ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"26" листопада 2025 р. Справа № 924/716/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Мельник О.В.
судді Петухов М.Г.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників:
позивача: Тарасун О.І. адвокат
відповідача: Соколовська В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання ПрАТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС» про зупинення провадження у справі №924/716/25 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2025 у справі № 924/716/25 (суддя Заверуха С.В., м. Хмельницький, повний текст складено 21.10.2025)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС"
до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго"
про стягнення 860345,3 грн, з яких: 488416,47 грн - заборгованість з виплати частини чистого прибутку за 2020р.; 59011,41 грн - 3% річних з виплати частини чистого прибутку за 2020р.; 312917,42 грн. - інфляційні втрати по заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020р.
Приватне акціонерне товариство "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС" звернулось до су Господарського суду Хмельницької області з позовом до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" про стягнення 860345,3 грн, з яких: 488416,47 грн - заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік; 59011,41 грн - 3% річних з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік; 312917,42 грн - інфляційні втрати по заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2025 у справі №924/716/25 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2025 року у справі №924/716/25 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС» у справі №924/716/25 задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 11 ЦК України та ст. 21 Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік», оскільки не врахував особливості правового регулювання діяльності акціонерних товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави.
Закон України «Про акціонерні товариства» визначає правовий статус акціонерів, корпоративні права, порядок нарахування та виплати дивідендів, а також виключну компетенцію загальних зборів щодо розподілу прибутку та затвердження дивідендів. Рішення про виплату дивідендів ухвалює саме вищий орган товариства - загальні збори, і здійснюється це щорічно та без винятків. Виплата дивідендів відбувається пропорційно до кількості акцій та виключно в грошовій формі.
Водночас стаття 11 ЦК України допускає виникнення цивільних прав та обов'язків безпосередньо з актів цивільного законодавства. Це узгоджується з нормою Закону України «Про акціонерні товариства», яка передбачає особливості управління акціонерними товариствами, де наявні корпоративні права держави чи територіальної громади.
Стаття 21 Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлює спеціальний порядок розподілу прибутку для тих акціонерних товариств, у яких державі належить 50% і більше акцій: якщо до 1 травня не прийнято рішення про дивіденди, такі товариства зобов'язані перерахувати не менше 90% чистого прибутку до державного бюджету та іншим учасникам пропорційно їх частці. Отже, у спірних правовідносинах, де відповідачем є акціонерне товариство з державною часткою понад 50%, порядок виплати дивідендів регулюється одночасно положеннями Закону України «Про акціонерні товариства» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», що повністю відповідає ст. 11 ЦК України. Законодавець фактично визначив два механізми отримання дивідендів: за рішенням загальних зборів або у разі його відсутності шляхом обов'язкового перерахування частини чистого прибутку відповідно до вимог бюджету.
Позивач зазначає, що у законодавстві передбачено два різні механізми отримання акціонером доходу від акціонерного товариства, і суд першої інстанції помилково ототожнив їх, що спричинило неправильне вирішення справи.
Перший механізм - це класична виплата дивідендів, яка здійснюється лише на підставі рішення загальних зборів акціонерів. Якщо такі збори ухвалили рішення про виплату дивідендів, акціонер має право вимагати їх отримання пропорційно кількості належних йому акцій.
Другий механізм застосовується тоді, коли загальні збори не прийняли рішення про виплату дивідендів. У цьому випадку діє спеціальна норма - ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Вона встановлює обов'язок акціонерних товариств, у статутному капіталі яких є державна частка 50% і більше, сплатити до державного бюджету та іншим акціонерам частину чистого прибутку, причому незалежно від того, чи приймали загальні збори рішення про дивіденди. Закон не ставить виникнення цього обов'язку у залежність від волевиявлення акціонерів.
Оскільки відповідач до 1 травня 2021 року рішення про дивіденди не ухвалив, у позивача - як акціонера виникло право на отримання частини чистого прибутку відповідно до кількості належних йому акцій.
Це право акціонера узгоджується з гарантіями, передбаченими ст.41 Конституції України, щодо непорушності права власності, а також із нормами Закону України «Про акціонерні товариства», який регулює порядок управління товариством і розподілу прибутку.
Таким чином, стаття 21 Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» є спеціальною нормою, що встановлює особливий порядок розподілу прибутку між усіма акціонерами товариств з державною часткою, які не ухвалили рішення про дивіденди у встановлений строк. Ця норма є імперативною і не залишає товариству дискреції: у разі неприйняття рішення про дивіденди підприємство автоматично зобов'язане перерахувати частину чистого прибутку як державі, так і іншим акціонерам пропорційно їх частці.
Позивач вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, неправильно застосував загальний порядок виплати дивідендів і проігнорував спеціальний механізм розподілу чистого прибутку, встановлений законом, що й призвело до помилкового висновку про відмову в позові. Узагальнюючий аналіз ст. 21 Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закону України «Про акціонерні товариства» свідчить, що ці норми є взаємопов'язаними. Акціонерне товариство зобов'язане прийняти рішення про виплату дивідендів за 2020 рік у порядку, встановленому Законом України «Про акціонерні товариства», але навіть у разі неприйняття такого рішення акціонери не втрачають права на отримання доходу - він надається у формі частини чистого прибутку відповідно до ст.21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». При цьому прийняття загальними зборами рішень про розподіл прибутку є дискреційним повноваженням, однак ця дискреція має здійснюватися з дотриманням принципів добросовісності, розумності та пропорційності, щоб не порушувати права акціонерів. Саме з цією метою ст. 21 Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлює спеціальний строк і механізм розподілу частини чистого прибутку у випадку, коли загальні збори не прийняли рішення про дивіденди. Ця норма захищає «правомірні очікування» акціонерів на отримання належної їм частини прибутку. Отже, всі акціонери відповідача мають право на частину чистого прибутку за 2020 рік пропорційно кількості акцій на підставі ст. 21 Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік», оскільки товариство не виконало обов'язку прийняти рішення про дивіденди у встановлений строк. Суд першої інстанції, натомість, послався на постанови Верховного Суду у справах № 910/12317/18, № 910/10164/21, № 910/11136/23 та №910/13331/23. Однак ці висновки стосуються зовсім інших правовідносин зокрема, оскарження рішень загальних зборів і не охоплюють ситуації, коли частина чистого прибутку стягується у зв'язку з неприйняттям рішення про дивіденди. Вказані справи не містять висновку про неможливість виплати чистого прибутку без рішення загальних зборів, а тому їх застосування у цій справі є неправильним та нерелевантним.
Позивач зазначає, що у справі №910/10164/21 предметом позову було стягнення дивідендів у разі неприйняття відповідного рішення загальними зборами, тоді як у цій справі вимоги стосуються стягнення частини чистого прибутку, що є зовсім іншим правовим механізмом. Тому правовідносини у цих справах не є подібними, а постанова Верховного Суду у справі № 910/10164/21 не містить висновків щодо виплати частини чистого прибутку. Застосування судом першої інстанції висновків цього рішення підтверджує, що суд неправильно визначив характер спірних правовідносин і не застосував норми матеріального права, які регулюють саме виплату частини чистого прибутку. Водночас у постанові Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 910/11136/23, яка також стосувалася стягнення частини чистого прибутку за 2020 рік на підставі ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», наголошено, що висновки у справах №910/10164/21 та №910/10585/18 не можуть застосовуватися, оскільки фактичні обставини цих справ відмінні. Це підтверджує, що правовідносини у них не є подібними. При цьому постанова у справі №910/11136/23 не формує нових правових висновків, а лише підтверджує вже сформовану позицію Верховного Суду у справах № 910/9326/22 та № 910/9143/22. Отже, ключовим для розв'язання спору щодо стягнення частини чистого прибутку за 2020 рік на підставі ст.21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» є правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22. Водночас Верховний Суд у цій справі також не робив висновку про неможливість виплати частини чистого прибутку без рішення загальних зборів. Тому й ці правовідносини не заперечують можливість застосування ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» як самостійної підстави для виплати чистого прибутку.
Позивач зазначає, що суд першої інстанції, в порушення ст. 12-14 Цивільного кодексу України переклав негативні наслідки невиконання відповідачем свого обов'язку на позивача, що є прямим порушенням вимог чинного законодавства. Більше того, умисне ухилення відповідача від прийняття рішення про розподіл чистого прибутку товариства за 2020 рік є очевидним проявом зловживання відповідачем своїм правом, яке спрямовано на ухилення від виплати частини чистого прибутку його акціонерам, тобто направлене на порушення прав інших осіб, в тому числі і позивача. Фактична виплата частини чистого прибутку за 2020 рік одним акціонерам та відмова від виплати частини чистого прибутку за 2020 рік іншим акціонерам є грубим порушенням ст. 27 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки призводить до порушення рівності прав одних акціонерів перед іншими, що є неприпустимим. Зазначає, що неврахування судом першої інстанції рішення Господарського суду Хмельницької області від 19.10.2023 у справі №924/740/23 за позовом 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) Цитріно трейдинг корп. 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Івекс Ессет Менеджмент" до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" про стягнення 2837923 грн 45 коп. фактично призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень за тотожних правовідносинах, що призвело до порушення рівності та справедливості та фактично поставило позивача у дискримінаційне становище порівняно з іншими акціонерами відповідача, які за тотожних фактичних обставинах отримали частину чистого прибутку.
Ухвалою суду від 04.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.25 у справі № 924/716/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 26 листопада 2025 року.
17 листопада 2025 року Акціонерним товариством "Хмельницькобленерго" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2025 у справі №924/716/25 без змін.
18 листопада 2025 року представником Приватного акціонерного товариства «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС» адвокатом Тарусун О.І. подане клопотання про зупинення розгляду справи №924/716/25, в якому просить суд зупинити провадження у справі № 924/716/25 за апеляційною скаргою ПрАТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2025 року до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/6208/24 та оприлюднення в установленому законом порядку тексту судового рішення, ухваленого за результатом такого розгляду.
26 листопада 2025 року Акціонерним товариством "Хмельницькобленерго" подано заперечення на клопотання позивача про зупинення провадження у справі, в якому просив відмовити у задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи №924/716/25, поданого 18.11.2025 Приватним акціонерним товариством «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС», з огляду на те, що правовідносини у справі № 910/6208/24 не є релевантними правовідносинам відповідно до справи №924/716/25.
У вказаному запереченні АТ «Хмельницькобленерго» зазначає, що подане апелянтом клопотання про зупинення розгляду справи №924/716/25 є безпідставним, оскільки правовідносини у справі №910/6208/24, яка передана на розгляд судової палати Верховного Суду, не стосуються спірних правовідносин у даній справі. Відповідач наголошує, що предметом спору у справі №924/716/25 є стягнення частини чистого прибутку за 2020 рік та нарахованих 3% річних і інфляційних втрат у зв'язку з непроведенням загальних зборів акціонерів у встановлений законом строк. Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» виплата дивідендів можлива лише на підставі рішення загальних зборів, що підтверджується судовою практикою у справах №910/9143/22 та №910/9326/22, де Верховний Суд виходив із застосування ст. 21 Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у сукупності з рішенням загальних зборів. Відповідач стверджує, що апелянт неправомірно намагається використати правову позицію у справі №910/13331/23, яка стосується іншого бюджетного року (2022) та не має відношення до регулювання виплати частини чистого прибутку за 2020 рік. Також зазначається, що поведінка позивача є суперечливою, оскільки він сам раніше наголошував на нерелевантності цієї постанови. У запереченні підкреслюється, що існує усталена практика Верховного Суду щодо застосування саме ст. 21 Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у поєднанні з рішенням загальних зборів, і вона узгоджується з висновками, наведеною в ухвалі від 13.11.2025 у справі №910/6208/24. Відповідач наполягає, що саме ця практика має застосовуватися, а справи щодо іншого бюджетного періоду не можуть впливати на вирішення даного спору. На підставі наведеного відповідач просить відмовити у задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи №924/716/25 як такого, що не ґрунтується на релевантних правових підставах.
Представник позивача в судовому засіданні 26.11.2025 підтримала доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення. Поряд з цим, підтримала та просила задовольнити подане 18.11.2025 позивачем клопотання про зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні 26.11.2025 представник відповідача заперечила доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення. Поряд з цим, просила відмовити у задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи №924/716/25, поданого 18.11.2025 Приватним акціонерним товариством «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС».
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши клопотання ПрАТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС» про зупинення провадження у справі №924/716/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/6208/24 та оприлюднення в установленому законом порядку тексту судового рішення, ухваленого за результатом такого розгляду, колегія суддів дійшла до наступного висновку про задоволення вказаного клопотання враховуючи наступне.
Позовні вимоги у справі №910/6208/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітязь" до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення частини чистого прибутку у розмірі 2065063,45 грн, 3% річних у розмірі 307813,58 грн та інфляційні втрати у розмірі 116202,83 грн обґрунтовані тим, що станом на 01.07.2022 позивач був власником 51 204 шт. простих іменних акцій відповідача. У зв'язку з тим, що загальними зборами акціонерів відповідача рішення про розподіл прибутку та нарахування дивідендів за 2021 рік до 01.05.2022 не приймалося, вважав, що відповідач згідно з вимогами статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" зобов'язаний був сплатити до Державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій у статутному капіталі, частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90%, до 01.07.2022.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі №910/6208/24, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітязь" частину чистого прибутку за 2021 рік, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів, у розмірі 2 065 063,45 грн, три проценти річних у розмірі 116 033,10 грн, інфляційні втрати у розмірі 307 813,58 грн, судовий збір у розмірі 29 867,92 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги у справі №910/6208/24, виходив з того, що на момент виникнення спірних правовідносин та під час розгляду даної справи ПАТ "Укрнафта" рішень про нарахування дивідендів акціонерам за звітний 2021 рік станом на 01.05.2022 не прийняло, тоді як позивач, будучи акціонером ПАТ "Укрнафта", має право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних йому акцій. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що акціонери ПАТ "Укрнафта" мають право на частину чистого прибутку за 2021 рік відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми чистого прибутку, встановленої незалежним аудитором у розмірі 2 430 047 000,00 грн, на підставі положень статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо прийняття рішення про виплату дивідендів у визначений законом строк.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі №910/6208/24 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі №910/6208/24, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось з касаційною скаргою, якою просило оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Підставою касаційного оскарження скаржник зокрема визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначивши, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували абзац 2 статті 20 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" без урахування висновків, викладених у:
- пунктах 60-65 постанови Верховного Суду від 06.02.2025 у справі №910/13331/23:
"Статтею 32 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори. Акціонерне товариство зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. До порядку денного річних загальних зборів обов'язково вносяться питання, передбачені пунктами 11 (затвердження річного звіту товариства), 12 (розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом) і 24 (прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора) частини другої статті 33 цього Закону.
Пунктами 12, 15, 27 частини другої статті 33 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.
Аналіз наведених норм свідчить, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.
Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.
Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу-учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.
Відтак задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу-учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому разі дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб'єкта господарювання.
Аналогічні висновки неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.10.2021 у справі №910/12317/18, від 02.02.2023 у справі №910/10164/21, від 11.04.2024 у справі №910/11136/23 та інших";
- пунктах 87, 88 постанови Верховного Суду від 06.02.2025 у справі №910/13331/23:
"Тобто саме загальні збори ПАТ "Укрнафта" в межах наданих їм повноважень приймають рішення про розподіл прибутку за підсумками відповідного року (у даному випадку 2021 року) та зокрема, мають право визначити спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 20 Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік".
Звідси Верховний Суд зазначає, що, враховуючи аналіз наведених вище норм чинного законодавства, порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку (у даному випадку за 2021 рік) встановлюється статтею 20 Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік" у сукупності з рішенням загальних зборів".
Верховний Суд в ухвалі від 07.10.2025 у справі №910/6208/24, яку передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначив, що при розгляді цієї справи колегія суддів виявила, що Верховним Судом у постанові від 06.02.2025 у справі №910/13331/23 сформовано висновки щодо того, що порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку (у даному випадку за 2021 рік) встановлюється статтею 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у сукупності з рішенням загальних зборів. Мотивуючи зазначений висновок, Верховний Суд виходив з того, що статтею 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" визначено, що господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. Частиною першою статті 32 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. Згідно з пунктом 12 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом. Тобто саме загальні збори ПАТ "Укрнафта" в межах наданих їм повноважень приймають рішення про розподіл прибутку за підсумками відповідного року (у даному випадку 2021 року), та, зокрема, мають право визначити спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".
При цьому, Верховний Суд послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.08.2023 у справі №910/9326/22, від 24.10.2023 у справі № 910/9143/22 стосовно того, що порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку встановлюється статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (у сукупності з рішенням загальних зборів).
Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду у справі №910/6208/24 зазначила, що не погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.02.2025 у справі №910/13331/23 та з метою забезпечення правової визначеності та подолання сумнівів щодо тлумачення вимог чинного законодавства у контексті спірних правовідносин, які залишаються та вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі №910/13331/23, ухваленої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування приписів статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".
Таким чином, колегія суддів Касаційного господарського суду у справі №910/6208/24 враховуючи необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів від 06.02.2025 у справі №910/13331/23, та для формування єдиної правозастосовчої практики справу №910/6208/24 на підставі частини першої статті 302 Господарського процесуального кодексу України вирішила передати на розгляд судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 13.11.2025 року прийнято до розгляду палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №910/6208/24 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025. Призначено до розгляду справу №910/6208/24 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 на 08.12.2025.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції відзначає про відсутність усталеної правозастосовчої судової практики у справах з позовними вимогами щодо розподілу частини чистого прибутку товариств з корпоративними правами держави між акціонерами за відсутності прийнятого рішення загальних зборів.
Суд апеляційної інстанції відзначає, що Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 у справі №910/4293/22 зазначив, що зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, які перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Приписи статті 228 Господарського процесуального кодексу України встановлюють право суду зупинити провадження у справі. Так, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою палатою Верховного Суду.
Отже, зміст статті 228 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що зупинення провадження є саме правом суду. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №915/547/17.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників господарських відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, підстав позову, а також умов застосування правових норм.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у справі №924/716/25 Приватне акціонерне товариство "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" про стягнення 860345,3 грн, з яких: 488416,47 грн - заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік; 59011,41 грн - 3% річних з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік; 312917,42 грн - інфляційні втрати по заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема відзначає, що згідно з випискою про операції приватного акціонерного товариства “Інвестиційний фонд “Київська Русь-МДС» з цінними паперами за період з 27.09.2019 по 09.07.2025 (вих. № 25071001 від 10.07.2025 р.), позивач є акціонером акціонерного товариства “Хмельницькобленерго», якому належить 500000 штук простих іменних акцій. Як вказано у листі акціонерного товариства “Хмельницькобленерго» від 11.12.2023 “Про надання інформації на адвокатський запит про виплату дивідендів ПрАТ “ІФ “Київська Русь-МДС» за 2020 рік», у 2021 році та у подальших роках загальних зборів акціонерів акціонерного товариства “Хмельницькобленерго», до порядку денного яких би входили питання затвердження розподілу чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2020 році, визначення розміру та сплати дивідендів та інших питань, що пов'язані із розподілом чистого прибутку за 2020 рік, не було проведено.
Як вважає позивач, на його користь з відповідача підлягає стягненню заборгованість з виплати частини чистого прибутку відповідача за 2020 рік з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, оскільки позивач є, і станом на 2020-2021 роки був, власником 500000 простих іменних акцій відповідача, тому як акціонер акціонерного товариства має право на отримання дивідендів. Обов'язок відповідача щодо сплати позивачу заявленої суми прямо витікає із акта законодавства, а саме - абз. 2 ст. 21 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», вказано позивачем.
Також позивачем зазначено, що невиконання відповідачем обов'язку з виплати позивачу до 1 липня 2021 року частини чистого прибутку за 2020 рік свідчить про порушення прав позивача на отримання ним частини чистого прибутку від господарської діяльності відповідача за 2020 рік, що узгоджується з правовою позицією Господарського суду Хмельницької області, висловленій у рішенні від 19.10.2023 по справі № 924/740/23, яке в частині стягнення чистого прибутку набрало законної сили.
Крім того, додатково позивачем звернуто увагу на те, що твердження відповідача щодо відсутності ініціативи акціонерів з винесення питання про розподіл чистого прибутку товариства за 2020 рік на розгляд загальних зборів відповідача не можуть братися до уваги, оскільки щорічне вирішення даного питання є обов'язком відповідача як акціонерного товариства, який останнім було порушено. На переконання позивача, дії відповідача мають недобросовісний характер та мають на меті ухилення останнього від виконання свого обов'язку зі сплати на користь позивача частини чистого прибутку за 2020 рік.Окрім цього, оскільки судовими рішеннями у господарській справі № 924/740/23 вже було встановлено обов'язок відповідача здійснити виплату чистого прибутку за 2020 рік акціонерам товариства, встановлені цим рішенням факти є обов'язковими для врахування і у даній справі, вважає позивач.
Також, на переконання позивача, висновки, викладені Верховним Судом в ухвалі від 07.10.2025 у справі №910/6208/24 про необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 910/13331/23, мають важливе значення для розгляду даної справи №924/716/25, у зв'язку з чим позивач просить врахувати висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 07.10.2025 у справі № 910/6208/24, при розгляді даної справи та винесенні рішення по суті спору.
За таких обставин, керуючись ст. 116, 152, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», ст. 25, 30 Закону України “Про акціонерні товариства», ст. 11 Закону України “Про управління об 'єктами державної власності», ст. 21 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», позивач просив суд першої інстанції задовольнити позов.
В свою чергу, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач, зокрема, зазначає, що чинним законодавством та статутом товариства передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів товариства належать, зокрема, питання затвердження результатів фінансово-господарської діяльності за відповідний рік та розподіл прибутку або затвердження порядку покриття збитків товариства і прийняття рішення про виплату дивідендів за простими акціями товариства, затвердження розміру річних дивідендів. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку виключно на підставі рішення загальних зборів пропорційно до кількості належних акціонерам цінних паперів у шестимісячний строк з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Законодавством не передбачено механізму нарахування та виплати дивідендів акціонерам у випадку неприйняття рішень про виплату дивідендів загальними зборами акціонерів та наглядовою радою акціонерного товариства.
Звертається увага також на те, що у 2021 році та у подальших роках загальних зборів акціонерів акціонерного товариства “Хмельницькобленерго», до порядку денного яких би входили питання затвердження розподілу чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2020 році, визначення розміру та сплати дивідендів та інших питань, що пов'язані із розподілом чистого прибутку за 2020 рік, не було проведено, вимог акціонерів про скликання відповідних зборів до товариства не надходило. У зв'язку з тим, що рішення про виплату дивідендів за підсумками 2020 року згідно законодавства не було прийнято, що призвело до відсутності визначення розподілу чистого прибутку, конкретного розміру дивідендів у відсотках від чистого прибутку; дати складення переліку акціонерів, які мають право на отримання дивідендів; способу виплати дивідендів тощо, товариство не мало права та підстав для нарахування та виплати дивідендів за цей період, стверджує відповідач.
З огляду на те, що у відповідача відсутня заборгованість (прострочення виконання грошового зобов'язання з виплати дивідендів за 2020 рік, що є предметом позовних вимог перед позивачем), то похідні (додаткові) вимоги позивачів про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими, відзначено відповідачем.
На підставі наведеного, відповідач, посилаючись на окремі положення законодавства (у тому числі, ЦК України, Закону України “Про акціонерні товариства», Закону України “Про управління об'єктами державної власності»), висновки, викладені у постановах Верховного Суду (зокрема, у постанові від 06.02.2025р. у справі № 910/13331/23), вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими і не повинні бути задоволені судом.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову у справі №924/716/25 дійшов висновку, що задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік (а відтак, і похідних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат) є неможливим за відсутності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу-учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. Задоволення позовних вимог призвело би до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб'єкта господарювання.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що Верховним Судом було неодноразово наголошено, що згідно з пунктом 12 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом. Тобто саме загальні збори відповідача в межах наданих їм повноважень приймають рішення про розподіл прибутку за підсумками відповідного року (у даному випадку 2020 року), та, зокрема, мають право визначити спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, у даному випадку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". Таким чином, враховуючи аналіз наведених вище норм чинного законодавства, порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку (у даному разі за 2020 рік) встановлюється статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" у сукупності з рішенням загальних зборів. Аналогічні висновки викладались Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.10.2021 у справі №910/12317/18, від 02.02.2023 у справі №910/10164/21, від 11.04.2024 у справі №910/11136/23, від 06.02.2025 у справі № 910/13331/23.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення враховані зокрема висновки Верховного Суду у постанові від 06.02.2025 у справі № 910/13331/23 від висновків якої колегія суддів Касаційного господарського суду у справі №910/6208/24 хоче відійти.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом частини першої статі 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Статтею 158 Цивільного кодексу України визначено, що акціонерне товариство може виплачувати акціонерам частину свого чистого прибутку з розрахунку на одну належну їм акцію певного типу та/або класу. Порядок виплати дивідендів визначається законом та статутом акціонерного товариства.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику-акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів.
За змістом статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.
Статтею 32 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори. Акціонерне товариство зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. До порядку денного річних загальних зборів обов'язково вносяться питання, передбачені пунктами 11 (затвердження річного звіту товариства), 12 (розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом) і 24 (прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора) частини другої статті 33 цього Закону.
Пунктами 12, 15, 27 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.
Аналіз наведених норм свідчить зокрема, що рішення про розподіл прибутку, збитків, приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.
Отже, за загальним правилом підставою для розподілу прибутку є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, порядок та строки його виплати.
Разом з тим, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства" управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом.
Згідно із частиною першою статті 172 Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об'єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.
Отже, положення частини другої статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" забезпечує виконання господарськими товариствами з корпоративними правами держави обов'язку з розподілу прибутку через виплату частини чистого прибутку у випадках, коли відповідне рішення не було прийняте загальними зборами, а тому носить характер спеціальної для певної категорії акціонерних товариств, за умови неприйняття рішення про розподіл дивідендів згідно із Законом України "Про акціонерні товариства". І ця норма цілком поширюється на ПрАТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС».
Зазначене свідчить, що особливості правового режиму розподілу прибутку, нарахування і виплати частини чистого прибутку у господарських товариствах, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, визначаються імперативними нормами закону.
Якщо зазначені у статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" суб'єкти не виконують свої зобов'язання щодо нарахування та виплати дивідендів до встановлених термінів, вони автоматично зобов'язані сплатити частину чистого прибутку і така норма має імперативний характер та не допускає дискреції у питаннях перерахування коштів лише до державного бюджету чи лише акціонерам.
Сукупний аналіз статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Закону України "Про акціонерні товариства" свідчить про їх взаємопов'язаність. Так, за умовами статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" у акціонерного товариства наявний обов'язок прийняти рішення про розподіл дивідендів за звітній 2020 рік в порядку, визначеному Законом України "Про акціонерні товариства". А в разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів до 01.05.2021, сплачувати до Державного бюджету України та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку.
Положення статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлюють строк та механізм розподілу частини чистого прибутку товариств з корпоративними правами держави між акціонерами за відсутності прийнятого рішення загальних зборів в порядку Закону України "Про акціонерні товариства", з метою недопущення необґрунтованого зволікання акціонерним товариством з прийняттям відповідного рішення про розподіл дивідендів та захист "правомірних очікувань" держави та акціонерів на отримання частини прибутку.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що правова позиція щодо застосування приписів частини другої статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", в результаті порівняння змісту є аналогічною приписам частини другої статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" викладена в ухвалі Верховного Суду від 13.11.2025 у справі №910/6208/24, якою прийнято до розгляду палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №910/6208/24 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025.
Суд апеляційної інстанції відзначає, що норми частини другої статті 20 Закону «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та частини другої статті 21 Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» є повністю тотожними за змістом. Вказані правові норми містять ідентичний текст; регулюють однакове коло суб'єктів; встановлюють однакову умову - відсутність рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним; передбачають однаковий обов'язок - сплатити частину чистого прибутку державі та іншим учасникам пропорційно їх часткам; визначають однаковий мінімальний поріг - не менше 90%; встановлюють однаковий строк виконання обов'язку - до 1 липня року, що настає за звітним. Жодної відмінності у формулюваннях між цими двома нормами немає. Єдина відмінність - це бюджетний рік, до якого вони застосовуються: одна норма регулює прибуток за 2021 рік, інша - за 2022 рік. Усе інше є повністю однаковим.
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що під час розгляду палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/6208/24 буде розглянуто питання застосування правових норм аналогічних за змістом з приписами частини другої статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" щодо правомірності застосування якої у спірних правовідносинах постає перед судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2025 у справі № 924/716/25 .
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі, оскільки, у даному випадку подібність правовідносин у справах №910/6208/24 та №924/716/25 полягає в умовах застосування аналогічних за змістом правових норм (частини другої статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та частини другої статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік") щодо розподілу частини чистого прибутку товариств з корпоративними правами держави між акціонерами за відсутності прийнятого рішення загальних зборів. Також вбачається подібність суб'єктного складу правовідносин у даній справі №924/716/25 - товариство з корпоративними правами держави (Акціонерне товариство "Хмельницькобленерго") та акціонер (Приватне акціонерне товариство "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС") та у справі №910/6208/24 - товариство з корпоративними правами держави (Публічне акціонерне товариство "Укрнафта") та акціонер (Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітязь"). Крім того, аналогічними є предмети позовів в межах вказаних справ, зокрема стягнення частини чистого прибутку, 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи на те, що результат перегляду оскаржуваного рішення у справі №924/716/25 в апеляційному порядку, пов'язаний із результатом касаційного перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №910/6208/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітязь" до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 2 489 079,86 грн заборгованості, з них: 2 065 063,45 грн - основний борг, 116 202,83 грн - три проценти річних за період з 01 липня 2022 року до 15 травня 2024 року, 307 813,58 грн - інфляційні втрати за період з липня 2022 року до квітня 2024 року, судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання ПрАТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС» про зупинення провадження у справі №924/716/25 за апеляційною скаргою ПрАТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2025 року до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/6208/24 та оприлюднення в установленому законом порядку тексту судового рішення, ухваленого за результатом такого розгляду.
При цьому пунктом 7 частини 1 статті 228 ГПК України забезпечений механізм наступної можливості правильного застосування певної норми права судами першої та апеляційної інстанції шляхом врахування майбутніх висновків палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо суперечливих або неоднозначних тлумачень такої норми права.
За статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13 названого Закону).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 та абзаці 1 підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 №1-рп/2015).
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема, у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 №3-р (І)/2019).
Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (п. 61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява №28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (п.123 рішення ЄСПЛ у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява №76943/11).
Згідно із пунктом 11 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Керуючись статтями 228, 229, 234, 235, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Клопотання ПрАТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС» про зупинення провадження у справі №924/716/25 задовольнити.
2. Зупинити провадження у справі №924/716/25 за апеляційною скаргою ПрАТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь - МДС» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2025 року до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/6208/24 та оприлюднення в установленому законом порядку тексту судового рішення, ухваленого за результатом такого розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Петухов М.Г.