27 листопада 2025 рокуСправа №160/18443/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.06.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 14.07.2024 року по 20.06.2025 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 14.07.2024 року по 20.06.2025 рік, у сумі 253 015 грн. (двісті п'ятдесят три тисячі п'ятнадцять) грн. 18 коп.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні відповідачем не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення. Позивач вказав, що у період з 25.05.2022 по 27.03.2023 позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні види грошового забезпечення та низка вищезазначених одноразових виплат, які обраховано виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість необхідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 у справі №160/20275/24 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян станом на 01.01.2018 для визначення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.05.2022 по 27.03.2023. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.05.2022 по 31.12.2022 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 27.03.2023 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25.05.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.05.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Остаточний розрахунок відповідачем було проведено лише 20.06.2025. Отже, починаючи з 20.06.2025 виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Цією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
14.07.2025 від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №37092/25), яким заперечується проти задоволення позовних вимог, наголошуючи при цьому зокрема на непоширенні на військовослужбовців Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 27.11.2025.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.02.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 був мобілізований та проходив військову службу у військови частинах НОМЕР_2 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_6 . Наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 14.07.2024 №201сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 24.06.2024 №73-РС у запас за станом здоров'я, вважати таким, що 14.07.2024 справи та посаду здав та вибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , 14.07.2024 виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення - 15.07.2024. Вказаним наказом наказано:
- виплатити грошову допомогу на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік;
- виплатити щомісячну премію в розмірі 523% від встановленого посадового окладу відповідно до вимог абз.2 ст.2 Указу Президента України від 14.02.2022 №53/2022 “Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства» та окремого доручення Міністра оборони України від 10.01.2024 №183/уд за період з 01 липня по 14 липня 2024 року;
- виплатити надбавку за особливості проходження служби в мінімальному розмірі 65% від встановленого посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років;
- виплатити додадкову винагороду на період дії воєнного стану в розмірі 30000 грн. пропорційно дням участі за період з 01 липня по 13 липня 2024 року;
- виплатити грошову компенсацію за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік;
- виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік - 14 днів, за 2024 рік - 14 днів;
- виплатити допомогу у зв'язку зі звільненням з військової частини за кожний повний календарний місяць служби, всього за 28 місяців в розрахунку 4%за кожен повний місяць.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 у справі №160/20275/24 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян станом на 01.01.2018 для визначення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.05.2022 по 27.03.2023.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.05.2022 по 31.12.2022 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 27.03.2023 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25.05.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.05.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання цього рішення, 20.06.2025 відповідачем на картковий рахунок позивача виплачену індексацію грошового забезпечення у розмірі 99 461,54 грн.
Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 у справі №160/20275/24 відповідачем затримано розрахунок при звільненні, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 14.07.2024 по день фактичного розрахунку 20.06.2025 у зв'язку з порушення строків виплати грошового забезпечення, останній і звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260). Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку №260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Отже, зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Таким чином, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 10.05.2019 у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи, що індексацію грошового забезпечення з 01.01.2008 по 28.02.2018 року позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, що свідчить, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, у зв'язку з чим відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 КАС України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Крім того, суд зазначає про відсутність спору між сторонами щодо розміру належних позивачеві сум при звільненні з військової служби, оскільки позиція позивача полягає саме у відмові виплати середнього заробітку в порядку статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України за відсутності відповідного спору про розмір невчасно виплаченої компенсації з вини відповідача.
Таким чином, у даній справі суд, встановивши право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказує на протиправні дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, оскільки такий обов'язок відповідача передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України.
При цьому, суд не уповноважений встановлювати відповідачу механізм нарахування відповідних коштів на користь позивача, оскільки обов'язок виплати такого відшкодування законодавством покладений саме на власника або уповноважений ним орган та належить до їх дискреційних повноважень.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку зі звільненням проведено 20.06.2025 при виключенні зі списків з 14.07.2024 року, тому відповідача слід зобов'язати виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.07.2024 (а не 14.07.2024 року як помилково вважає позивач, зважаючи, що день звільнення є останнім робочим днем) по 20.06.2025.
Період з 14.07.2024 по 20.06.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону №2352-ІХ, на користь позивача (за період з 14.07.2024 по 20.06.2025) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 184 календарні дні, а не за 341 як помилково вважає позивач).
Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судового збору, то суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 15.07.2024 року по 20.06.2025 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 15.07.2024 року по 20.06.2025 рік з урахуванням обмеження виплати працівникові шістьма місяцями, а саме за 184 календарні дні.
В іншій частині позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 27.11.2025.
Суддя О.В. Царікова