вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" листопада 2025 р. м. Київ Справа № 911/2598/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Малого приватного підприємства «В П К» (03022, м. Київ, вул. Здановської Юлії, буд. 33/43)
до Комунального підприємства «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (03027, Київська обл., Фастівський р-н, с. Новосілки, вул. Озерна, буд. 20)
про стягнення 1012351,48 грн. заборгованості,
Без виклику представників сторін
Мале приватне підприємство «В П К» (далі - МПП «В П К», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (далі - відповідач, КП «Керуюча компанія Новосілки») про стягнення 1012351,48 грн. заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 1/20/10/2020 від 20.10.2022 р. в частині оплати поставленої теплової енергії, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 1012351,48 грн. заборгованості.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.08.2025 р. вказану позовну заяву було залишено без руху.
26.08.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява № 26082025 від 26.08.2025 р. (вх. № 11752 від 26.08.2025 р.) про усунення недоліків позовної заяви.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за вказаною позовною заявою підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.09.2025 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Ухвалу суду від 01.09.2025 р. було отримано позивачем та відповідачем 04.09.2025 р., що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
19.09.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 19.09.2025 р. (вх. № 12934/25 від 19.09.2025 р.), за змістом якого останній просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 1/20/10/2020 від 20.10.2022 р. було укладено з позивачем для потреб опалення житлового будинку за адресою: вул. Нова 3 в с. Новосілки, Фастівського району (Києво-Святошинський район), Київської області, тому, потреба в опаленні відноситься до категорії споживачів - населення. Окрім того, у договорі не зазначено, що постачання теплової енергії здійснюється саме для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а отже і виставлені рахунки з актами, в яких позивач застосовує середньозважений тариф «для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету» є помилковим. Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 3.5 договору строк повірки засобу вимірювальної техніки сплив 31.08.2024 р., тому з моменту спливу кінцевого строку проведення повірки засобу вимірювальної техніки його показання не можуть братися для розрахунку та необхідно керуватися пунктом 43 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 р. № 315. Також відповідач не може провести звірку обсягів з позивачем по причині несправного засобу вимірювальної техніки.
25.09.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 24.09.2025 р. (вх. № 13195/25 від 25.09.2025 р.), за змістом якої останній зазначає, що тариф за договором 1639,71 грн/Гкал без ПДВ складає 90 відсотків від тарифу в розмірі 1821,90 грн/Гкал без ПДВ у відповідності положень ч .4 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тобто ціна за тепло за договором встановлювалась, виходячи з категорії споживача не "для потреб населення", а "для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету", тому сторони домовились про дані умови, відповідач виконував їх, сплачуючи саме на таких умовах ціну за поставлене тепло. Крім того, відповідач є юридичною особою (комунальним підприємством), а не фізичною особою, а об'єкт опалення (будівля, житлова чи нежитлова) не впливає на категорію споживача.
Як зазначає позивач, 20.10.2021 р. до договору була укладена додаткова угода № 2, яка стосувалась змін умов оплати за договором, тариф збільшувався до 1694,42 грн. за 1 Гкал без ПДВ (2033,30 грн. за 1 Гкал з ПДВ). Такий тариф відповідав розрахунку 90 відсотків від середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансується з державного чи місцевого бюджету. При цьому, сторони в додатковій угоді домовились щодо врегулювання ціноутворення за договором у відповідності до положень ст. 20 Закону України «Про теплопостачання». У подальшому, додаткові угоди з цього приводу не укладались, що відповідає умовам п. 6.4 договору. Споживач акцептовував відповідну вартість теплової енергії, що розраховувалась у відповідності положень ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та умов договору (додаткової угоди № 2), та сплачував за отриманий обсяг теплової енергії, посилаючись на відповідні акти прийому-передачі теплової енергії, складені позивачем. Також позивач у відповідності до положень договору повідомляв відповідача про зміну тарифів через постійне збільшення середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, який переглядається кожні три місяці.
Позивач наголошує, що сторони, уклавши додаткову угоду № 2, обрали реалізацію договірних умов за принципом відповідності зазначеному розрахунку саме виходячи з категорії споживача «для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету», а не категорії "населення". Отже, тарифікація (ціна) теплової енергії за договором постійно збільшувалась через збільшення середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, що затверджується та оприлюднюється щоквартально на відповідному сайті Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України. При цьому, згідно з Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», який набрав чинності з 19.08.2022 р., у період до 27.07.2023 р. діяв мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для всіх категорій споживачів, а з 27.07.2023 р. даний мораторій розповсюджується лише на категорію споживачів «для населення». Після набуття чинності даним нормативно-правовим актом у період опалювального сезону жовтень 2022 року - квітень 2023 року ціна теплової енергії за договором залишалась на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, який діяв на момент початку воєнного стану, а саме - 2938,39 грн за 1 Гкал без ПДВ, 3526,07 грн за 1 Гкал з ПДВ. У подальшому, після скасування мораторію для категорії споживачів «установи та організації, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету», до яких відноситься відповідач, ціна теплової енергії за договором почала зростати через збільшення середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету.
Також позивач зазначає, що вузол комерційного обліку теплової енергії відповідача був повірений 14.07.2023 р., та що свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювання техніки дійсне до 14.07.2027 р. Окрім того, позивач звертає увагу, що перед початком кожного опалювального сезону, зокрема, й сезону 2024/2025 років, сторонами договору за участі повноважних представників складається акт готовності вузла обліку теплової енергії та об'єму теплоносія на джерелі теплової енергії до експлуатації. Згідно копії відповідного акту на опалювальний сезон 2024/2025 років, в ньому міститься інформація про дану повірку обчислювача (14.07.2023 р.) із зазначенням заводського номеру та типу, яка відповідає обчислювачу, зазначеному у договорі. Після завершення кожного опалювального сезону, зокрема, й сезону 2024/2025 років, сторонами договору за участі повноважних представників складається акт фіксування показника теплового лічильника із зазначенням типу та заводського номеру, що також відповідає лічильнику, зазначеному в договорі.
29.09.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 13367/25 від 29.09.2025 р.), за змістом яких останній заначає, що у договорі сторони не погоджували, що це буде потреба для установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету. Також відповідач, посилаючись на норму ч. 4 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», зазначає, що вона є загальною та стверджує, що у додатковій угоді сторони не погоджували, що тариф встановлений для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету. Відповідач вказує, що, на його переконання, визначальним у даному випадку є не організаційно-правова форма споживача, а для яких саме потреб буде використовуватися послуга. При цьому, й сам позивач не заперечує, що будинок по вул. Нова, 3 в селі Новосілки, Фастівського району, Київської області є житловим будинком.
17.10.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 15.10.2025 р. (вх. № 6435/25 від 27.10.2025 р.) про приєднання доказів до матеріалів справи, за змістом якого останній зазначає, що відповідач постачає теплову енергію споживачам різних категорій у с. Новосілки. До вказаного клопотання долучено інформаційні роздруківки із сайту відповідача, Чабанівської сільської ради, НКРЕКП,
20.10.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання № 20102025 від 20.10.2025 р. (вх. № 14512/25 від 20.10.2025 р.) про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме - протоколу засідання робочої групи з питань підготовки і забезпечення сталого функціонування господарського комплексу та об'єктів соціально-культурного призначення Чабанівської громади.
У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
20.10.2020 р. між Малим приватним підприємством «В П К» (виконавець) та Комунальним підприємством «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (споживач) було укладено договір про надання послуг з постачання теплової енергії № 1/20/10/2020 (далі - договір), відповідно до п. 1 якого виконавець зобов?язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення (далі - послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов?язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Відповідно до п. 3 договору «інформація про споживача»: 3.1) адреса: 03027, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Новосілки, вул. Нова, 3; 3.2) опалювана площа будівлі - 2641,9 кв. м. (7925,7 куб. м.); 3.3) теплове навантаження - 265 Гкал/год; 4) У будівлі відсутній індивідуальний тепловий пункт; 5) Будівля обладнана вузлом комерційного обліку теплової енергії.
Згідно з п. 6.1 договору споживач вносить плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги.
За приписами п. 6.2 договору ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на послугу з постачання теплової енергії, який визначається як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії.
Відповідно п. 6.3 договору станом на дату укладення цього договору тариф на послугу становить 1639,71 гривень 1 Гкал без урахування ПДВ, та 1967,65 грн. за 1 Гкал з урахуванням ПДВ.
Згідно з п. 6.4 договору у разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на зазначену послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідних органів та надає споживачу калькуляцію витрат на виробництво 1 Гкал відповідно до затвердженої уповноваженим органом структури витрат. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору.
Відповідно до п. 6.6 договору виконавець формує та не пізніше 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, надає рахунок на оплату послуги. Рахунок надається на паперовому носії/в електронному вигляді, зокрема за допомогою електронних систем обліку розрахунків споживача. Рахунок на оплату спожитої послуги надається не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.
Умовами пункту 6.7 договору визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
У пункті 6.9 договору зазначено, що під час здійснення оплати споживач зобов?язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів). У разі коли споживачем не визначено розрахунковий період, або коли за зазначений споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) в рахунок заборгованості споживача за минулі розрахункові періоди, якщо така є, а якщо такої немає, - в рахунок майбутніх платежів споживача починаючи з найближчих до дати здійснення платежу періодів (розрахункових місяців). Виконавець не має права зараховувати плату виконавцю за послугу в рахунок погашення пені та штрафів, нарахованих споживачеві.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом одного року з дати набрання чинності (п. 9.1 договору).
Згідно з п 9.2 договору якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.
Пунктом 9.3 договору визначено, що припинення дії цього договору не звільняє сторони від обов?язку виконання зобов?язань, які на дату такого припинення залишилися невиконаними.
Доказів припинення дії договору до матеріалів справи не надано.
20.10.2021 р. між Малим приватним підприємством «В П К» та Комунальним підприємством «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області було укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання послуг з постачання теплової енергії № 1/20/10/2020 від 20.10.2020 р., за змістом якої сторони погодили, що тариф на послуги встановлюється, враховуючи положення ч.ч. 4, 13 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", та становить 1694,42 грн. без ПДВ за 1 Гкал.
На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2022 року по квітень 2025 року надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 2352999,35 грн., що підтверджується актами прийому-передачі теплової енергії, а саме: за жовтень 2022 року № 33062-22-10 на суму 4301,80 грн., за листопад 2022 року № 33062-22-11 на суму 80852,74 грн., за грудень 2022 року № 33062-22-12 на суму 105782,04 грн., за січень 2023 року № 33062-23-1 на суму 130852,38 грн. (підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень), за лютий 2023 року № 33062-23-2 на суму 137516,65 грн., за березень 2023 року № 33062-23-3 на суму 124364,42 грн., за квітень 2023 року № 33062-23-4 на суму 25070,34 грн., за жовтень 2023 року № 33062-23-10 на суму 38304,98 грн., за листопад 2023 року № 33062-23-11 на суму 152102,38 грн., за грудень 2023 року № 33062-23-12 на суму 173412,90 грн., за січень 2024 року № 33062-24-1 на суму 176907,11 грн., за лютий 2024 року № 33062-24-2 на суму 140174,42 грн., за березень 2024 року № 33062-24-3 на суму 149664,35 грн., за жовтень 2024 року № 33062-24-10 на суму 63278,87 грн., за листопад 2023 року № 33062-24-11 на суму 124220,11 грн., за грудень 2024 року № 33062-24-12 на суму 182893,63 грн., за січень 2025 року № 33062-25-01 на суму 168453,00 грн., за лютий 2025 року № 33062-25-02 на суму 177590,77 грн., за березень 2025 року № 33062-25-03 на суму 130272,96 грн., за квітень 2025 року № 33062-25-04 на суму 66983,50 грн.
Акти за період з лютого 2024 року по квітень 2025 року, не підписані з боку відповідача, були отримані бухгалтером відповідача Лещенко О.В.
Комунальним підприємством «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області було частково оплачено надані позивачем послуги з постачання теплової енергії у загальній сумі 1340647,87 грн., що підтверджується виписками за особовим рахунком Малого приватного підприємства «В П К» в АТ "ПРАВЕКС БАНК" за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р., з 01.01.2024 р. по 19.06.2024 р. та платіжними інструкціями № 6439 від 16.12.2024 р. на суму 84537,97 грн., № 6501 від 23.12.2024 р. на суму 82471,16 грн., № 723 від 20.02.2025 р. на суму 74241,55 грн., № 6904 від 17.03.2025 р. на суму 78268,81 грн., № 7032 від 03.04.2025 р. на суму 57408,08 грн., № 7138 від 17.04.2025 р. на суму 29238,03 грн.
Як зазначив позивач, відповідач зобов'язання за договором в частині оплати послуги з постачання теплової енергії виконав частково, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1012351,48 грн. за загальний період надання послуг з жовтня 2022 року по квітень 2025 року, розрахунок якої долучений до матеріалів справи.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині здійснення оплати в повному обсязі за надані послуги з постачання теплової енергії, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 1012351,48 грн. заборгованості.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі у повному обсязі з огляду на таке.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.
Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У статті 610 Цивільного кодексу України вказано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Умовами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Поряд з цим, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором енергопостачання, а ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Поряд з цим, згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Окрім того, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198.
Згідно з визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За приписами ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію для суб'єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення встановлюються на рівні 90 відсотків діючого для суб'єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб'єкта господарювання встановленого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення тарифи на теплову енергію встановлюються на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів.
Відповідно до ч. 13 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Відповідно до п. 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
В силу вимог п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спірний період з жовтня 2022 року по квітень 2025 року за послуги з постачання теплової енергії, вартість яких нараховувалася за тарифом для категорії споживачів «для потреб установ та організацій, що фінансується з державного чи місцевого бюджету», у сумі 1012351,48 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на неправильне застосування позивачем тарифу за категорією споживача для здійснення розрахунку.
Суд зазначає, що укладаючи договір, сторони узгодили встановлення тарифу на послугу, який становить 1639,71 грн. без ПДВ за 1 Гкал, що являє собою тариф, встановлений станом на час підписання договору «для потреб установ та організацій, що фінансується з державного чи місцевого бюджету» із застосуванням коефіцієнту 90 відсотків відповідно до положень ч. 4 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання".
Окрім того, додатковою угодою № 2 від 20.10.2021 р. до договору було встановлено тариф на послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1694,42 грн. без ПДВ за 1 Гкал, що також є тарифом, встановленим станом на час підписання угоди «для потреб установ та організацій, що фінансується з державного чи місцевого бюджету» із застосуванням коефіцієнту 90 відсотків відповідно до положень ч. 4 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання". При цьому, у додатковій угоді прямо зазначено, що тариф на послуги встановлюється, враховуючи положення ч.ч. 4, 13 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання".
Дані тарифи узгоджуються з інформацією, яка міститься на сайті Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, щодо середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що сторонами був погоджений тариф «для потреб установ та організацій, що фінансується з державного чи місцевого бюджету».
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що об'єктом опалення є житловий будинок, з огляду на що мав бути застосований тариф для категорії споживачів "для населення", оскільки, як зазначалося вище, згідно з п. 3 Правил користування тепловою енергією споживачем у даному випадку є юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Отже, споживачем за договором є відповідач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області, яке є комунальним підприємством.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що нарахування відповідачу оплати за договором здійснювалося позивачем з урахуванням приписів Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», згідно якого у період з 19.08.2022 р. до 27.07.2023 р. діяв мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для всіх категорій споживачів, а з 27.07.2023 р. мораторій розповсюджується лише на категорію споживачів «для населення».
Окрім цього, судом враховано, що відповідач при здійсненні оплати за послуги з постачання теплової енергії згідно договору про надання послуг з постачання теплової енергії № 1/20/10/2020 від 20.10.2020 р. зазначав реквізити актів прийому-передачі теплової енергії, згідно яких проводилася оплата за узгодженими сторонами тарифами.
Водночас, доказів щодо наявності у споживача будь-яких зауважень та/чи заперечень щодо об'ємів, які містяться в актах прийому-передачі теплової енергії за спірний період, відповідачем до матеріалів справи не надано.
Окрім того, доводи відповідача щодо спливу терміну повірки теплового лічильника та щодо його несправності спростовуються наданими позивачем до матеріалів справи копіями свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювання техніки № 24-1-2/517, яке дійсне до 14.07.2027 р., акту готовності вузла обліку теплової енергії та об'єму теплоносія на джерелі теплової енергії до експлуатації в опалювально-зимовий період 2024-2025 р.р. від 17.09.2024 р., акту фіксування показника теплового лічильника № 3306-1/04-25 від 16.04.2025 р.
Отже, з урахуванням зазначеного вище, суд встановив, що позивач належним чином виконував зобов'язання за договором та здійснював нарахування відповідачеві оплати відповідно до умов договору, додаткової угоди № 2 до договору та приписів чинного законодавства.
Водночас, станом на час розгляду даної справи в її матеріалах відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині здійснення оплати поставленої теплової енергії на загальну суму 1012351,48 грн. або ж контрозрахунку вказаної суми.
З огляду на вищезазначене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1012351,48 грн., яка є доведеною та обгрунтованою.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Слід зазначити, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі не спростовує.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (03027, Київська обл., Фастівський р-н, с. Новосілки, вул. Озерна, буд. 20, код 25655972) на користь Малого приватного підприємства «В П К» (03022, м. Київ, вул. Здановської Юлії, буд. 33/43, код 30576937) 1012351 (один мільйон дванадцять тисяч триста п'ятдесят одну) грн. 48 коп. заборгованості, 15185 (п'ятнадцять тисяч сто вісімдесят п'ять) грн. 27 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складене 27.11.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна