Іменем України
27 жовтня 2025 року м. Кропивницький
справа № 405/3264/23
провадження № 22-ц/4809/969/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Дуковського О.Л.
суддів: Письменного О.А., Єгорової С.М.
з участю секретаря: Демешко Л.В.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Деревінська Любов Василівна;
відповідачі: ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Зайко Ольга Євгенівна, ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат Майнард Наталія Олександрівна,
приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон Вікторія Олександрівна, інтереси якої представляє адвокат Осіпова Юлія Юріївна.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Зайко Ольга Євгенівна, ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат Майнард Наталія Олександрівна, приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон Вікторії Олександрівни, інтереси якої представляє адвокат Осіпова Юлія Юріївна на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2025 року, у складі головуючого судді Шевченко І.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон Вікторія Олександрівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон Вікторія Олександрівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
В обгрунтування позовних вимог вказував, що правочин із відчуження майна не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а недодержання стороною правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою недійсності вчиненого правочину (ст. 203, ст. 215 ЦК України), при відчуженні майна не враховано його статус спільної сумісної власності подружжя та підстави набуття такого права, згідно з вимогами ст. 60 СК України.
Також зазначав, що продаж спірного нерухомого майна, яке набуте подружжям ОСОБА_4 під час шлюбу, здійснений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , без дотримання вимог закону, що регулює здійснення права спільної сумісної власності (ст. 369 ЦК України), а також тому, що відповідне майно на час посвідчення договору знаходилось під забороною відчуження і відповідач про це знала, так як вже з квітня 2023 вона подала на розлучення, і, як наслідок, розділ спільного майна, яке вона спішила відчужити, в тому числі і по заниженій ціні, не чекаючи вирішення спору в суді, який вона сама ж і ініціювала.
ОСОБА_1 посилався на недобросовісність ОСОБА_2 та фрадуаторність укладеного нею правочину.
В доповненнях до позовної заяви позивач просив:
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.05.2023, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон В.О., за реєстраційним номером 269, відповідно до якого відповідачем ОСОБА_2 здійснено продаж на користь відповідача ОСОБА_3 житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами номер АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:45:399:0014, площею 0,0927 га;
скасувати в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень реєстраційні записи щодо будинку та земельної ділянки;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2025 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 09.05.2023, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон Вікторією Олександрівною, за реєстраційним номером 269, відповідно до якого ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснено продаж на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами номер АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:45:399:0014, площею 0,0927га.
Скасовано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень реєстраційний запис № 50207049, відповідно до якого за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстровано право власності на житловий з господарсько-побутовими будівлями і спорудами номер АДРЕСА_1 .
Скасовано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень реєстраційний запис № 50207130, відповідно до якого за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3510100000:45:399:0014, площею 0,0927га .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі в сумі 536,80 грн з кожного.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 35 000 грн з кожного.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13.12.2023 про накладення арешту на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ім'я ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Зайко О.Є. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову (том 4а.с. 47-64).
Посилалася в апеляційній скарзі на те, що на день укладення спірного договору майно (будинок АДРЕСА_1 ) належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності та не мало статусу спільного сумісного майна подружжя.
Посилається на п.2 ч. 1 ст. 57 ЦПК України, що майно набуте ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 26.12.2012, а тому згода іншого подружжя не потрібна була для укладення договору купівлі - продажу на майно яке їй було подароване.
Вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що майно за спірним договором є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки це є предметом розгляду іншої справи , а тому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.
ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат Майнард Н.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову (том 4 а.с. 120-126).
Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необгрнутованим та таким, що ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує на те, що позивач мав довести те, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину.
Вважає, що тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача, а ОСОБА_3 володіє та користується придбаним майном на підставі спірного договору і не має доказувати зворотного.
Вказує, що суд першої інстанції помилково позбавив ОСОБА_5 права власності на майно , без відповідної компенсації його вартості.
Приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон В.О., інтереси якої представляє адвокат Осіпова Ю.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову (том 4 а.с 111-116).
В апеляційній скарзі приватний нотаріус посилається на відсутність підстав для визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі - продажу від 09.05.2023.
Зазначає, що нею, як приватним нотаріусом було оглянуто та перевірено надані сторонами правочину документи ,зроблені запити відповідно до ст.. 46 -1 Закону України «Про нотаріат» , для отримання необхідної інформації щодо зареєстрованих малолітніх, неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб, а також інших членів сім?ї, які б мали право на користування відчужуваним майном.
Тобто, було виконано усі необхідні перевірки передбачені чинним законодавством під час посвідчення спірного договору.
З приводу ухвали від 09 травня 2023 року, якою накладено арешт на майно зазначає, що вказана ухвала на день укладення спірного договору не була оприлюднена в ЄДРСР , а тому про неї не було відомо приватному нотаріусу.
Зазначала, що на день посвідчення договору купівлі - продажу будинку, за адресою АДРЕСА_1 будинок на підставі договору дарування належав ОСОБА_2 , а тому він (будинок) не є спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Деревінська Л.В. подав відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (том 4 а.с. 170-175, а.с.180-183).
Просить вирішити питання про розподіл судових витрат під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, надавши докази про витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу.
Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи та обговоривши наявні докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним нормам, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 2003 року по 29.09.2023.
В період шлюбу відповідачка набула право власності на будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 27.12.2012, який від імені дарувальників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підписано їх представником ОСОБА_1 , що діяв на підставі довіреності від 28.08.2012.
Відповідно до зазначеного договору, дарувальники безоплатно передали у власність, а обдарована прийняла у власність будинок під номером АДРЕСА_1 .
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за вказаною адресою з 16.07.2009, разом з їх донькою ОСОБА_8 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади.
Встановлено, що житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , який було передано відповідачці відповідно до договору дарування від 27.12.2012.
Судом першої інстанції належним чином встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі договору дарування від 27.12.20212 відповідачка отримала у власність будинок під номером АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 3510100000:45:399:0014, площею 0,0927 га .
Крім того було встановлено, що після 2012 року у зазначеному будинку були здійснені невід'ємні поліпшення, а саме реконструкція житлового будинку за рахунок надбудов ІІ-го поверху, добудови ІІ поверху до гаражу, добудови ІІ поверху до літньої кухні.
Зазначені добудови були здійснені в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що вбачається з повідомлення про початок будівельних робіт - 10.10.2016 та об'єкт здано в експлуатацію у лютому 2017 року, що підтверджено декларацією про готовність до експлуатації об'єкта житлового будинку по АДРЕСА_1 , зареєстрованою, в установленому законом порядку, Управлінням ДАБІ у Кіровоградській області 04.02.2017 № КД141263090795, про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта та закінченого будівництвом об'єкта по АДРЕСА_1 і технічного паспорта від 02.02.2017.
Судом належним чином встановлено , що під час реконструкції будинку, була змінена загальна площа будинку та змінена житлова площа будинку, що відрізняється від опису об'єкта, зазначеному у договорі дарування 27.12.2012 .
Таким чином, була проведена реконструкція житлового будинку за рахунок надбудов, добудов другого поверху до гаражу, добудов другого поверху до літньої кухні, із зазначенням загальної площі - 273,8 м. кв, житлової площі 149, 8 кв.м., площі нежитлових будівель 124,9 кв.м.: окремий гараж - 94,05 м. кв. та літньої кухні - 113, 95 м.кв.
Відповідно до ч.5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Згідно ст. 39 -1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , технічна інвентаризація об'єкта нерухомого майна - це комплекс робіт з метою визначення складу, фактичної площі, об'єму, технічного стану та/або визначення змін зазначених характеристик за певний період часу із виготовленням відповідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) з використанням Реєстру будівельної діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 09.05.2023 , посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон Вікторією Олександрівною за реєстраційним номером 269, житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами номер АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:45:399:0014, площею 0,0927га.
Згідно п.1.4, п. 1.6. вказаного договору, сторони домовилися про укладення договору без проведення спеціалістами інвентаризації відчужуваного об'єкта та покупець свідчить, що стан відчужуваних об'єктів відповідає технічним характеристикам та відомостям, які вказані у наданих документах, будь-яких самочинних перепланувань та реконструкцій будівель не виявив.
Встановлено, що ОСОБА_3 було передано у власність будинок у стані та з характеристиками, наявними, станом на 2017 рік.
Проте, нотаріус взяла за основу, при укладені спірного правочину, документи, які стали підставою для укладення договору дарування у 2012 році.
Відповідно до вимог ст. 369 ЦК України, ст.ст. 60, 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
За приписами п.п. 4.1, 4.2 гл. 1 розд. 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін'юсту від 22.02.2012 року № 296/5 (далі - Порядок), правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім'я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.
Відсутність згоди одного зі співвласників, в тому числі одного з подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним в зв'язку з відсутністю у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (ч.4 ст. 369 ЦК України).
Встановлено, що в провадженні Ленінського районного суду м. Кіровограда перебуває цивільна справа № 405/2886/23 за позовом за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Відповідно до ухвали суду від 09.05.2023 у вказаній цивільній справі задоволена заява ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_2 .
Таким чином, майно на час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 09.05.2023 знаходилось під арештом, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вчинення такого правочину порушує публічний порядок з наслідками, передбаченими ст. 228 ЦК України.
Крім того, суд першої інстанції правильно встановив та зауважив, що відчужений 09.05.2023 на користь ОСОБА_3 об'єкт нерухомості по АДРЕСА_1 є іншим об'єктом, ніж був отриманий ОСОБА_2 у дар будинок по АДРЕСА_1 у 2012 році на підставі договору дарування.
Колегія суддів вважає, що істотність збільшення вартості спірного майна та його невід'ємне поліпшення, набуте за час шлюбу подружжя ОСОБА_4 , підтверджено матеріалами справи.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Крім того, звернувшись із цим позовом до суду позивач посилався на те, що відчуження будинку було здійснено по заниженій ціні, (фіктивний фраудаторний правочин) (ст. 234 ЦК України), та особі, яка обізнана, що майно, яке купується за спірним договором, є майном спільної сумісної власності подружжя і згода на його продаж іншим подружжям не отримана.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину, а частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За змістом частин 1-3 ст. 234 ЦПК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину, а частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За змістом частин 1-3 ст. 234 ЦПК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фраудаторний правочин, як вид фіктивного правочину, здійснюється однією із сторін з метою уникнення відповідальності по зобов'язанням. Під ним розуміють правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору. Це стосується справ, коли боржник хоче вчинити правочин, спрямований на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Колегія суддів вважає, що спірний договір був укладений з метою зменшення обсягу майна, оскільки будинок був відчужений в період розгляду справи про поділ майна подружжя ОСОБА_4 , а тому є вірогідним, що ОСОБА_1 може мати право вимоги на цей будинок.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідачка у свою чергу не спростувала доводів позивача належними та допустимими доказами.
Колегія суддів погоджується із посиланнями позивача на фіктивність договору купівлі - продажу, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним спірного договору, а доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків.
Суд першої інстанції в межах позовних вимог вирішив цей спір та здійснив правильний розподіл судових витрат між сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У відзивах на апеляційні скарги відповідачів, представник позивача просила стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу, понесені позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції (том 4 а.с.170-175, 180-183).
Адвокат Дерівінська Л.В. , яка представляє інтереси ОСОБА_1 долучає ордер про надання правничої допомоги позивачу на підставі договору від 31.01.2024, сам договір №1 від 31.01.2024, додаткову угоду №1 від 31.01.2024 ,рахунок про оплату витрат на послуги адвоката та платіжні інструкції, з детальним описом наданих послуг адвокатом позивачу.
Адвокат Зайко О.Є., яка представляє інтереси ОСОБА_2 подала клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу понесених позивачем.
Вважає розмір витрат на професійну правничу допомогу заявлений позивачем є неспівмірним і не відповідає дійсності виконаних робіт адвокатом ,а тому у задоволенні клопотання про стягнення таких витрат слід відмовити, а в разі задоволення зменшити до 5000,00 грн.
Адвокат Майнард Н.О., яка представляє інтереси ОСОБА_3 подавши відповідь на відзив представника позивача просила про зменшення розміру витрат на правничу допомогу заявлених позивачем.
Посилається на те, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу мають бути компенсовані лише у тому випадку, якщо вони будуть доведені, що такі витрати були фактичними неминучими, а їх розмір є обґрунтованим.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Представник позивача надала належні та допустимі докази на підтвердження витрат позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
З урахуванням виконаної адвокатом роботи (правові консультації, підготовка відзивів та відповідей на відзив, клопотань, заяв та представництво інтересів клієнта в судовому засіданні), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності їхнього розміру, виваженості та співмірності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, обставини задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви представника позивача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Зайко Ольга Євгенівна, ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат Майнард Наталія Олександрівна, приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Малогон Вікторії Олександрівни, інтереси якої представляє адвокат Осіпова Юлія Юріївна - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2025 року - залишити без змін.
В порядку розподілу судових витрат між сторонами:
стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 15000,00 грн (п'ятнадцять тисяч гривень).
стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 15000,00 грн (п'ятнадцять тисяч гривень).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Л.Дуковський
Судді: С.М. Єгорова
О.А. Письменний