26 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 643/3094/25
провадження № 22-ц/818/4754/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Міністерство оборони України,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2025 року в складі судді Майстренко О.М.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , третя особа: Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця.
Позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_3 познайомилась у 1991 році. Вони разом з ним працювали в ЖЕУ №8 Київського району м. Харкова з лютого 1991 року по жовтень 2001 року, вона працювала майстром, а він зварювальником. На час їх знайомства вона в шлюбі не перебувала, але мала сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . А ОСОБА_3 знаходився в шлюбі, який було розірвано в 1992 році.
Зазначила, що на час знайомства з ОСОБА_3 вона мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , в двокімнатній квартирі. В цій же квартирі мешкала її мати та сестра з сином 1989 року народження. В березні 1991 року ОСОБА_3 переїхав до неї і вони з ним стали разом жити, як подружжя.
Вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась спільна дочка - ОСОБА_5 . При реєстрації народження дочки в свідоцтві про її народження ОСОБА_3 не був зазначений як батько, так як на той час він втратив документи, потрібен був час на їх відновлення, а дитину треба було реєструвати.
Посилалася на те, що вона з ОСОБА_3 фактично створили повноцінну сім'ю, у них був єдиний бюджет, вели спільне господарство, планували і робили всі значущі в сумісному житті придбання, разом виховували її сина і спільну доньку. ЇЇ син ОСОБА_4 називав ОСОБА_3 батьком, і саме останній повів ОСОБА_6 на перший дзвоник до школи. ОСОБА_3 часто брав її сина з собою на свою роботу, знайомив його зі своєю професією, а коли син став дорослим, то було й таке, що він ОСОБА_3 влаштував до свого місця роботи. У 2009 році пішла до школи спільна з ОСОБА_3 дочка - ОСОБА_7 . Всі друзі та однокласники дітей вважали, що саме ОСОБА_3 є її та сина ОСОБА_6 батьком. Декілька разів діти їздили на відпочинок до дитячого табору, і вона з ОСОБА_3 завжди удвох їх навідували.
Зазначила, що ОСОБА_3 на час знаходження в шлюбі з ОСОБА_8 мешкав в службовій кімнаті. Ця кімната знаходилась в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Після виведення квартири з числа службових ОСОБА_3 з колишньою дружиною приватизували цю квартиру, а потім у 2003 році продали її. Ця обставина підтверджується договором-доручення на проведення розселення комунальної квартири, укладеним ОСОБА_3 і його колишньою дружиною з Агентством нерухомості «САБО ЛТД».
На отримані від продажу вищезазначеної кімнати гроші кожний купив для себе окремий будинок. ОСОБА_3 придбав житловий будинок в АДРЕСА_3 , де і був зареєстрований. Проте весь час він фактично проживав разом з нею за її зареєстрованим місцем мешкання. І саме тому він знаходився на обліку в поліклініці № 10, яка територіально обслуговує мешканців Салтівки, м.Харків.
У ОСОБА_3 від шлюбу з ОСОБА_8 є дві дочки: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Зі слів ОСОБА_3 він дуже рідко бачився з дочкою ОСОБА_10 . Її з дочками не знайомив. Де вони на цей час знаходяться і чим займаються їй невідомо. Мати цивільного чоловіка ОСОБА_3 проживала в ОСОБА_11 , проте декілька разів, в 1991 та в 1996 році приїжджала до них, зупинялась за їх місцем мешкання, позивачку вважала дружиною свого сина.
У 2002 році була продана квартира по АДРЕСА_4 і куплена більша за площею квартира за адресою: АДРЕСА_5 . Саме в цій квартирі ОСОБА_3 жив до відправки його у лютому 2023 року на захист від військової агресії рф. І саме за адресою цієї квартири ОСОБА_3 укладав договір на заміну віконних блоків у 2007 році.
29 липня 2022 року за сумісні кошти вона з ОСОБА_3 купили двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , так як вона з ОСОБА_3 не були в зареєстрованому шлюбі, то зазначену квартиру придбали у спільну часткову власність, по частині кожному. Дана обставина підтверджується договором купівлі-продажу квартири.
Зазначила, що коли ОСОБА_3 приходив з фронту у відпустку, то він свою частину вказаної квартири переоформив на спільну доньку - ОСОБА_12 шляхом укладення 11.03.2023 року договору дарування.
ОСОБА_3 22 листопада 2021 року зробив заповіт, яким належний йому на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_3 заповідав в рівних частинах ОСОБА_4 і ОСОБА_12 . Цей заповіт було посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Чижовою Н.А.
Посилалася на те, що весь час знаходження ОСОБА_3 на фронті останній постійно підтримував її матеріально, так як розмір її заробітної плати складає приблизно 10 000 грн. на місяць, а чоловік ОСОБА_3 отримував щомісячно значно більшу суму грошей, і бажав забезпечити їй і дітям гідний рівень життя.
23 липня 2024 року вона отримала письмове сповіщення №2330 від ІНФОРМАЦІЯ_7 про те, що старший солдат ОСОБА_3 загинув від отримання ушкоджень поблизу населеного пункту Іванівка Харківської області.
Вказала, що встановлення даного факту їй необхідно для отримання статусу члена сім'ї військовослужбовця, який загинув під час воєнного стану, захищаючи Батьківщину, відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та Наказу МОУ від 25.01.2023 №45 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану», а також від даного рішення залежить виникнення у неї прав та обов'язків, визначених ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Просила встановити факт, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_8 , однією сім'єю, як дружина і чоловік без реєстрації шлюбу з вересня 1992 року по 09 липня 2024 року; визнати за ОСОБА_1 право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_8 військовослужбовця ОСОБА_3 під час виконання ним обов'язків військової служби.
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено, встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_8 , з вересня 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Не погоджуючись з рішенням суду Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що від встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю залежить виникнення права на отримання статусу члена сім'ї загиблого Захисника України та отримання одноразової грошової допомоги, тому Міністерство оборони України повністю заперечує проти задоволення позову. Від встановлення юридичного факту залежить підтвердження за заявницею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення до суду, яка полягає у підтвердженні певного соціального статусу заявниці. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю. Однак інших доказів в матеріалах даної справи не існує, а тому суд першої інстанції виніс незаконне рішення. Заявниця ніяким чином не підтвердила вказаного факту та не надала жодних належних доказів щодо підтвердження вказаного факту. Враховуючи те, що наявний спір про право, який вирішується у позовному провадженні, заяву ОСОБА_1 необхідно було залишити без розгляду, а також роз'яснити заявниці її право звернутися з даними вимогами в порядку позовного провадження.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Міністерства оборони України необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 04.05.1983 по 31.07.2002 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а з 07.08.2002 за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.11-12).
З відповіді з Першого відділу ДРАЦС по м. Харкову вбачається, що з 27.11.1988 ОСОБА_3 та ОСОБА_13 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 розірвано 11.08.1992 (а.с.53-54).
ІНФОРМАЦІЯ_9 помер ОСОБА_3 (а.с.50).
На підтвердження спільного проживання з ОСОБА_3 . ОСОБА_1 надала наступні документи:
копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 (а.с.14);
копію диплома № НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_3 19.07.1986 (а.с.15);
копію договору-доручення про проведення розселення комунальної квартири від 31.03.2003, укладеного ОСОБА_3 і ОСОБА_8 з Агентством нерухомості «САБО ЛТД» (а.с.16);
копію обкладинки амбулаторної картки ОСОБА_3 (а.с.17-18);
копію заяви ОСОБА_3 до головного лікаря поліклініки № 11, в якій зазначив, що він проживає в районі обслуговування поліклініки за адресою: АДРЕСА_5 , у зв'язку з чим просив дозволу на лікування на час хвороби у лікаря травматолога (а.с.19);
копію виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 20.03.2017, з якої вбачається, що адреса проживання ОСОБА_3 : АДРЕСА_5 (а.с.20);
копію декларації № 0001-ЗН14-12А0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 10.07.2021, з якої вбачається, що ОСОБА_3 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 , довірена особа пацієнта для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом - ОСОБА_12 (а.с.21);
копію довіреності від 23.07.2011, виданої ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1 на представлення його інтересів щодо оформлення права власності та приватизації на його імя земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_3 та одержання державного акту на право власності на земельну ділянку. Довіреність видана строком на 5 років та дійсна до 23.07.2016 та посвідчена державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори (а.с.22);
копію договору купівлі-продажу квартири від 29.07.2022, за умовами якого ОСОБА_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_5 , та ОСОБА_3 , який зареєстрований в АДРЕСА_3 , придбали у спільну часткову власність, по частці кожен, квартиру АДРЕСА_7 (а.с.23);
копію договору дарування від 11.02.2023, за яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_12 частину у праві власності на квартиру АДРЕСА_7 (а.с.27);
копію договору добровільного страхування життя (у формі електронного поліса) від 14.04.2021, за умовами якого страхувальник ОСОБА_3 зазначив свою адресу як: АДРЕСА_5 (а.с.29);
копію виписки з банківського рахунку ОСОБА_14 за період з 01.01.2023 по 09.08.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_3 здійснював перекази коштів (а.с.30-41);
копію договорів № 422 від 14.01.2007 та № 420 від 13.01.2007, укладених ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_15 на виготовлення металопластикових виробів, де ОСОБА_3 зазначив адресу: АДРЕСА_5 (а.с.42-43,44-45);
копію заповіту ОСОБА_3 від 22.11.2021, за яким останній належний йому житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 в рівних частках кожному заповів ОСОБА_4 та ОСОБА_12 (а.с.46);
акт, складений 10.08.2024 мешканцями будинку АДРЕСА_8 ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , про те, що в квартирі АДРЕСА_9 їхнього будинку проживає постійно з 2002 року ОСОБА_1 , разом з нею мешкав її чоловік ОСОБА_3 до загибелі на фронті ІНФОРМАЦІЯ_9 , з ними також жили діти син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 , вели спільне господарство, робили спільні покупки, цю сім'ю можуть характеризувати тільки позитивної сторони, вони завжди ввічливі, громадянський порядок не порушували, часто надавали допомогу у побутових справах своїм сусідам, а сусіди допомагали їм (а.с.48);
копію сповіщення з ІНФОРМАЦІЯ_7 про загибель ОСОБА_3 , адресоване ОСОБА_1 (а.с.49).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
У справі, що переглядається, позивачка просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу разом із військовослужбовцем з метою отримання коштів, передбачених за загиблого військовослужбовця для членів його сім'ї.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц вказувала на те, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).
Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуваннях, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 та від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших достатніх доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 522/11976/21.
Отже, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд, за загальним правилом, за власною ініціативою не може збирати докази (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 заявила лише вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. При цьому, вимоги на захист цивільних прав не заявляла.
Між тим, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до суду в окремому провадженні з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, яка залишена без розгляду через наявність спору про право. При цьому для встановлення факту, про який заявлено ОСОБА_1 , їй було роз'яснено право на подачу позову на загальних підставах.
З огляду на ці обставини колегія суддів вважає за можливе розгляд вимог ОСОБА_20
про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу саме в позовному провадженні.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції вважав доведеним факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, оскільки встановив, що сторони з вересня 1992 року до 19 липня 2024 року проживали разом як чоловік і жінка
Однак, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III, цей Кодекс набрав чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
Положення Кодексу законів про шлюб та сім'ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Тому встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18), від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19 (провадження № 61-19041св19), від 17 січня 2023 року у справі № 293/2211/20 (провадження № 61-8854св22), від 12 січня 2024 року у справі № 755/20288/21 (провадження № 61-14261св23).
Таким чином з огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без шлюбу з вересня 1992 року до 01 січня 2004 року, оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких норм не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.
При цьому надавши належну правову оцінку доказам, наданим ОСОБА_1 на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у спірний період, а також не надання доказів ОСОБА_2 на спростування зазначеного факту, суд першої інстанції, з урахуванням принципів оцінки доказів, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність ОСОБА_1 факту її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції правильно враховано наявні у матеріалах справи докази, які у сукупності підтверджують факт наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносин, притаманних подружжю.
Відтак, судом першої інстанції правильно враховано наявні у матеріалах справи докази, які у їх сукупності підтверджують факт наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносин, притаманних подружжю у період з 01 січня 2004 року по 19 липня 2024 року, а тому доводи апеляційної скарги у вказаній частині є необґрунтованими.
Установивши обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року по 19 липня 2024 року, ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов'язків, з висновком якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про доведення позивачкою факту її проживання із ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а, відтак, і про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи Міністерства оборони України про те, що за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, колегія суддів відхиляє, оскільки справи про встановлення факту проживання однією сім?єю із загиблим військовослужбовцем підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства незалежно від мети звернення до суду (зокрема, підтвердження соціального статусу для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця) і наявності в заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень. На це вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у cправі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення лише в частині періоду встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки по суті апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити частково.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2025 року - змінити в частині періоду встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_8 , з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова