27 листопада 2025 року м. ДніпроСправа № 360/1799/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., перевіривши матеріали за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
11.09.2025 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що проходив військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 з 09.11.2015 по 11.10.2018. Наказом командира в/ч пп НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.11.2015 № 262 позивача було зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення, допущено до тимчасового виконання обов'язків старшого майстра ремонтного відділення бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення 1 механізованого батальйону.
Наказом командира в/ч пп НОМЕР_2 (по особовому складу) від 01.12.2015 № 189-РС позивача призначено на посаду старшого стрільця 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини польова пошта НОМЕР_2 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.10.2018 № 108-РС позивача звільнено у запас відповідно до пп «й» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
З 11.10.2018 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.10.2018 № 215.
У зв'язку зі звільненням з військової служби 08.10.2018, позивач написав рапорт про виплату грошової компенсації вартості за неотримане протягом проходження служби речове майно (надати копію рапорту суду в якості доказу не уявляється можливим, оскільки він залишився за місцем мого проживання в м.Сіверськодонецьку (Сєвєродонецьку) Сіверськодонецького (Сєвєродонецького) району Луганської області, який на даний час є тимчасово окупованим збройними формуваннями російської федерації).
Однак, відповідачем на день виключення зі списків особового складу військової частини в порушення положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не виплачено, чим допущено протиправну бездіяльність.
Крім того, відповідач зобов'язаний здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 01 січня 2018 року (рік звільнення з військової служби).
25.07.2025 за вих. № 7850 отримав лист від відповідача, в якому вказано, що позивач не подавав рапорт про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що не відповідає дійсності, тому втратив право на відповідну компенсацію. Також з листа вбачається, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди військовослужбовця, але мною не було використане таке право та позивач надав згоду на виключення зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків, чим позбавив себе права на одержання компенсації вартості неотриманого речового майна в майбутньому.
Але з такими висновками відповідача, що стали підставою відмови у здійсненні нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 14.11.2025 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження. Запропоновано позивачу (представнику позивача) протягом п'яти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.
21.11.2025 на виконання вимог вищевказаної ухвали позивачем надано заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено наступне.
Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», що набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни до норм Кодексу законів про працю України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, отже, його норми не мають зворотної дії в часі.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
На час звільнення позивача 11.10.2018 діяла редакція статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно з якою строки звернення до суду не обмежуються будь - яким строком, то в даному випадку, позивач вважає, що строк позовної давності не застосовується до позовних вимог, що стосуються належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України по 18.07.2022 включно.
Просив визнати причини пропуску мною строку на звернення до суду з позовною заявою про визнання протиправною дію або бездіяльність військової частини та зобов'язання вчинити певні дії поважними та поновити даний строк.
Довідкою Луганського окружного адміністративного суду встановлено, що у зв'язку з участю судді Секірської А.Г. у підготовці для підтримання кваліфікації у період з 24.11.2025 по 26.11.2025 відповідно до наказу від 19.11.2025 № 11/С-ос, питання про продовження судового розгляду справи буде вирішено 27.11.2025.
Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов наступних висновків.
Як вже зазначалось судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, за змістом статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
На підставі пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: (І) звільнення з військової служби; (ІІ) загибелі (смерті) військовослужбовця.
Таким чином, право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні, і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.11.2025 у справі № 260/1940/24.
Право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно виникає у військовослужбовця саме у зв'язку зі звільненням з військової служби, що підтверджується пунктом 3 Порядку №178 та усталеною судовою практикою.
Таким чином, обчислення строку звернення до суду починається з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з дати відмови відповідача у виплаті компенсації або з дати виключення позивача зі списків особового складу.
Оцінюючи наведені позивачем доводи щодо поновлення строку звернення до суду, суд виходить з того, що позивач обґрунтовує своє клопотання положеннями статті 233 КЗпП України в редакції, чинній станом на момент звільнення у 2018 році. Однак такі аргументи не враховують правової природи спірних правовідносин та не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, які підлягають застосуванню у цій категорії спорів.
Суд зазначає, що відповідно до усталеної та актуальної судової практики, підтвердженої, зокрема, постановою Верховного Суду від 03.11.2025 у справі № 260/1940/24, спори щодо компенсації за неотримане речове майно є спором, пов'язаним із проходженням та припиненням публічної служби. До таких спорів застосовується місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, а не правила трудових спорів, передбачені КЗпП України.
Верховний Суд сформував висновки щодо застосування норм статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, відповідно до яких у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців (постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20).
Стосовно доводів позивача про те, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, суд зазначає, що у наведеній постанові визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Верховний Суд у постанові від 03.11.2025 у справі № 260/1940/24 зазначив, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Разом із цим, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24.
Відтак перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, зокрема з дати виключення зі списків особового складу або з дати отримання відмови у виплаті компенсації.
Разом з тим, подана позивачем заява не містить жодних доказів, які б підтверджували наявність об'єктивних та непереборних перешкод, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
Щодо посилань позивача на зміну законодавства та відсутність зворотної дії норм КЗпП, суд повторно наголошує, що норми КЗпП України не застосовні до спірних правовідносин.
В ухвалі суду від 14.11.2025 зазначено, що позивач звертався до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, на яку отримав відповідь від 25.07.2025 про відмову у її задоволенні. Позивач звернувся до адміністративного суду 11.09.2025, тобто з пропуском місячного строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України для спорів, пов'язаних із проходженням, звільненням з публічної служби та реалізацією відповідних гарантій.
За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги ухвали суду від 14.11.2025 про залишення позовної заяви без руху не виконано належним чином, а наведені позивачем доводи не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду. У зв'язку з цим позивачу необхідно продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви, оскільки надане клопотання не містить достатніх правових та доказових підстав для вирішення питання про поновлення строку по суті.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 зауважив, серед іншого, на тому, що обмеження строків звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" вказано, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Perez de Rada Cavanilles c. Espagne, № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (caso Osman contra Reino Unido, № 23452/94; Kreuz v. Poland, № 28249/95).
Отже, звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження цих строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Строки звернення до суду обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду або здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути дотримано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки згідно з національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, суд вважає, що позивач не довів поважності причин пропуску встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до частини другої статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи викладене вище та з метою забезпечення доступу позивача до правосуддя, суд вважає за необхідне продовжити строк усунення недоліків позовної заяви на три календарні дні з дня отримання цієї ухвали.
Керуючись статтями 12, 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на три календарних дні з дня отримання цієї ухвали суду.
Запропонувати позивачу протягом трьох календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку та доказами поважності причин його пропуску.
У разі ненадання вищевказаних документів позовна заява буде повернута позивачу.
Копію даної ухвали невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
Суддя А.Г. Секірська