Справа № 366/3666/25
Провадження №1-кс/366/693/25
21.11.2025 с-ще Іванків
Слідчий суддя Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника власника тимчасово вилученого майна ОСОБА_4 ,
розглянувши клопотання начальника Іванківського відділу Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному проваджені № 42025112330000093, внесеному в ЄРДР 06.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
І. Узагальнені доводи особи, яка подала клопотання
Прокурор звернувся в суд з клопотанням, у якому просив накласти арешт на вилучений 28.09.2025 автомобіль марки ЕТАЛОН, моделі А08116Ш-0000020 з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , 2020 року випуску, який належить Іванківській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1, залишивши його на відповідальне зберігання ОСОБА_5 на території майданчика за адресою: Київська область, Вишгородський район, с-ще Іванків, вул. І. Проскури, 82.
Клопотання мотивоване тим, що 03.11.2025, приблизно о 13 год. 04 хв. на автодорозі сполученням «Київ-Іванків-Овруч», 74 км + 430 м, водій ОСОБА_6 керував автобусом марки ЕТАЛОН, моделі А08116Ш-0000020 з реєстраційним номером НОМЕР_1 та рухаючись в бік з с-ща Іванків в напрямку с. Феневичі, під час руху втратив свідомість, виїхав за межі дороги та допустив наїзд на дерево. Внаслідок ДТП неповнолітні пасажири автобуса ОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримали тілесні ушкодження та доставлені до КНП «КОДЛ» КОР.
04.11.2025 під час огляду місця ДТП з місця події вилучено згаданий автобус.
05.11.2025 відомості про цю подію внесені в ЄРДР.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що тимчасово вилучений автомобіль є речовим доказом, у зв'язку з чим на нього слід накласти арешт.
ІІ. Позиції сторін
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав клопотання з викладених у ньому підстав та просив його задовольнити.
Представник власника тимчасово вилученого майна, ОСОБА_4 просила застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту.
ІІІ. Оцінка слідчого судді
Вивчивши клопотання та додані до нього документи, слідчий суддя приходить до такого.
Згідно з положеннями ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб (абзац 2 ч. 1 ст. 170 КПК України).
Відповідно до вимог ст.171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутись прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
Відповідно до положень ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Клопотання подане прокурором з метою збереження речових доказів.
За ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті (збереження речових доказів), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).
З огляду на вивчені та дослідженні наявні в матеріалах клопотання докази, слідчим суддею встановлено таке.
У провадженні СВ ВП № 1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області перебуває кримінальне провадження № 42025112330000093, внесене в ЄРДР 05.11.2025 за ч. 1 ст. 286 КК України за таких обставин.
03.11.2025, приблизно о 13 год. 04 хв. на автодорозі сполученням «Київ-Іванків-Овруч», 74 км + 430 м, водій ОСОБА_6 керував автобусом марки ЕТАЛОН, моделі А08116Ш-0000020 з реєстраційним номером НОМЕР_1 та рухаючись в бік з с-ща Іванків в напрямку с. Феневичі, під час руху втратив свідомість, виїхав за межі дороги та допустив наїзд на дерево. Внаслідок ДТП неповнолітні пасажири автобуса ОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримали тілесні ушкодження та доставлені до КНП «КОДЛ» КОР.
04.11.2025 під час огляду місця ДТП з місця події вилучено згаданий автобус.
З огляду на встановлені обставини, слідчий суддя приходить до такого висновку.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється за ч. 1 ст. 286 КК України, диспозиція якої передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Суб'єктивна сторона цього кримінального правопорушення визначається ставленням винної особи до наслідків та виражається необережністю.
З огляду на викладене, слідчий суддя враховує, що тимчасово вилучений автомобіль є необхідними для проведення з ними слідчих дій та судових експертиз, зокрема інженерно-транспортної та інженерно-технічної. Для проведення таких експертиз є необхідним наявність транспортного засобу у тому стані, в якому він перебував після ДТП. Відповіді на ці експертизи зможуть надати органу досудового розслідування інформацію про технічний стан транспортного засобу та можливість безпечно керувати ним, що входить до предмета доказування у кримінальних правопорушеннях, передбачених ст. 286 КК України.
Повернення тимчасово вилученого майна власникам на цьому етапі досудового розслідування може утворити ризик заміни, знищення їх як самих, так і вузлів і агрегатів, які є об'єктами експертного дослідження.
За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку про доведеність прокурором тієї обставини, що тимчасово вилучений автомобіль має доказове значення у кримінальному провадженні, оскільки підпадає під ознаки знаряддя злочину за ч. 1 ст. 286 КК України.
Незастосування арешту може призвести до приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження речових доказів у кримінальному провадженні, що негативно вплине на подальше проведення досудового розслідування.
Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Вирішуючи питання про спосіб накладення арешту на тимчасово вилучений автомобіль, слідчий суддя враховує положення ч. 2 ст. 173 КПК України та приходить до такого.
При вирішенні цього питання слідчий суддя враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте ці положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила:
1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном;
2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями;
3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах.
Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (зокрема рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014, заява № 19336/04, § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтується таке втручання на національному законі, чи переслідує легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (зокрема рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011, заява № 29979/04)
Оскільки транспортний засіб є необхідним як безпосередній об'єкт проведення судових експертиз, його слід залишити у розпорядженні органу досудового розслідування до моменту проведення з ними всіх необхідних слідчих дій та судових експертиз.
Відсутність автомобілів у розпорядженні органу досудового розслідування може спричинити негативні наслідки, зокрема, вони можуть бути знищені, приховані чи перетворені, що виключить можливість проведення з ними експертних досліджень, тому, на цій стадії кримінального провадження накладення на них арешту шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування не призведе до порушення для їх власників положень ст. 1 Протоколу до Конвенції і це буде відповідати критеріям справедливого балансу між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.
Прокурор просив залишити вилучений автомобіль на відповідальне зберігання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .
Тому, з метою запобігання ризику імовірної зміни складових вузлів і агрегатів автомобіля, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність роз'яснення ОСОБА_5 того, що обраний слідчим суддею трискладовий спосіб накладення арешту (заборона відчуження, користування і розпорядження) охоплює заборону проведення з вилученим автомобілем будь-яких ремонтних робіт до проведення з ним судових експертиз.
Також слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити власнику арештованого автомобіля про те, що після проведення з автомобілем слідчих дій та судових експертиз, останній може звернутись до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна в порядку ст. 174 КПК України.
Саме такий вид арешту тимчасово вилученого майна на переконання слідчого судді є необхідним для виконання завдань КПК України, зокрема він унеможливить приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження речових доказів у кримінальному провадженні, при цьому такий арешт буде співрозмірним обмеженню права власності завданням кримінального провадження та не спричинить надмірних та невиправданих негативних наслідків для його власника та користувачів, а також буде відповідати легітимній меті втручання у право власності і відповідатиме загальним засадам суспільства.
Керуючись вимогами ст.ст.110, 131, 170-173, 167 КПК України
Клопотання задовольнити частково.
Накласти арешт шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на вилучений 28.09.2025 автомобіль марки ЕТАЛОН, моделі А08116Ш-0000020 з реєстраційним номером НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , 2020 року випуску, який належить Іванківській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1.
Вилучений автомобіль залишити для відповідального зберігання ОСОБА_5 на території майданчика за адресою: АДРЕСА_1 , заборонивши проводити з автомобілем будь-які ремонтні роботи до проведення судових експертиз.
Контроль за виконанням цієї ухвали покласти на начальника Іванківського відділу Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 .
Копію цієї ухвали передати для виконання уповноваженому на це органу, вручити прокурору та надати іншим заінтересованим особам.
Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1