18 листопада 2025 року справа № 320/43108/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши клопотання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач та/або ФУ ГШ ЗСУ) та просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2018 по 19.05.2023 включно;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2018 по 19.05.2023 включно в сумі 360 901 гривня 47 копійок відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.
11.01.2024 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропущенням строків звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням доказів на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати право на звернення до суду у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України в частині позовних вимог щодо виплат, які мали місце 28.07.2021 по справі № 640/10814/21 та 16.11.2022 по справі № 640/10816/21.
06.08.2025, канцелярією суду зареєстровано клопотання про поновлення строків звернення до суду, сформоване та подане представником позивача через підсистему «Електронний суд».
Дослідивши клопотання, подане представником відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та клопотання про поновлення строків звернення до суду, сформоване та подане представником позивача через підсистему «Електронний суд», судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 19.02.2014 по 07.08.2018 проходив військову службу в Генеральному штабі Збройних Сил України, Головному управлінні персоналу та був зарахований на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Наведені обставини підтверджуються, зокрема копією трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 від 28.04.1976.
Відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.06.2018 № 118 позивача було звільнено з військової служби за станом здоров'я.
Разом з цим згідно з довідкою про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, премій згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, індексації тощо за період з 01 січня 2018 року по 07 серпня 2018 року слідує, що ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу 07.08.2018 відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.06.2018 № 118.
При звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, що стало, в подальшому предметом судових спорів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2021 у справі № 640/10814/21 визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання окресленого рішення 28.07.2021 відповідачем виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки у сумі 35322,62 грн, що не заперечується останнім.
Також рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2021 по справі № 640/10816/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця індексації січень 2008 року.
Зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2022 по справі № 640/10816/21 апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову стосовно періоду позовних вимог з 01 березня по 07 серпня 2018 року. Позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня по 07 серпня 2018 року.
Зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня по 07 серпня 2018 року з урахуванням абзаца 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 року № 1078.
У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року залишено без змін.
На виконання рішення по справі № 640/10816/21 відповідачем 16.11.2022 нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 07.08.2018 у сумі 14 130,17 грн із одночасним утримання військового збору.
Також матеріалами справи підтверджено, що 20.05.2023, на виконання рішення суду у справі № 640/10816/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у сумі 84 638,95 грн із одночасним утримання військового збору.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України
(далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України).
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як обумовлено частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За змістом частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 за схожих фактичних обставин сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи згадану постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (частина п'ята статті 122 КАС України).
Разом з цим, суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду в розрізі наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п'ятої статті 122 КАС України, суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2023 року по справі № 480/2878/22.
При вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду, суд враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012, справа № 1-5/2012, Конституційний Суд України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Також суд зауважує, що стосовно моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, Велика Палата Верховного Суду висловилась у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 у подібних правовідносинах, де за змістом частини першої статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Таким чином з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
Суд звертає увагу, що фактично остаточний розрахунок відповідачем проведено 20.05.2023, адміністративний позов сформовано та подано через підсистему «Електронний суд» - 04.06.2023. При цьому суд наголошує, що особливістю цього спору є отримання позивачем трьох виплат за судовими рішеннями у справах № 640/10814/21 та
№ 640/10816/21, під час ухвалення яких питання щодо стягнення компенсації, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, судами не вирішувались.
Керуючись статтями 121, 123, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дяченко Олексія Володимировича про поновлення строку звернення до суду від 06.08.2025 задовольнити.
2. Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України в частині позовних вимог щодо виплат, які мали місце 28.07.2021 по справі № 640/10814/21 та 16.11.2022 по справі № 640/10816/21.
3. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України в частині позовних вимог щодо виплат, які мали місце 28.07.2021 по справі № 640/10814/21 та 16.11.2022 по справі № 640/10816/21.
4. У задоволенні клопотання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Кушнова А.О.