27 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/11130/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Адвокат Шевчук Віктор Васильович звернувся з позовом в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасувати рішення №003009/03-20-24-06-14 від 27.01.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Позов обґрунтований тим, що позивач у червні 2025 дізналася про існування заборгованості із ЄСВ в сумі 64623,82 грн. В подальшому представник позивача звернувся з адвокатським запитом до відповідача із вимогами надати відповідні документи. У відповідь отримано лист ГУ ДПС у Волинській області із відповідними копіями в тому числі вимогами про сплату боргу (недоїмки) № 4054-0320 від 14.04.2025 на суму 64623,32 грн. Позивачем було направлено позовну заяву до суду про скасування такої вимоги. Проте рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі № 140/6744/25 було відмовлено в зв'язку із тим, що вимога про сплату боргу є похідною, а первинним документом, який встановлює зобов'язання по сплаті штрафних санкцій є рішення про застосування штрафних санкцій від 27.01.2025 №003009/03-20-24-06-14.
ОСОБА_1 не погоджується із вищевказаним рішенням, зазначивши, що особисто не здійснював підприємницьку діяльність. Також позивач зазначив, що з 2015 року перебуває на військовій службі, приймає участь в бойових діях. В складі ЗСУ, позивач отримує грошове забезпечення, з якого утримуються усі податки та обов'язкові платежі в тому числі і ЄСВ, яке сплачує держава як роботодавець.
З урахуванням наведеного позивач вважає, що у нього відсутній обов'язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у спірний період, а відтак оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.
На підставі вищевикладеного позивач просила позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов вимоги заперечив. В обґрунтування своєї позиції вказав, що позивач був зареєстрований фізичною особою підприємцем (ФОП). В Єдиному державному реєстрі запис про припинення підприємницької діяльності відсутній. Згідно бази даних ІКС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника податку (далі-ІКПП) у ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 - ЄСВ для ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи які проводять незалежну професійну діяльність, проведено нарахування, а саме 01.01.2013 - заборгованість 2250,96 грн 21.10.2013 - за III квартал 2013 року в сумі 1194,03 грн 20.01.2014 - за IV квартал 2013 року в сумі 1218,67 грн 22.04.2014 - за І квартал 2014 року в сумі 1267,95 грн. 21.07.2014 - за II квартал 2014 року в сумі 1267,95 грн. 09.02.2018 - за рік 2017 року в сумі 8448,00 грн. 19.04.2018- за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. 19.07.2018- за II квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн 19.10.2018 - за III квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. 21.01.2019 - за IV квартал 2 018 року в сумі 2457,18 грн 19.04.2019 - за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. 19.07.2019 - за II квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн 21.10.2019 - за III квартал 2 019 року в сумі 2754,18 грн 20.01.2020 - за IV квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн 21.04.2020 - за І квартал 2020 року в сумі 2078,12 грн. Документ сформований в системі «Електронний суд» 16.10.2025 3 20.07.2020 - за II квартал 2020 року в сумі 1039,06 грн. 19.10.2020 - за III квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн 19.01.2021 - за IV квартал 2020 року в сумі 2200 грн. - сплачено 15.06.2021 в сумі 3485,62 грн., 16.07.2.2021 в сумі 3567,22 грн., 13.08.2021 в сумі 3654,62 грн., 15.09.2021 р, в сумі 3654,62 грн., 21.10.2021 в сумі 3654,62 грн., 16.11.2021 в сумі 3654,62 грн, 14.12.2021 в сумі 3654,62 грн 19.01.2022 сплачено в сумі 150,34 грн 12.03.2024 стягнено в межах виконавчого впровадження в сумі 13 694,95 грн. Відтак позивачем належним чином не виконувались вимоги статті 9 Закону № 2464, а саме єдиний внесок за: 2013-2024 роки сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку, в зв'язку з чим було винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за не сплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 27.01.2025 року..
Відповідач зауважив, що з набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено низку змін до Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обов'язок зі сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями у розмірі, не менше мінімального, існує незалежно від того, чи такі особи займалися підприємницькою діяльністю і чи отримували дохід від такої діяльності.
Оскільки позивач не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі, то відповідно ГУ ДПС у Волинській області правомірно відповідно до вимог Закону №2464-VI прийнято рішення №003009/03-20-24-06-14 від 27.01.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Інші заяви по суті спору від сторін не надходили. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Суд перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.10.2005 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Поряд з цим позивач є діючим військовослужбовцем, перебуває на військовій службі за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №5081/кл від 06.06.2025.
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5 станом на 06.04.2025 та довідка ОК-7 станом на 25.07.2025) ОСОБА_1 з 2016 року по даний час перебуває у трудових відносинах, а саме на військовій службі за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ).
Як слідує з матеріалів справи рішенням ГУ ДПС у Волинській області №003009/03-20-24-06-14 від 27.01.2025 на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну плату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, всього на суму 66 282,84 грн.
Судом також встановлено, що ГУ ДПС у Волинській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 14 квітня 2025 року №Ф-4054-0320 на суму 64 623,82 грн, з яких 4813,95 грн штраф та 59809,87 грн пеня.
Позивач не погоджуючись із рішенням ГУ ДПС у Волинській області №003009/03-20-24-06-14 від 27.01.2025 звернувся до суду із даним позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
У пунктах 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).
Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами»; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мали обов'язок сплатити єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які повинні сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Ця норма Закону дає змогу зараховувати до страхового стажу підприємця ті місяці, в яких не було отримано дохід (прибуток), оскільки відповідно до статті 9 Основ законодавства про соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник. Ним є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням ГУ ДПС у Волинській області №003009/03-20-24-06-14 від 27.01.2025 застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 6472,97 грн. та нараховано пеню в розмірі 59809,87 грн. (за період з 14.05.2013 по 12.03.2024) за несплату (неперерахування) або невчасну сплату (неперерахування ) єдиного внеску, усього на зальну суму 66282,84 грн.
Також, з матеріалів справи встановлено, що вимога ГУ ДПС у Волинській області від 14.04.2025 №Ф-4054-0320 сформована щодо сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 64623,82 грн за період за період 2013-2024 роки, коли позивач зокрема був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та одночасно безперервно перебував у трудових відносинах з ТОВ «КОРТЕС ЛІМІТЕТ» (код ЄДРПОУ 38527431), ПП «ВІННЕР» (код ЄДРПОУ 33537602), а також на військовій службі за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; про сплату за позивача єдиного внеску у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, свідчить зарахування останній страхового стажу за 2013-2024 роки у повному обсязі.
ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2013-2024 роках, отримання ним інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надало.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї у 2013-2024 роках, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі, не меншому ніж мінімальний страховий внесок, що виключає обов'язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який господарську діяльність фактично не здійснював та дохід від неї не отримував (доказів протилежного суду не надано).
На переконання суду, тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 18 листопада 2021 року у справі №520/6094/19, від 19 грудня 2022 року у справі №640/9262/19, від 07 лютого 2023 року у справі №440/1408/19, яку суд враховує до спірних правовідносин відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
В іншому випадку необхідність сплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, при тому, що мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в цих правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Наведене дозволяє суду дійти висновку про протиправність рішення ГУ ДПС у Волинській області №003009/03-20-24-06-14 від 27.01.2025, а тому воно підлягає скасуванню.
Отже, з урахуванням встановлених обставин, правових норм, що регулюють спірні правовідносини, висновків Верховного Суду у подібних спорах, позов належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки позивач в силу вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та з огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 263, 291, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ ВП 44106679) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області №003009/03-20-24-06-14 від 27.01.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 66 282,84 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський