05.11.2025 року м.Дніпро Справа № 904/972/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 (суддя Ніколенко М.О.)
у справі № 904/972/24
за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Шмідт Надії Генріховни
до Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича
про стягнення суми основного боргу у розмірі 6 300 грн.
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича
до Фізичної особи-підприємця Шмідт Надії Генріховни
про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 69 800 грн.
Фізична особа-підприємець Шмідт Надія Генріховна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича про стягнення суми основного боргу у розмірі 6 300 грн.
18.03.2024 надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича до Фізичної особи-підприємця Шмідт Надії Генріховни про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 69 800 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у справі №904/972/24 первісний позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича на користь Фізичної особи-підприємця Шмідт Надії Генріховни суму основного боргу у розмірі 6 300 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн. Відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича до Фізичної особи-підприємця Шмідт Надії Генріховни про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 69 800 грн.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2025 у справі № 904/972/24.
Не погодившись з вказаним рішенням Фізичною особою-підприємцем Логвіним Федором Дмитровичем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким: у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі; зустрічний позов задовольнити, стягнути з фізичної особи - підприємця Шмідт Надії Генріховни (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи - підприємця Логвіна Федора Дмитровича (РНОКПП НОМЕР_2 ) безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 69 800, 00 (шістдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн. Стягнути з фізичної особи - підприємця Шмідт Надії Генріховни (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи - підприємця Логвіна Федора Дмитровича (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн. за подання позову та 7 267, 20 грн. за подання апеляційної скарги на рішення суду, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000, 00 (шістдесят тисяч) грн.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- ФОП Шмідт Н.Г. та ФОП Логвін Ф.Д. тривалий час у 2023 році вели переговори стосовно виготовлення на замовлення ФОП Логвіна Ф.Д. та подальшого монтажу лавок вуличних, ліхтаря настінного та вуличних столів. Однак, будь-яких конкретних умов для укладання договору так і не узгодили: 1. не був обумовлений предмет договору та його характеристики; 2. строки виготовлення та монтажу не визначені; 3. порядок та строки оплати послуг та товару не були обмовлені; у зв'язку з чим договір між сторонами так і не був укладений. Наявні в матеріалах справи рахунки не підтверджують факт укладання договору, оскільки з них не вбачається, що сторони досягли домовленостей стосовно характеристик предмету договору, порядку оплати та строків виконання робіт, тощо;
- судом першої інстанції в основу усіх доводів позивача за первісним позовом покладено листування у месенджері, яке не є належним доказом у справі, та не застосував правові висновки, викладені Верховним Судом у Постановах від 29 січня 2021 року по справі № 922/51/20, від 15.07.2022 року по справі № 914/1003/21 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21;
- у переліку доказів, якими сторони підтверджують обставини, які є предметом доказування у справі, серед доказів позивача за первісним позовом не зазначеного жодного належного доказу на підтвердження того, що факт поставки саме обумовленого сторонами товару та за визначеною адресою мав місце. ФОП Шмідт Н.Г. не довела обставини виконання нею дій на користь ФОП Логвін Ф.Д. (виготовлення товару, його передача). У матеріалах справи відсутні докази відображення операцій з виготовлення та/або придбання і подальшої поставки товару ФОП Шмідт Н.Г. на користь ФОП Логвін Ф.Д. у своєму бухгалтерському обліку та фінансовій звітності. Тобто, відсутні правові підстави для висновку про виникнення договірних правовідносин між сторонами по справі шляхом виконання відповідного договору обома сторонами. Відповідно, доведеним є лише факт отримання грошових коштів від ФОП Логвін Ф.Д. на користь ФОП Шмідт Н.Г.;
- суд належним чином навіть не дослідив матеріали справи та не розрізняє, яка за сторін у справі була Замовником;
- досліджуючи обставини виконання зобов'язань за договором з боку ФОП Шмідт Н.Г. (виконавець), суд зазначає, що за результатами проведення судової експертизи по справі встановлено, що з боку замовника на актах надання послуг міститься факсиміле. Проте, матеріали справи не містять належних доказів того, що сторонами було узгоджено використання факсиміле, та що підписи на актах наданих послуг від імені замовника проставлений уповноваженою особою за місцем провадження господарської діяльності;
- поклавши на відповідача за первісним позовом обов'язок доведення факту відсутності укладення договору та взаємовідносин за цим договором, суд першої інстанції використав концепцію негативного доказу. Наведене свідчить про порушення судом першої інстанції принципу рівності учасників справи, на ухвалення рішення на підставі неналежних доказів позивача, що свідчить про необґрунтованість на незаконність судового рішення;
- обставини справи та наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що між сторонами не було досягнуто згоди на укладення договору. Адже, суд сам зазначає, що письмової форми договору не було надано до суду. Також, відсутні письмові узгодження щодо форми договору та використання факсиміле. ФОП Шмідт Н.Г. не доведено факт постачання товару. А отже, грошові кошти, які були сплачені ФОП Логвін Ф.Д. на підставі виставлених рахунків без посилання на реквізити договору, є безпідставно отриманими коштами в розумінні ст. 1212 ЦК України, та підлягають поверненню на користь ФОП Логвін Ф.Д.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
16.07.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від ФОП Шмідт Н.Г. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
В судовому засіданні 05.11.2025 з'явилися представники сторін.
Представник відповідача (апелянта) підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець Шмідт Надія Генріховна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича про стягнення суми основного боргу у розмірі 6 300 грн.
Позов обґрунтований порушенням відповідачем своїх зобов'язань з оплати послуг, наданих за актом № 1337 від 21.09.2023.
Позивач за первісним позовом зазначив, що ФОП Шмідт Н.Г. виставила ФОП Логвіну Ф.Д. рахунки № 1336 від 08.08.2023 на оплату товару на загальну суму 54 800 грн. (лавка вулична, ліхтар настінний) та № 1337 від 17.08.2023 на оплату товару на загальну суму 21 300 грн. (стіл вуличний, 3 шт.).
Позивач вказав, що платіжною інструкцією № 452 від 08.08.2023 ФОП Логвіним Ф.Д. було сплачено ФОП Шмідт Н.Г. 35 000 грн. із призначенням платежу: Передплата згідно рахунка №1336 від 08.08.2023.
Платіжною інструкцією № 468 від 17.08.2023 ФОП Логвіним Ф.Д. було сплачено ФОП Шмідт Н.Г. 15 000 грн. із призначенням платежу: Оплата згідно рахунка № 1337 від 17.08.2023.
Платіжною інструкцією № 482 від 12.09.2023 ФОП Логвіним Ф.Д. було сплачено ФОП Шмідт Н.Г. 19 800 грн. із призначенням платежу: Оплата згідно рахунка № 1336 від 08.08.2023.
Позивач наполягає на тому, що виконав свої зобов'язання у повному обсязі, виготовив та змонтував лавку вуличну, ліхтар настінний та три вуличні столи за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП Логвіним Ф.Д.
Позивач зазначив, що за результатами надання послуг сторонами були підписані акти надання послуг № 1136 від 21.09.2023 та № 1337 від 21.09.2023.
Однак, ФОП Логвін Ф.Д., за твердженням позивача, порушив умови укладеного договору і не оплатив вартість робіт у повному обсязі. Всього замовником було сплачено виконавцю 69 800 грн.
Відтак, за розрахунком позивача, у ФОП Логвіна Ф.Д. утворилась заборгованість перед ФОП Шмідт Н.Г. у розмірі 6 300 грн.
Відповідач за первісним позовом у відзиві заперечив проти задоволення позовних вимог за таких обставин.
Відповідач наполягає на тому, що позивач не виконав своїх зобов'язань з виготовлення, збірки та монтажу лавки вуличної, ліхтаря настінного та вуличних столів.
Надані позивачем за первісним позовом акти надання послуг № 1336 від 21.09.2023 та №1337 від 21.09.2023 зі сторони ФОП Логвіна Ф.Д. не були підписані, а наявне факсиміле на цих актах не належить останньому. Крім того, використання факсиміле не було узгоджено сторонами відповідно до положень ч. 3 ст. 207 ЦК України.
Також, 18.03.2024 на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича до Фізичної особи-підприємця Шмідт Надії Генріховни про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 69 800 грн.
В обґрунтування зустрічного позову позивач вказав, що ФОП Шмідт Н.Г. та ФОП Логвін Ф.Д. у 2023 році тривалий час вели переговори стосовно виготовлення на замовлення ФОП Логвіна Ф.Д. та подальшого монтажу лавок вуличних, ліхтаря настінного та вуличних столів. Однак, будь-яких конкретних умов для укладання договору так і не узгодили: не був обумовлений предмет договору та його характеристики; строки виготовлення та монтажу не визначені; порядок та строки оплати послуг та товару не були обмовлені.
У зв'язку з чим, за твердженням позивача за зустрічним позовом, договір між сторонами так і не був укладений.
Разом з тим, як зазначив позивач за зустрічним позовом, ФОП Шмідт Н.Г. виставила ФОП Логвіну Ф.Д. два рахунки (без посилання на договір) на загальну суму 76 100,00 грн.: рахунок від 08.08.2023 № 1336 на суму 54 800,00 грн.; рахунок від 17.08.2023 № 1337 на суму 21 300,00 грн.
ФОП Логвін Ф.Д., за його твердженням, на підставі цих рахунків перерахував на користь ФОП Шмідт Н.Г. грошові кошти на суму 69 800,00 грн.: платіжна інструкція № 452 від 08.08.2023 на суму 35 000 грн., платіжна інструкція № 468 від 17.08.2023 на суму 15 000 грн.; платіжна інструкція № 482 від 12.09.2023 на суму 19 800 грн.
Позивач за зустрічним позовом наполягає на тому, що ФОП Шмідт Н.Г. взяті на себе зобов'язання не виконала. Тобто, грошові кошти, сплачені нібито за виготовлення та монтаж вуличної лавки, ліхтаря та вуличних столів, були безпідставно отримані ФОП Шмідт Н.Г., а отже мають бути повернені ФОП Логвіну Ф.Д.
Натомість Відповідач у відзиві заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог за таких обставин.
Відповідач за зустрічним позовом наполягає на виконанні ним своїх зобов'язань з виготовлення, збірки та монтажу лавки вуличної, ліхтаря настінного та вуличних столів.
Цей факт, на думку відповідача за зустрічним позовом, підтверджується скрін-шотами листування сторін з месенджеру "Viber", здійсненими замовником оплатами робіт.
Крім того, відповідач вказав, що сплачені замовником грошові кошти виконавець повернути не може, оскільки вони були витрачені на придбання матеріалів та виготовлення предметів за унікальними характеристиками (розміром, формою тощо), за замовленням позивача за зустрічним позовом.
Наведені обставини стали причиною виникнення спору та звернення сторін до суду.
Задовольняючи первісні позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що факти виготовлення та монтажу ФОП Шмідт Н.Г. лавки вуличної, ліхтаря настінного та трьох вуличних столів за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП Логвіним Ф.Д. та прийняття таких робіт останнім скоріш мали місце, аніж ні. ФОП Логвін Ф.Д. порушив умови укладеного договору і не оплатив вартість робіт у повному обсязі. Всього замовником було сплачено виконавцю 69 800 грн. Відтак, у ФОП Логвіна Ф.Д. утворилась заборгованість перед ФОП Шмідт Н.Г. у розмірі 6300 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача за первісним позовом про стягнення суми основного боргу у розмірі 6 300 грн.
Обставини, на які посилається представник Фізичної особи-підприємця Шмідт Надії Генріховни, доводяться рахунками на оплату (том 1 а.с. 12 - 13), платіжними інструкціями (том 1 а.с. 14 - 16), актами надання послуг (том 1 а.с. 17 - 18), претензією з доказами направлення (том 1 а.с. 13 - 21), скрін-шотами листування сторін з месенджеру "Viber" (т. 1 а.с. 56 - 67), витягом з реєстру платників єдиного податку (том 1 а.с. 68), банківськими реквізитами (том 1 а.с. 69), рахунком № 4783 (том 1 а.с. 70), платіжною інструкцією (том 1 а.с. 71), накладною № 20/80 від 20.08.2023 (том 1 а.с. 72), фотографічними матеріалами (том 1 а.с. 91 - 92), свідоцтвом про одруження (том 1 а.с. 93).
Предметом зустрічного позову є вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 69 800 грн.
Обставини, на які посилається представник Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича, доводяться рахунками на оплату (том 1 а.с. 43), платіжними інструкціями (том 1 а.с. 41 - 42), договором оренди від 01.06.2023 (том 1 а.с. 106 - 111), скрін-шотом веб-карти (том 1 а.с. 112), висновком експерта № 2155-24 від 26.02.2025 (том 2 а.с. 4 - 12).
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов'язки виникли між сторонами (чи були виконані позивачем роботи з виготовлення, збірки та монтажу лавки вуличної, ліхтаря настінного та вуличних столів, на яку суму; в які строки і якому розмірі виконані роботи мали бути оплачені), чи мало місце порушення будь-яких зобов'язань (чи було оплачено відповідачем виконані роботи), які саме зобов'язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов'язань боржником.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
За змістом ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Положеннями ч.ч. 1 та 2 ст. 642 ЦК України визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Матеріалами справи підтверджується, що ФОП Шмідт Н.Г. виставила ФОП Логвіну Ф.Д. рахунки № 1336 від 08.08.2023 на оплату товару на загальну суму 54 800 грн. (лавка вулична, ліхтар настінний) та № 1337 від 17.08.2023 на оплату товару на загальну суму 21 300 грн. (стіл вуличний, 3 шт.).
Платіжною інструкцією № 452 від 08.08.2023 ФОП Логвіним Ф.Д. було сплачено ФОП Шмідт Н.Г. 35 000 грн. із призначенням платежу: Передплата згідно рахунка № 1336 від 08.08.2023.
Платіжною інструкцією № 468 від 17.08.2023 ФОП Логвіним Ф.Д. було сплачено ФОП Шмідт Н.Г. 15 000 грн. із призначенням платежу: Оплата згідно рахунка № 1337 від 17.08.2023.
Платіжною інструкцією № 482 від 12.09.2023 ФОП Логвіним Ф.Д. було сплачено ФОП Шмідт Н.Г. 19 800 грн. із призначенням платежу: Оплата згідно рахунка № 1336 від 08.08.2023.
Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідач за первісним позовом отримав від позивача оферту на укладення договору, вчинив дію відповідно до вказаних у пропозиції умов - сплатив означену суму коштів, чим засвідчив його бажання укласти договір і ця дія є прийняттям пропозиції та підтверджує узгодження сторонами предмету, асортименту кількості та вартості товару.
Однак, до матеріалів справи не надано письмового договору між сторонами з спірних відносин.
Як було пояснено представниками позивача та відповідача у судових засіданнях, між сторонами відсутній будь-який письмовий договір, яким би регулювались зобов'язання сторін за спірною господарською операцією. За домовленістю сторін, ФОП Шмідт Н.Г. взяла на себе зобов'язання виготовити за індивідуальним замовленням ФОП Логвіна Ф.Д. та виконати роботи щодо монтажу лавки вуличної, ліхтаря настінного та трьох вуличних столів за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП Логвіним Ф.Д.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що сторони уклали між собою договір підряду на основі вільного волевиявлення сторін у спрощений спосіб, шляхом виставлення ФОП Шмідт Н.Г. (надалі - виконавець) рахунків на оплату і прийняттям ФОП Логвіним Ф.Д. (надалі - замовник) цих рахунків до виконання.
Про прийняття рахунку до виконання свідчать платіжні інструкції № 452 від 08.08.2023, № 468 від 17.08.2023, №482 від 12.09.2023.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами надання послуг сторонами були підписані акти надання послуг № 1136 від 21.09.2023 та № 1337 від 21.09.2023.
Однак, за результатами проведеної судової експертизи (висновок експерта № 2155-24 від 26.02.2025) було встановлено, що підписи у розділі "Замовник" в графі для підпису "Логвін Федор Дмитрович" в актах надання послуг № 1136 від 21.09.2023 та № 1337 від 21.09.2023 являють собою відтиски, що нанесені рельєфним кліше - факсиміле.
Частиною 3 ст. 207 ЦК України передбачено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Так, сторонами не було укладено відповідної письмової згоди про використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису.
Згідно із частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з преамбулою ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі - Закон), цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до статті 1 Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З наведеного вище вбачається, що норми Закону № 996-XIV регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим, указані норми не визначають, що обставини передачі результатів робіт між суб'єктами господарювання можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом № 996-XIV. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.
Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (зокрема, у постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, замовник заперечив проти фактів підписання ним актів надання послуг № 1136 від 21.09.2023 та № 1337 від 21.09.2023 та отримання ним результатів робіт, що вказані у таких актах.
На підтвердження факту виконання своїх зобов'язань виконавець долучив до матеріалів справи скрін-шоти електронного листування сторін з месенджеру "Viber".
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" № 851-IV, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (див. постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Так, відповідач (за первісним позовом) заперечив проти належності поданих позивачем (за первісним позовом) у якості доказів скрін-шотів електронного листування, посилаючись на неможливість достеменно встановити авторів цього листування.
Однак, досліджуючи зміст наданого листування, господарський суд зауважив, що ОСОБА_1 вела перемовини з іншою особою, яка була підписана у чаті як Fedir Logvin (надалі при опису змісту електронного листування - користувач Fedir Logvin) щодо виготовлення та монтажу вуличної лави, вуличних столів та ліхтаря.
У листуванні містяться численні фото креслень таких предметів із уточненнями їх параметрів, розмірів, кольору, матеріалу, з якого мають бути виготовлені ці предмети.
Зокрема, відповідно до цього листування (т. 1 а.с. 56), вулична лава мала бути виготовлена з термованого ясеня.
Згідно з наданих замовником рахунку від 18.08.2023 № 4783, платіжної інструкції № 170 від 21.08.2023 та накладної № 20/80 від 20.08.2023 (том 1 а.с. 70 - 72), ним було придбано масив ясеню суцільноламелевого на суму 5 580 грн.
ФОП Шмідт Н.Г. було долучено до матеріалів справи фотографічні матеріали (том 1 а.с. 91 - 92), на яких зображено встановлені та змонтовані вуличну лаву, ліхтар, вуличні столи та, крім того, урну (про яку йшлася мова в електронному листуванні, зокрема, т. 1 а.с. 61), які за своїм зовнішнім виглядом повністю відповідають кресленням, що містились у електронному листуванні. Також і характеристики вказаних предметів відповідають характеристикам, описаним у вказаному електронному листуванні: вулична лава виготовлена з дерев'яного масиву, металеві елементи предметів пофарбовані у блакитний колір (відповідно до електронного листування т. 1, а.с. 61 (на звороті), металеві елементи об'єктів мали бути пофарбовані у колір "5024 pastel blue").
Відповідно до змісту електронного листування (т. 1 а.с. 56 (на звороті)), 08.08.2023 ОСОБА_1 запросила у користувача чату Fedir Logvin реквізити для виписки рахунку, які були надіслані останнім приблизно через 45 хвилин.
Варто зауважити, що саме 08.08.2023 виконавцем був виписаний перший спірний рахунок на оплату № 1336.
Далі за текстом електронного листування, 08.08.2023 о 10:24 год. ОСОБА_1 повідомила користувача Fedir Logvin про необхідність здійснення передоплати у розмірі 35 000 грн. На що користувач Fedir Logvin 08.08.2023 о 13:36 год. відповів повідомленням "Готово".
Слід звернути увагу на те, що ОСОБА_2 (на чому останній наполягає) було сплачено ОСОБА_1 передоплату у розмірі 35 000 грн. згідно платіжної інструкції № 452 від 08.08.2023. Платіжна інструкція одержана банком 08.08.2023 о 13:36 год.
Відповідно до змісту електронного листування (т. 1 а.с. 61 (на звороті)), 17.08.2023 о 15:16 год. ОСОБА_1 надіслала користувачу Fedir Logvin файл формата pdf. з назвою "20230817_151555. pdf" та запросила передоплату у розмірі 15 000 грн.
Саме 17.08.2023 виконавцем був виписаний другий спірний рахунок на оплату № 1337.
У відповідь на зазначені повідомлення, користувач Fedir Logvin 17.08.2023 о 18:39 год. надіслав відпис "Оплачено".
Також, 17.08.2023 о 18:39 год. ОСОБА_2 було сплачено ОСОБА_1 передоплату у розмірі 15 000 грн. згідно платіжної інструкції № 468 від 17.08.2023.
ОСОБА_1 , 11.09.2023 продублювала у електронному листуванні рахунок № 1336 в форматі pdf. та повідомила користувача Fedir Logvin про залишок заборгованості за цим рахунком у розмірі 19 800 грн.
Платіжною інструкцією № 482 від 12.09.2023 ОСОБА_2 було сплачено ОСОБА_1 залишок заборгованості за рахунком № 1336 від 08.08.2023 у розмірі 19 800 грн.
Також надане електронне листування містить інформацію про фактичне виготовлення спірних об'єктів та погодження учасниками листування часу та послідовності монтажу виготовлених об'єктів.
Крім того, у листуванні (т. 1 а.с. 67 (на звороті)) містяться повідомлення такого змісту:
- ОСОБА_1 : "Добрый день, мне необходимо оформить документы (подписать акты) когда можно это сделать? Когда можно ожидать доплату по столам?"
- користувач Fedir Logvin: "Приезжайте с документами. На Ленинградскую, в течении дня. Если меня не будет, помощник вам поставит нашу подпись."
Після чого судовим експертом і було встановлено, що підписи у розділі "Замовник" в графі для підпису "Логвін Федор Дмитрович" в актах надання послуг № 1136 від 21.09.2023 та № 1337 від 21.09.2023 являють собою відтиски, що нанесені рельєфним кліше - факсиміле.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19; постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, які би підтверджували факт виготовлення та монтажу позивачем (за первісним позовом) на замовлення відповідача (за первісним позовом) об'єктів благоустрою, не усуває обов'язок виконавця надавати інші докази на підтвердження виконання ним робіт, а замовника - заперечувати проти доводів виконавця шляхом подання до суду належних та допустимих доказів на підтвердження власної правової позиції.
Як слушно зауважив суд першої інстанції, з аналізу наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що долучені виконавцем до матеріалів справи роздруківки електронного листування є сфальсифікованими.
Факти, що не заперечуються обома сторонами цього спору (виставлення рахунків, проведення оплат тощо) повністю збігаються зі змістом та хронологією такого електронного листування.
Фактично надане електронне листування виконує функцію сполученого елементу, який надає ясності у розумінні характеру правовідносин сторін, що виникли, та причин вчинення ними дій у послідовності, що мала місце, виникнення певних обставин.
Тобто доводи апеляційної скарги, що листування здійснювалось не ФОП Шмідт Н.Г. та не з ФОП «Логвіним Ф.Д. спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, адже документами в листуванні встановлені його сторони і зміст (виставлені рахунки ФОП Шмідт Н.Г., сплачені ФОП Логвін Ф.Д. і саме з посиланням в платіжних інструкціях на рахунки, що були результатом листування в месенджері «Viber»).
За таких умов, видаються непереконливими і твердження Відповідача за первісним позовом, що ФОП Шмідт Н.Г. було виготовлено факсимільний підпис, нагадуючий підпис Логвіна Ф.Д., з метою стягнення з останнього грошових коштів у розмірі 6 300 грн, адже більш імовірним є пояснення виникнення факсимільного підпису Логвіна Ф.Д. на спірних актах наданих послуг, яке вбачається з наданого електронного листування: проставляння за місцем провадження Логвіним Ф.Д. господарської діяльності самим Логвіним Ф.Д. або іншою особою за дорученням Логвіна Ф.Д. підписів у розділі "Замовник" в графі для підпису "Логвін Федор Дмитрович" в актах надання послуг № 1136 від 21.09.2023 та № 1337 від 21.09.2023 рельєфного кліше - факсиміле.
Наведеним спростовуються аргументи скаржника у відповідній частині апеляційної скарги, що стосуються використання факсиміле.
Заперечення Логвіна Ф.Д. про те, що позивач за первісним позовом стверджує, що поставка та монтаж об'єктів відбулись за адресою: м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 3А, тоді як Логвін Ф.Д. орендує приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 3 не може бути підставою для висновку про те, що ФОП Шмідт Н.Г. були виконані роботи для іншої особи, аніж ФОП Логвіна Ф.Д., оскільки як вказано самим представником ФОП Логвіна Ф.Д. (т. 1 а.с. 103), адреси: м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 3А та м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 3 розташовані у 100 метрах одна від одної. Це означає, що монтаж спірних об'єктів (розташованих саме поза приміщенням, а не в самому приміщенні) відбувся у безпосередній близькості до місця провадження господарської діяльності ФОП Логвіна Ф.Д.
Крім того, факт провадження господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 ФОП Логвін Ф.Д. підтвердив самостійно шляхом подання до суду договору оренди приміщення № 01/06-1 від 01.06.2023.
Зауваження замовника про фактичну наявність ліхтаря, що вмонтований у землю, проти зазначення у рахунку на оплату та акті наданих послуг "ліхтар настінний" саме по собі не спростовує встановлених судом обставин справи.
Посилання апелянта на те, що суд належним чином навіть не дослідив матеріали справи та не розрізняє, яка за сторін у справі була Замовником колегія суддів відхиляє як такі, що не враховують допущену судом описку в частині найменування сторони (замовник замість виконавець), що по суті не впливають на правильність оцінки обставин справи, тобто ФОП Логвін Ф.Д. фактично вдається до такого явища, як «правовий пуризм», що загальноприйнято розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.
Вказане є підставою для виправлення описки згідно ст. 243 ГПК України, але не для скасування оскаржуваного рішення.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи та надані докази, господарський суд, з точки зору стандарту доказування «вірогідності», дійшов обґрунтованого висновку, що факти виготовлення та монтажу ФОП Шмідт Н.Г. лавки вуличної, ліхтаря настінного та трьох вуличних столів за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП Логвіним Ф.Д. та прийняття таких робіт останнім скоріш мали місце, аніж ні.
Доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів на підтвердження того, що факт поставки саме обумовленого сторонами товару та за визначеною адресою мав місце, а тому ФОП Шмідт Н.Г. не довела обставини виконання нею дій на користь ФОП Логвін Ф.Д. (виготовлення товару, його передача), цих висновків суду не спростовують, адже, як вже було зазначено, до таких висновків суд дійшов крім призму оцінки всіх наявних у справі доказів (рахунків, платіжних документів, актів, висновку експерта, фотографічних зображень, листування сторін) у їх сукупності та логічному взаємозв'язку, керуючись стандартами доказування, зокрема, принципом вірогідності доказів, за яким можливо достатньо переконливо вважати, що ФОП Шмідт Н.Г. було виготовлено та змонтовано лавку вуличну, ліхтар та три вуличні столи, а ФОП Логвіним Ф.Д. прийнято такі роботи без зауважень.
При цьому щодо тверджень скаржника про фактичну неукладенність договору, необхідно звернути увагу на таке.
У постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Водночас, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Фактичне виконання усіма сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного.
Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 18.02.2022 у справі № 918/450/20.
Таким чином, договір не може вважатися неукладеним після його повного чи часткового виконання.
Позивач за первісним позовом поставив та змонтував вуличні лавки, столи та ліхтар, а Відповідач здійснив часткову оплату, тобто договір вже виконувався сторонами, що підтверджується наявними у справі доказами, які дають можливість суду зробити висновок про більшу вірогідність існування між сторонами договірних відносин, а ніж про їх відсутність, про що свідчать вчинення сторонами юридично значимих дій, їх підстави та наслідки.
Колегія суддів наголошує, що із приписів ч. 1 ст. 177 ЦК України слідує, що об'єктом цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Верховний Суд в постанові від 25.01.2018 у справі № 910/11210/16 зробив правовий висновок з питання застосування статті 1212 Цивільного кодексу України про те, що конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норми глави 83 Цивільного кодексу України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв'язку тим, що виконання зобов'язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника (див. постанову Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/9055/17).
Згідно із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України (правовий висновок Верховного Суду наведений у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21).
Як вже було зазначено, кошти отримані Відповідачем за зустрічним позовом на підставі договору укладеного у спрощений спосіб, про що йшлося вище.
Отже, оскільки судом було встановлено договірний характер спірних правовідносин, що не спростовано апелянтом, то кошти, стягнення яких є предметом зустрічного позову, набуті Відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
При цьому щодо тверджень скаржника про порушення судом першої інстанції принципу рівності учасників справи, який поклавши на відповідача за первісним позовом обов'язок доведення факту відсутності укладення договору та взаємовідносин за цим договором, використав концепцію негативного доказу, слід звернути увагу на тому, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13 зауважено на тому, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. також пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
У даному випадку саме Відповідачем за первісним позовом не надано жодного доказу на спростування доводів Позивача щодо відсутності договірного характеру спірних правовідносин. Надані ФОП Логвін Ф.Д. пояснення видаються суду непереконливими не тільки через їх непідкріпленність жодними доказами, а з огляду також й на те, що у платіжних дорученнях у графі «призначення платежу» міститься посилання на рахунки, за якими ФОП Логвіним Ф.Д. сплачено кошти та саме вказаний у них товар (в асортименті та кількості) був змонтований біля орендованого ним приміщення.
Окремо слід зазначити, що згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов'язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.
Здійснене Позивачем за зустрічним позовом перерахування коштів на підставі відповідних рахунків не містить також і ознак помилкових переказів в розумінні приписів ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», згідно абз. 2 п.п. 1.24 п. 1 якої: помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
В свою чергу, відповідно до п. 33.2 ст. 33 наведеного Закону платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.
За таких умов, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду, що зустрічні позовні вимоги ФОП Логвіна Ф.Д. про стягнення з ФОП Шмідт Н.Г. безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 69 800 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Разом з тим, за спірним договором, укладеним в усній формі, ФОП Логвін Ф.Д. зобов'язався сплатити ФОП Шмідт Н.Г. за виготовлення та монтаж лавки вуличної, ліхтаря настінного та трьох вуличних столів грошові кошти у загальному розмірі 76 100 грн.
Частиною 1 ст. 854 ЦК України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Так, сторонами не було визначено строку оплати замовником виконаних робіт.
За таких обставин, ФОП Логвін Ф.Д. був зобов'язаний сплатити ФОП Шмідт Н.Г. 76100 грн. з виконані роботи після остаточної здачі роботи.
Як було встановлено судом під час розгляду цієї справи, ФОП Шмідт Н.Г. виконала свої зобов'язання за договором належним чином.
Проте, ФОП Логвін Ф.Д. порушив умови укладеного договору і не оплатив вартість робіт у повному обсязі. Всього замовником було сплачено виконавцю 69 800 грн.
Відтак, у ФОП Логвіна Ф.Д. утворилась заборгованість перед ФОП Шмідт Н.Г. у розмірі 6300 грн, а тому вимоги Позивача за первісним позовом про стягнення з Відповідача суми основного боргу у розмірі 6 300 грн. - є обґрунтованими.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення первісного позову, натомість відсутність таких щодо зустрічного позову.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025, яке відповідає вимогам, встановленим ст. 236 ГПК України.
Зважаючи на результат апеляційного перегляду справи, на підставі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі, які складаються з судового збору за подання апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Логвіна Федора Дмитровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у справі № 904/972/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у справі №904/972/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Логвіна Федора Дмитровича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 26.11.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко