ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
26 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 915/1662/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" - Букрєєв В.А.,
від Фермерського господарства "ВЛАДАМ" - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2025, прийняте суддею Адаховською В.С., м. Миколаїв, повний текст складено 07.08.2025,
у справі №915/1662/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД"
до відповідача: Фермерського господарства "ВЛАДАМ"
про стягнення 581 693 грн
У листопаді 2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" звернулося з позовом до Фермерського господарства "ВЛАДАМ", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача збитки у сумі 581693 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані понесенням позивачем збитків у зв'язку неналежним зберіганням відповідачем поставленої Товариству з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" сільськогосподарської продукції.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 14.12.2021 відкрито провадження у справі №915/1662/21.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2025 у справі №915/1662/21 (суддя Адаховська В.С.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем наявності складу господарського (цивільного) правопорушення, існування якого є необхідною умовою для настання відповідальності відповідача шляхом відшкодування збитків у вигляді вартості недоотриманого товару.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2025 у справі №915/1662/21 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що відсутність акту приймання-передачі товару (цибулі ріпчастої) зумовлює відсутність належних доказів фактичного повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" цибулі ріпчастої з відповідального зберігання відповідача і, як наслідок, надає позивачу право пред'являти Фермерському господарству "ВЛАДАМ" претензії щодо недоотриманої з відповідального зберігання частини товару (цибулі ріпчастої), у той час як висновок місцевого господарського суду стосовно припинення обов'язку відповідача зі зберігання товару, прийнятого ним на відповідальне зберігання, після 01.03.2021 суперечить нормам чинного законодавства України та узгодженим сторонами умовам укладеного між ними договору. Крім того, за твердженням апелянта, судом першої інстанції безпідставно не було досліджено питання виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині поставки товару (моркви столової).
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 30.09.2025 (вх.№3497/25/Д2 від 01.10.2025) Фермерське господарство "ВЛАДАМ" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2025 у справі №915/1662/21 - без змін, посилаючись на відсутність складу господарського (цивільного) правопорушення. Поряд з цим, відповідач також зауважує на тому, що останній не несе жодної відповідальності за збереження моркви після її передачі позивачеві за видатковою накладною, а також на тому, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" не подано до суду першої інстанції належних доказів на підтвердження недоотримання товару (цибулі ріпчастої), тим більше, що з 01.03.2021 (дата завершення узгодженого сторонами строку зберігання) цибуля ріпчаста перебувала у володінні позивача та самостійно зберігалася ним у холодильній камері. Відповідач також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що доводи позивача щодо неналежного виконання Фермерським господарством "ВЛАДАМ" зобов'язань за договором в частині поставки товару (моркви столової) вперше викладені в апеляційній скарзі та не були визначені в якості підстави позову при зверненні Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою у цій справі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В. від 15.09.2025 у справі №915/1662/21 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 06.10.2025 призначено справу №915/1662/21 до розгляду на 05.11.2025 об 11:00.
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2025 у справі №915/1662/21 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та оголошено у судовому засіданні у даній справі перерву до 13:30 год 26.11.2025.
У судовому засіданні 26.11.2025, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" підтримав апеляційну скаргу; представник Фермерського господарства "ВЛАДАМ" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.142, 145).
25.11.2025 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання Фермерського господарства "ВЛАДАМ" про відкладення судового засідання б/н від 25.11.2025 (вх.№3497/25/Д6 від 25.11.2025), мотивоване погіршенням стану здоров'я повноважного представника відповідача (втратою останнім голосу внаслідок ГРВІ).
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Фермерського господарства "ВЛАДАМ" б/н від 25.11.2025 (вх.№3497/25/Д6 від 25.11.2025) про відкладення судового засідання, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 06.12.2022 у справі №923/719/17), тим більше, що явка повноважних представників учасників процесу у судовому засіданні 26.11.2025 обов'язковою не визнавалась, правова позиція заявника викладена у його відзиві на апеляційну скаргу, при цьому вищенаведене клопотання про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого заявника. Крім того, колегією суддів враховано, що у судовому засіданні у цій справі, яке відбулося 05.11.2025 і в якому брав участь представник відповідача, судом апеляційної інстанції було завершено стадію з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами, у зв'язку з чим судове засідання, призначене на 26.11.2025, передбачало проведення судових дебатів (регламентований судом час для виступу представників у судових дебатах становив 2 хвилини) та стадію оголошення судового рішення, а відтак представник Фермерського господарства "ВЛАДАМ" за відсутності у нього можливості виступити усно, не був позбавлений права подати до апеляційного господарського суду виступ у судових дебатах, викладений у письмовій формі.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
29.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" ("Покупець") та Фермерським господарством "ВЛАДАМ" ("Постачальник") укладено договір поставки №ОМ-19/20 (далі - договір №ОМ-19/20 від 29.09.2020), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник поставляє окремими партіями, а Покупець приймає та сплачує на умовах, викладених у договорі, наступний товар: овочі та коренеплоди сільськогосподарських культур в асортименті; оброблені овочі та коренеплоди, в тому числі миті, чищені, квашені та солені в асортименті. Кількість, розгорнутий асортимент, ціна конкретної партії та одиниці товару, що постачається, визначаються у специфікаціях та/або накладних, що є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 2.2 договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 загальний обсяг і вартість товару, поставленого за цим договором, складається з вартісних і кількісних показників накладних по кожній окремій партії, поставленої в період дії цього договору.
Постачальник поставляє товар на умовах самовивозу зі складу та/або поля Постачальника. Місце завантаження продукції визначається Постачальником та погоджується Покупцем на момент погодження замовлення Покупця (пункт 4.1 договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020).
В силу пункту 4.4 договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 датою поставки і переходу права власності на товар вважається дата приймання товару Покупцем, зазначена у накладних. З моменту поставки товару всі ризики пошкодження або раптової загибелі, пов'язані з ним, переходять до Покупця.
Згідно з пунктом 4.7 договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 до моменту фактичного вивозу товару, при умові попередньої домовленості сторін, товар може знаходитися на відповідальному зберіганню на складі Постачальника. У разі застосування цього пункту договору, умови відповідального зберігання товару визначаються та погоджуються у відповідних специфікаціях на поставку конкретної партії товару та/або в додаткових угодах до цього договору.
У пунктах 5.1-5.3 договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 узгоджено, що якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам, зазначеним у сертифікатах якості (протоколах вимірювання) Постачальника, сертифікатах відповідності ДСТУ і ТУ на товар і впакування. Кількість і асортименти товару, що поставляється, повинні відповідати накладним і заявці Покупця. Приймання товару по кількості і якості здійснюється на складі Постачальника в присутності повноважних представників Покупця і Постачальника. У накладних на товар, оформлюваних Постачальником, вказується прізвище і ініціали особи, уповноваженої передати товар Покупцеві і підписати приймально-здавальні документи (накладні, акти). Якщо ці дані відсутні, повноваження представника Постачальника на здійснення зазначених дій підтверджуються пред'явленням супровідних документів на товар. У випадку виявлення нестачі товару, браку, пересортиці і т.п., а також недоліків упакування, маркування під час відвантаження товару Покупцю, з належним оформленням сторонами акту розбіжностей, Постачальник здійснює на вибір Покупця за свій рахунок одну з наступних дій: заміну товару неналежної якості на товар належної якості, одразу на аналогічний або за домовленістю сторін - інший товар; у разі неможливості заміни товару - здійснити перерахунок платіжних зобов'язань Покупцю або якщо товар оплачений - поверненням його вартості, протягом семи банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги від Покупця. Після поставки товару Покупцю ніякі рекламації за цим пунктом не пред'являються і не розглядаються Постачальником, а зобов'язання Постачальника з поставки товару по кількості і якості вважаються виконаними у повному обсязі.
Договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами, визначеної в преамбулі договору, і діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до повного виконання Покупцем своїх фінансових зобов'язань, передбачених розділом 3 цього договору (пункт 11.1 договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020).
Додатком №1 до договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 є специфікація б/н від 29.09.2020, в якій узгоджена поставка конкретної партії товару - цибулі ріпчастої свіжої першого сорту врожаю 2020 року у кількості 420000 кг за ціною 3,62 грн без ПДВ за кг на загальну суму 1824480 грн з ПДВ.
За умовами пункту 8 специфікації б/н від 29.09.2020 до моменту фактичного вивозу придбаного товару Покупцем зі складу Постачальника сторони дійшли взаємної згоди, що товар буде знаходитись у Постачальника на відповідальному зберіганні.
У пункті 8.1 специфікації б/н від 29.09.2020 вказані умови зберігання, а саме:
-місце зберігання: Миколаївська обл., м. Миколаїв, Інгульський р-н, вул. Автомобільна, 1В (підпункт 8.1.1);
-приймання та видача з/на зберігання товару Покупця здійснюється за відповідними актами приймання-передачі. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару до моменту його фактичного вивозу Покупцем зберігається за Постачальником (підпункт 8.1.2);
-строк зберігання - до 01.03.2021 (підпункт 8.1.3);
-Постачальник зобов'язується підтримувати температурний режим та вологість в камерах в порядку нормативних документів, що висуваються до товару, переданого на зберігання (підпункт 8.1.4);
-сторони встановлюють вимоги щодо приймання-передачі товару Покупця на зберігання та застереження щодо товару. Під час знаходження товару на зберіганні у Постачальника, зокрема, з моменту його отримання, сторони встановлюють контрольні 5 контейнерів товару першого сорту в сітках, про що складається відповідний акт. Встановлення контрольних контейнерів здійснюється виключно у присутності офіційних представників обох сторін. Контрольні контейнери приймаються сторонами для визначення еталону втрат товару під час зберігання, що не відшкодовуються Постачальником - визначення природного зменшення товару, лущення (лисий), природних втрат сільськогосподарської продукції (продуктів харчування) при тривалому і короткочасному зберіганні. По факту повернення товару зі зберігання сторони у присутності своїх офіційних представників здійснюють аналіз еталонних зразків товару першого сорту для визначення відсоткового співвідношення втрат товару під час зберігання до всього товару, що було передано на зберігання з зазначенням фактичних втрат сільськогосподарської продукції (товару), що не відшкодовуються Постачальником (підпункт 8.1.5);
-після фактичного приймання-передачі товару за відповідним актом приймання-передачі Покупець позбавляється права пред'явлення будь-яких вимог та претензій до Постачальника щодо отриманого зі зберігання товару (підпункт 8.1.6).
Додатком №2 до договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 є специфікація б/н від 30.11.2020, в якій узгоджена поставка моркви врожаю 2020 року у кількості 200000 кг за ціною 3,17 грн без ПДВ за кг на загальну суму 760800 грн з ПДВ.
Згідно з пунктом 5 специфікації б/н від 30.11.2020 Покупець зобов'язується вивезти весь замовлений у цій специфікації товар до 31.05.2021 за умови виконання умов пункту 3.1 договору та пункту 6 цієї специфікації, які стосуються оплати товару у визначені сторонами строки.
В силу пункту 7 специфікації б/н від 30.11.2020 до моменту фактичного вивозу придбаного товару Покупцем зі складу Постачальника сторони прийшли до взаємної згоди, що товар може знаходитись у Постачальника на зберіганні та/або Орендар має право взяти частину камери, в якій буде зберігатися товар, в оренду. Умови зберігання та/або оренди визначаються сторонами окремо в інших цивільно-правових угодах (договорах).
01.10.2020 між сторонами на виконання умов пункту 8 специфікації б/н від 29.09.2020 до договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 щодо поставки цибулі підписано акт встановлення контрольних зразків продукції.
На виконання договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 Фермерське господарство "ВЛАДАМ" поставило позивачеві цибулю ріпчасту у кількості 420000 кг, про що свідчать підписані без зауважень та скріплені печатками сторін видаткові накладні №6311 від 08.10.2020 та №6727 від 28.12.2020.
Вищенаведений товар (420000 кг цибулі ріпчастої) був переданий Покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" на тимчасове безоплатне зберігання Постачальнику - Фермерському господарству "ВЛАДАМ" (місце зберігання - Миколаївська обл., м. Миколаїв, Інгульський р-н, вул. Автомобільна, 1В; максимальний строк зберігання відповідно до додатку №1 до договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020; товар передано у належній якості без пошкоджень та порчі - першого сорту), що підтверджується підписаними без зауважень актами прийому-передачі сільськогосподарської продукції б/н від 08.10.2020 та б/н від 28.12.2020.
Крім того, на виконання договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 відповідач згідно з видатковою накладною №6652 від 07.12.2020, підписаною без зауважень та скріпленою печатками сторін, поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" моркву столову у кількості 200000 кг.
30.11.2020 між Фермерським господарством "ВЛАДАМ" ("Орендодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" ("Орендар") укладено договір оренди №У-8/20 (далі - договір №У-8/20 від 30.11.2020), за умовами пунктів 1.1-1.3 якого Орендодавець надає у тимчасове платне користування холодильні камери загальної площею та на строк, визначений сторонами в акті приймання-передачі, а Орендар на умовах, передбачених цим договором, прийняти камеру, своєчасно оплачувати орендну плату і повернути у строк об'єкт оренди. Орендар повинен використовувати камеру по її прямому призначенню - для завантаження на зберігання продукції сільськогосподарського призначення в асортименті. Камери знаходяться за адресою: м. Миколаїв, Інгульський район, вул. Автомобільна, 1В.
У підпункті 2.5.2 пункту 2.5 договору №У-8/20 від 30.11.2020 вказано, що сторони розуміють та погоджуються, що товар, розміщений в орендуємій частині камери, може втратити вагу та/або свої якісні властивості внаслідок природних втрат сільськогосподарської продукції при тривалому і короткочасному зберіганні. У цьому випадку втрати, що виникнуть після повернення частини камери з оренди, є особистими втратами Орендаря та Орендодавець не несе жодної відповідальності з цього приводу, та, відповідно, не відшкодовує такі втрати.
На виконання договору №У-8/20 від 30.11.2020 Фермерське господарство "ВЛАДАМ" за актом приймання-передачі майна б/н від 01.12.2020 передало Товариству з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" частину холодильної камери загальним об'ємом 150 кв.м за плату у розмірі 48000 грн щомісяця зі строком оренди до 01.05.2021, а за актом приймання-передачі майна б/н від 01.03.2021 - холодильну камеру загальним об'ємом 300 кв.м за плату у розмірі 86040 грн щомісяця зі строком оренди - березень місяць 2021 року.
01.03.2021 представниками відповідача в односторонньому порядку складено акт обстеження контрольних зразків продукції (природних втрат (збитків)), який складений на виконання договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 і в якому вказано наступні відомості:
-загальний об'єм закладених Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" контрольних контейнерів з цибулею ріпчастою (еталонних зразків) - 8244 кг;
-умови температурного режиму в камері Фермерського господарства "ВЛАДАМ" дотримані та відповідають умовам договору і нормативам для зберігання такої продукції, у тому числі на момент проведення обстеження комісією в камері зафіксовано температуру 1,4°С та вологість 75%;
-комісією було проведено вивантаження з камери зберігання 9 закладених Покупцем на зберігання контейнерів з цибулею ріпчастою (еталонні зразки) та проведено контрольне зважування контейнерів з еталонними зразками цибулі ріпчастої після зберігання, в результаті чого встановлено, що загальний об'єм після зберігання на момент складання цього акту складає - нетто 7757,60 кг, після чого контейнери завантажені в холодильну камеру;
-станом на момент обстеження (01.03.2021) природні втрати після зберігання, враховуючи контрольні зважування, загалом складають 5,9%.
У період з 17.03.2021 по 29.05.2021 позивач здійснював вивезення придбаного товару (цибулі та моркви) зі складу відповідача, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" до суду першої інстанції надано копії низки товарно-транспортних накладних (т.1 а.с.38-67).
У матеріалах справи також містяться копії укладеного між сторонами договору поставки №301К від 20.05.2021; складених на виконання цього договору видаткових накладних №375 від 24.05.2021 та №445 від 04.06.2021; угоди №1 від 07.06.2021 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договорами №У-8/20 від 30.11.2020 та №301К від 20.05.2021; роздруківок оголошень про продаж цибулі та моркви, розміщених в мережі "Інтернет".
В адресованій відповідачу претензії №1 від 19.08.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД", посилаючись на неналежне виконання Фермерським господарством "ВЛАДАМ" взятих на себе зобов'язань щодо повернення сільськогосподарської продукції з відповідального зберігання, просило повернути недоотриманий товар, придбаний за договором №ОМ-19/20 від 29.09.2020, а саме: 35203 кг цибулі ріпчастої першого сорту та 47896 кг моркви столової.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 581693 грн збитків у зв'язку неналежним зберіганням сільськогосподарської продукції, поставленої на підставі договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем наявності складу господарського (цивільного) правопорушення, існування якого є необхідною умовою для настання відповідальності відповідача шляхом відшкодування збитків у вигляді вартості неповернутого зі зберігання товару.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Положеннями частини другої статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №ОМ-19/20 від 29.09.2020 (з урахуванням специфікацій, які є його невід'ємними частинами) є змішаним договором, який містить елементи договорів поставки та зберігання.
Спору щодо виконання зобов'язань з поставки товару і проведення оплати за поставлений товар між сторонами немає, про що зазначено позивачем безпосередньо у позовній заяві (т.І а.с.8).
Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі статтею 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
В силу статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
За умовами частин першої, другої статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Приписами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
За приписами частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби не поведінка боржника.
Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною (універсальною) саме в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Отже, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, факт протиправної поведінки відповідача, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками. Відповідачу, в свою чергу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Підставою для звернення позивача з позовом у цій справі визначено понесення останнім збитків у розмірі вартості недоотриманої з відповідального зберігання частини сільськогосподарської продукції (цибулі ріпчастої та моркви).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до підписаних сторонами без зауважень актів прийому-передачі сільськогосподарської продукції б/н від 08.10.2020 та б/н від 28.12.2020 товар, поставлений відповідачем позивачеві на виконання договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 (420000 кг цибулі ріпчастої першого сорту), був переданий Покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" на тимчасове безоплатне зберігання Постачальнику - Фермерському господарству "ВЛАДАМ" на строк, вказаний у додатку №1 до зазначеного договору.
У підпункті 8.1.3 пункту 8.1 специфікації б/н від 29.09.2020, яка є додатком №1 до договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020, сторонами погоджений конкретний строк зберігання цибулі ріпчастої - до 01.03.2021.
Поряд з цим, вивезення вищенаведеного товару зі складу зберігача здійснювалося Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" вже після спливу зазначеного строку зберігання, а саме: у період з 17.03.2021 по 29.05.2021 що підтверджується низкою наявних у матеріалах справи товарно-транспортних накладних та не заперечується самим позивачем.
Статтею 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (частина третя статті 950 Цивільного кодексу України).
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Суд апеляційної інстанції вбачає, що у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження наявності умислу або грубої необережності відповідача, які б зумовили нестачу переданої на зберігання цибулі ріпчастої. Крім того, доказів, які б свідчили про те, що нестача вказаної сільськогосподарської продукції мала місце до спливу узгодженого сторонами строку зберігання (тобто до 01.03.2021), до Господарського суду Миколаївської області також не подано.
Посилання апелянта на те, що відсутність акту приймання-передачі товару (цибулі ріпчастої) з відповідального зберігання свідчить про відсутність доказів фактичного повернення відповідачем зазначеного товару, апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки не оформлення вказаного акту не спростовує факт вивезення самим позивачем продукції зі складу зберігання, що підтверджується належними первинними документами (товарно-транспортними накладними), при цьому жодних доказів ініціювання Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" складення такого акту і, відповідно, ухилення Фермерського господарства "ВЛАДАМ" від складення останнього до суду першої інстанції не подано.
Незгода сторін з твердженнями одна одної щодо показників природних втрат цибулі ріпчастої протягом часу її зберігання колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, враховуючи імперативні приписи частини третьої статті 950 Цивільного кодексу України, які пов'язують можливість покладення на зберігача відповідальності за нестачу майна після закінчення строку зберігання виключно з наявністю його умислу або грубої необережності, існування яких у цій справі позивачем не доведено, відповідні доводи сторін стосовно вищенаведених показників не мають вирішального значення для вирішення спору; по-друге, у матеріалах справи відсутні докази дотримання узгодженого у специфікації порядку дій у вигляді спільного здійснення представниками обох сторін аналізу еталонних зразків товару, переданого на зберігання.
Твердження позивача про неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі зберігання моркви столової, поставленої на виконання договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020 згідно з видатковою накладною №6652 від 07.12.2020, відхиляються судом апеляційної інстанції з підстав їх необґрунтованості, адже у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження передачі вказаного товару на зберігання Фермерському господарству "ВЛАДАМ" (зокрема, акту прийому-передачі сільськогосподарської продукції, розписки тощо) та, як наслідок, виникнення у останнього обов'язку зі зберігання цього товару.
З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності протиправної поведінки відповідача.
Крім того, частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Передумовою правильного розрахунку суми збитків є визначення цін, виходячи з яких здійснюється розрахунок. При визначення розміру збитків враховуються ринкові ціни на товари, послуги, роботи, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості.
Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок суми заявлених до стягнення збитків позивачем було проведено на підставі відомостей про ціни на цибулю та моркву, які відображені у наданих до суду першої інстанції роздруківках оголошень про продаж зазначеної сільськогосподарської продукції, розміщених в мережі "Інтернет".
Між тим, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що надані позивачем роздруківки оголошень не є належним доказом ринкової вартості продукції, оскільки такі оголошення не є офіційними ціновими довідками або аналітичними матеріалами, виданими компетентними установами, натомість містять лише пропозиції продажу невідомих осіб (у тому числі попередні, орієнтовні або рекламні), а не фактичні дані про реальні ринкові операції. Крім того, роздруківки оголошень не містять відомостей про ідентичність товару за сортністю, якістю, умовами вирощування, тривалістю зберігання та іншими характеристиками, необхідними для коректного порівняння з продукцією, яка перебувала на зберіганні відповідача; не відображають географічної прив'язки ринку, зокрема, умов реалізації продукції у конкретному регіоні, де мали місце господарські відносини сторін, а також не підтверджують укладення угод, здійснення фактичних продажів та реальності транзакцій саме за такими цінами. Водночас такі оголошення не підтверджують дату формування ціни, що унеможливлює встановлення її відповідності періодам, які відповідно до цивільного законодавства є релевантними для оцінки збитків (день подання позову або день ухвалення рішення), а фактично виступають вільними, неперевіреними та нерегульованими джерелами, які можуть містити довільно вказані або недостовірні/необ'єктивні дані.
За таких обставин, подані позивачем оголошення не лише не відповідають вимогам належності та допустимості доказів, а і не забезпечують можливості встановити реальну ринкову ціну товару, що виключає можливість визначення достовірного та обґрунтованого розміру заявлених до стягнення збитків.
При цьому недоведеність розміру збитків, заявлених до стягнення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні відповідної позовної вимоги безвідносно до решти встановлених судом обставин.
З огляду на викладене, беручи до уваги недоведеність позивачем як протиправності поведінки відповідача, так і розміру заявлених до стягнення збитків, які виступають обов'язковими елементами складу цивільного (господарського) правопорушення, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.
Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції безпідставно не було досліджено питання виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині поставки товару (моркви столової), колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, поставка вказаного товару підтверджується наявним у матеріалах справи первинним документом - видатковою накладною №6652 від 07.12.2020, яка складена на виконання договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020, а також підписана без зауважень та скріплена печатками сторін, при цьому безпосередньо у позовній заяві (т.І а.с.8) Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" зазначено про те, що свої зобов'язання щодо поставки товару і оплати за товар сторони виконали у повному обсязі; по-друге, відповідні обставини не були визначені позивачем в якості підстави позову при зверненні останнього до суду з позовною заявою у даній справі, при цьому в силу частини п'ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
Щодо решти наявних у матеріалах справи документів (договору поставки №301К від 20.05.2021; складених на виконання цього договору видаткових накладних №375 від 24.05.2021 та №445 від 04.06.2021; договору оренди №У-8/20 від 30.11.2020; складених на виконання останнього актів приймання-передачі майна б/н від 01.12.2020 та б/н від 01.03.2021; угоди №1 від 07.06.2021 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договорами №У-8/20 від 30.11.2020 та №301К від 20.05.2021 тощо), то колегія суддів не надає їм оцінки, оскільки вони не стосуються правовідносин сторін, що виникли з договору №ОМ-19/20 від 29.09.2020, та предмету спору.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 28.07.2025 у справі №915/1662/21 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2025 у справі №915/1662/21 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ІБЕРІС ЛТД".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.11.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук