27 листопада 2025 року № 320/1286/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період з 24.06.1998 по 14.07.2023;
- зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 % грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період з 24.06.1998 по 14.07.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечував та, крім іншого зазначив, що з огляду на те, що ОСОБА_2 звільнена з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, тому відсутні підстави застосування положень норми пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (редакція статті на момент звільнення зі служби), оскільки вказана стаття передбачає виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення у зв'язку з настанням особливого періоду.
Також представник відповідача заперечувала проти задоволення клопотання позивачки про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають належному підтвердження щодо обсягу наданих послуг і відповідно виконанню вказаних робіт та дійсною потребою вказаних послуг, крім того послуги мають становити розумну суму.
Позивач у відповіді на відзив просить відмовити у приєднанні до матеріалів справи відзиву на позовну заяву. Також зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на викладені в позовній заяві обґрунтування.
Ухвалою суду було поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Позивач проходила військову службу в Службі безпеки України на посаді офіцерського складу.
Наказом СБУ від 06.07.2023 № 842-ОС/дск позивачку було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу з 14.07.2023 за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас Служби безпеки України.
Вислуга років позивачки, згідно вказаного наказу, складає 25 років 20 днів.
Позивач зверталась до Служби безпеки України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Листом від 05.05.2023 управління правового забезпечення Служби безпеки України зазначило про відсутність підстав для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям-жінкам, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини під час дії особливого періоду.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, позивачка звернулась до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі, - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені Законом № 2011-ХІІ.
Абзацом 1 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Звернувшись до суду з цією позовною заявою, позивачка вважає, що відповідач повинен був виплатити їй одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років.
Водночас, як вбачається судом з матеріалів справи, позивачка була звільнена з військової служби з СБУ за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Стаття 26 Закону № 2232-ХІІ пов'язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.
Зокрема, частина п'ята статті 26 Закону № 2232-ХІІ розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п'ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) (пункт 2 частини п'ятої); з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (пункт 3 частини п'ятої).
Суд зазначає, що в постанові від 24.01.2024 по справі № 140/1143/23 у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов висновку, що звільнення через «сімейні обставини» (тобто коли «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років»; абзац десятий підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ) не підпадає під дію частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ.
Аналізуючи положення частини 2 (абзаци перший, другий статті 15 Закону № 2011-ХІІ у взаємозв'язку із підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, Верховний Суд зауважив на тому, що стаття 26 Закону № 2232-ХІІ пов'язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.
Позаяк, для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону № 2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, тому Верховний Суд вважає, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність), як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Таким чином, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 24.01.2024 року у справі № 140/1143/23 сформував правові висновки щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону № 2011-ХІІ, підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ та Постанови № 413 та відсутності права на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби на підставі вказаної норми, під час дії воєнного стану.
У подальшому, такі висновки були підтримані та застосовані Верховним Судом у постановах від 02.05.2024 у справі № 280/7090/22, від 30.05.2024 у справі № 520/3474/23, від 13.06.2024 у справі № 380/14051/23.
Таким чином, зважаючи на сформовану практику Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд вважає необґрунтованими доводи позивачки про наявність у неї права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої абз. 1 п. 2 ч. 2 ст. 15 Закону України № 2011-ХІІ, оскільки вона була звільнена з військової служби на підставі абзацу десятого підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Тому, суд вважає, що правових підстав у СБУ для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби ОСОБА_1 на дату звільнення її з військової служби, не було. У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Висновки суду узгоджуються з практикою Шостого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 08.01.2025 по справі № 320/44223/23.
У зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Діска А.Б.