27 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/6308/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправними дій щодо відмови виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV); зобов'язання нарахувати та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058-ІV.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказала, що з 16 січня 2025 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV, має 32 роки 8 місяців 13 днів страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівник закладу охорони здоров'я, будь-яку пенсію не отримувала, тому має право на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Однак при призначенні пенсії відповідач таку допомогу не нарахував та не виплатив. На звернення позивача повідомив, що ОСОБА_1 не має права на отримання такої грошової допомоги, оскільки Номенклатурою спеціальностей середніх медичних працівників, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 23 жовтня 1991 року №146 не передбачено посади лікаря-лаборанта, тому для врахування періодів її роботи з 14 квітня 1992 року по 31 грудня 2024 року до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я відсутні підстави.
Позивач такі дії ГУ ПФУ у Волинській області вважає протиправними та просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження 16 червня 2025 року (а.с.22), відзив на позов не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16 січня 2025 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV, що не є спірним та підтверджується листом відповідача від 07 лютого 2025 року №0300-0303-8/8771 (а.с.7).
На звернення позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058-ІV, ГУ ПФУ у Волинській області листом від 07 лютого 2025 року №0300-0303-8/8771 повідомило, що розділом ІІ Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, передбачено, що право на вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал незалежно від найменування посад. Номенклатурою спеціальностей середніх медичних працівників, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 жовтня 1991 року №146 (зі змінами та доповненнями) не передбачено посади лікаря-лаборанта. Відтак для врахування періодів її роботи з 14 квітня 1992 року по 31 грудня 2024 року до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я підстави відсутні (а.с.7).
Не погодившись із відмовою відповідача у виплаті грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 пункту 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058-ІV, позивач звернулася до суду з даним позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.
Згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі - Порядок №1191).
Пунктом 2 зазначеного Порядку встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами пункту 6 Порядку №1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення.
Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
З аналізу наведених норм права вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058- IV будь-якого іншого виду пенсії.
Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій також висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2018 року у справі №234/13835/17, від 02 серпня 2019 року у справі №724/579/17, від 20 лютого 2019 року у справі №462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі №466/5637/17, від 15 червня 2022 року у справі №200/854/19-а, зазначивши, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
За обставин цієї справи відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, мотивуючим, що до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я не можливо зарахувати період з 14 квітня 1992 року по 31 грудня 2024 року, оскільки Номенклатурою спеціальностей середніх медичних працівників, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 жовтня 1991 року №146 не передбачено посади лікаря-лаборанта.
Оцінюючи наведені підстави для відмови у призначені одноразової грошової допомоги, суд зазначає наступне.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертої статті 24 вказаного Закону визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Так, із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 судом встановлено, що 14 квітня 1992 року позивач була прийнята у Нововолинську центральну міську лікарню на посаду лікаря-лаборанта клініко-біохімічної лабораторії на 0,5 ставки; 04 травня 1992 року переведена на повну ставку лікаря-лаборанта клініко-біохімічної лабораторії; 10 травня 2018 року призначена виконуючою обов'язки завідувача клініко-діагностичної лабораторії і на даний час продовжує працювати. Туж же міститься запис, що 01 червня 2019 року Нововолинська центральна міська лікарня реорганізована у Комунальне некомерційне підприємство «Нововолинська центральна міська лікарня» (а.с.15).
Вказані обставини підтверджуються також і довідкою Комунального некомерційного підприємства «Нововолинська центральна міська лікарня» від 13 січня 2025 року №112/02/01-05 (а.с.16).
При цьому слід зауважити, що записи про спірний період роботи не містять в собі виправлень, здійснені у послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис.
Відтак записами у трудовій книжці підтверджується робота позивача на посадах в закладі охорони здоров'я.
Згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 (Перелік №909), до закладів і установ охорони здоров'я входять, зокрема: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
До найменування посад у вказаних закладах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, входять: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
Варто зауважити, що посада лікаря-лаборанта є лише спеціалізацією загальної лікарської посади і, відповідно, повністю охоплюється категорією «лікарів» Переліку №909. Твердження відповідача про те, що оскільки посада лікаря-лаборанта не передбачена Номенклатурою спеціальностей середніх медичних працівників, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 жовтня 1991 року №146, то спірний період роботи позивача не підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, суд відхиляє, позаяк посада лікаря-лаборанта належить до лікарських посад, а не до посад середнього медичного персоналу. Зазначений нормативний документ Міністерства охорони здоров'я України регулює кваліфікацію виключно середнього медичного персоналу.
Тому, на думку суду, позивач має право на зарахування періоду роботи з 14 квітня 1992 року по 31 грудня 2024 року до спеціального стажу, який дає право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Враховуючи, що ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, на день досягнення пенсійного віку працювала в медичному закладі охорони здоров'я комунальної форми власності на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, та мала відповідний загальний страховий стаж, в тому числі достатній спеціальний страховий стаж на таких посадах (більше 30 років), і до цього не отримувала будь-яку пенсію, суд дійшов висновку, що вона має право на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відмова відповідача у нарахуванні грошової допомоги, що передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV є протиправною.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №227/3208/16-а.
Виходячи з встановлених фактичних обставин справи, враховуючи норми чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, суд з урахуванням наданих частинами другою, третьою статті 245 КАС України повноважень та з метою повного захисту порушеного права позивача вважає, що позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій та зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, зарахувавши період роботи з 14 квітня 1992 року по 31 грудня 2024 року на посаді лікаря-лаборанта до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Частиною першою 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати зі сплати судового збору та на правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справах №640/3098/20 та №160/6762/21, від 18 серпня 2022 року у справі №540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір-доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2022 року у справі №520/6658/21).
Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги від 03 червня 2025 року, укладеного між адвокатом Свередюк Ю.А. та ОСОБА_1 (а.с.10), квитанцію до прибуткового касового ордера від 10 червня 2025 року №23 (а.с.11).
Пунктом 3.1 вказаного договору визначено фіксований розмір гонорару для вчинення окремої процесуальної дії на виконання договору: написання адвокатського запиту - 100,00 грн, написання заяви по суті справи (зокрема позовна заява, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, кожна дія окремо) - 7000,00 грн.
Враховуючи складність справи (є справою незначної складності та її розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження), обсяг наданих послуг (у справі підтверджено написання лише позову), виходячи із принципів обґрунтованості їх розміру, суд дійшов висновку відшкодування позивачу 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Звертаючись до суду з позовом, позивач сплатила судовий збір у сумі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 10 червня 2025 року №2539-7764-9223-3574 (а.с.4), випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.23).
З огляду на задоволення позову на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судові витрати у сумі 2968,96 грн (2000,00 грн - витрати на правничу допомогу, 968,96 грн - витрати зі сплати судового збору).
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, ідентифікаційний номер 13358826) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши період роботи з 14 квітня 1992 року по 31 грудня 2024 року на посаді лікаря-лаборанта до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 2968,96 грн (дві тисячі дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк