19 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 917/8/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Одуденко А.В.,
Хорольської міської ради Лубенського району
Полтавської області - не з'явився,
Фізичної особи-підприємця
Перхуна Олександра Михайловича - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 (у складі колегії суддів: Тихий П.В. (головуючий), Гребенюк Н.В., Плахов О.В.)
та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2025 (суддя Сірош Д.М.)
у справі № 917/8/20
за позовом Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області
до Фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича,
про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, стягнення шкоди у сумі 12 207,01 грн,
У грудні 2019 року Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Полтавська ОДА) до Фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича (далі - ФОП Перхун О.М.), в якому просив:
- зобов'язати ФОП Перхуна О.М. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку державної власності площею 0,0921 га без кадастрового номера, що розташована в межах прибережної захисної смуги водного об'єкта - ставка за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області (далі - Староаврамівська сільська рада) за адресою: автодорога Київ-Харків-Довжанський 234 км + 300 м, Хорольський район, Полтавська область, шляхом демонтажу розміщених на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна - господарських будівель: будинку мисливця, кухні, підсобного приміщення, нової сауни, альтанки;
- стягнути з ФОП Перхуна О. М. на користь місцевого бюджету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (далі - Хорольська міська рада) шкоду на загальну суму 12 207,01 грн, завдану внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП Перхун О.М. у період з 2013 до 2018 років самовільно зайняв додаткову земельну ділянку із земель прибережної захисної смуги водного об'єкта (ставка) за межами населених пунктів Староаврамівської сільської ради, не маючи жодних дозволів та рішень уповноважених органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу йому у власність або в користування земельної ділянки площею 0,0921 га.
При цьому, як зазначав прокурор, відповідач використовував самовільно зайняту земельну ділянку в межах прибережної захисної смуги водного об'єкта (ставка) разом із гідротехнічною спорудою не за цільовим призначенням, а також самочинно обгородив парканом земельну ділянку та розмістив на ній територію господарського двору, вимостивши поверхню землі тротуарною плиткою.
Прокурор також зазначав, що відповідач самовільно побудував на березі водного об'єкта (ставка з гідроспорудою) на відстані близько 2- 3 м від урізу води об'єкти нерухомості комерційного призначення - капітальні господарські будівлі: будинок мисливця, кухню, підсобне приміщення, нову сауну, альтанку, які нерозривно пов'язані фундаментом із самовільно зайнятою земельною ділянкою.
За доводами прокурора, шкода, заподіяна відповідачем внаслідок самовільного використання земельної ділянки площею 0,0921 га, становить 165,45 грн, що підтверджується розрахунком від 05.02.2018. При цьому шкода, заподіяна внаслідок використання земельної ділянки площею 0,0921 га не за цільовим призначенням, становить 12 041,56 грн, що підтверджується розрахунком спеціалістів Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру).
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2024, позов задоволено. Вирішено зобов'язати ФОП Перхуна О. М. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0921 га без кадастрового номера, що розташована в межах прибережної захисної смуги водного об'єкта - ставка за межами населених пунктів, на території Староаврамівської сільської ради за адресою: автодорога Київ-Харків-Довжанський 234 км + 300 м, Хорольський район, Полтавська область, шляхом демонтажу розміщених на ній об'єктів нерухомого майна - господарських будівель: будинку мисливця, кухні, підсобного приміщення, нової сауни, альтанки. Крім того, вирішено стягнути з ФОП Перхуна О. М. на користь місцевого бюджету Хорольської міської ради завдану шкоду на загальну суму 12 207,01 грн.
Постановою Верховного Суду від 26.11.2024 постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023 скасовано, справу № 917/8/20 передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.
Під час нового розгляду справи ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19.02.2025 замінено позивача у справі - Полтавську ОДА на Хорольську міську раду.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.05.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2025, позов задоволено. Зобов'язано ФОП Перхуна О.М. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0921 га, без кадастрового номера, державної власності, розташовану у межах прибережної захисної смуги водного об'єкта - ставка за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради, за адресою: автодорога Київ-Харків-Довжанський 234 км + 300 м Хорольського району Полтавської області, б/н, шляхом демонтажу розміщених на ній об'єктів нерухомого майна - господарських будівель: будинку мисливця, кухні, підсобного приміщення, нової сауни, альтанки. Стягнуто з ФОП Перхуна О.М. на користь місцевого бюджету Хорольської міської ради (з урахуванням уточнення про правонаступництво) шкоду на загальну суму 12 207,01 грн, у тому числі шкоду, завдану внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0921 га, без кадастрового номера, в розмірі 165,45 грн, а також шкоду, завдану використанням зазначеної земельної ділянки не за цільовим призначенням в розмірі 12 041,56 грн. Стягнуто з ФОП Перхуна О.М. на користь Полтавської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в сумі 3 842,00 грн.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2025 року ФОП Перхун О.М. подав касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора залишити без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.10.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 917/8/20 за касаційною скаргою ФОП Перхуна О. М. з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.11.2025.
Прокурор у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Хорольська міська рада, ФОП Перхун О. М. в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов'язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 31.03.2006 між Хорольською районною державною адміністрацією в особі виконуючого обов'язки голови адміністрації Максимова В. О. та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки комерційного призначення із земель державної власності площею 0,0380 га без кадастрового номера, що знаходиться на території Староаврамівської сільської ради. Зазначена земельна ділянка площею 0,0380 га без кадастрового номера розташована поблизу водного об'єкта - ставка площею 0,8638 га з гідротехнічною спорудою площею 0,0921 га у складі сусідньої земельної ділянки площею 114,5 га з кадастровим номером 5324885400:00:002:0001, яка надана на праві постійного користування Державному навчальному закладу «Міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців» із земель сільськогосподарського призначення за видом використання: для ведення дослідних і навчальних цілей.
У період із 01.01.2006 до 08.06.2006 відповідач на орендованій земельній ділянці державної власності в межах прибережної захисної смуги водного об'єкта збудував нежитлову будівлю - сауну із господарськими спорудами загальною площею 84,5 кв. м, право на яку посвідчено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.06.2006 серії ЯЯЯ № 898488.
Лубенська місцева прокуратура Полтавської області під час опрацювання відомостей, отриманих в ході досудового розслідування кримінального провадження від 01.09.2017 № 42018171240000106, установила наявність підстав для представництва інтересів держави в суді у зв'язку із порушенням ФОП Перхуном О. М вимог земельного законодавства в частині самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0921 га, розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради за адресою: автодорога Київ-Харків-Довжанський 234 км + 300 м, Хорольський район, Полтавська область.
Прокурор обґрунтував позовні вимоги тим, що ФОП Перхун О. М. у період із 2013 року до 2018 року самовільно зайняв додаткову земельну ділянку із земель прибережної захисної смуги водного об'єкта (ставка) за межами населених пунктів Староаврамівської сільської ради, не маючи жодних дозволів та рішень уповноважених органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу йому у власність або в користування земельної ділянки площею 0,0921 га. При цьому відповідач використовував самовільно зайняту земельну ділянку в межах прибережної захисної смуги водного об'єкта (ставка) разом із гідротехнічною спорудою не за цільовим призначенням. Крім того, ФОП Перхун О.М. самочинно обгородив парканом земельну ділянку та розмістив на ній територію господарського двору, вимостивши поверхню землі тротуарною плиткою. Відповідач самовільно побудував на березі водного об'єкта (ставка з гідроспорудою) на відстані близько 2- 3 м від урізу води об'єкти нерухомості комерційного призначення - капітальні господарські будівлі: будинок мисливця, кухню, підсобне приміщення, нову сауну, альтанку, які нерозривно пов'язані фундаментом із самовільно зайнятою земельною ділянкою.
За доводами прокурора, шкода, заподіяна внаслідок самовільного використання земельної ділянки площею 0,0921 га, становить 165,45 грн, що підтверджується розрахунком від 05.02.2018; водночас шкода, заподіяна внаслідок використання земельної ділянки площею 0,0921 га не за цільовим призначенням, становить 12 041,56 грн, що підтверджується розрахунком спеціалістів Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру.
Верховний Суд постановою від 26.11.2024 скасував рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2024, якими позов задоволено, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому суд касаційної інстанції виходив із такого:
- як свідчать матеріали справи, 08.07.2021 господарський суд першої інстанції зареєстрував клопотання прокурора, в якому зазначено про те, що 27.05.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», відповідно до якого Полтавська ОДА не є розпорядником спірної земельної ділянки. Крім того, прокурор з метою вирішення питання про залучення до участі у справі належного розпорядника спірної земельної ділянки просив відкласти розгляд справи № 917/8/20. До цього клопотання прокурор додав лист Полтавської ОДА від 13.06.2021 № 01-52/4020, у якому зазначено, що цей орган не є розпорядником спірної земельної ділянки, а тому в нього відсутні підстави брати участь у судових засіданнях;
- у матеріалах справи наявне клопотання прокурора від 01.09.2021 № 53/3-4021, яке 09.09.2021 зареєстроване господарським судом першої інстанції, у якому прокурор просив залучити як позивача Хорольську міську раду як правонаступника Староаврамівської сільської ради;
- 08.11.2021 господарський суд першої інстанції зареєстрував клопотання прокурора від 08.11.2021 № 53/3-5445, в якому зазначено, що на цей час власником спірної земельної ділянки є Хорольська міська рада, а тому судове рішення може вплинути на її права та обов'язки, тому прокурор просив залучити Хорольську міську раду до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача;
- у матеріалах справи № 917/8/20 також наявна заява прокурора від 09.11.2021, в якій порушено питання про залишення без розгляду клопотання прокурора від 01.09.2021 № 53/3-4021;
- ухвалою Господарського суду Полтавської області від 09.11.2021 у справі № 917/8/20, зокрема, залучено Хорольську міську раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, та задоволено клопотання Прокурора про залишення без розгляду клопотання від 01.09.2021 № 53/3-4021. Господарський суд першої інстанції, постановляючи зазначену ухвалу, зокрема, виходив із того, що Хорольська міська рада є розпорядником спірної земельної ділянки, а тому рішення в цій справі може вплинути на її права та обов'язки;
- господарський суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Полтавської ОДА, встановив, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади в особі Хорольської міської ради;
- суд касаційної інстанції у постанові послався на положення статті 52 ГПК, яка встановлює імперативний обов'язок суду здійснити заміну сторони у справі у випадку встановлення факту правонаступництва, а також на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, стосовно того, що суд будь-якої інстанції зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує; питання щодо процесуальної правосуб'єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з'ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами;
- господарський суд першої інстанції, встановивши, що на час розгляду справи спірна земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади в особі Хорольської міської ради, з порушенням приписів процесуального законодавства не замінив позивача у справі на його правонаступника, а апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, з порушенням приписів ГПК не виправив допущеного судом першої інстанції процесуального порушення;
- суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Полтавської ОДА про стягнення з ФОП Перхуна О. М. на користь місцевого бюджету Хорольської міської ради завданої шкоди на загальну суму 12 207,01 грн, не врахували того, що Хорольська міська рада залучена до участі у справі № 917/8/20 як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача, та помилково ухвалили рішення на користь третьої особи, проте ГПК не перебачено випадків, у яких можливе задоволення позову на користь третьої особи без самостійних вимог у справі.
При новому розгляді справи з огляду на те, що Полтавська ОДА не є розпорядником спірної земельної ділянки, натомість її власником є Хорольська міська рада, суд першої інстанції замінив позивача у справі - Полтавську ОДА на Хорольську міську раду, позов задовольнив та мотивував рішення таким:
- відповідно до пункту 24 розділу «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК) спірна земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади в особі Хорольської міської ради;
- відповідач використовує спірну земельну ділянку за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про її передачу у власність або надання у користування та за відсутності відповідного правочину, що є порушенням статей 125, 126 ЗК;
- наявність протиправної поведінки в діях відповідача характеризується користуванням земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, відсутністю сплати в повному обсязі коштів за використання цієї земельної ділянки; наявність збитків характеризується недоотриманням бюджетом орендної плати за користування землею; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками характеризується свідомою протиправною бездіяльністю зі сторони відповідача та відсутності оплати за самовільне користування земельною ділянкою, в результаті чого бюджет поніс збитки у вигляді недоотриманих коштів; вина відповідача характеризується тим, що ним умисно здійснено самовільне зайняття земельної ділянки водного фонду та її використання не за цільовим призначенням.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та додатково зазначив, що при зверненні з позовом у цій справі прокурор дотримався відповідного порядку, встановленого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Полтавської ОДА, яка самостійно не вжила заходів щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки державної власності із чужого незаконного володіння, та під час судового розгляду справи підтримала позовні вимоги прокурора та просила їх задовольнити.
За висновками апеляційного суду, у цій справі наявні підстави для представництва прокурором у суді інтересів держави в особі Полтавської ОДА (при зверненні з позовом), а в подальшому - в особі Хорольської міської ради (після заміни позивача правонаступником згідно з ухвалою господарського суду від 19.02.2025). При цьому заперечень щодо правомірності такого правонаступництва відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не наводилося.
У поданій касаційній скарзі ФОП Перхун О. М. в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень послався на те, зокрема, що суди попередніх інстанцій при постановленні судових рішень порушили вимоги пункту 2 частини 1 статті 226, частини 1 статті 278 ГПК та неправильно застосували статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки судами винесено рішення за позовом прокурора без обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів органу місцевого самоврядування в суді як позивача. При цьому скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно обов'язку прокурора, у разі зміни позивача, довести, що новий суб'єкт також є носієм інтересів держави, які потребують представництва, та що цей орган не здійснює або неналежно здійснює їх захист.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, та доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За змістом частин 3, 5 статті 53 ГПК, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У положеннях частини 4 статті 53 ГПК визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до частини 3 якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Разом з тим згідно з частиною 4 статті 23 Закону «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Суди попередніх інстанцій на виконання статті 316 ГПК і вказівок Верховного Суду, що містяться у постанові від 26.11.2024 у справі, що розглядається, встановили, що позов у справі № 917/8/20 було подано прокурором в інтересах держави в особі Полтавської ОДА, який в обґрунтування підстав представництва із посиланням на положення частини 5 статті 122 ЗК зазначав, що органом, який наділений повноваженнями розпоряджатись спірною земельною ділянкою водного фонду у порядку, передбаченому ЗК, є Полтавська ОДА, оскільки відповідна земельна ділянка знаходиться за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.
При зверненні з позовом у цій справі прокурор дотримався відповідного порядку, встановленого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Полтавської ОДА, яка самостійно не вжила заходів щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки державної власності із чужого незаконного володіння, а матеріали справи свідчать про те, що Полтавська ОДА під час судового розгляду справи підтримала позовні вимоги прокурора та просила їх задовольнити, що підтверджується матеріалами справи.
Такі обставини не заперечувалися відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Отже, суди попередніх інстанцій, установивши у тому числі обставини того, що підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у цьому випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави, зробили правильний висновок, що прокурор довів наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді та виконав приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Такі висновки судів узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, щодо застосування положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Також судами установлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», зокрема, створено Хорольську територіальну громаду з адміністративним центром у м. Хорол; до складу цієї громади увійшло в тому числі с. Староаврамівка Хорольського району Полтавської області.
27.05.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», відповідно до якого внесено зміни до статті 122 ЗК, зокрема змінено осіб, які є розпорядниками окремих категорій земель, а також доповнено Перехідні положення ЗК пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Таким чином, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, у зв'язку з законодавчими змінами Полтавська ОДА не є розпорядником спірної земельної ділянки, натомість її власником є Хорольська міська рада.
Відповідно до статті 52 ГПК у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу (частина 1). Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив (частина 2). Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу (частина 3).
З урахуванням наведеного, це і стало підставою для заміни позивача у справі - Полтавську ОДА на Хорольську міську раду згідно з ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19.02.2025.
Будь-яких заперечень щодо правомірності такого правонаступництва відповідачем під час розгляду справи не наводилося.
Зазначення у тексті позовної заяви, поданої у грудні 2019 року (до зазначених законодавчих змін), Полтавську ОДА у статусі позивача, не впливає на можливість продовження судового розгляду за участі належного позивача Хорольської міської ради, яка набула відповідного статусу з урахуванням змін до чинного законодавства України (подібний за змістом висновок наведено в постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 128/789/17).
У силу положень частини 2 статті 52 ГПК усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Отже, Хорольська територіальна громада є розпорядником спірної земельної ділянки, тому визначення Хорольської міської ради як позивача є правомірним та обґрунтованим.
Крім того, необхідно зазначити, що у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за обставин наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов'язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб'єкта (територіальної громади).
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та порушено положення пункту 2 частини 1 статті 226, частини 1 статті 278 ГПК, є безпідставними.
За змістом касаційної скарги ФОП Перхуна О. М., підставою оскарження судових рішень у справі, що розглядається, є приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та порушення положень пункту 2 частини 1 статті 226, частини 1 статті 278 ГПК, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК з огляду на таке.
Як зазначено вище, Верховний Суд, передаючи справу № 917/8/20 на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 26.11.2024 зазначив, що господарський суд першої інстанції, встановивши, що на час розгляду справи спірна земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади в особі Хорольської міської ради, з порушенням приписів процесуального законодавства не замінив позивача у справі на його правонаступника, а апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, з порушенням приписів ГПК не виправив допущеного судом першої інстанції процесуального порушення.
Отже, за результатами нового розгляду справи, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, на виконання вказівок Верховного Суду, установивши наявність підстав для представництва прокурором у суді інтересів держави в особі Полтавської ОДА (при зверненні з позовом), а в подальшому після законодавчих змін - в особі Хорольської міської ради, правомірно в порядку статті 52 ГПК замінив особу у відносинах, щодо яких виник спір, її правонаступником, та вирішив спір у встановленому законом порядку.
За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до неправильного розуміння цих норми матеріального та процесуального права скаржником, незгоди його з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи щодо наявності підстав для правонаступництва у спірних правовідносинах.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, у тому числі щодо вирішення спору по суті, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно відповідачу в межах конкретної справи, та до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 2 частини 1 статті 226, частини 1 статті 278 ГПК.
За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
Будь-яких доводів щодо суті спору у межах підстав касаційного оскарження судових рішень касаційна скарга не містить. Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2025 у справі № 917/8/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко