21 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 346/3038/24
провадження № 61-13734ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Греськом Василем Васильовичем, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Антонюк Оксана Василівна, про усунення від права на спадкування,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила усунути відповідача від права на спадкування прав та обов'язків, що відкрилися як спадщина після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин того, що ОСОБА_3 потребував допомоги саме від відповідача, адже встановлено, що з 2017 року до дня його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), тобто достатньо тривалий час, спадкодавець проживав у Португальській Республіці разом зі своєю дружиною (позивачем). Відомості про реальну можливість надавати допомогу померлому ОСОБА_3 в зазначеній країні відповідачем у суду відсутні.
Крім того, не доведено ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги на території України, тобто до 03 березня 2017 року. Зокрема, стороною позивача не доведено вчинення відповідачем умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою відповідача, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, не доведено умисну форму вини.
Таким чином, позивачем не доведено одночасне настання наведених обставин у їх сукупності, на підставі яких відповідач як спадкоємиця могла би бути усунена від спадкування.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
29 жовтня 2025 року ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_4 зазначає пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 лютого 2022 року у справі № 759/18917/17, від 13 червня 2019 року у справі № 759/8115-16-ц, від 18 липня 2018 року у справі
№ 390/1635/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 753/21722/13-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі
№ 404/2163/16-ц, від 01 вересня 2021 року у справі № 742/1475/19, від 18 жовтня 2021 року у справі № 205/4674/19, від 18 березня 2020 року у справі
№ 129/1033/13-ц, суд не дослідив зібрані докази у справі - пункт перший частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що досліджені судами докази беззаперечно вказують на те, що спадкодавець потребував допомоги саме від відповідача як дочки, яка добровільно взяла на себе обов'язок здійснювати за ним догляд на непрофесійній основі згідно із Законом України «Про соціальні послуги». Факт звернення відповідача до органів соціального захисту за призначенням їй компенсації по догляду за хворим батьком є доказом того, що вона мала реальну матеріальну та фізичну спроможність надавати таку допомогу. На звороті заяви про призначення їй компенсації від 14 грудня 2016 року нею було самостійно повідомлено, що на той момент часу вона не працює, не навчається, в центрі зайнятості на обліку не перебуває, як підприємець не зареєстрована. Тобто, в неї була відсутня інша зайнятість, яка б перешкоджала їй виконувати взятий на себе обов'язок по догляду за батьком. Оскільки стороною позивача було доведено факт потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача в період з грудня 2016 року по травень 2017 року, у судів були відсутні підстави відмовляти в задоволенні позову з підстав не встановлення потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача за наявності інших осіб.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 26 серпня 1994 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
10 грудня 2012 року секретарем Черемхівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області Тарантюк В. М. посвідчено заповіт від імені ОСОБА_3 , зареєстровано в реєстрі за № 167, згідно з яким він заповів все своє майно, майнові права та обов'язки, які належали йому на момент складення цього заповіту, а також майно, майнові права та обов'язки, які належатимуть йому у майбутньому, відповідачу.
ОСОБА_3 з 02 по 19 червня 2015 року, з 24 жовтня по 04 листопада 2016 року перебував на лікуванні в КНП «Отинійська районна лікарня» з діагнозами: стенокардія напруги, ФК Ш (дестабілізація 02 - 05 травня 2015 року); кардіосклероз дифузний та вогнищевий (нижній, задньо-базальний, нижньо-перегородковий (12 травня 2015 року); транзиторна ЕС-шлуночкова та з AV -вузла, ХСН-ПА, ФК-Ш зі збереженою систолічною функцією лівого шлуночка; стан після перенесеного церебрального ішемічного інсульту (28 липня 2016 року) в лівій гемісфері головного мозку; правобічна геміплегія; моторна афазія; дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст., змішана з вестибуло-цефалгічним синдромом.
З 28 липня по 25 серпня 2016 року ОСОБА_3 перебував на лікуванні у КНП «Коломийська центральна районна лікарня» з діагнозом: гострий церебральний ішемічний інсульт в лівій гемісфері головного мозку; правобічна геміплегія; афазія.
Вказані захворювання ОСОБА_3 спричиняють інвалідність з постійним зниженням працездатності.
Згідно з довідкою до акта медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0789571, індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1877 та пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1, 25 листопада 2016 року ОСОБА_3 встановлено І «Б» групу інвалідності на підставі загального захворювання, без переогляду.
Відповідачка перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Коломийської РДА як одержувач компенсаційної виплати з 14 грудня 2016 року по 14 травня 2017 року за здійснення догляду за ОСОБА_3 як за особою з інвалідністю І-ї групи. Компенсація припинена на підставі поданої відповідачем заяви.
ОСОБА_3 перетнув державний кордон України 03 березня 2017 року, а 08 червня 2018 року отримав дозвіл на проживання в Португальській Республіці як член родини громадянина Європейського Союзу.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Фару Португальської республіки. Після смерті чоловіка позивач перевезла його тіло на територію України, де поховала в с. Черемхів Коломийського району Івано-Франківської області.
З метою оформлення спадщини після смерті чоловіка, яка складалася із житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Антонюк О. В., у зв'язку з чим відкрито спадкову справу № 71244821. Після прийняття нею спадщини до нотаріуса звернулася також і дочка чоловіка від першого шлюбу - ОСОБА_2 , на користь якої ОСОБА_3 склав заповіт.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У частинах п'ятій, шостій статті 1224 ЦК України передбачено, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд у постановах від 26 червня 2023 року у справі № 466/6613/20, від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15 від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 та інших зазначав, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 та від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16 та інші, на які є посилання в касаційній скарзі).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Суди встановили, що позивачем не доведено ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги на території України, тобто до 03 березня 2017 року, зокрема, вчинення відповідачем умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України: від 01 лютого 2022 року у справі № 759/18917/17, від 13 червня 2019 року у справі № 759/8115-16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 390/1635/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 753/21722/13-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 01 вересня 2021 року у справі № 742/1475/19, від 18 жовтня 2021 року у справі № 205/4674/19, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц є необґрунтованими, оскільки оскаржені судові рішення цим висновкам не суперечать.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
У пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про необґрунтованість касаційної скарги на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, то відсутні підстави для висновку про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази згідно пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року у справі № 346/3038/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко