Провадження № 11-кп/821/834/25 Справа № 702/936/24 Категорія: ст. 336 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
24 листопада 2025 року м. Черкаси
Суддя Черкаського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши на відповідність вимогам ст. 396 КПК України апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 на ухвалу Монастирищенського райсуду Черкаської обл. від 10.11.2025 р. у кримінальному провадженні № 12024250320001346 від 14.08.2024 р. стосовно ОСОБА_4 за ст. 336 КК України, -
Вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження у справі.
Не погодившись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та задовольнити клопотання захисника, звільнити ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України, у зв'язку зі зміною обстановки, а кримінальне провадження закрити.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, які виклав захисник ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим нормами КПК України визначено, в яких випадках і які рішення судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Конституційний Суд України у Рішенні від 8.04.2015 р. № 3-рп/2015 сформулював юридичну позицію, за якою обмеження права на апеляційне оскарження рішення суду не може бути свавільним та несправедливим; таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим; у разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (абз. 3 п. п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини рішення).
Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини від 8.01.2008 р. щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:
1) вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 цього Кодексу;
2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру;
3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених КПК України. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
За таких обставин, наявність визначених у кримінальному процесуальному законі вимог щодо звернення до суду з апеляційною скаргою на судове рішення, окреме оскарження якого не передбачене нормами КПК України, не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч. 11 ст. 284 КПК України, в апеляційному порядку може бути оскаржена лише ухвала про закриття кримінального провадження, втім оскарження ухвали про відмову в закритті кримінального провадження, змістом вказаної норми не передбачене.
Таким чином, апеляційна скарга захисника ОСОБА_3 у будь-якому випадку є безпредметною, оскільки оскаржуване ним рішення суду першої інстанції не може бути переглянуто в апеляційному порядку.
Апеляційний суд звертає увагу, що законодавець фактично не дозволяє оскарження в апеляційному порядку судових рішень під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції, тому що безумовний пріоритет надається саме розгляду висунутого обвинувачення стосовно кожної особи. У чинному КПК України передбачено апеляційне оскарження виключно тих судових рішень, які стосуються тримання особи під вартою, тому, що мова йде про перевірку підстав істотного обмеження прав людини у виді тримання особи під вартою до ухвалення обвинувального вироку.
Виключних обставин, які б свідчили про необхідність невідкладної перевірки судом апеляційної інстанції законності та обґрунтованості вищевказаної ухвали суду, не вбачається.
Апеляційний суд наголошує, що законодавець у чинному КПК України чітко визначив, перелік судових рішень, які можуть бути окремо оскаржені в апеляційному порядку, а тому посилання захисника ОСОБА_3 на те, що місцевий суд зробив висновки, які викладені у судовому рішенні, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, не є релевантним.
Згідно ч. 4 ст. 399 КПК України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з вимогами ст. 394 КПК України.
Керуючись ч. 4 ст. 399 КПК України, апеляційний суд, -
Відмовити у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 на ухвалу Монастирищенського райсуду Черкаської обл. від 10.11.2025 р., якою відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 про звільнення ОСОБА_4 , 1993 р.н. від кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України та закриття провадження у справі.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців.
Суддя ОСОБА_2