12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 683/1770/23
провадження № 61-4958св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Фермерське господарство «Горобина»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фермерське господарство «Андріївське плюс»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у складі колегії суддів Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року Фермерське господарство «Горобина» (далі - ФГ «Горобина») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Фермерське господарство «Андріївське плюс» (далі - ФГ «Андріївське плюс»), про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що рішенням Старокостянтинівської районної ради народних депутатів Старокостянтинівського району Хмельницької області від 20 жовтня 1998 року № 13 ОСОБА_6 надано в постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 45,00 га, на території Іршиківської сільської ради колишнього Старокостянтинівського району, на цей час - Хмельницького району Хмельницької області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 17 травня 1999 року серії ХМ, № 077, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 79.
08 вересня 1999 року ОСОБА_6 зареєстрував ФГ «Горобина».
Надалі частину земельної ділянки ФГ «Горобина», площею 26,8940 га, передано у приватну власність членам цього фермерського господарства, що підтверджується розпорядженням Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 27 грудня 2005 року № 367/2005-р.
Площа земельної ділянки, яка залишилась у користуванні ФГ «Горобина», становить 18,1060 га, що підтверджується довідкою від 28 січня 2014 року № 182 з державної статистичної звітності про наявність земель станом на 01січня 2014 року Управління Держземагентства у Старокостянтинівському районі.
23 березня 2023 року ФГ «Горобина» звернулося до Приватного підприємства (далі - ПП) «Земельно-юридичний центр» з метою виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 33,70 га (далі - земельна ділянка № 1), в частині, площею 18,1060 га, що залишилася у постійному користуванні фермерського господарства.
Під час розроблення технічної документації відповідно до інформації з Державного земельного кадастру встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6824283900:05:002:0005, 6824283900:05:002:0006, 6824283900:05:002:0007, 6824283900:05:002:0008, 6824283900:05:002:0009 повністю накладаються на частину земельної ділянки № 1 (згідно з державним актом на право постійного користування землею від 17 травня 1999 року серії ХМ, № 077).
Загальна площа накладення вказаних земельних ділянок на частину земельної ділянки, площею 18,1060 га, що перебуває у постійному користуванні ФГ «Горобина», становить 10,00 га, що підтверджується листом ПП «Земельно-юридичний центр» від 04 квітня 2023 року № 23/36 з додатками та технічною документацією.
На підставі наказів ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області земельні ділянки з кадастровими номерами 6824283900:05:002:0005, 6824283900:05:002:0006, 6824283900:05:002:0007, 6824283900:05:002:0008, 6824283900:05:002:0009 передано у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .
На думку позивача, ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області безпідставно позбавило ФГ «Горобина» права постійного користування земельною ділянкою, яка належить господарству на підставі державного акта від 17 травня 1999 року, шляхом поділу земельної ділянки з подальшим переданням у приватну власність відповідачам по 2,00 га кожному, які надалі передано в оренду ФГ «Андріївське плюс».
З урахуванням викладеного позивач просив суд витребувати із чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 на користь ФГ «Горобина» шляхом вилучення та передання земельні ділянки з кадастровими номерами 6824283900:05:002:0005, 6824283900:05:002:0006, 6824283900:05:002:0007, 6824283900:05:002:0008, 6824283900:05:002:0009.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області рішенням від 26 жовтня 2023 року в задоволенні позову ФГ «Горобина» відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю належного доказу. Суд виснував, що за правовідносинами, які виникли між сторонами, належним доказом є виключно судова земельно-технічна експертиза, яка б могла підтвердити чи спростувати накладення спірних земельних ділянок. Тільки після цього суд вирішує питання про наявність чи відсутність порушених прав позивача на земельну ділянку.
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області додатковим рішенням від 30 листопада 2023 року стягнув з ФГ «Горобина» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн.
Додаткове рішення мотивовано тим, що матеріали справи містять докази понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн, натомість позивач, заперечуючи проти стягнення витрат на правничу допомогу в повному обсязі, не заявляв про зменшення витрат на правничу допомогу адвоката з підстав їх неспівмірності.
В апеляційних скаргах на рішення та додаткове рішення місцевого суду ФГ «Горобина», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу.
На обґрунтування апеляційної скарги на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2023 року зазначено, що всупереч статтям 263-265 ЦПК України суд не навів підстав неврахування наданих позивачем доказів, які підтверджують накладення належних відповідачам земельних ділянок на земельну ділянку, надану в постійне користування позивачу, зокрема листа сертифікованого інженера-землевпорядника від 04 квітня 2023 року № 23/36, технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства, виготовленої ПП «Земельно-юридичний центр» на замовлення ФГ «Горобина».
Суд першої інстанції порушив процесуальні права позивача, не забезпечив повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема не надав часу для ознайомлення із письмовими поясненнями, поданими у судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_1 , безпідставно відмовив у задоволенні заяви про виклик у судове засідання спеціаліста.
Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції також обґрунтовано тим, що жодним нормативно-правовим актом не вказано вичерпного переліку доказів, які можуть підтверджувати накладення земельних ділянок, а тому технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та висновок спеціаліста від 04 квітня 2023 року № 23/36 є достатніми доказами на підтвердження факту накладення земельних ділянок, належних відповідачам, на частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка перебуває у постійному користуванні ФГ «Горобина» згідно з державним актом від 17 травня 1999 року. Загальна площа накладення становить 10,00 га.
Також на обґрунтування вимог щодо скасування додаткового рішення місцевого суду ФГ «Горобина» зазначає, що суд не врахував пояснення позивача щодо безпідставності поданого клопотання та не надав належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи. Копію договору про надання правничої допомоги не було надано позивачу, а до матеріалів справи не було додано детального опису робіт, наданих адвокатом клієнту, та не додано доказів оприбуткування отриманих коштів, що свідчить про відсутність належних доказів оплати відповідачем послуг з надання правничої допомоги.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 22 лютого 2024 року апеляційні скарги ФГ «Горобина» задовольнив, рішення та додаткове рішення місцевого суду скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову.
Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ФГ «Горобина» шляхом вилучення та передання земельні ділянки з кадастровими номерами 6824283900:05:002:0005, 6824283900:05:002:0006, 6824283900:05:002:0007, 6824283900:05:002:0008, 6824283900:05:002:0009.
Стягнув з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ФГ «Горобина» судовий збір у розмірі по 1 153,30 грн з кожного.
Компенсував ФГ «Горобина» за рахунок держави судовий збір у розмірі 1 153,30 грн.
Постанову мотивовано тим, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Доказів того, що право постійного користування ФГ «Горобина» земельною ділянкою, площею 18,1060 га, яка залишилася у користуванні позивача після виділення у приватну власність членам цього фермерського господарства 26,8940 га розпорядженням Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 27 грудня 2005 року № 367/2005-р, припинилося з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, матеріали справи не містять, отже, відповідачі не спростували.
Місцевий суд не урахував висновку спеціаліста ПП «Земельно-юридичний центр», який установив, що згідно з інформацією з Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 6824283900:05:002:0005, 6824283900:05:002:0006, 6824283900:05:002:0007, 6824283900:05:002:0008, 6824283900:05:002:0009 повністю накладаються на частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні ФГ «Горобина». Загальна площа накладення становить 10,00 га.
Зазначене також підтверджено збірним кадастровим планом земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ФГ «Горобина».
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 також визнав, що земельні ділянки відповідачам виділялися за рахунок земель, які перебували у постійному користуванні ФГ «Горобина».
Апеляційний суд також виснував, що з огляду на характер спірних правовідносин, установлені обставини та застосовані правові норми не встановлено невідповідності заходу втручання у право власності відповідачів критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.
Суд апеляційної інстанції вважав, що у цьому конкретному випадку витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 є аналогічними.
У касаційних скаргах заявники просять скасувати постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційних скаргах заявники підставою касаційного оскарження судових рішень зазначають пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у:
постанові Великої Палати Верховного Судувід 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22), про те, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку; член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарство; якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства;
постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 635/970/17 (провадження № 61-46175св18), щодо того, що спірні земельні ділянки повернулися у власність держави та можуть бути приватизовані, оскільки право постійного користування позивача було добровільно ним припинено у 2008 році з метою розпаювання земель між членами фермерського господарства та отримання права власності на земельну ділянку площею 4,50 га кожному;
постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17, про те, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом;
постанові Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 821/1288/17, про те, що у члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства; єдиним суб'єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб'єкт господарювання; право на безоплатне передання у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника;
постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 515/1315/18 (провадження № 61-13300св21), щодо того, що належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.
Касаційні скарги мотивовано тим, що у справі немає доказів фактичного володіння та користування ФГ «Горобина» своєю земельною ділянкою з 2005 року і на час звернення до суду.
Після того як частину земельної ділянки ФГ «Горобина», площею 26,8940 га, передано у приватну власність членам цього фермерського господарства, що підтверджується розпорядженням Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 27 грудня 2005 року № 367/2005-р, право постійного користування на всю надану позивачу земельну ділянку, площею 45,00 га, припинилось.
Лист ПП «Земельно-юридичний центр» від 04 квітня 2023 року № 23/36 із додатками до нього не може бути належним та допустимим доказом, оскільки не відображає координати земельних ділянок відповідачів та позивача.
Належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, якого позивач не надав, проведення такої експертизи в суді першої інстанції також не ініціював.
Апеляційний суд не надав належної оцінки наказам ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 березня 2020 року № № 22-4248-СГ, 22-4249-СГ, 22-4252-СГ, якими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 передано у приватну власність їх земельні ділянки.
Заявники позбавлені права на майно та права на безоплатне отримання земельних ділянок.
Доводи інших учасників справи
Відзив ФГ «Горобина» на касаційні скарги обґрунтовано тим, що зменшення розміру земельної ділянки, зазначеної у державному акті, у зв'язку із її частковим розпаюванням, не впливає на право позивача на постійне користування такою ділянкою.
Позивач надав належні та допустимі докази повного накладення земельних ділянок відповідачів на земельну ділянку, що перебуває у його володінні, тому висновки апеляційного суду про витребування спірних земельних ділянок на користь ФГ «Горобина» є правильними.
Рух справи в суді касаційної інстанції
02 квітня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року.
04 квітня 2024 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року
Верховний Суд ухвалою від 25 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі та витребував матеріали справи.
Верховний Суд ухвалою від 25 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у справі.
Верховний Суд ухвалами від 29 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 05 листопада 2025 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
Рішенням Старокостянтинівської районної ради народних депутатів Старокостянтинівського району Хмельницької області від 20 жовтня 1998 року № 13 ОСОБА_6 надано в постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 45,00 га, на території Іршиківської сільської ради колишнього Старокостянтинівського району, на цей час - Хмельницького району Хмельницької області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 17 травня 1999 року серії ХМ, № 077, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 79.
08 вересня 1999 року ОСОБА_6 зареєстрував ФГ «Горобина», місцезнаходження якого у селі Іршики Старокостянтинівського району Хмельницької області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00, № 218441.
Частину земельної ділянки, площею 26,8940 га, передано у приватну власність членам ФГ «Горобина», що підтверджується розпорядженням Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 27 грудня 2005 року № 367/2005-р.
Площа земельної ділянки, яка залишилася на праві постійного користування за ФГ «Горобина», становить 18,1060 га, що підтверджується довідкою Управління Держземагентства у Старокостянтинівському районі від 28 січня 2014 року № 182 з державної статистичної звітності про наявність земель станом на 01 січня 2014 року.
03 березня 2023 року директор ФГ «Горобина» звернувся до ПП «Земельно-юридичний центр» із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для внесення відомостей до автоматизованої системи ведення, що належить ФГ «Горобина» на земельну ділянку № НОМЕР_1 .
Під час розроблення технічної документації директор ПП «Земельно-юридичний центр» ОСОБА_17 листом від 04 квітня 2023 року № 23/36 повідомила ФГ «Горобина», що відповідно до інформації з Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 6824283900:05:002:0005, 6824283900:05:002:0006, 6824283900:05:002:0007, 6824283900:05:002:0008, 6824283900:05:002:0009 повністю накладаються на частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальна площа накладення становить 10,00 га, на підтвердження чого виготовлено збірний кадастровий план земельної ділянки із зображенням накладення земельних ділянок.
Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 березня 2020 року № 22-4249-СГ земельну ділянку з кадастровим номером 6824283900:05:002:0005, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Іршиківського старостинського округу Старокостянтинівської міської територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області (колишньої Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області) передано у приватну власність ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 березня 2020 року № 22-4248-СГ земельну ділянку з кадастровим номером 6824283900:05:002:0006, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Іршиківського старостинського округу Старокостянтинівської міської територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області (колишньої Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області) передано у приватну власність ОСОБА_2 .
Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 березня 2020 року № 22-4252-СГ земельну ділянку з кадастровим номером 6824283900:05:002:0007, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Іршиківського старостинського округу Старокостянтинівської міської територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області (колишньої Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області) передано у приватну власність ОСОБА_3 .
Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 06 лютого 2020 року № 22-2086-СГ земельну ділянку з кадастровим номером 6824283900:05:002:0008, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Іршиківського старостинського округу Старокостянтинівської міської територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області (колишньої Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області) передано у приватну власність ОСОБА_8 .
Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 березня 2020 року № 22-4251-СГ земельну ділянку з кадастровим номером 6824283900:05:002:0009, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Іршиківського старостинського округу Старокостянтинівської міської територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області (колишньої Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області) передано у приватну власність ОСОБА_5 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення лише в частині вирішення позову до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 .
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повною мірою.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Звернувшись до суду з позовом, ФГ «Горобина» посилалося на те, що його засновнику ОСОБА_6 було надано в постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 45,00 га, на підтвердження чого видано державний акт на право постійного користування землею від 17 травня 1999 року серії ХМ, № 077, зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 79.
Згідно з розпорядженням Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 27 грудня 2005 року № 367/2005-р частину вказаної земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні ФГ «Горобина», площею 26,8940 га, передано у приватну власність членам цього фермерського господарства.
У постійному користуванні ФГ «Горобина» залишилася земельна ділянка, площею 18,1060 га, що підтверджується довідкою Управління Держземагентства у Старокостянтинівському районі від 28 січня 2014 року № 182.
Надалі ФГ «Горобина» звернулося до ПП «Земельно-юридичний центр» з метою виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку № 1, площею 33,70 га, в частині, площею 18,1060 га, що залишилась у постійному користуванні фермерського господарства, під час розроблення якої встановлено накладення належних відповідачам земельних ділянок на частину земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні позивача.
ФГ «Горобина» вважає, що оскільки його права порушено незаконним переданням у власність відповідачів частини земельної ділянки, що перебуває у законному володінні позивача, то наявні підстави для витребування таких земельних ділянок, що є ефективним способом захисту його прав на землю.
Суд першої інстанції, відмовивши у позові, керувався тим, що позивач не довів факт накладення земельних ділянок відповідачів на належну йому земельну ділянку, оскільки доказом такого накладення може були лише висновок земельно-технічної експертизи.
Апеляційний суд, скасувавши рішення місцевого суду та ухваливши нове рішення про задоволення позову, керувався тим, що висновок експертизи не є обов'язковим, якщо у справі наявні інші належні, допустимі та достатні докази, на що не звернув уваги місцевий суд.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши надані сторонами докази, зокрема лист ПП «Земельно-юридичний центр» від 04 квітня 2023 року № 23/36 із додатками, а саме збірним кадастровим планом земельної ділянки № 1, документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку № 1, документацію із землеустрою щодо спірних земельних ділянок, виснував, що ці земельні ділянки повністю накладаються на земельну ділянку позивача.
Апеляційний суд, оцінивши правомірність втручання у право власності відповідачів на спірні земельні ділянки, виснував, що воно є пропорційним, не становить надмірного тягаря для них і відповідає сталій практиці Європейського суду з прав людини.
У касаційних скаргах заявники не погоджуються з висновками апеляційного суду та вважають, що право постійного користування ФГ «Горобина» припинено, тому немає підстав для задоволення позову, та вважають висновки суду першої інстанції щодо того, якими саме засобами доказування має підтверджуватися накладення земельних ділянок сторін, правильними.
Також посилаються на непропорційне втручання у право власності на їх майно.
Щодо розгляду касаційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (далі - у редакції, чинній на час створення ФГ «Горобина») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до статті 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на час створення ФГ «Горобина») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).
У пункті 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, який діяв із 01 січня 2002 року (час набрання чинності ЗК України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Водночас Конституційний Суд України в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Тому громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали в постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 дійшла висновку про те, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18).
У статті 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Суди встановили, що з наданих ФГ «Горобина» у постійне користування 45,00 га землі, право на які підтверджено державним актом від 17 травня 1999 року серії ХМ, № 077, на час передання спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у постійному користуванні фермерського господарства залишилось 18,1060 га, що підтверджено інформацією Управління Держземагентства у Старокостянтинівському районі.
Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за постійним користувачем до приведення прав і обов'язків щодо такої ділянки у відповідність з вимогами чинного законодавства (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 663/1738/16-ц).
У пункті 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Зменшення первинно наданої площі земельної ділянки з підстав, передбачених законом (за рахунок приватизації частини земельного масиву членами фермерського господарства), відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 120/2058/19, від 17 жовтня 2024 року у справі № 300/1691/21.
Матеріали справи не містять доказів того, що право постійного користування ФГ «Горобина» земельною ділянкою, площею 18,1060 га, припинилось з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, як і доказів того, що ФГ «Горобина» добровільно відмовилося від вказаної земельної ділянки, що залишилась у його постійному користуванні, або фермерське господарство було ліквідоване без правонаступництва.
Отже, доводи касаційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 стосовно того, що право постійного користування ФГ «Горобина» земельною ділянкою, площею 18,1060 га, припинено, не підтвердилися.
Питання фактичного володіння та користування ФГ «Горобина» своєю земельною ділянкою з 2005 року і на час звернення до суду не впливають на чинність права постійного землекористування, тому доводи касаційних скарг у цій частині колегія суддів відхиляє.
Посилання заявників на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 635/970/17 (провадження № 61-46175св18), про те, що право постійного користування позивача було добровільно ним припинено з метою розпаювання земель між членами фермерського господарства та отримання права власності на земельну ділянку площею 4,50 га кожному, тому ці землі повернено у державну власність, не є релевантним, оскільки спірні правовідносини стосувалися поновлення права фермерського господарства на земельні ділянки, що були розпайовані між його членами, та право фермерського господарства на які було припинено. Тоді як у справі, що переглядається, припинення права постійного користування ФГ «Горобина» на частину земельної ділянки, площею 26,8940 га, внаслідок розпаювання не спростовує перебування у постійному користуванні фермерського господарства іншої частини земельної ділянки, площею 18,1060 га, право на яку внаслідок наведеної події автоматично не припиняється.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22), на яку посилаються заявники у касаційних скаргах, конкретизувала висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17, на яку посилаються заявники у касаційних скаргах, та зазначила, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у розмірі земельної частки (паю). Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду не суперечать висновкам апеляційного суду у справі, що переглядається, оскільки право постійного користування ФГ «Горобина» земельною ділянкою, площею 18,1060 га, не припинялось.
Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 821/1288/17, в частині того, що право на безоплатне передання у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника, а члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку, є неактуальними внаслідок конкретизації у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22), висновки якої узгоджуються з висновками апеляційного суду.
З урахуванням наведеного правильними є висновки апеляційного суду, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області протиправно позбавило ФГ «Горобина» права постійного користування вказаною земельною ділянкою, оскільки правові підстави для припинення такого права з вилученням земельної ділянки, її незаконного поділу на окремі земельні ділянки та передання трьох з них у власність відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були відсутні.
Касаційний суд відхиляє доводи касаційних скарг про те, що апеляційний суд не надав оцінки наказам ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 березня 2020 року № № 22-4248-СГ, 22-4249-СГ, 22-4252-СГ, якими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 передано у приватну власність спірні земельні ділянки, оскільки апеляційний суд установив протиправність таких дій ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, водночас у позові про витребування земельних ділянок за наявності оцінки дій уповноваженого органу, спрямованих на незаконне вилучення та відчуження земельних ділянок іншим особам, наявності окремого висновку про незаконність наказів цього органу не потребується.
Щодо наявності підстав для витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 6824283900:05:002:0005, 6824283900:05:002:0006, 6824283900:05:002:0007 у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 колегія суддів зазначає таке.
Під час розгляду цієї справи першочергово суди мали встановити, чи накладаються земельні ділянки відповідачів на земельну ділянку позивача на час їх виділення у власність громадян.
Суд першої інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 515/1315/18-ц, вважав, що належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, за наявності якої суд вирішує питання про підтвердження чи спростування порушення речових прав позивача на земельну ділянку.
Водночас апеляційний суд, не погодившись із такими висновками суду першої інстанції, виснував, що наявних у матеріалах справи доказів, зокрема висновку спеціаліста ПП «Земельно-юридичний центр», збірного кадастрового плану земельної ділянки позивача, підтвердження представником ОСОБА_1 у судовому засіданні того, що земельні ділянки відповідачам виділялися за рахунок земель, які перебували у постійному користуванні ФГ «Горобина», достатньо для висновку про повне накладення належних ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 земельних ділянок з кадастровими номерами 6824283900:05:002:0005, 6824283900:05:002:0006, 6824283900:05:002:0007 на земельну ділянку ФГ «Горобина».
Тому за наявності належних, допустимих та достатніх доказів накладення вказаних земельних ділянок виснував, що відсутність висновку земельно-технічної експертизи для встановлення факту накладення земельних ділянок сторін та незвернення позивача з клопотанням про проведення судовоїземельно-технічної експертизи з цього питання не є підставою для відмови в позові з огляду на його недоведеність.
Верховний Суд погоджується з наведеними доводами апеляційного суду з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).
У частині висновку про порушення прав позивача суд апеляційної інстанції правильно керувався тим, що ПП «Земельно-юридичний центр» є спеціалістами у сфері земельних правовідносин, зокрема з виконання топографо-геодезичних та землевпорядних робіт, які розробили технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки позивача в натурі (на місцевості) та технічну документацію із землеустрою відповідачів, та вказали, що в межах земельної ділянки ФГ «Горобина» зареєстровані інші земельні ділянки, зокрема і заявників.
У наданому до суду першої інстанції збірному кадастровому плані також є очевидним повне накладення земельних ділянок заявників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на земельну ділянку позивача (т. 1, а. с. 15).
Крім того, і каталоги кутів зовнішніх меж земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 (т. 1, а. с.132-136, 190-194, 247-250), що є частиною документації із землеустрою, співвідносяться із каталогом кутів зовнішніх меж земельної ділянки позивача (т. 1, а. с. 27-29) як такі, що підтверджують повне розміщення земельних ділянок заявників у межах земельної ділянки ФГ «Горобина».
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 515/1315/18, провадження № 61-13300св21, на яку посилаються заявники, зазначено, що належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд викладає правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Вказаний висновок суду касаційної інстанції, викладений у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 515/1315/18, сформований з огляду на фактичні обставини справи, зокрема, що судам не було надано жодного іншого доказу, у тому числі сформованого спеціалістом, щодо накладення спірних земельних ділянок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, провадження № 14-552цс18, зазначено, що для висновку про порушене право особи мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа його земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду підтверджено також у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2022 року у справі № 619/2766/19 (провадження № 61-3979св21), від 17 вересня 2024 року у справі № 686/27476/21 (провадження № 61-13870св23) та інших.
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційних скарг про те, що лист ПП «Земельно-юридичний центр» від 04 квітня 2023 року № 23/36 із додатками, зокрема збірним кадастровим планом та документацією із землеустрою, не може бути належним та допустимим доказом, оскільки містить у додатках каталоги поворотних точок земельної ділянки позивача, які співвідносяться з каталогом поворотних точок земельних ділянок відповідачів.
З огляду на те, що позивач надав належні, допустимі та достатні докази, сформовані спеціалістами, а заявники не спростували обставин, підтверджених цими доказами, не надали доказів того, що земельні ділянки сторін не накладаються, не подали до суду висновку земельно-технічної експертизи або не заявляли клопотань про призначення такої експертизи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про накладення земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на земельну ділянку ФГ «Горобина».
З урахуванням наведеного, доводи касаційних скарг заявників у частині того, що суд першої інстанції правильно виснував, що накладення земельних ділянок сторін може підтверджуватися лише висновком земельно-технічної експертизи, про проведення якої позивач клопотань не заявляв, є безпідставними, оскільки у разі наявності належних, допустимих та достатніх доказів про накладення земельних ділянок, сформованих, зокрема спеціалістами, суд може виснувати про порушення прав позивача без необхідності проведення земельно-технічної експертизи.
Верховний Суд зауважує, що захист права постійного землекористувача шляхом витребування у кінцевого володільця земельної ділянки є належним способом захисту його прав.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, постановах Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 686/11964/18, від 01 липня 2025 року у справі № 906/3/24.
Щодо меж втручання у права заявників на майно, то Верховний Суд наголошує на тому, що ЦК України за загальним правилом захищає права винятково добросовісного набувача й лише у разі набуття майна за відплатним договором, а не у випадках його набуття за безоплатним договором, що кореспондується з приписами частини третьої статті 388 ЦК України, за змістом якої, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 (провадження № 12-25гс24).
Ураховуючи безоплатний характер набуття заявниками земельних ділянок, встановлені апеляційним судом фактичні обставини, висловлену представником ОСОБА_1 у судовому засіданнізгоду про обізнаністьвідповідачів, що земельні ділянки виділялися їм за рахунок земель, які перебували у постійному користуванні ФГ «Горобина», Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що втручання у право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не становитиме для них надмірного тягаря й відповідатиме сталій практиці Європейського суду з прав людини.
Крім того, підлягає урахуванню також легітимна мета втручання у право заявників на майно, яка визначається статутною метою діяльності фермерського господарства, що спрямована на використання спірних земельних ділянок для вирощення / виготовлення сільськогосподарської продукції з метою реалізації невизначеному колу осіб, що відповідає суспільним інтересам, на противагу тому, що заявники ці земельні ділянки за цільовим призначенням не використовують для задоволення особистих потреб, передавши їх в оренду ФГ «Андріївське плюс».
ФГ «Андріївське плюс» постанову апеляційного суду не оскаржило, відзивів на апеляційну та касаційну скарги не подавало, що свідчить про згоду з оскаржуваним судовим рішенням.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні у частині заявлених до них позовних вимог, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції в означеній частині, Верховний Суд керується тим, що апеляційний суд у цій частині надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційних скаргах ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , не спростовують висновків суду.
Щодо розгляду касаційної скарги ОСОБА_5 .
Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 стосовно того, що апеляційний суд не звернув уваги, що право постійного користування ФГ «Горобина» земельною ділянкою, площею 18,1060 га, припинено, аналогічні доводам касаційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , оцінку яким Верховний Суд надав вище, та не потребують повторного мотивування підстав їх відхилення.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що накладення земельної ділянки ОСОБА_5 на земельну ділянку позивача має бути підтверджено висновком земельно-технічної експертизи, то Верховний Суд зазначає таке.
За наслідками вирішення питання, чи накладаються земельні ділянки відповідачів на земельну ділянку позивача на час їх виділення у власність громадян, суд має зробити один із таких висновків, коли:
не встановлено накладення земельних ділянок сторін, що свідчить про відсутність порушеного права позивача;
встановлено повне накладення земельних ділянок сторін, що може свідчити про наявність порушеного права позивача у разі наявності правових підстав;
встановлено часткове накладення земельних ділянок сторін, що може свідчити про наявність порушеного права позивача у разі наявності правових підстав лише щодо тієї частини земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не навів доводів у частині накладення кожної окремої земельної ділянки, належної ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_5 , виснувавши, що всі спірні земельні ділянки повністю накладаються на земельну ділянку позивача.
Водночас за змістом листа сертифікованого інженера-землевпорядника від 04 квітня 2023 року № 23/36, технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства, виготовленої ПП «Земельно-юридичний центр» на замовлення ФГ «Горобина», збірного кадастрового плану простежується не повне, а часткове накладення земельної ділянки ОСОБА_16 на земельну ділянку позивача (т. 1, а. с. 15; т. 2, а. с. 52-55).
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, яка ухвалена після подання касаційної скарги ОСОБА_5 , виснувала про ефективність витребування як способу захисту прав особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, у разі її накладення на земельну ділянку позивача, але таке витребування можливе лише у межах тієї частини земельної ділянки, що накладається на її земельну ділянку.
Правовідносини у справі, що переглядається, та у справі № 446/478/19 є подібними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 вирішувала питання щодо витребування земельної ділянки, яка частково накладається на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні позивача.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
Віндикаційний позов дає змогу більшою мірою вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19).
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Водночас земельна ділянка, у частині якої наявні підстави для витребування, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.
Вирішуючи питання про витребування частини земельної ділянки, що накладається, суд має враховувати, що виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта.
Досліджені апеляційним судом у справі, що переглядається, докази, зокрема сформовані спеціалістом інженером-землевпорядником, не містять усіх наведених Великою Палатою Верховного Суду ознак, за якими можна ідентифікувати ту частину земельної ділянки заявника, яка накладається на земельну ділянку позивача.
Водночас вказані питання можна вирішити за результатами проведення земельно-технічної експертизи.
Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, помилково виснувавши про повне накладення земельної ділянки ОСОБА_5 на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні ФГ «Горобина».
У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що апеляційний суд не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, поверхово дослідив матеріали справи у частині вимоги, пред'явленої до ОСОБА_5 , що заважає Верховному Суду належно оцінити правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваного рішення у частині вирішення позову про витребування земельної ділянки ОСОБА_5 .
З огляду на вказане є необхідність урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, тобто в судовому рішенні Верховного Суду, ухваленому після подання касаційної скарги виходу за межі доводів касаційної скарги ОСОБА_5 на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України та скасування постанови суду апеляційної інстанції у частині вирішення позову про витребування земельної ділянки ОСОБА_5 з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Також підлягає скасуванню постанова апеляційного суду у частині розподілу судових витрат за позовною вимогою про витребування земельної ділянки, заявленою до ОСОБА_5 , оскільки розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_5 та з огляду на необхідність урахування відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у судовому рішенні, ухваленому після подання касаційної скарги, постанова апеляційного суду у частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки, заявленої до ОСОБА_5 , та в частині розподілу судових витрат за цією позовною вимогою підлягає скасуванню із направленням справи в цих частинах на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягають залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про витребування земельних ділянок, заявлених до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки, пред'явленої до ОСОБА_5 , та в частині розподілу судових витрат за цією позовною вимогоюскасувати, справу в цих частинах направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік