вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" листопада 2025 р. Справа№ 910/10976/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 про повернення позовної заяви
у справі №910/10976/25 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом ОСОБА_1
до 1) Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації)
2) Релігійної організації «Релігійна громада Храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Хмельницького Хмельницької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)
про визнання недійсним рішень, оформлених протоколом загальних (парафіяльних) зборів, зобов'язання скасувати розпорядження, визнання недійним статуту релігійної громади у новій редакції, -
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) (далі - відповідач 1) та Релігійної організації «Релігійна громада Храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Хмельницького Хмельницької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (далі - відповідач 2) про визнання недійсним рішень, оформлених протоколом загальних (парафіяльних) зборів, зобов'язання скасувати розпорядження, визнання недійним статуту релігійної громади у новій редакції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.05.2023 відбулись Загальні збори (Парафіяльні збори) членів релігійної організації відповідача-2, оформлені протоколом №3, за результатами яких було прийнято статут організації у новій редакції, що був зареєстрований розпорядженням першого заступника начальника відповідача-1 №371/2023-р від 12.05.2023. Втім позивач зазначає, що проведення цих загальних зборів відбулось без дотримання вимог статуту щодо порядку їх скликання та з порушенням чинного законодавства, а тому статут відповідача-2, у новій редакції підлягає визнанню недійним.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №910/10976/25 позовну заяву повернуто заявнику.
Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) про скасування розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є такою, що пов'язана із іншими позовними вимогами, заявленими до відповідача-2, та не спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.
Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що залучення позивачем відповідача-1 та подальше визначення вказаної особи в якості співвідповідача є зловживанням процесуальними правами, що спрямоване на безпідставну зміну підсудності справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №910/10976/25 та ухвалити нове рішення, яким передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що визначення предмета, підстав поданого позову, а також відповідачів, до яких звернуті позовні вимоги, є правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд.
Також позивач зазначає, що зобов'язання скасувати Розпорядження по суті є похідною вимогою від основної вимоги щодо правомірності прийнятих загальними зборами релігійної організації рішень та щодо законності статуту релігійної організації в новій редакції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/10976/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою суду від 29.09.2025 залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №910/10976/25 та надано строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків звернення до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою суду від 21.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №910/10976/25 та повідомлено учасників, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Частина 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлено.
Позиції учасників справи
28.10.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях підкреслив, що частина перша статті 55 Конституції означає гарантоване для кожного право звернутися до суду з метою захисту своїх прав і свобод. Судові органи не мають права відмовляти у здійсненні правосуддя, якщо громадянин України, іноземець чи особа без громадянства вважає, що його чи її права порушено, створюються перешкоди для їх реалізації або виникають інші форми їх обмеження (Рішення від 25.12.1997 № 9-зп).
Також наголошено, що Конституція України забезпечує можливість судового захисту у всіх видах національного судочинства - конституційному, цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному (Рішення від 07.05.2002 № 8-рп/2002). Окрім того, Суд вказав, що в межах статті 55 судова влада уповноважена захищати майнові й немайнові права, а також законні інтереси фізичних і юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин (Рішення від 10.01.2008 № 1-рп/2008).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють можливість особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, зважаючи на власне суб'єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.
У свою чергу суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 зазначила, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.
Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права - ГПК України.
Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
З указаних пунктів ст. 162 ГПК України вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставин, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.
Відповідно до ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Згідно з ч. 3 ст. 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16-ц).
У статті 14 ГПК України закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, визначення предмета, підстав поданого позову, а також відповідачів, до яких звернуті позовні вимоги, є правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд.
Предметом позову в даній справі є вимоги про визнання недійсним рішень, оформлених протоколом загальних (парафіяльних) зборів, зобов'язання скасувати розпорядження, визнання недійним статуту релігійної громади у новій редакції.
Позовні вимоги обґрунтовані незгодою позивача із зміною канонічної підлеглості, яка відбулась на підставі проведеної відповідачем-1 державної реєстрації змін до статуту, що були внесені на загальних зборах членів релігійної організації відповідача-2.
В обґрунтування оскражуваної ухвали суд першої інстанції, пославшись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, вказав про те, що вимога до відповідача-1 про зобов'язання скасувати розпорядження не є підставою для вчинення реєстраційних дій, з чого слідує невідповідність такої позовної вимоги ефективному способу захисту прав та інтересів позивача у цих правовідносинах.
Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що залучення позивачем відповідача-1 та подальше визначення вказаної особи в якості співвідповідача є зловживанням процесуальними правами, що спрямоване на безпідставну зміну підсудності справи.
Водночас, колегія суддів не погоджується із відповідною процесуальною поведінкою суду першої інстанції, оскільки на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суд не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23.
Колегія суддів враховує практику Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, на яку посилається суд першої інстанції в обґрунтування оскаржуваної ухвали.
Водночас, у даній справі Велика Палата Верховного Суду досліджувала ефективність обрання позивачем способу захисту у відповідних спорах на стадії розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження у справі.
У випадку, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним - позовні вимоги не підлягатимуть задоволенню.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та від 19.10.2022 у справі № 910/14244/20.
Тобто обрання позивачем, у справі, що розглядається, неналежного та/або неефективного способу захисту своїх прав є підставою для відмови позивачеві в позові, а не повернення позовної заяви.
Вказане узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.08.2023 у справі № 910/13963/21, від 27.07.2023 у справі №910/12713/22 у схожих правовідносинах.
А тому вчинення судом першої інстанції дій щодо дослідження належності/неналежності обраного позивачем способу захисту на даній стадії судового процесу є неприпустимим.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, а саме необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.
Відповідно до ч. 3 ст. 43 ГПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Обов'язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.
Разом з тим, як зазначалося вище, визначення предмета, підстав поданого позову, а також відповідачів, до яких звернуті позовні вимоги є правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд.
При цьому колегія суддів враховує, що обґрунтовуючи заявлену до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) позовну вимогу про зобов'язання скасувати розпорядження № 371/2023-р від 12.05.2023, позивач вказує на порушення вимог законодавства та на відсутність підстав для прийняття відповідачем 1 такого розпорядження з посиланням на незаконність оскаржуваного рішення релігійної громади та нової редакції статуту, що позивач, як зазначалось вище, доводить в межах інших позовних вимог у цій справі.
Відтак, як вже було зазначено вище, позовна вимога позивача до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) про зобов'язання скасувати розпорядження № 371/2023-р від 12.05.2023 по суті є похідною вимогою від вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів членів релігійної організації та визнання недійсним статуту у новій редакції релігійної організації. У позові міститься обґрунтування такої вимоги стосовно порушення прав та інтересів позивача.
Тобто, позовна заява у даному випадку має реальний характер, на час здійснення провадження зі справи порушення прав позивача не усунуто. Звернення із позовом у цьому випадку є реалізацією права на судовий захист в обраний позивачем спосіб.
Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі №905/945/18, від 16.10.2019 у справі №906/936/18 та від 06.05.2021 у справі №910/6116/20).
Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 ГПК України (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави).
Враховуючи, що зловживання процесуальними правами є процесуальним правопорушенням, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу та з огляду на те, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою та зазначаючи відповідачем-1 - Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації), вказав позовні вимоги до неї та обґрунтував підстави позову, і враховуючи, що судом першої інстанції не встановлено, що позивач звернувся з цим позовом не з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивача та ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а з іншою метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, висновок місцевого господарського суду про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами є помилковим.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції при постановлені оскаржуваної ухвали не врахував в сукупності усіх обставин справи та помилково повернув без розгляду позовну заяву з посиланням на ч. 3 ст. 43 ГПК України Господарського процесуального кодексу України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За змістом ч. 3 ст. 271 ГПК України, у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали про повернення позовної заяви справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Доводи апелянта про порушення судом процесуального законодавства України знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції.
За встановлених вище обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду скасуванню, з подальшим направленням справи №910/10976/25 до Господарського суду міста Києва, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
У зв'язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 280, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №910/10976/25 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №910/10976/25 скасувати.
3. Матеріали справи №910/10976/25 передати на стадію вирішення питання про відкриття провадження в порядку, визначеною Главою 2 Розділу ІІІ ГПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко