27 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/4859/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства від 14 квітня 2025 року замість документа про припинення громадянства російської федерації; зобов'язання повторно розглянути звернення у формі заяви від 14 квітня 2025 року про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 14 квітня 2025 року, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, та прийняти відповідне рішення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що народився в місті Горохові Горохівського району Волинської області Української Радянської Соціалістичної Республіки. Однак, в силу необхідності роботи моряком, набув громадянство рф. Після повернення в Україну для постійного проживання в ній після 24 лютого 2022 року позивач вказує, що вирішив набути громадянство України. 23 лютого 2023 року ОСОБА_1 було видано довідку про реєстрацію особи громадянином України, а 28 лютого 2023 року - тимчасове посвідчення громадянина України. Одночасно з набуттям громадянства України позивачем було взяте на себе письмове зобов'язання припинити іноземне громадянство (рф). У зазначеному зобов'язанні ОСОБА_1 вказав, що у разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) рф, останній зобов'язується подати декларацію про відмову від громадянства рф і повернути національний паспорт громадянина рф до уповноваженого органу цієї держави.
Позивач зауважує, що після 24 лютого 2022 року прямий виїзд з території України на територію рф був заборонений. Крім того, у зв'язку з повномасштабним вторгненням, Україна розірвала дипломатичні відносини з рф, що унеможливлює із цієї дати направлення запитів і листів до посольства рф в Україні з огляду на припинення роботи його відділів на території України.
Разом з тим, ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що ним було подано до управління з питань міграції управління міністерства внутрішніх справ росії по Калініградській області заяву про вихід з громадянства рф, однак така була повернута з підстав, що вона не відповідає вимогам законодавства. Вважаючи відмову в прийнятті заяви про вихід з громадянства рф незаконною ОСОБА_1 за допомогою представника звернувся в Центральний районний суду міста Калінінграда з позовною заявою до управління міністерства внутрішніх справ росії по Калініградській області про визнання незаконною відмови та зобов'язання усунути допущені порушення. Проте, рішенням суду від 14 жовтня 2024 року у справі №2а-5011/2024 позовну заяву у даній справі залишено без задоволення з підстав правомірності дій відповідача.
06 березня 2025 року позивач звернувся із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, однак листом від 19 березня 2025 року, УДМС у Волинській області повідомило, що долучені документи, які видані в рф, зважаючи на відсутність перекладу документа на українську мову, не розглядалися.
14 квітня 2025 року позивач повторно звернувся із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства. Листом від 17 квітня 2025 року УДМС України у Волинській області повідомило позивача, що з наданої копії рішення Центрального районного суду м. Калінінграда (рф) вбачається, що позивачу було відмовлено у задоволенні позову щодо незаконної відмови в прийнятті повідомлення про вихід з громадянства рф. Отже, Уповноважені органи рф не прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства, а тому, незалежна причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства не відповідає визначенню такої причини, яка передбачена статтею 1 Закону України «Про громадянство України».
З діями відповідача щодо відмови в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства позивач не погоджується, оскільки на думку ОСОБА_1 ним було вжито достатньо заходів, спрямованих на припинення громадянства рф, а причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства від нього незалежні.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову (а.с.41-46) з тих мотивів, що на момент оформлення заяви про набуття громадянства України ОСОБА_2 перебував у громадянстві рф, а тому на виконання пункту 24 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, ОСОБА_1 до заяви було додано зобов'язання припинити іноземне громадянство. Разом з тим, доказів того, що з дати реєстрації позивача громадянином України і до сьогодні, уповноважені органи рф прийняли його клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), немає. Натомість, 14 квітня 2025 року ОСОБА_1 було подано до УДМС у Волинській області декларацію про відмову від іноземного громадянства, в якій зазначено, що в нього існують незалежні причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) рф, а саме 24 березня 2023 року уповноваженими органами рф у позивача було прийнято клопотання про припинення громадянства (підданства) рф, проте протягом двох років він не отримав документа про припинення громадянства (підданства) цієї держави.
Однак, відповідач вказує, що з позовної заяви випливає, що заява про вихід з громадянства рф не була прийнята, та була повернута управлінням з питань міграції управління міністерства внутрішніх справ росії по Калінінградській області як така, що не відповідає вимогам законодавства рф. Отже, з вказаного рішення суду випливає, що позивачем не було дотримано процедури подання клопотання при вихід з громадянства рф, про що йому було повідомлено письмово.
З огляду на вищезазначене, відповідач вважає, що інформація, зазначена в декларації про відмову від іноземного громадянства не відповідає дійсності, оскільки клопотання про припинення громадянства рф компетентними органами рф прийнято не було. У той же час, підстав вважати, що існує незалежна від позивача причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) немає підстав, адже ним не було дотримано процедури виходу з громадянства рф, тобто причиною відмови були невірні дії позивача.
Крім того, відповідач зазначає, що чинним законодавством України не передбачене прийняття декларації про відмову від громадянства за наведених позивачем обставин, а розрив Україною дипломатичних відносин з рф не впливає на суть правовідносин між відповідачем та позивачем.
Також відповідач звертає увагу, що законодавцем було врегульовано питання пролонгації виконання зобов'язання припинити громадянство рф на період дії в Україні воєнного стану для того, щоб протягом року після скасування або припинення воєнного стану такі громадяни змогли виконати взяте зобов'язання про припинення громадянства російської федерації. А тому, позивач зможе виконати подане зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, а подана ним декларація про відмову від іноземного громадянства, подана без актуальної незалежної від нього причини для її подання.
З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив (а.с.103-108) позивач звернув увагу на те, що подані ним декларації про відмову від іноземного громадянства містили не одну, а відразу дві правові підстави її подання. Зокрема, у деклараціях про відмову від іноземного громадянства ОСОБА_1 зазначив такі незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) рф, як: уповноваженими органами російської федерації 24 березня 2023 року було прийнято клопотання про припинення громадянства (підданства) рф, проте протягом двох років він не отримав документа про припинення громадянства (підданства) цієї держави. Повідомлень від уповноважених органів рф про відмову в задоволенні клопотання не отримував. Строк розгляду клопотань про припинення громадянства цієї держави не встановлено; процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється. Відповідач у такому своєму листі від 17 квітня 2025 року зосередився лише на аналізі правової підстави, яка зазначена в пункті 1 декларації від 14 квітня 2025 року. Однак, не сформував своєї правової позиції щодо заповненого пункту 3 декларації та відповідної правової підставі подання декларації про відмову від іноземного громадянства (процедура оформлення припинення громадянства (підданства) рф не здійснюється).
У запереченнях на відповідь на відзив (а.с.114-115) відповідач зазначив, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що процедура оформлення припинення громадянства (підданства) рф не здійснюється. Крім цього, в рішенні Центрального районного суду м. Калінінград від 14 жовтня 2024 року чітко зазначено підстави неприйняття в позивача компетентними органами рф клопотання про вихід з громадянства, а саме: подання неповного пакета документів, передбаченого законодавством країни його громадянської належності. У вищезазначеному рішенні суд чітко вказав перелік документів, що необхідно подати для виходу з громадянства рф. Відтак, твердження позивача про те, що процедура оформлення припинення громадянства (підданства) рф не здійснюється, є безпідставним та надуманим. Причини відмови у прийнятті його клопотання про вихід з громадянства залежали від позивача та могли бути ним усунуті. Крім того, позивач на свій розсуд трактує поняття незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, не зважаючи на те, що в законодавстві є чітке визначення цього терміну, вважаючи на власний розсуд його застарілим, та таким, що не відповідає його ситуації.
У поясненнях (а.с.120-125) позивач вказує, що форма декларації про відмову від іноземного громадянства не містить графи та реквізитів для зазначення доказів на підтвердження обставини нездійснення процедури оформлення припинення громадянства (підданства) рф. У свою чергу, відповідач, не зазначивши мотивів для відмови у прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства з підстав нездійснення процедури оформлення припинення громадянства (підданства) рф, не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
13 жовтня 2022 року позивач звернувся до УДМС України у Волинській області із заявою щодо оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням у порядку частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» (а.с.54-55), до якої додав зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України і подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) РФ, виданий уповноваженим на те органом цієї держави (а.с.56). У зобов'язанні від 13 жовтня 2022 року позивач указав, що у разі неотримання ним з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) рф, він зобов'язується подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) цієї держави і повернути національний паспорт громадянина рф до уповноваженого органу цієї держави.
23 лютого 2023 року відповідачем щодо позивача прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» (а.с.55 зворот), на підставі чого позивачу видано довідку про реєстрацію громадянином України №0710-000016837 (а.с.13) та тимчасове посвідчення громадянина України типу НОМЕР_1 (а.с.14).
14 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до УДМС України у Волинській області із декларацією про відмову від іноземного громадянства (а.с.32), у якій зазначив, що 24 березня 2023 року уповноваженими органами рф було прийнято клопотання про припинення громадянства рф, проте протягом двох років не було отримано документа про припинення громадянства рф. Окрім того, повідомлень від уповноваженого органу рф про відмову у задоволенні клопотання він не отримував. Також вказано, що процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється. Цією декларацією позивач також зобов'язувався повернути паспорт громадянина рф, не користуватися правами громадянина рф та не виконувати обов'язків, передбачених законодавством для громадян цієї держави.
УДМС України у Волинській області листом від 17 квітня 2025 року №0701.2.2-2893/0701.1.1-25 (а.с.30-31) повідомив про неможливість прийняти декларацію про відмову від громадянства рф, оскільки позивач взяв на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України. При цьому, з наданої копії рішення Центрального районного суду м. Калінінграда вбачається, що уповноважені органи рф не прийняли у ОСОБА_1 клопотання про припинення іноземного громадянства, а тому незалежна причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства не відповідає визначенню такої причини, яка передбачена статтею 1 Закону України «Про громадянства України».
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо відмови у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон №2235-III).
Нормами частини першої статті 1 Закону №2235-III визначено, що громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 6 Закону №2235-III визначені підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини першої вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до статті 8 Закону №2235-III особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Згідно термінів, наведених у частині першій статті 1 Закону №2235-III:
зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України;
незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури;
декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №215).
Пунктами 117, 119 Порядку №215, передбачено, що у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Як встановлено судом, відповідно до рішення УДМС України у Волинській області від 23 лютого 2023 року позивач набув громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону №2235-III (за територіальним походженням), що підтверджується довідкою від 23 лютого 2023 року №0710-000016837 про реєстрацію особи громадянином України (а.с.13).
На підставі вказаної довідки позивачу було оформлене тимчасове посвідчення громадянина України типу НОМЕР_1 (а.с.14).
Також, позивачем до УДМС України у Волинській області подавалось зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України, припинити громадянство (підданство) рф і подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) рф, виданий уповноваженим на те органом цієї держави.
Проте позивач зазначає, що у зв'язку з незалежних від нього обставин, а саме широкомасштабною агресією рф проти України не може отримати документ про припинення іноземного громадянства, а тому звернувся до відповідача із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, до якої додав саму декларацію з копіями документів, що підтверджують дію цих обставин, на підставі частини п'ятої статті 8 Закону №2235-III.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує, що абзацом 13 частини першої статті 1 Закону №2235-III визначено, що незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Наведене правове регулювання свідчить про те, що за загальним правилом, виконання письмового зобов'язання припинити іноземне громадянство покладене національним законом України на іноземця набувача громадянства України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), перелік яких чітко визначено абзацом 13 частини першої статті 1 Закону №2235-III, за суттю та характером є виключно результатом фізичного вчинення особою спроби відмовитись від громадянства іноземної країни.
Отже, межі дії приписів абзацу 13 статті 1 Закону №2235-III у спірних правовідносинах необхідно оцінювати, виходячи із оцінки активних дій іноземця, що ним вчинялися з дати набуття ним громадянства України, щодо отримання документа про припинення іноземного громадянства.
Таким чином, лише за певних умов, перелік та форма яких визначені в статті 1 Закону №2235-III (що в основному передбачають вжиття іноземцем активних дій, зокрема, звернення до уповноваженого органу країни, громадянство якої він хоче припинити), а також за умови підтвердження факту виконання іноземцем усіх необхідних кроків для отримання документа про відмову від попереднього громадянства, Управління має право прийняти декларацію іноземця про відмову від іноземного громадянства.
Верховний Суд у постанові від 29 жовтня 2025 року у справі №320/47215/23 зазначив, що з 24 лютого 2022 року органи ДМС можуть прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства від колишніх громадян російської федерації, які набули громадянство України на загальних підставах до 24 лютого 2022 року за двох умов:
якщо такі особи як до, так і після 24 лютого 2022 року вже безпосередньо зверталися до уповноваженого органу російської федерації з відповідною заявою, у якій виявили бажання припинити попереднє громадянство, проте не отримали інформації щодо вирішення їхньої заяви протягом строків її розгляду, що підтверджується доказами;
якщо такі особи як до, так і після 24 лютого 2022 року вже безпосередньо зверталися до уповноваженого органу російської федерації з відповідною заявою, отримали негативну відповідь та надали докази, що підтверджують ці обставини.
Цей висновок узгоджується також із позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 19 грудня 2024 року у справі №280/1155/23.
Суд зауважує, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб було введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє станом на дату розгляду справи судом.
Листом Міністерства закордонних справ України від 13 жовтня 2022 року №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року №376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, здійсненим у м. Мінську 14 лютого 1992 року, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24 лютого 2022 року.
Отже, у зв'язку з військовою агресією рф проти України розірвано дипломатичні відносини між двома державами, а консульські установи країни агресора, які розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують.
Разом з тим, суд враховує, що позивач звертався в Управління з питань міграції УМВС росії у Калінінградській області з заявою про вихід із громадянства рф, однак його заяву було повернуто як таку, що не відповідає вимогам федерального закону від 28 квітня 2023 №138-ФЗ «Про громадянство російської федерації», а також Положенням про порядок розгляду питань громадянства російської федерації, затвердженим указом президента рф від 22 листопада 2023 року №889. Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся в суд з позовною заявою у якій просив визнати незаконною відмову в прийняття повідомлення про вихід з громадянства рф. Однак, рішенням центрального районного суду м. Калінінграда від 14 жовтня 2024 року (а.с.19-21) в задоволенні позову було відмовлено.
На думку суду, такі докази вказують на активну поведінку позивача, який претендує на отримання громадянства України, спрямовану на безпосереднє самостійне вирішення питання щодо отримання ним документа про припинення громадянства (підданства) рф. Однак із незалежних від позивача причин такі дії не мали позитивного результату.
Оскільки позивач безпосередньо вчиняв дії для припинення громадянства рф, проте не отримав документ про припинення іноземного громадянства, то згідно з приписами Закону №2235-III це є підставою для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства.
З приводу доводів УДМС України у Волинській області про те, що пунктом 1 частини п'ятої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3897-ІХ визначено, що громадяни Російської Федерації та громадяни Республіки Білорусь (крім осіб, зазначених у пункті 3 цього розділу), які в період з 24 лютого 2020 року набули громадянство України відповідно до Закону України «Про громадянство України» і подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, зобов'язані подати документ про припинення іноземного громадянства до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, якщо строк виконання поданого зобов'язання сплив, суд зазначає, що прийняті Законом №3897-ІХ зміни не скасовують право позивача на подання декларації, а лише надають позивачу встановлений законом пролонгований строк для припинення громадянства рф.
Суд також зауважує, що перевірка правильності заповнення позивачем заяви про вихід із громадянства рф не входить до повноважень посадових осіб УДМС України у Волинській області.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірність дій щодо відмови в прийнятті в позивача декларації від 14 квітня 2025 року про відмову від іноземного громадянства, оформленої листом від 17 квітня 2025 року, факт порушення прав позивача знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, а тому адміністративний позов слід задовольнити повністю.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій УДМС України у Волинській області щодо відмови в прийнятті в позивача декларації від 14 квітня 2025 року про відмову від іноземного громадянства, оформленої листом від 17 квітня 2025 року №0701.2.2-2893/0701.1.1-25, та зобов'язати відповідача повторно розглянути питання щодо прийняття декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства від 14 квітня 2025 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 1211,20 грн, що підтверджуються квитанцією від 07 травня 2025 року №1490264480, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.11, 35).
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 37821586) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Волинській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 декларації від 14 квітня 2025 року про відмову від іноземного громадянства, оформленої листом від 17 квітня 2025 року №0701.2.2-2893/0701.1.1-25.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Волинській області повторно розглянути питання щодо прийняття декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства від 14 квітня 2025 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк