Справа № 461/5329/24 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.
Провадження № 22-ц/811/1178/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
26 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Підлужного В.Ю.,
з участю: представника відповідача - адвоката Кравчука П.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Павленко Святослава Олеговича на рішення Галицького районного суду м.Львова від 24 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еваден Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю Прейстайм.Ком.ЮА, Товариства з обмеженою відповідальністю «НТА - Незалежне телевізійне агентство» про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації ,-
В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еваден Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю Прейстайм.Ком.ЮА, Товариства з обмеженою відповідальністю «НТА - Незалежне телевізійне агентство» про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 інтернет-виданням LembergNewsInfo на веб-сайті інтернет-видання https://lemberg-news.info, власником якого є ТОВ “ЕВАДЕН КОМПАНІ», розміщено інформацію - статтю під назвою: "135 мільйонів від держави у подарунок: журналісти розкрили схему екс-депутата» стосовно ОСОБА_1 . Зазначену публікацію також поширено на платформі Facebook на сторінці групи ІНФОРМАЦІЯ_2 та відеоролик зі змістом статті - на платформі Youtube на каналі Lemberg News. Вказаний зміст статті також було розповсюджено на веб-сайті інтернет-видання https://vgolos.ua, власником якого є ТОВ "ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА", розміщено статтю під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті інтернет-видання https://www.nta.ua, власником якого є ПП "НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНТСТВО", розміщено статтю під назвою: «Держава «подарувала» колишньому депутату 135 мільйонів: розкрито схему». Позивач зазначав, що така інформація є недостовірною, такою, що не відповідає обставинам об'єктивної дійсності, порушує ділову репутацію, честь і гідність фізичної особи. Вважає, поширену інформацію фактичним твердженням, оскільки вона може бути перевірена на предмет її дійсності щодо істинності фактів і вона є недостовірною, оскільки доказів на підтвердження достовірності таких висловлювань не надано. Стверджує, що розповсюджена інформація є негативною, стосується безпосередньо позивача, не носить оціночний характер, так як викладена у формі тверджень. Тому просив позовні вимоги задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м.Львова від 24 січня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еваден Компані» (адреса: 79013, м. Львів, вул. Київська, 1, ЄДРПОУ: 42709050), Товариства з обмеженою відповідальністю Прейстайм.Ком.ЮА (79007, м. Львів, вул. Городоцька, 2, ЄДРПОУ: 34259663), Товариства з обмеженою відповідальністю «НТА - Незалежне телевізійне агентство» (79008, м. Львів, вул. Винниченка,6, ЄДРПОУ: 30053161) про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації.
Судові витрати залишено за позивачем.
Рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Павленко Святослав Олегович.
Покликається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не ґрунтується на засадах верховенства права, не відповідає вимогам щодо законності і обґрунтованості.
Зазначає, що спірна інформація є фактичним твердженням, оскільки вона може бути перевірена на предмет її дійсності щодо істинності фактів і вона є недостовірною з огляду на те, що фактичних доказів на підтвердження достовірності таких висловлювань стороною відповідача не надається. При цьому, розповсюджена Інформація є негативною, стосується безпосередньо позивача, не носить оціночний характер, так як викладена у формі тверджень. У даному випадку, поширена недостовірна інформація, принижує статус позивача, як дисциплінованого бізнес-партнера в очах суспільства, в колі друзів, знайомих, тощо, оскільки необґрунтовано ставить під сумнів дотримання позивачем у їх поведінці та веденні бізнесу вимог законів України та загальноприйнятих норм моралі. Поширена спірна інформація про позивача є недостовірною та такою, що порушує немайнові права позивача та негативно впливає на ділову репутацію. На думку позивача, неупереджений читач, після ознайомлення із поширеною відповідачем недостовірною інформацією вважатиме, що позивач вдасться до незаконних інструментів ведення бізнесу, в недобросовісним, формує негативну оцінку його господарської діяльності та негативно на неї впливає.
Окрім того, вказує, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавались до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне цих доказів для правильного вирішення справи.
Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 24.01.2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
08.10.2025 року представник позивача - адвокат Павленко С.О. подав клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
03 та 14.11.2025 року він же подав клопотання про відкладення розгляду справи. Останнє мотивовано тим, що адвокат Павленко С.О. є представником у справі, що перебуває на розгляді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, судове засідання по якій призначено на 17.11.2025 року о 13:00 год.
Колегія суддів констатує, що представнику позивача було забезпечено можливість взяти участь у судовому засіданні 17.11.2025 року о 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Враховуючи інтервал між справами у три години, суд не вбачає об'єктивних перешкод у забезпеченні участі представника позивача в засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
З урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Сторони мали реальну можливість реалізувати свої процесуальні права з доведенням своєї позиції по справі, у тому числі через можливість брати участь в судовому засідання в режимі відеоконференції або через представника.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю Прейстайм.Ком.ЮА, Товариства з обмеженою відповідальністю «НТА - Незалежне телевізійне агентство» адвоката Кравчука П.І. на заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні взагалі будь-які достатні достовірні та допустимі докази, які бу своїй сукупності свідчили про недостовірність поширеної відповідачами інформації та порушення у зв'язку із цим прав позивача.
Суд першої інстанції прийшов до переконання, що викладена в інтернет-виданнях інформація є оцінкою дій, не містить фактичних даних та не носить стверджувальний характер. Висловлювання відповідачів не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані. Дана інформація не є негативною і не підлягає спростуванню. Суд першої інстанції також вважає, що висловлювання відповідачів є оціночним судженням, критичною оцінкою певних фактів. Вказана інформація є вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідачів та не може бути перевірена на предмет відповідності дійсності.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили, що інформація є негативною та не носить оціночний характер. Позивачем не доведено суду, що інформаціє є недостовірною, містить фактичні твердження та може бути перевірена на предмет її дійсності. Крім того, позивачем не надано доказів того, що поширення інформації порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що інтернет-виданням LembergNewsInfo на веб-сайті інтернет-видання https://lemberg-news.info, власником якого є ТОВ ЕВАДЕН КОМПАНІ, розміщено інформаційну статтю під назвою: 135 мільйонів від держави у подарунок: журналісти розкрили схему екс-депутата. Зазначену публікацію також поширено на платформі Facebook та відеоролик зі змістом статті - на платформі Youtube на каналі Lemberg News. Вказаний зміст статті також було розповсюджено на веб-сайті інтернет-видання https://vgolos.ua, власником якого є ТОВ "ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА", на веб-сайті інтернет-видання https://www.nta.ua, власником якого є ПП "НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНТСТВО" під назвою: «Держава «подарувала» колишньому депутату 135 мільйонів: розкрито схему».
Позивач зазначає, що відповідачі начебто безпідставно звинувачують його у вчиненні злочинів, тоді як особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду та ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Колегія суддів з такими доводами позивача не погоджується, оскільки в жодній із фраз, які просить спростувати позивач, взагалі не йдеться про вчинення злочину. Слід також врахувати правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02.12.2020 року у справі № 127/30294/18 та від 28.09.2022 року у справі № 369/11909/20, де навіть вживання слів «кримінальний авторитет», «шахрай», «аферист» Верховний Суд класифікує як оціночні судження, зазначаючи, що їх не можна розцінювати як звинувачення у кримінальному правопорушенні, оскільки такі слова можуть носити склад провокативного забарвлення і можуть мати різні поняття щодо діяльності особи.
Вирішуючи питання про дослідження доказів, які не були подані позивачем в суді першої інстанції, апеляційний суд виходить із такого.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 27.03.2014 №1170-VII частину третю статті 277 ЦК України було виключено.
З 19 квітня 2014 року законодавство не містить презумпції добропорядності, а тому відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.
Отже, доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема й недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку. Наведений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 у справі №757/49189/16-ц, від 01.10.2019 у справі №910/13556/18 та від 06.11.2019 у справі №165/2559/15-ц.
Предметом доказування у цій справі є наявність / відсутність оціночних суджень, думок, переконань, критичної оцінки та / або фактичних тверджень у поширеній відповідачами інформації.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким має керуватися суд при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов'язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій. За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу ( пункти 6, 47, 48 Постанови ВП ВС від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20). Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків (Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Стаббінгс на інші проти Сполученого Королівства», «Девеер проти Бельгії»). В силу принципу диспозитивності на особу, що не вчинила вчасно відповідні процесуальні дії покладається ризик несприятливих наслідків такої бездіяльності, а наявність поважних підстав для невчинення відповідних дій має доводитись учасником в загальному порядку. Створення при цьому судом штучних умов, які б надавали одній зі сторін спору більш сприятливі умови для реалізації її процесуальних прав, виходить за межі повноважень суду, передбачених законодавством, та є порушенням статей 6, 19 Конституції України та принципу змагальності сторін.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів наголошує, що позивачем в суді першої інстанції не було доведено будь-яких фактичних обставин справи, хоча в силу положень статей 12, 81 ЦПК України це було його процесуальним обов'язком.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Такий підхід є усталеним та відповідає практиці Верховного Суду (постанова від 04.09.2024 року в справі № 363/3231/18, постанова від 10.04.2024 року в справі №638/6852/18).
Оскільки клопотання про долучення доказів подано з порушенням процесуального порядку, передбаченого ч. 2 ст. 83 ЦПК України, та представником апелянта не вказано підстав неможливості подачі клопотання у встановлений ЦПК України строк, а також не наведено виняткових випадків неможливості подання такого, колегія суддів приходить до висновку про залишення без розгляду вказаного клопотання.
При цьому, колегія суддів враховує, що інтереси позивача від моменту пред'явлення позову і аж до розгляду справи апеляційним судом були представлені адвокатами, що свідчить про надання йому належної правової допомоги та про повноту забезпечення його процесуальних прав. Будь-яких обставин, які б свідчили про наявність у позивача перешкод у реалізації своїх прав і виконанні обов'язків колегія суддів не знаходить.
Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
За змістом частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням (постанови Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №693/1278/21, від 01.11.2023 у справі №357/1235/22 та інші).
У пункті 46 рішення ЄСПЛ рішення у справі "Lingens v. Austria" від 08.07.1986 (заява №9815/82) зауважується, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання - ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. ЄСПЛ вказав: "Свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, є однією з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" або тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе" (пункт 41 рішення).
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істинною, або хибною, але при цьому неодмінно однією з двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування (постанова Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №910/2441/22).
Частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Водночас фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи, що факт є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №910/13556/18, від 21.11.2019 у справі №927/791/18, від 18.03.2021 у справі №927/791/18).
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18 викладено правовий висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Положеннями частини 2 статті 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошеної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом журналістських публікацій є інформація про ефективне використання бюджетних коштів з метою охорони навколишнього природного середовища. Тобто ця інформація підпадає під критерії суспільного інтересу в розумінні частини 2 статті 29 Закону України «Про інформацію».
Під час розгляду таких справ суди повинні брати до уваги положення Декларації про свободу політичної дискусії в засобах масової інформації, яка ухвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також важливі рекомендації Резолюцій 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.
Зокрема, названа Резолюція зазначає, що публічними фігурами є і особи, які обіймають державну посаду і/або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті: у політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Тобто публічна особа чи державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, в тому числі у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодилися на таку увагу. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Отже, Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що й стаття 10 обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
Зокрема, у рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінтер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.
В постанові Верховного Суду від 21.06.2018 року в справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».
Інформація про позивача стосувалася його публічної діяльності, зокрема діяльності у сфері екології та користування бюджетними ресурсами, а тому межа допустимої критики та обсяги інформації щодо нього були значно ширшими від критики пересічних осіб, оскільки позивач відігравав важливу роль у суспільстві загалом.
Доводи апеляційної скарги, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Колегія суддів вважає, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павленко Святослава Олеговича- залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 24 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 26 листопада 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.