19 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 362/4079/24
Провадження № 61-3566св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» - Семенченка Руслана Олександровича на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2024 року, додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року в складі судді Марчука О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.
ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Леся Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков Михайло Олександрович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 25 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В., за № 471.
Вказував, що 25 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. вчинено виконавчий напис за № 471 про звернення стягнення на належне йому нерухоме майно, однак повідомлення банку про дострокову вимогу про повернення коштів він не отримував, приватним нотаріусом не перевірено безспірність заборгованості.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
23 серпня 2024 року рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області позов задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 25 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В., за № 471.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
28 серпня 2024 року додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн на відшкодування оплати правової допомоги.
18 лютого 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2024 року та додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що спірний виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік), що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Виснували, що на день вчинення виконавчого напису редакція Переліку не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, що є порушенням вимог статті 87 Закону України «Про нотаріат»(далі - Закон № 3425-XII), постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Будь-яких доказів, які б вказували на те, що ПАТ АБ «Укргазбанк» було надано повний пакет документів приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В., який відповідав би вимогам Переліку, банком не надано і вони не містяться в матеріалах справи, банк не довів належними та допустимими доказами направлення саме іпотекодавцю вимоги про усунення порушень договору, виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-ІV), підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій (далі - Порядок) та пункту 4.1.1 договору іпотеки.
Виснували про правомірність відшкодування судових витрат у розмірі 20 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 березня 2025 року представник ПАТ АБ «Укргазбанк» - Семенченко Р. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2024 року, додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суд від 27 березня 2019 року в справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 916/3006/17, від 15 січня 2020 року в справі № 305/2082/14-ц, в постановах Верховного Суду від 09 червня 2020 року в справі № 466/9758/16-ц, від 11 червня 2020 року в справі № 821/227/17 від 15 квітня 2020 року в справі № 199/3939/18-ц.
Посилався на те, що суд першої інстанції всупереч положенням статті 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) здійснив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а суд апеляційної інстанції всупереч положенням статті 376 ЦПК України не надав правової оцінки цьому факту.
Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що, вчиняючи 25 березня 2024 року виконавчий напис № 471, приватний нотаріус неправомірно керувалася пунктом 1 Переліку, оскільки слід було застосувати його пункт 1-1, не ґрунтується на нормах права, так як допущені нотаріусом під час вчинення виконавчого напису порушення Порядку не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону № 3425-XII, не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача та не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Матеріали справи не містять доказів того, що технічна помилка/описка, зокрема зазначення пункту 1, замість пункту 1-1 Переліку призвела до порушення гарантованих законом прав боржника чи стягувача.
Судом першої інстанції всупереч положенням статті 13 ЦПК України було порушено принцип диспозитивності шляхом ухвалення рішення з мотивів, на які позивач не посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема про можливість вчиняти виконавчі написи нотаріуса на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом.
Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми Переліку. Законодавством не лише встановлено можливість вчинення виконавчого напису на договорі іпотеки, а навіть виділено таку категорію в окремий розділ із зазначенням відповідного переліку документів, які повинні бути додані до заяви про вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Примітка в пункті 1 Переліку: «крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку» апріорі виключає можливість вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями у разі, якщо виконавчим написом передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки, натомість висновки суду апеляційної інстанції зводяться до того, що нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Підпункти а) та б) пункту 1-1 Переліку чітко передбачають необхідність подання для вчинення виконавчого напису оригіналу нотаріально посвідченого іпотечного договору та оригіналу чи належним чином засвідченої копії договору, що встановлює основне зобов'язання. Право стягнення на іпотечне майно передбачено договором іпотеки як окремим нотаріально посвідченим правочином, тому законодавство передбачає можливість вчинення виконавчого напису нотаріуса в такій категорії справ виключно на підставі пункту 1-1 Переліку.
Банком було дотримано вимоги Переліку та подано оригінал нотаріально посвідченого договору іпотеки, на якому й був вчинений оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса, тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, не відповідає нормам матеріального права, суперечить дійсним обставинам справи та відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України ґрунтується на припущеннях.
09 лютого 2024 року банком було направлено на адресу боржника та іпотекодавця, зазначену в договорі іпотеки, а саме: АДРЕСА_1 , вимогу № 132/4464/2024 про усунення порушення в порядку статті 35 Закону № 898-IV, в якій банк вимагав повернути суму кредиту та відсотків, попереджав про вчинення виконавчого напису, однак вимога виконана не була.
Законодавство не вимагає з метою вчинення виконавчого напису нотаріуса надання доказів отримання вимоги, а вказує лише на обов'язок стягувача надати докази такої відправки, зокрема розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення. Неотримання позивачем вимоги про виконання зобов'язань не є перешкодою для вчинення виконавчого напису, тому не може бути підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню. У процедурі вчинення виконавчого напису нотаріус керується положеннями Порядку та не наділений правом вимагати додаткові документи, зокрема такі, як отримання вимоги.
Судом першої інстанції не було прийнято до уваги та не надано правової оцінки факту тим обставинам, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними та допустимими доказами того, що сума заборгованості перед банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості.
Банком було надано до суду копію заяви про вчинення виконавчого напису нотаріуса з копіями документів, зазначених в додатках, однак суди не в повному обсязі встановили та довели обставини справи, що призвело до невідповідності висновків суду.
Предмет спору в справі не є складним для адвоката, тому обставини справи не потребують вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, у зв'язку з чим заявлені вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн є необґрунтованими та непропорційними до предмета спору.
Зазначав, що в банку були всі підстави, передбачені чинним законодавством України та укладеними договорами, для звернення до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, зокрема наявне порушення зобов'язання, безспірність вимог, направлення вимоги про повернення всієї суми кредиту та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому такий виконавчий напис було вчинено в межах закону, однак суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної оцінки та дійшли помилкових висновків під час вирішення справи.
Доводи інших учасників справи
У відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Мишковська Т. М. зазначила, що позов обґрунтовується порушенням банком та приватним нотаріусом процедури вчинення оскаржуваного виконавчого напису, зокрема в частині направлення вимоги в порядку статті 35 Закону№ 898-ІV. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 645/1979/15-ц зазначено, що повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Однак банк не направляв вимогу іпотекодержателю, натомість вимогу було направлено не на адресу позичальника, а на поштове відділення, яке обслуговує адресу одержувача, згідно з накладною № 0101510529775, вид відправлення зазначено: «Укрпошта Експрес», тип доставки «Склад-Склад», одержувач: « ОСОБА_2 до поштового відділення Васильків Обухівського р-ну, Київської обл., 08602», номер телефону: « НОМЕР_1 », тоді як зазначений номер телефону належить співробітнику банку ОСОБА_3 , тому повідомлення про доставку надійшло працівнику банку, а не ОСОБА_2 .
Під час направлення вимоги банком було порушено пункти 10.1.1, 10.1.2, 1.2, 1.3 Порядку, не доведено виконання вимог статті 35 Закону № 898-ІV, підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, пункту 4.1.1 договору іпотеки, що свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення іпотекодавця. Це є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Крім цього, під час перевірки наданих банком доказів було встановлено неправомірність розміру заборгованості, оскільки оскаржуваним виконавчим написом пропонується задовольнити вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» у розмірі 5 120 560,00 грн - простроченої заборгованості за кредитом, 220 847,43 грн - простроченої заборгованості за процентами, 294 001,51 грн заборгованості за процентами (компенсація ФРП), стягнення заборгованості провадиться за період з 21 грудня 2021 року до 03 грудня 2023 року, однак у вимозі, яка направлялася позичальнику, банком змінено строк кредитування шляхом направлення вимоги про дострокове повернення всієї суми кредитів від 05 липня 2023 року, тому після 05 липня 2023 року в банку відсутнє право нараховувати проценти та комісію. Оскаржуваним виконавчим написом стягнуто заборгованість, яка є спірною.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру» позивачем було підтверджено відповідними доказами понесенні ним витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Просила врахувати додатково понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу у зв'язку з поданням касаційної скарги відповідачем у розмірі 7 500,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 надано копію виконавчого напису за № 471, вчиненого 25 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В., на підставі пункту 1 Переліку.
Виконавчим написом нотаріуса звернено стягнення на нерухоме майно ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 21 грудня 2021 року № 2304/2021/ Київ ОД-МСБ-І без оформлення заставної.
Згідно з копією заяви банку від 25 березня 2024 року для вчинення оспорюваного в справі виконавчого напису іпотекодержателем (за переліком додатків до заяви) нотаріусу не було надано довідку фінансової установи про ненадходження платежу.
На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката було подано, зокрема, копії ордеру від 11 червня 2024 року, договору № 124/24 про надання правничої допомоги від 03 червня 2024 року, додаток № 1 до вказаного договору з описом виконаних робіт та квитанціями до прибуткового касового ордеру від 03 червня і 01 липня 2024 року, з яких вбачається, що позивачем оплачено послуги з правової допомоги в справі 20 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Заявник у касаційній скарзі посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції всупереч положенням статті 274 ЦПК України здійснив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а суд апеляційної інстанції всупереч положенням статті 376 ЦПК України не надав правової оцінки цьому факту.
Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України (в редакції на момент постановлення ухвали про відкриття провадження у справі судом першої інстанції) для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Перелік справ, які може бути розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у надані нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. Частиною другою вказаної статті визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, що визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що 21 грудня 2021 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір № 2304/2021/КиївОД-МСБ про приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро-, малого та середнього бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб'єктів малого та середнього підприємства «Доступні кредити 5-7-9 %» в АБ «Укргазбанк», з додатками до нього (далі - кредитний договір), згідно з яким ОСОБА_2 було надано кредит в розмірі 6 403 200,00 грн строком до 20 грудня 2026 року включно (т. 1, а. с. 40-60).
21 грудня 2021 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 в забезпечення кредитного договору від 21 грудня 2021 року № 2304/2021/КиївОД-МСБ було укладено договір іпотеки № 2304/2021/КиївОД-МСБ-І, предметом якого є нерухоме майно, а саме: садовий будинок, загальною площею 217,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, загальною площею 0,1350 га, кадастровий номер 3221486900:04:003:0063, яка розташована за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, Порадівська сільська рада. Розділом IV договору іпотеки від 21 грудня 2021 року № 2304/2021/КиївОД-МСБ-І передбачено відповідальність сторін. Відповідно до його пункту 4.1 у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, передбачених цим договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні усі завданні у зв'язку з цим збитки. За його пунктом 4.2 строк давності (зокрема вимог про стягнення неустойки) за цим договором становить 5 років відповідно до чинного законодавства України (т. 1, а. с. 28-39).
25 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. було вчинено виконавчий напис на підставі статті 87 Закону № 3425-XII та пункту 1 Переліку, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки № 2304/2021/КиївОД-МСБ-1 без оформлення заставної. У виконавчому написі зазначено, що за рахунок коштів реалізації, отриманих від іпотечного нерухомого майна, яке належить ОСОБА_4 , слід задовольнити вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» за кредитним договором № 2304/2021/КиївОД-МСБ від 21 грудня 2021 року врозмірі 5 120 560,00 грн простроченої заборгованості за кредитом, 220 847,43 грн простроченої заборгованості зі сплати процентів, 294 001,51 грн заборгованості зі сплати процентів, а всього 5 635 408,94 грн, за період з 21 грудня 2021 року до 03 грудня 2023 року, та витрати понесені банком на здійснення виконавчого напису в розмірі 25 000,00 грн (т. 1, а. с. 22, 23).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 471, вчинений 25 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В.
Тобто справа, що переглядається, не належить до малозначних, оскільки ціна позову у ній становить 5 635 408,94 грн, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (757 000,00 грн).
Не зважаючи на те, що вказана сума значно перевищувала двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року (757 000,00 грн),03 липня 2024 року ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд першої інстанції,вирішуючи питання про порядок розгляду справи, відповідно до норм статей 274-277 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, виснував про доцільність розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Водночас в цій ухвалі суд першої інстанції визначив строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - п'ятнадцять днів з дня вручення її.
Про те, що розгляд даної справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження, вказано й у самому рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного перегляду.
Суд першої інстанції неправомірно розглянув справу у порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи, порушивши вищезазначені норми процесуального права, оскільки ціна позову у цій справі перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України справа не могла розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Зазначене положення є імперативним для суду апеляційної інстанції.
09 жовтня 2024 року ухвалами Київського апеляційного суду відкрито провадження у цій справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін на 26 листопада 2024 року о 13 год 45 хв.
З метою дотримання принципу гласності, передбаченого статтею 7 ЦПК України, та забезпечення права на публічний розгляд справи, яке випливає з пункту 1 статті 6 Конвенції, апеляційним судом були вжиті заходи щодо розгляду справи у відкритому судовому засіданні за участі сторін, відповідач скористався своїм правом, брав участі в судовому засіданні 18 лютого 2025 року під час ухвалення постанови апеляційним судом, надавав пояснення. Тобто суд апеляційної інстанції забезпечив йому особисту участь у судовому засіданні для надання пояснень на підтвердження своїх вимог.
Однак суд апеляційної інстанції не звернув увагу на процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції під час розгляду справи та передчасно зробив висновок про залишення рішень суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Оскільки суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи, порушивши положення частини четвертої статті 274 ЦПК України, що в силу пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції під час перегляду рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку у межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, першочергово звертає увагу на ті, що містять посилання на порушення судами норм процесуального права, які згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
За таких обставин, оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції у межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» - Семенченка Руслана Олександровича задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська