позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, тож право позивача порушене не було, а тому його звернення до суду з цим позовом є передчасним. Нарахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, було здійснене після набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 380/11692/24 03 січня 2025 року, отже, виплата позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди відбулася без затримок більш ніж на один календарний місяць. З огляду на це підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплат, проведених 17 січня 2025 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 380/11692/24, немає.
З огляду на викладене у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Також у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд розгляд справи здійснювати за участі представника ІНФОРМАЦІЯ_1 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 12 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13 січня 2022 року № 12-ОС «Про особовий склад» позивача, звільненого з військової служби у запас, з 17 січня 2022 року виключено із списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2025 року у справі № 380/11692/24, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), що полягала в здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з лютого 2016 року по лютий 2018 року без урахування у складі місячного грошового забезпечення (бази нарахування) сум індексації грошового забезпечення та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, за період з 01 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення як бази нарахування індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач 17 січня 2025 року виплатив позивачу грошові кошти на загальну суму 19169,60 грн, що підтверджується випискою з його карткового рахунку.
Згідно з довідкою-розрахунком доплати щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням індексації грошового забезпечення відповідно до рішення суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 380/11692/24, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , сума виплаченої позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за період з 01 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року становить 17636,38 грн.
Докази нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення в матеріалах справи відсутні.
Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати 17 січня 2025 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159.
Щодо клопотання відповідача, яке викладене у відзиві на позовну заяву, про розгляд цієї справи за участі представника ІНФОРМАЦІЯ_1 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання суд ураховує таке.
Відповідно до частин першої-третьої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
За змістом частин п'ятої-шостої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд відзначає, що ця адміністративна справа з огляду на предмет спору, обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність; обсяг та характер доказів; кількість учасників є справою незначної складності, а тому її розгляд здійснюється у порядку спрощеного провадження.
Проте суд не знаходить підстав для проведення у цій справі судового засідання з повідомленням сторін, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у ній не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення всіх обставин справи.
Жодних таких підстав відповідач у відзиві на позовну заяву не повідомляє.
Тому відповідно до пункту 2 частини шостої статті 262 КАС України підстави для розгляду цієї справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відсутні.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статті 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 3 Закону № 2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 6 Закону № 2050 компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону № 2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, що не мають разового характеру, зокрема, заробітної плати (грошового забезпечення). У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 816/1627/18.
Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що «згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».
Також варто звернути увагу на те, що Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, вказав, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у разі бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.
Суд встановив, що щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, за період з 01 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення відповідач виплатив позивачу на виконання рішення суду у справі № 380/11692/24 17 січня 2025 року.
Суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата позивачу сум щомісячної додаткової грошової винагороди за вказаний період мали бути здійснені відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог чинного законодавства.
Ураховуючи періоди, за які щомісячна додаткова грошова винагорода мала бути виплачена позивачу, та час її фактичної виплати, суд доходить висновку про те, що відповідач порушив строки виплати позивачу цієї винагороди.
Оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив її виплату з порушенням строків, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з березня 2016 року по день фактичної виплати, яка відбулася 17 січня 2025 року.
Також варто відзначити, що виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050 та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050 строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050 не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 Верховний Суд виходив з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050 не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком Верховного Суду зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2 - 4 Закону № 2050, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050 і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Крім того, суд ураховує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з березня 2016 року по день фактичної виплати 17 січня 2025 року.
У зв'язку з цим з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з березня 2016 року по день фактичної виплати 17 січня 2025 року.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з березня 2016 року по день фактичної виплати 17 січня 2025 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з березня 2016 року по день фактичної виплати 17 січня 2025 року.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 26 листопада 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна