ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
12.11.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/684/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "К-Агроівест Трейд"
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича
про стягнення заборгованості в сумі 1 120 033 грн 54 коп.
за участю:
від позивача: Косендюк Ярослав Анатолійович,
від відповідача: Остап'юк Михайло Петрович
установив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "К-Агроівест Трейд" з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича про стягнення заборгованості за Договором поставки №П-15/2001/25 від 20.01.2025 у сумі 1120033 грн 54 коп., з яких: 590188 грн 32 коп. - основного боргу; 40545 грн 67 коп. - пеня; 3923 грн 77 коп. - 3% річних; 7982 грн 68 коп. - інфляційні нарахування; 477393 грн 10 коп. - відсотки за користування чужими грошовими коштами.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
10.06.2025 Господарський суд Івано-Франківської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 09.07.2025.
09.07.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву вх.№11429/25.
09.07.2025 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 04.08.2025.
17.07.2025 відповідач подав доповнення до відзиву вх.№11833/25.
21.07.2025 позивач подав додаткові пояснення у справі вх. №12040/25.
04.08.2025 відповідач подав додаткові пояснення у справі вх. № 12769/25.
04.08.2025 суд постановив підготовче провадження у справі закрити; розгляд справи по суті призначити на 01.10.2025.
01.10.2025 суд заслухавши вступні слова представників сторін оголосив перерву в судовому засіданні до 22.10.2025.
22.10.2025 суд постановив задовольнити клопотання відповідача про відкладення розгляду справи для надання можливості сторонам врегулювати спір мирним шляхом та оголосив перерву до 10.11.2025.
10.11.2025 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на 12.11.2025.
В судовому засіданні 12.11.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов'язань, що виникли на підставі договору поставки №П-15/2001/25 від 20.01.2025 щодо оплати товару. За порушення строків оплати товару позивач, керуючись пунктами 6.2. та 6.4 договору нарахував відповідачу штрафні санкції (пеню) в сумі 40 545 грн 67 коп. та проценти за користування чужими грошовими котами в сумі 477 393 грн 10 коп., а також на підставі ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов"язання нарахував відповідачу 3 % річних в сумі 3 923 грн 77 коп. та інфляційні втрати в сумі 7 982 грн 68 коп. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 526, 530, 536, 549, 610, 611, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.193, 230, 231 ГК України.
В додаткових поясненнях у справі щодо виставлення рахунків на оплату товару позивач зазначив, що ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити грошові кошти за договором. За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, товар, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
Також вказав, що сторони у п. 6.4 Договору узгодили, що у разі прострочення оплати за продукцію, Покупець сплачує Постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами, що передбачені статтями 536,692 ЦК України, у розмірі 1 % за кожен день прострочення.
Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.
Положення, закріплені у статті 536 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а
тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.
Отже, визначення сторонами у пункті 6.4 Договору обчислення процентів за користування грошовими коштами у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів.
Щодо зменшення штрафних санкцій зазначив, що відповідач основний борг ні станом на дату подання позову, ні станом на подання відзиву чи додаткових пояснень не сплатив. Докази (довідки), які долучені відповідачем до матеріалів справи не можуть вважатися належними доказами, оскільки вказані довідки не мають ознак бухгалтерських документів; відомості із вказаних довідок, якби довідки були належними, не засвідчують наявність заборгованостей (прострочень), а лише про наявність зобов'язань, що своєю чергою, засвідчує безперешкодне провадження відповідачем господарської діяльності, а відтак і недоречність посилань на надмірність розрахованих позивачем штрафних санкцій.
В судовому засіданні 10.11.2025 позивач зазначив, що сторони не дійшли згоди щодо укладення мирової угоди. Просив суд позов задовольнити.
Позиція відповідача.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що підтверджує отримання від позивача товару на загальну суму 590 188 грн. 32 коп., проте вважає, що за відсутності виставленого позивачем рахунку на оплату, прострочення оплати за нього не настало.
Щодо нарахованих позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами відповідач посилаючись на висновки, викладені у в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 108)) про те, що частину третю статті 692 ЦК України слід розуміти так, що під "процентами за користування чужими грошовими коштами", про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, вказав, що до спірних правовідносин сторін належить застосовувати саме частину третю статті 692 ЦК України, відповідно до якої встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки передбачені п. 6.4 Договору “проценти за користування чужими грошовими коштами" мають всі ознаки процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Також просив суд застосувати до спірних правовідносин сторін положення ст. 551 ЦК України, які передбачають право суду на зменшення стягуваних з відповідача штрафних санкцій та зменшити розмір нарахованих пені та процентів за користування чужими грошовими коштами на 90%. Заявлене клопотання мотивоване тим, що заявлений позивачем до стягнення сукупний розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, пені, 3% річних, а також інфляційних нарахувань, наближається до суми основного боргу, відтак є надмірним у порівнянні з стягуваною в цій справі сумою. Зазначив, що нараховані позивачем пеня та плата за користування чужими грошовими коштами є непомірним тягарем для нього.
Вказав, що відповідач не ухиляється від виконання зобов"язань, однак у нього відсутні в достатній кількості обігові коштів, які необхідні для погашення заборгованості, через значну дебіторську заборгованість його контрагентів, які є бюджетними підприємствами та організаціями, в підтвердження чого подав довідки про наявну дебіторську заборгованість із зазначенням суми заборгованості та переліком всіх контрагентів.
Обставини справи. Оцінювання доказів.
20 січня 2025 року ТОВ "К-Агроінвест Трейд" (далі Постачальник) та Фізична особа-підприємець Головатюк Сергій Васильович (далі Покупець) уклали договір поставки № П-15/2001/25 (далі Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник відповідно до умов цього Договору, зобов'язується поставити, а покупець прийняти й оплатити наступну продукцію - м'ясо птиці (тушки курчат-бройлерів), субпродукти, а також іншу курячу продукцію, далі- Продукція, у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у видаткових накладних, що виписуються на кожну партію Продукції.
Згідно з п. 1.2 Договору, загальна кількість, одиниці виміру та номенклатура Продукції визначаються Сторонами у видаткових накладних.
Відповідно до п. 2.6 Договору, розрахунок за кожну партію Продукції проводиться у безготівковій формі, шляхом банківського переказу Покупцем грошових коштів в сумі, вказаній у рахунках, на п/р Постачальника не пізніше 7 календарних днів з дати поставки Продукції.
Передання продукції від Постачальника до Покупця (відвантаження Продукції) за цим Договором здійснюється за попередніми домовленостями Сторін. Обов'язок Постачальника передати Продукцію Покупцеві вважається виконаним у момент вручення Продукції Покупцеві. Сторони домовились про доставку Продукції силами та за рахунок Постачальника. Передання Продукції засвідчується підписанням видаткової накладної. Підпис уповноваженої особи і печатка на накладній з боку Покупця свідчать про приймання зазначеної у ній Продукції і про згоду з тим, що зазначено в накладній, включаючи відповідність найменування, асортименту і ціни Продукції ( п. 4.2 Договору).
Відповідно до п. 6.2. Договору, за несвоєчасну оплату за поставлену Продукцію Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості від несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання за весь період прострочення.
Згідно з п. 6.4 Договору, у разі прострочення оплати за продукцію, Покупець сплачує Постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами, що передбачені статтями 536, 692 ЦК України, у розмірі 1 % за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 9.1. Договору, цей Договір набирає сили з моменту підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2025 року.
У випадку якщо жодна із Сторін письмово не повідомить про свої наміри припинити дію даного Договору за один календарний місяць до закінчення строку його дії, Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах ( п. 9.2. Договору).
На виконання умов договору ТОВ "К-Агроінвест Трейд" поставило відповідачу товар на суму 710 188 грн 32 коп., що підтверджується видатковими накладними № 3569 від 02 березня 2025 року, № 3570 від 02 березня 2025 року, № 4184 від 11 березня 2025 року, які підписані обома сторонами та приєднані до матеріалів справи.
Відповідач в порушення умов договору отриманий товар оплатив частково в сумі 120 000 грн 00 коп., внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 590 188 грн 32 коп.
З метою досудового врегулювання спору позивач 08.05.2025 направив на адресу відповідача вимогу №253/25 про сплату заборгованості, докази чого долучені до матеріалів справи. Однак вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання.
Станом на 03.06.2025 заборгованість залишились не погашеною, у зв"язку з чим позивач керуючись пунктами 6.2., 6.4. Договору, ст.625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов"язання нарахував відповідачу інфляційні втрати, 3% річних, пеню та проценти за кристування чужими грошовими коштами і звернувся до суду за захистом порушеного права.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.
Відповідно до ст. 11 ЦК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 статті 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Приписами ч.1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3 ст.692 ЦК України).
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ст. 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання.
Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 230 ГК України, чинного станом на день виникнення спірних правовідносин, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).
Висновок суду.
Факт прострочення виконання зобов'язання за договором поставки №П-15/2001/25 від 20.01.2025 підтверджується матеріалами справи, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 590 188 грн 32 коп. основної заборгованості обґрунтована та належить до задоволення.
Суд перевірив правильність нарахування позивачем інфляційних втрат за період березень 2025 року - квітень 2025 року в сумі 7 982 грн 68 коп., та задовольняє їх згідно з розрахунком позивача, який є обґрунтованим та арифметично правильним.
Щодо вимоги позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 27.09.2023 у справі №904/2295/22, колегія суддів здійснюючи тлумачення частини третьої статті 692 ЦК України, виходила з такого. Оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов'язання, то зазначена норма є охоронною. Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов'язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов'язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 102)). Отже, частину третю статті 692 ЦК України слід розуміти так, що під "процентами за користування чужими грошовими коштами", про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.
Враховуючи таку позицію Верховного Суду, суд встановив, що зазначені в п. 6.4. Договору відсотки за користування чужими грошовими коштами, мають всі ознаки процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Отже, у пункті 6.4. договору сторони передбачили сплату процентів за частиною другою статті 625 ЦК України і встановили договірний розмір цих процентів, а саме 1 % за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Водночас, суд звертає увагу, що позивач також звернувся в суд із вимогою про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 923 грн 77 коп. за статтею 625 ЦК України, сума яких виходячи з вищевикладеного, не належить до стягнення, оскільки в цьому випадку сторони в договорі встановили інший розмір процентів за прострочення грошового зобов"язання.
Суд перевірив правильність нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 11.03.2025 до 03.06.2025, які згідно розрахунку суду менші за заявлені позивачем, відтак до задоволення належать проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 474 842 грн 83 коп. (розрахунок суду додається). В задоволенні процентів в сумі 2 550 грн 27 коп. належить відмовити.
Також суд перевірив правильність нарахування позивачем пені за період з 11.03.2025 до 03.06.2025, які згідно розрахунку суду менші за заявлені позивачем, відтак до задоволення належить пеня в сумі 40 329 грн 12 коп. (розрахунок суду додається). В задоволенні 216 грн 55 коп. пені належить відмовити.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Як вбачається з вище викладеного, суд встановив, що обґрунтованими та такими, що належать до стягнення за неналежне виконання умов договору є проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 474 842 грн 83 коп. та пеня в сумі 40 329 грн 12 коп.
Згідно зі ст. 230 ГК України, чинною на момент виникнення спірних правовідносин, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 233 ГК України, чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, тощо. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок невиконання чи неналежного виконання зобов"язання з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
За висновками Великої Палати Верховного Суду для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанова від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.24)).
Отже, самого лише факту очевидного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, які розумно можна було б передбачити, їх неспівмірності, досить для того, щоб суд зменшив розмір неустойки. Не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Як зазначено вище, встановлені договором проценти "за користування чужими грошовими коштами" за правовою природою є процентами, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України (проценти річні). При цьому за висновками Великої Палати Верховного Суду суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (постанова від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.38)).
Відповідно до позиції Касаційного господарського суду, що зазначена у постанові від 22.02.2024 у справі № 915/1723/21 виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, за час затримки розрахунку за договором, оскільки, вказані нарахування спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Водночас, зменшуючи нараховані відсотки річні, на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, необхідно враховувати, що таке зменшення можливе за умови, якщо такі відсотки річних передбачені у договорі у розмірі більшому, ніж визначено положеннями ст.625 ЦК України, тобто більше ніж 3 % річних (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі N 921/94/21).
Оцінюючи можливість зменшення суми процентів та пені, суд врахував, що в договорі встановлений розмір процентів більший ніж 3 % річних, позивач доказів, які б свідчили про погіршення його фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків саме в результаті дій відповідача, не подав.
Враховуючи наведене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також беручи до уваги необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, протидії необґрунтованого збагачення однієї з сторін за рахунок іншої, суд вважає, що справедливим та доцільним є зменшення розміру пені на 50% до 20 164 грн 56 коп. та процентів за користування чужими грошовими коштами на 50 % до 237 421 грн 48 коп. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що стягнення з відповідача саме такої суми пені та процентів компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем зобов"язань щодо оплати товару.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав лю дини у рішенні в справі "Трофимчук проти України" вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Руїс Торіха проти Іспанії").
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 590 188 грн 32 коп. - основної заборгованості, 20 164 грн 56 коп. пені, 7 982 грн 68 коп. - інфляційних втрат, 237 421 грн 48 коп. - процентів за користування чужими грошовими коштами.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 16 800 грн 51 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №1314 від 03 червня 2025 року.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в сумі 16 700 грн 15 коп. належить покласти на відповідача. Судовий збір в сумі 100 грн 36 коп. на позивача.
Водночас, суд зазначає, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені) та процентів за користування чужими грошовими коштами, судові витрати позивача, пов'язані з розглядом справи, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір суд не зменшив.
Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "К-Агроівест Трейд" до Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича про стягнення заборгованості в сумі 1 120 033 грн 54 коп.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича, АДРЕСА_1 (код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "К-Агроівест Трейд", вул. Містки, буд. 1 А, с. Заболотці, Золочівський район, Львівська область, 80630 ( код 39266874) 590 188 (п"ятсот дев"яносто тисяч сто вісімдесят вісім) грн 32 коп. - основної заборгованості, 20 164 (двадцять тисяч сто шістдесят чотири) грн 56 коп. пені, 7 982 (сім тисяч дев"ятсот вісімдесят дві) грн 68 коп. - інфляційних втрат, 237 421 (двісті тридцять сім тисяч чотириста двадцять одну) грн 48 коп. - процентів за користування чужими грошовими коштами, а також 16 700 (шістнадцять тисяч сімсот) грн 15 коп. судового збору.
Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 923 (три тисячі дев"ятсот двадцять три) грн 77 коп. - 3% річних, 20 381 (двадцять тисяч триста вісімдесят одна) грн 11 коп. - пені та 239 971 (двісті тридцять дев"ять тисяч дев"ятсот сімдесят одна) грн 75 коп. - процентів за користування чужими грошовими коштами.
Судовий збір в сумі 100 (сто) грн 36 коп. покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 27.11.2025
Суддя Т. В. Максимів