Справа № 605/221/25
Іменем України
27 листопада 2025 року
Підгаєцький районний суд
Тернопільської області
в складі
головуючого судді Горуц Р.О.
при секретарі судового засідання Костенюк М.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Підгайці цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» від імені та в інтересах якого діє Гурський Герман Юрійович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Представник позивача від імені та в інтересах ТОВ «Кошельок» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Як вбачається із змісту поданої заяви, позивач просить суд розглядати справу без виклику сторін. Проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про день, час та місце розгляду справи. Причин своєї неявки суду не повідомила та відзиву на позов не подала.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги в позовній заяві вказує, що 19 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3287909244-552179 (далі - Договір), який разом з правилами надання коштів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з якими позичальник був попередньо ознайомлений.
Договір було укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором («2684»), який було направлено позичальнику за допомогою СМС-повідомлення на її номер телефону.
Як зазначено в позовній заяві, до укладення Договору відповідач отримав проект цього договору, ознайомився з усіма його умовами та правилами, що розміщені на веб-сайті товариства та є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до Договору, ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит на наступних умовах:
Сума кредиту - 6 000 грн;
Строк кредитування - 22 дні;
Відсоткова ставка - 1,85% на добу;
Сума кредиту та нараховані відсотки за початковий строк користування позикою на 22 дні - 8422,00 грн.
Позивач зазначає, що перерахував грошові кошти на картковий рахунок ОСОБА_1 , в той час як відповідач взяті на себе зобов'язання не виконала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 20 322,00 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 6000 грн та заборгованості за відсотками за користування позикою - 14322,00 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши та оцінивши наявні у ній докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Відповідно до ст.1046 ЦК України За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Положенням частини першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення договору позики проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Позивачем в позовній заяві, яка кореспондується з Договором зазначено, що такий Договір було укладено в електронній формі та підписано позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора.
Відповідно до п.п.5, 12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Одноразовий ідентифікатор (далі - ОІ) - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно ч.ч.1,3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частина 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, зокрема за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Позивач вказує, що підписання кредитного договору, було виконано відповідачем шляхом електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора «2684», однак такий код в паперовій формі копії кредитного договору, який додано до матеріалів справи не відображений, через що неможливо встановити факт його підписання ОСОБА_1 таким одноразовим ідентифікатором. Договір доданий до матеріалів справи, окрім умов кредитування, не містить відображення електронного підпису ні позичальника, ні позикодавця. Такий договір не містить будь-яких інших ознак участі позичальника в укладенні даного договору.
До матеріалів справи позивачем також не додано жодних інших належних та допустимих доказів волевиявлення позичальника на укладення саме даного кредитного договору, зокрема: витягів з внутрішньої ІТ-системи позивача, дати і часу генерації одноразового ідентифікатора, який саме код був згенерований, IP-адреси або ідентифікатора користувача, факт введення правильного коду, звіту про підтвердження. Матеріали справи також не містять доказів того, що номер телефону, який відображений в матеріалах справи належить саме ОСОБА_1 .
З матеріалів справи неможливо встановити, що позичальник був ознайомлений, зрозумів та погодився саме з умовами цього кредитного Договору.
В позовній заяві зазначено, що відповідач акцептував оферту здійснивши дії спрямовані на укладення договору про надання кредиту і настання юридичних прав та обов'язків, заповнивши заявку на сайті позивача, добровільно та з розумінням настання юридичних прав та обов'язків, зазначила інформацію щодо реквізитів банківської картки на рахунок якої бажала отримати кредит.
При цьому, такої заявки на підтвердження акцепту пропозиції відповідача, позивачем до матеріалів справи не додано, таким чином це свідчить про чергове порушення процедури укладення договору.
Копія фотографії з паспортом ОСОБА_1 , яка додана до матеріалів справи також не свідчить про укладення договору, а є процедурою верифікації та проміжним кроком перед підписанням договору, після чого наступним кроком позичальник отримує рішення кредитора щодо можливості надання кредиту, при цьому при позитивному рішенні клієнт отримує доступ до «особистого кабінету», в «особистому кабінеті» клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з офертою щодо укладення договору, тоді вносить в інформаційну-телекомунікаційну систему номер своєї банківської карти на яку бажає отримати кредит, після чого відбувається підписання договору.
Порядок укладення договору позики також визначений в Правилах надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок» (далі-Правила), де зокрема зазначається, що підписання договору позики позичальником здійснюється за допомогою одноразового ідентифікатора, а підписання кредитодавцем здійснюється шляхом використання факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця. Договір який доданий до матеріалів справи, окрім того що не містить волевиявлення відповідача, на ньому також відсутнє факсимільне відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки позикодавця - позивача.
Позивачу слід довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Суд зазначає, що укладення будь-якого договору, а особливо позики, тягне за собою низку правових наслідків, нерідко негативних, як для однієї сторони так і для іншої, а тому навіть у випадку якщо і є технічна можливість укласти договір в електронній формі, такий повинен бути укладений з дотриманням всіх необхідних реквізитів та умов, щоб будь-яких сумнівів у недобросовісності, як з боку позичальника так і з боку кредитора, не було.
Крім цього, паспорт споживчого кредиту та графік платежів, які додані до матеріалів справи аналогічно не містять підтвердження волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору позики, так як на них також відсутнє відображення її підпису, в тій чи іншій формі, а також підпису позикодавця.
Розрахунок заборгованості, який додано до матеріалів справи, підтвердження ЦВ ПАТ «МТБ БАНК» про зарахування на карту позичальника коштів, повідомлення XPAY Group LLC про успішне зарахування на карту клієнта коштів та виписка АТ КБ «Приватбанк» по рахунку клієнта ОСОБА_1 , (яка була витребувана в АТ КБ «Приватбанк» за клопотанням позивача), в своїй сукупності, хоч і поза розумним сумнівом свідчать про факт зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 , однак це не може розцінюватись, як отримання таких коштів позичальником саме на тих умовах, на які посилається позивач.
Так, в своїй постанові ВС від 29.05.2024 року у справі №545/1750/21 наголосив, що суди не можуть автоматично визнавати договір дійсним лише на підставі того, що він укладений через особистий кабінет або підтверджений смс-кодом. «Матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме позивачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами, тому наявні достатні правові підстави для судового захисту прав та інтересів останнього».
Ця позиція свідчить про те, що сам факт існування електронного договору не є достатнім доказом. Сторона, яка посилається на електронний договір підписаний ОІ має довести:
-факт реєстрації особи у відповідній системі;
-факт отримання саме нею одноразового ідентифікатора (смс-коду чи пароля);
-технічну можливість системи ідентифікувати користувача;
-факт виконання умов договору (поставка товару, надання послуг, онлайн страхування чи кредитування).
Суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, принципу справедливості розгляду справи судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі “Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі “Парафія греко-католицької церкви в м.Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі “Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі “Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі “S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження укладення вищевказаного Договору між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 матеріали справи не містять, а твердження позивача про його укладення є голослівними.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку, за вказаних вище обставин, договірні правовідносини між сторонами не виникли.
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН »Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
З огляду на вищевикладені положення суд не вбачає необхідності у наданні відповіді на всі інші аргументи позивача, оскільки вони не впливають на правильність висновків суду та не мають правового значення для результату розгляду справи.
У зв'язку з вищезазначеним, суд вважає, що ТОВ «Кошельок» при укладенні договору з ОСОБА_1 не дотримав вимог, законодавства України про захист прав споживачів, зокрема про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із ним саме тих умов, які він вважав узгодженими, а також щодо укладення договору позики.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності і уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
За встановлених обставин, право чи законний інтерес позивача, жодним чином не порушені відповідачем.
З підстав наведених вище, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 , слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати покласти на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст.42 Конституції України, ст.ст.10, 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, ст.ст.1, 3, 11, 16, 207, 509, 526, 536, 626, 628, 638, 1046-1050 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок», 08135, с.Чайки вул. Антонова, 8А Києво-Святошинський район Київської області, код ЄДРПОУ 40842831;
Представник позивача: адвокат Гурський Герман Юрійович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ДН №5506, видане Радою адвокатів Донецької області 29 травня 2019 року №8;
Відповідач: ОСОБА_1 , останнє відоме місце реєстрації: в АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Головуючий: Р. О. Горуц