ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 листопада 2025 року Справа №902/953/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 24.10.2025 (суддя Виноградський О.Є., повне рішення складено 29.10.2025)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля"
до Томашпільської селищної ради
про визнання додаткової угоди укладеною
за участю представників:
позивача - Хитрука І.С.;
відповідача - Щербатого А.І.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 24.10.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, враховуючи відсутність у матеріалах справи рішення суду за місцезнаходженням спірної земельної ділянки про визнання спадщини відумерлою та передачу цієї ділянки Томашпільській територіальній громаді, а також те, що відповідач не звертався до суду з відповідною заявою, дійшов висновку, що Томашпільська територіальна громада не є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0523986800:01:000:0158, а Томашпільська селищна рада лише управляє нею відповідно до ст.1285 ЦК України.
Господарський суд зауважив, що оскільки відповідачем отримано лист-повідомлення про поновлення договору оренди 26.03.2025, то станом на вказану дату, відповідно до ч.3 ст.5 ЦК України слід застосовувати чинний акт цивільного законодавства.
Відтак, із врахуванням ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі" в редакції закону №340-IX від 05.12.2019, чинної станом на дату звернення позивача до відповідача про поновлення договору оренди, суд першої інстанції зазначив, що у відповідача було відсутнє право на вчинення відповідного правочину.
Отже, проаналізувавши ст.19 Закону України "Про оренду землі", яка є спеціальною відносно ст.33 вказаного Закону, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного окремого доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" до Томашпільської селищної ради задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апелянт, зокрема, вказує, що протягом дії договору оренди землі ПрАТ "ПК "Поділля" належно виконувало обов'язки орендаря за цим договором, зокрема, щодо виплати орендної плати, та продовжує її сплату та декларування після закінчення строку його дії, що підтверджується відповідними копіями податкових декларації з плати за землю та платіжних інструкцій про сплату орендної плати.
Таким чином, зважаючи на викладене, та із урахуванням звернення до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору оренди у місячний строк, передбачений п.8 договору оренди та ст.33 Закону України "Про оренду землі", а також неповідомлення орендодавця про наявність заперечення щодо такого поновлення, зазначає, що має переважне право на поновлення договору на новий строк.
Скаржник вважає, що застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі" в редакції станом на 26.03.2025 року є безпідставним, оскільки на момент укладення договору оренди землі законодавчі обмеження стосовно заборони поновлювати договір оренди землі, орендарем за яким є особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, були відсутні.
Враховуючи абз.4 Перехідних положень Закону України "Про оренду землі", який був внесений у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", позивач зауважує, що оскільки, до договору оренди землі зміни не вносилися, тому його поновлення здійснюється на умовах, визначених цим договором, за правилами, чинними на момент його укладення. Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, яке було чинним станом на 04.06.2018.
У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, зазначає, що у ст. 19 Закону України "Про оренду землі", чинній на момент укладення договору оренди (яка є спеціальною та імперативною нормою), не було передбачено можливості поновлення договору. У зв'язку з цим відповідач вважає помилковим твердження позивача про відсутність законодавчих обмежень щодо поновлення такого договору.
Вважає, що умова в п.8 договору про переважне право орендаря на поновлення договору оренди на новий строк, є нікчемною, оскільки не відповідала ст.19 Закону України "Про оренду землі", чинного на момент укладення договору оренди, та рішенню Яланецької сільської ради від 20.04.2018 як особи уповноваженої управляти спадщиною, а відтак така умова в договорі оренди не створює юридичних наслідків.
Окрім того, відповідач зазначає, що відсутні правові підстави для поновлення договору оренди станом на 2025 рік, коли строк його дії закінчився, оскільки на цей момент чинною є нова редакція ст. 19 Закону України "Про оренду землі", яка вже прямо забороняє поновлення договорів оренди такого виду.
Відповідач просить апеляційну скаргу ПрАТ "ПК "Поділля" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Вінницької області від 24.10.2025 - без змін.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 20.04.2018 №130 "Про надання дозволу на передачу в оренду не успадкованих земельних часток (паїв)", відповідно до ст.1285 Цивільного кодексу України прийнято в управління спадщиною не успадковані земельні частки (паї) за номером: № 2, 158, 161, 202, 211, 234, 300, 405, 407, 846, 861 розташовані на території Яланецької сільської ради загальною площею 26,33 га (а.с.15).
Відповідно до п.2, 3 рішення, з метою збереження спадкового майна вказані земельні ділянки передано в оренду ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" до моменту прийняття спадщини спадкоємцями або оформлення в комунальну власність Яланецької сільської ради строком не більше 7 років; договори оренди мають бути зареєстровані в порядку і в строки встановлені законодавством. Надано дозвіл ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" на розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж неуспадкованих земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) на території Яланецької сільської ради з подальшою передачею в оренду.
04.06.2018 між Яланецькою сільською радою (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "Поділля" укладено договір оренди №2 (а.с.10-13), згідно з п.1, 2, 13-14 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування не успадковану земельну ділянку №158 (площею 2,1933 га, к.н. 0523986800:01:000:0158), яка знаходиться на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код цільового призначення - 01.01).
Відповідно до п.8 договору, договір укладено на термін до моменту реєстрації права власності на земельну ділянку, але в будь-якому випадку діє до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. При цьому строк оренди становить не більше 7 років. Після закінчення строку цього договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії цього договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
За умовами п.9 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5710,26 грн.
Об'єкт оренди за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту підписання договору оренди. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами (п.18, 44 договору).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (індексний номер витягу 165596757, сформованого 06.05.2019) право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523986800:01:000:0158 площею 2,1933 га зареєстровано за Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "Поділля" (а.с.14).
Із врахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №707-р "Про затвердження адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області", до Томашпільської територіальної громади увійшла територія Яланецької територіальної громади. Відтак, з дати прийняття відповідного розпорядження земельна ділянка з кадастровим номером 0523986800:01:000:0158 знаходиться в межах Томашпільської територіальної громади, а її розпорядником є Томашпільська селищна рада.
Листом від 25.03.2025 позивач звернувся до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області з листом-повідомленням про поновлення договорів оренди (а.с.17), згідно якого вказав про належне виконання своїх обов'язків відповідно до укладених договорів, в тому числі за договором оренди №2. Також із посиланням на п.8 договору оренди повідомив про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк - 7 років, про що долучив відповідний проект додаткової угоди.
Враховуючи відсутність протягом місяця письмового повідомлення від орендодавця про наявність заперечення у поновленні договору оренди, та вказуючи про наявність переважного права позивача на таке поновлення, ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" звернулось з даним позовом до суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється, зокрема, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" передбачено, право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.
Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (п.5 ст.126 ЗК України).
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною (ч.2, 5 ст.4 Закону України "Про оренду землі").
За приписами ст.1285 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.
Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" було передано в оренду не успадковану земельну ділянку відповідно до договору оренди №2 від 04.06.2018 року. Орендодавцем згідно договору є Яланецька сільська рада (надалі Томашпільська селищна рада) як орган місцевого самоврядування, що прийняв вказану ділянку в управління як спадкове майно згідно зі ст.1285 Цивільного кодексу України.
У відповідності до п.8 договору, договір укладено на термін до моменту реєстрації права власності на земельну ділянку, але в будь-якому випадку діє до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. При цьому строк оренди становить не більше 7 років. Після закінчення строку цього договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.
Пунктом 1 рішення Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 20.04.2018 №130 "Про надання дозволу на передачу в оренду не успадкованих земельних часток (паїв)", передбачено, шо земельні ділянки передано в оренду ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" до моменту прийняття спадщини спадкоємцями або оформлення в комунальну власність Яланецької сільської ради строком не більше 7 років.
За приписами ч.6 ст.19 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній станом на дату укладення договору), особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов'язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч.1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини (ч.1 ст. 334 ЦПК України).
Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону (ч.1 ст.338 ЦПК України).
Враховуючи відсутність у матеріалах справи рішення суду за місцезнаходженням спірної земельної ділянки про визнання спадщини відумерлою та передачу цієї ділянки Томашпільській територіальній громаді, а також те, що відповідач не звертався до суду з відповідною заявою, суд першої інстанції вірно встановив, що Томашпільська територіальна громада не є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0523986800:01:000:0158, а Томашпільська селищна рада лише управляє нею.
За цих обставин позивач, обґрунтовуючи своє право на поновлення договору оренди, посилається на ст. 33 Закону України "Про оренду землі", абз. 4 "Перехідних положень" цього Закону та п.8 договору. Вважає, що під час поновлення договору оренди слід застосовувати законодавство, чинне станом на 04.06.2018 року, відповідно до якого будь-які обмеження чи заборони щодо поновлення договору оренди землі, орендодавцем за яким є особа, що управляє спадщиною, були відсутні, зокрема і в ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі".
Оцінюючи вказані доводи апелянта, колегія суддів враховує, що правове регулювання поновлення договору оренди землі, визначено положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі", які є загальними щодо учасників правовідносин оренди.
В той же час, норма ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі" є спеціальною відносно права особи, яка управляє спадщиною щодо передачі в оренду земельної ділянки, що входить до складу спадщини.
У відповідності до ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній станом на дату звернення орендаря про поновлення договору оренди), особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку земельну ділянку в оренду на строк, передбачений цією статтею, без права на поновлення договору оренди землі.
Отже, станом на дату звернення позивача до відповідача про поновлення договору оренди у відповідача було відсутнє право на вчинення відповідного правочину.
Разом з тим, абзацом 4 "Перехідних положень" Закону України "Про оренду землі" визначено, що правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.
Апелянт, зазначаючи, що до договору оренди землі зміни не вносилися, а сам договір був укладений 04.06.2018 року, тобто до набрання чинності зазначеним Законом, вважає, що поновлення договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених цим договором, та за правилами, чинними на момент його укладення з урахуванням абз.4 "Перехідних положень" Закону України "Про оренду землі" .
Однак, такі твердження позивача не заслуговують на увагу, оскільки ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі" як спеціальна норма має пріоритет над загальною, а отже, саме вона визначає обсяг прав та повноважень відповідача у спірних правовідносинах.
Відтак, станом на момент звернення орендаря про поновлення договору оренди існувала імперативна заборона на поновлення договорів оренди землі певної категорії (сільськогосподарського призначення), орендодавцем щодо яких є особа, яка управляє спадщиною, що унеможливлює реалізацію позивачем свого права, на яке він посилається.
Апеляційний суд зауважує, що наявність в орендодавця права на продовження договору оренди є первинною передумовою для застосування умов, погоджених сторонами у договорі оренди, та дотримання порядку його укладення. Саме умови договору визначають його зміст, а порядок укладення - процедуру, яка може бути реалізована лише за наявності в сторони відповідного права на таке укладення. За відсутності в орендодавця повноважень на продовження договору застосування умов договору чи процедур його поновлення є юридично неможливим.
Отже, норма ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі" виключає можливість реалізації положень абз.4 "Перехідних положень" Закону України "Про оренду землі" та відповідно поновлення договору оренди у випадках, коли орендодавцем є особа, яка управляє спадщиною, оскільки новий правочин має здійснюватися у межах повноважень особи-орендодавця на момент звернення, а не виходячи з її статусу у минулому.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання додаткової угоди укладеною.
Посилання позивача на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.02.2024 у справі №906/1314/21, не приймаються колегією суддів до уваги з підстав неподібності правовідносин у вказаній справі та справі №906/1314/21.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Вінницької області від 24.10.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Вінницької області від 24.10.2025 у справі №902/953/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "27" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.