ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/270/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.С. Мисько,
за участю представників сторін:
від прокуратури: І.О. Коломійчук
від позивачів:
1) Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області: не з'явився
2) Південного офісу Держаудитслужби: не з'явився
від відповідача: Ю.М. Басюк
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 (суддя Р.В. Волков, м.Одеса, повне рішення складено 24.07.2025)
у справі №916/270/25
за позовом: заступника керівника Подільської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі:
1) Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області;
2) Південного офісу Держаудитслужби
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський асфальтобетонний завод»
про визнання недійсною додаткової угоди до договору та стягнення штрафних санкцій у розмірі 74496,11 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Заступник керівника Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області (надалі також - Селищна рада) та Південного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський асфальтобетонний завод» (надалі також - Товариство), в якому просив:
1)визнати недійсною додаткову угоду №1 від 29.12.2023 до договору закупівлі №306 від 19.10.2023, укладеного між Окнянською селищною радою Подільського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Котовський асфальтобетонний завод»;
2)стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський асфальтобетонний завод» на користь Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області штрафні санкції у сумі 74496,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірну додаткову угоду укладено з порушенням вимог пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 180 Господарського кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, а саме, необґрунтовано продовжено строк дії договору та терміни виконання робіт, а тому в силу приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України вказана додаткова угода є недійсною. Водночас, враховуючи прострочення відповідачем термінів виконання робіт на 163 дні (період з 01.01.2024 по 11.06.2024), наявні підстави для нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) у загальному розмірі 74496,11 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що додаткова угода №1 від 29.12.2023 до договору про закупівлю №306 від 19.10.2023, якою продовжено строк дії договору та строк виконання робіт, суперечить пункту 18.3. договору та пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки, по-перше, підстави, на які вказує відповідач, зокрема погіршення погодних умов у грудні місяці, з розумною обачністю мали б бути враховані на момент укладення договору, по-друге, у матеріалах справи відсутнє належне документальне підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку дії договору.
Втім, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, місцевий господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, так як визначений прокурором спосіб захисту у вигляді визнання спірної додаткової угоди недійсною сам по собі є неефективним, оскільки селищна рада та товариство у своїх договірних відносинах не погодили застосування до останнього будь-яких штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неврахування судом першої інстанції всіх обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права (зокрема вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України), а також порушення норм процесуального права (зокрема вимог частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України), просив рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 у справі №916/270/25 скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що оскільки судом встановлено факт порушення норм чинного законодавства при укладенні оспорюваної угоди, вона мала бути визнана судом недійсною, водночас посилання місцевого господарського суду на те, що розмір штрафних санкцій не встановлено укладеним між сторонами договором, а положення статті 231 Господарського кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються, на переконання прокурора, є помилковим, адже сторона договору, який було укладено за наслідками проведення публічної закупівлі, має нести відповідальність за порушення його умов, навіть якщо умовами договору сума пені та штрафу не передбачена.
Позиція відповідача щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Котовський асфальтобетонний завод» просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Правова позиція відповідача зводиться до того, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на: реальну неможливість виконати роботи за договором через несприятливі погодні умови; непередбачуваність погодних умов, що не робить такі умови обставинами непереборної сили; документальне підтвердження об'єктивної необхідності продовжити строк дії договору у формі, що була прийнятна для сторін, через відсутність точного правового регулювання; відсутність права застосування господарських санкцій з боку прокуратури; неналежний суб'єктний склад відповідачів; обрання прокуратурою неефективного способу захисту.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга зареєстрована судом 13.08.2025 за вх.№3368/25.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 у справі №916/270/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/270/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
21.08.2025 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/270/25.
Між тим, у період з 25.08.2025 по 03.09.2025 головуючий суддя Л.В. Поліщук була тимчасово непрацездатною, у зв'язку з чим питання щодо відкриття апеляційного провадження вирішувалося судовою колегією 04.09.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 у справі №916/270/25. Встановлено учасникам справи строк до 16.09.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.10.2025 об 11:00 год.
16.09.2025 відповідач через систему «Електронний суд» надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№3368/25/Д1 від 16.09.2025).
Позивачі не реалізували своє процесуальне право щодо подання відзиву на апеляційну скаргу прокурора, що згідно із частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні, яке відбулось 07.10.2025, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 25.11.2025 об 11:00 год.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 07.10.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 у справі №916/270/25 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк.
У судових засіданнях представник прокуратури та представник відповідача надали усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції у справі.
Позивачі про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, проте участі не брали.
При цьому Окнянською селищною радою Подільського району Одеської області подавались заяви (вх.№3368/25Д2 від 17.09.2025, вх.№3368/25/Д4 від 14.10.2025) про розгляд справи за відсутності її представника.
Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов'язок, якщо інше не визначено законом.
Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників позивачів, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представника скаржника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
04.10.2023 Окнянська селищна рада Подільського району Одеської області оприлюднила оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю робіт за кодом національного класифікатора ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» - 45453000-7 «Капітальний ремонт і реставрація» (Капітальний ремонт водовідвідного лотка від вул. Херсонська до вул. Ягорлицька, смт Окни, Подільського району, Одеської області) (ідентифікатор закупівлі UA-2023-10-04-000871-а).
Очікувана вартість предмета закупівлі: 2274304,07 грн. Строк виконання робіт до 31.12.2023. Джерело фінансування закупівлі - місцевий бюджет.
Переможцем закупівлі стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Котовський асфальтобетонний завод».
За результатами проведених торгів, 19.10.2023 між Окнянською селищною радою Подільського району Одеської області (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Котовський асфальтобетонний завод» (підрядником) укладено договір про закупівлю №306 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого замовник доручає, а підрядник забезпечує в межах кошторисної (проектної та кошторисної частини проектної документації) та умов договору виконання робіт: Капітальний ремонт водовідвідного лотка від вул. Херсонська до вул. Ягорлицька, смт Окни, Подільського району, Одеської області (код за ДК 021:2015: 45453000-7 - «Капітальний ремонт і реставрація»).
Пунктом 1.3. договору визначено, що виконання робіт здійснюється підрядником відповідно до календарного графіку виконання робіт (додаток №2), основні параметри, склад та обсяги робіт визначаються проектно-кошторисною документацією, у кількості та за цінами, що визначені протоколом погодження договірної ціни на виконання робіт (додаток №1), у відповідності зі зведеним кошторисним розрахунком вартості об'єкта та договірною ціною на виконання робіт, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.
Ціна договору відповідно до протоколу погодження договірної ціни на виконання робіт (додаток №1), зведеного кошторисного розрахунку вартості об'єкта, договірної ціни на виконання робіт складає 2194232,71 грн (в т. ч. ПДВ 365705,45 грн) (пункт 2.1. договору).
Оплата виконаних робіт здійснюється замовником поетапно, згідно календарного плану, на підставі акта приймання-передачі виконаних робіт, протягом 10 банківських днів з дня підписання акта приймання-передачі виконаних робіт (пункт 2.3. договору).
Остаточний розрахунок за договором здійснюється замовником в безготівковому порядку, на підставі остаточно підписаного акта приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт та витрати (форма № КБ-3) (пункт 12.2. договору).
Пунктом 3.3. договору передбачено, що підрядник зобов'язаний, зокрема: виконати з використанням власних ресурсів, якщо інше не встановлено умовами договору, та у встановлені строки роботи відповідно до проектно-кошторисної документації; передати замовнику у порядку, передбаченим законодавством та договором, закінчені роботи.
Пунктом 9.2. договору встановлено, що підрядник організує виконання робіт відповідно до проектної документації, інших нормативних документів, які регулюють виконання згідно з календарним графіком виконання робіт (додаток №2) та цим договором.
У пункті 9.3. договору сторони узгодили, що підрядник зобов'язаний інформувати замовника, зокрема, про хід виконання робіт, відхилення від графіка їх виконання (причини, заходи щодо усунення відхилення тощо).
Пунктами 4.1., 4.2. договору передбачено, що сторони можуть визначити забезпечення виконання зобов'язань за договором. Виконання зобов'язань за договором підряду забезпечується гарантією, порукою, неустойкою, заставою, притриманням, завдатком, іншими видами забезпечення виконання зобов'язань, визначеними договором підряду. Договір про забезпечення виконання зобов'язань укладається у письмовій формі. Договір про забезпечення виконання зобов'язань, укладений в іншій формі, є нікчемним. Забезпечення виконання зобов'язань за договором підряду здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства та умов договору підряду.
Відповідно до пункту 14.1. договору відповідальність сторін за порушення зобов'язань та порядок урегулювання спорів визначаються положеннями цього договору, інших нормативних документів, що регулюють ці питання.
Згідно із пунктом 14.4. договору у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій сторона, права або законні інтереси якої порушено, з метою вирішення спору має право звернутися до порушника з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом. Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника порушник зобов'язаний задовольнити. У разі коли сторона, що порушила майнові права або законні інтереси іншої сторони, протягом місяця не дасть відповіді на претензію або відмовиться повністю або частково її задовольнити, сторона, права або законні інтереси якої порушено, має право звернутися з відповідним позовом до суду.
Відповідно до пункту 15.1. договору у разі виникнення обставин непереборної сили (обставини, що виникають внаслідок подій екстраординарного характеру, які не можуть бути передбачені та яким сторони не можуть запобігти), а саме: війни (військових дій), страйків, саботажів, безладдя, заколотів, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, інших дій держав, які унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов'язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від виконання своїх зобов'язань на час дії зазначених обставин за умови, що ці обставини впливають на виконання договірних зобов'язань.
При виникненні обставин непереборної сили сторона, для якої їх виникнення перешкоджає виконанню своїх обов'язків за договором, зобов'язана письмово негайно поінформувати іншу сторону про наявність таких обставин. Достатнім доказом дії обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом (пункт 15.2. договору).
Всі зміни та доповнення до договору вносяться письмово додатковими угодами, які стають невід'ємною частиною договору та вступають в силу після їх підписання сторонами (пункт 17.3. договору).
Договір набирає чинності з дня підписання і діє до 31.12.2023 (пункт 18.1. договору).
Строк дії договору та виконання зобов'язань щодо виконання робіт може бути продовжено шляхом укладання додаткової угоди у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі (пункт 18.3. договору).
Згідно із пунктом 21.1. договору всі додатки до договору оформлені належним чином та є його невід'ємною частиною: додаток №1 - протокол погодження договірної ціни на виконання робіт; додаток №2 - календарний графік виконання робіт.
Додатком №2 до договору «Календарний графік виконання робіт» було визначено термін виконання робіт - до 31.12.2023 та його обсяг - 120 м.
Згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за грудень 2023 року №401 від 19.12.2023 Товариство виконало частину робіт з капітального ремонту водовідвідного лотка на суму 932970,26 грн.
Згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за грудень 2023 року №457 від 21.12.2023 Товариство виконало частину робіт з капітального ремонту водовідвідного лотка на суму 941536,60 грн.
Селищна рада оплатила виконані Товариством у грудні 2023 року роботи згідно актів №401 від 19.12.2023 та №457 від 21.12.2023, що підтверджується платіжними інструкціями №11 від 20.12.2023 та №12 від 22.12.2023.
Отже, станом на грудень 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Котовський асфальтобетонний завод» виконало, а Окнянська селищна рада Подільського району Одеської області оплатила роботи на загальну суму 1874506,86 грн.
При цьому станом на 31.12.2023 обсяг робіт, визначених договором, підрядником виконано не було.
29.12.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, якою внесено зміни до пунктів 2.1., 18.1. договору, а також викладено у новій редакції додаток №2 до договору.
Так, згідно із пунктом 2.1. договору в редакції спірної додаткової угоди ціна договору становить:
-на 2023 рік - 1874506,86 грн;
-на 2024 рік - 319725,85 грн.
Відповідно до пункту 18.1. договору в редакції спірної додаткової угоди договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до 31.12.2024, але в будь-якому разі до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за договором.
Додатком №2 до договору в редакції спірної додаткової угоди передбачено термін виконання робіт - до 31.12.2024.
В преамбулі спірної додаткової угоди до договору йдеться про те, що її укладено на підставі листа Товариства від 28.12.2023 №28-12/23 у зв'язку із виникненням об'єктивних обставин, що унеможливлюють виконання робіт у визначений договором строк.
Вказаний лист наявний у матеріалах справи, за змістом якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Котовський асфальтобетонний завод» просило Окнянську селищну раду Подільського району Одеської області продовжити термін виконання робіт та строк дії договору до 31.12.2024 у зв'язку з погіршенням погодних умов і неможливості дотримання технологічного процесу виконання робіт.
Згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за червень 2024 року №27 від 11.06.2024 Товариство виконало частину робіт з капітального ремонту водовідвідного лотка на суму 319725,85 грн.
Роботи згідно акта №27 від 11.06.2024 були оплачені Селищною радою, що підтверджується платіжною інструкцією №1 від 11.06.2024.
Також в матеріалах цієї справи міститься лист Українського гідрометеорологічного центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій вих. №99 021-1105/99 12 від 10.03.2025, до якого додано інформацію щодо цілодобової температури (С) у місці розташування об'єкту та кількості опадів (мм) у період з 19.10.2023 по 29.12.2023.
Предметом позову є вимоги прокурора про визнання недійсною спірної додаткової угоди до договору та стягнення з Товариства на користь Селищної ради штрафних санкцій у сумі 74496,11 грн, з яких 52115,31 грн пені (у розмірі 0,1% від вартості невиконаних робіт за період з 01.01.2024 по 11.06.2024) та 22380,80 грн штрафу (7% вартості невиконаних робіт за договором).
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді
У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За умовами частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.
Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Європейський суд з прав людини у низці справ роз'яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі «Мартіні проти Франції»).
Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі «Кресс проти Франції»). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі «Івон проти Франції», рішення у справі «Нідерест-Хубер проти Швейцарії»).
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).
Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Визначальним для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).
Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України «Про прокуратуру», полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб'єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб'єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України «Про прокуратуру», фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб'єктів владних повноважень.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час, відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.
Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.
Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» він визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Зокрема, Законом України «Про публічні закупівлі» встановлюються основні терміни, сфера його застосування, суб'єктний склад тощо. Розділом ІІ вказаного Закону безпосередньо врегульовано державне регулювання та контроль у сфері закупівель.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
В силу частини першої статті 8 цього Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.
Положеннями частини першої статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.
Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» унормовано, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).
За умовами пунктів 8 та 10 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).
Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 12.03.2018 у справі №826/9672/17.
Таким чином, Південний офіс Держаудитслужби є належним суб'єктом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв'язку з чим останній виступає належним позивачем у даній справі, оскільки саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що спростовує доводи апелянта щодо протилежного.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.09.2020 у справі №911/1534/19 та від 30.07.2020 у справі №904/5598/18.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина друга статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
В силу частини третьої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.
Статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, а також затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.
Частинами першою, восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Водночас держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (частина перша статті 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Окнянська селищна рада Подільського району Одеської області виступає в якості суб'єкта владних повноважень, який приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
Отже, у даному випадку органами, уповноваженими на здійснення захисту інтересів держави у спірних відносинах, є Південний офіс Держаудитслужби, як орган державного фінансового контролю, та Окнянська селищна рада Подільського району Одеської області, як орган місцевого самоврядування, уповноважений на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язані із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.
Листом від 11.11.2024 №61-8370вих-24 прокурор проінформував Селищну раду про наявні порушення економічних інтересів держави та необхідність вжиття ефективних заходів щодо її захисту. Просив надати інформацію щодо вжитих заходів, спрямованих на захист інтересів держави, шляхом стягнення з Товариства штрафних санкцій за договором №306 від 19.10.2023. Також просив зазначити інформацію щодо укладення сторонами додаткового договору про забезпечення виконання зобов'язань за договором №306 від 19.10.2023.
У відповідь на вказаний лист, Селищна рада надала інформацію (лист від 15.11.2024 №02-25/3452) про те, що тендерною документацією на закупівлю підрядних робіт не вимагалось забезпечення виконання договору про закупівлю та відповідний договір не укладався. Також вказала про те, що були наявні підстави для укладення спірної додаткової угоди, оскільки існували об'єктивні фактори у вигляді погіршення погодних умов, які ускладнювали виконання робіт та детермінували продовження строку їх виконання.
Листом від 11.11.2024 №61-8376вих-24 прокурор повідомив Південний офіс Держаудитслужби про встановлення порушень законодавства під час виконання договірних відносин за проведеною закупівлею за бюджетні кошти. Просив надати інформацію щодо вжитих заходів, спрямованих на захист інтересів держави, шляхом стягнення з Товариства штрафних санкцій за прострочення виконання робіт за договором №306 від 19.10.2023.
Південний офіс Держаудитслужби повідомив (лист від 10.12.2024 № 151531-17/5609-2024), що ним не здійснювались заходи державного фінансового контролю щодо дотримання вимог законодавства при проведенні Селищною радою процедури закупівлі.
Як звертає увагу прокурор, відповідно до інформації, розміщеної на вебпорталі «Судова влада України», ані Південний офіс Держаудитслужби, ані Селищна рада, не зверталися до суду за захистом прав держави.
Не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства Селищною радою та Південним офісом Держаудитслужби не вжито заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Звернення прокурора до суду з відповідним позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності, належного забезпечення рівня фінансування органу місцевого самоврядування, ефективності використання бюджетних коштів.
На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор направив на адресу Селищної ради та Південного офісу Держаудитслужби повідомлення №61-292вих-25 від 15.01.2025 та №61-291вих-25 від 15.01.2025 відповідно, в яких повідомив про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом.
З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентними органами - позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.
Щодо суті спору
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що укладений між Селищною радою та Товариством договір за своєю правовою природою є договором підряду.
При цьому, даний договір було укладено за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Згідно із частинами першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (частина перша статті 846 Цивільного кодексу України).
Статтею 875 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 883 Цивільного кодексу України унормовано, що підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі. Суми неустойки (пені), сплачені підрядником за порушення строків виконання окремих робіт, повертаються підрядникові у разі закінчення всіх робіт до встановленого договором граничного терміну.
Метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Положеннями частини першої статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
За приписами статті 20 Закону України «Про публічні закупівлі», відкриті торги є основною процедурою закупівлі (частина перша); під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи; для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій (частина друга).
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 22 цього Закону тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Згідно із частиною першою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Норми Закону України «Про публічні закупівлі» є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (ця правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).
За таких обставин, як правильно зазначив суд першої інстанції, підписавши договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», сторони погодили усі його істотні умови, зокрема, щодо кінцевої дати виконання робіт - до 31.12.2023.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що 29.12.2023 Селищна рада та Товариство підписали спірну додаткову угоду, якою строк дії договору та строк виконання робіт було продовжено до 31.12.2024.
Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звертаючись з даним позовом до господарського суду, прокурор зазначив про відсутність підстав, визначених пунктом 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», для внесення спірною додатковою угодою змін до договору щодо продовження строку виконання зобов'язань з виконання робіт, у зв'язку з чим оспорюваний правочин укладено всупереч вказаній нормі та підлягає визнанню недійсним.
Частиною четвертою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (в тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника в разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
За пунктом 4 частини п'ятої статті 41 цього Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, в тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Так, норма пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Аналогічні за змістом положення передбачені у підпункті 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
У постановах від 30.01.2024 у справі №907/811/21, від 27.02.2024 у справі №927/863/23 Верховний Суд також виснував, що під час дії договору сторони можуть змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов'язань (строк поставки товару) шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження.
Отже, об'єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов'язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката Торгово-промислової палати України.
Досліджуючи наявність / відсутність документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили укладення оспорюваної додаткової угоди №1, якою сторони внесли зміни до договору про закупівлю стосовно продовження строку виконання робіт, колегія суддів зазначає наступне.
Спірну додаткову угоду сторони уклали з посиланням в її преамбулі на лист Товариства №28-12/23 від 28.12.2023, в якому останнє просило Селищну раду продовжити термін виконання робіт та строк дії договору до 31.12.2024 у зв'язку з погіршенням погодних умов і неможливості дотримання технологічного процесу виконання робіт.
Водночас лист не містить жодної конкретизації, яким саме роботам (та в які терміни) могли завадити несприятливі погодні умови. Також у ньому відсутня інформація, як саме природні явища вплинули на строк виконання робіт (та яких саме робіт).
Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, під час укладення спірної додаткової угоди сторони керувалися самим лише листом Товариства №28-12/23 від 28.12.2023 та не володіли документами, які б підтверджували об'єктивну необхідність продовження строку виконання зобов'язань.
Щодо наданого відповідачем листа Українського гідрометеорологічного центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій вих. № 99 021-1105/99 12 від 10.03.2025, до якого додано інформацію щодо цілодобової температури (С) у місці розташування об'єкту та кількості опадів (мм) у період з 19.10.2023 по 29.12.2023, колегія суддів зазначає, що до вказаної установи відповідач звернувся із запитом лише наприкінці лютого 2025 року, тобто вже під час розгляду справи №916/270/25, що свідчить про те, що підстави для укладення спірної додаткової угоди, якими сторони керувалися, такі як погіршення погодних умов та неможливість дотримання технологічного процесу виконання робіт, не були підтвердженими документально станом на час укладення спірної додаткової угоди.
Крім того, колегія суддів погоджується із наданою місцевим господарським судом оцінкою цього листа, відповідно до якої з листа Українського гідрометеорологічного центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій вих. № 99 021-1105/99 12 від 10.03.2025 не можна стверджувати, що погодні умови у грудні 2023 року значно відрізнялися порівняно з погодними умовами другої половини листопада 2023 року. За температурним режимом друга половина грудня 2023 року була значно сприятливішою ніж перша. Не спостерігається і значних опадів аж до самого кінця грудня 2023 року. При цьому значні опади (які вважаються небезпечним метеорологічним явищем - І рівень небезпечності) відбувалися лише 26.11.2023.
Таким чином, внесення змін до договору шляхом укладення спірної додаткової угоди, якою продовжено строк виконання робіт до 31.12.2024, дійсно, належним чином обґрунтовано не було, що дає підстави для висновку, що на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди не дотримано вимоги пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Втім, вимога прокурора про визнання недійсною спірної додаткової угоди в даному конкретному випадку не може бути задоволена судом, виходячи з наступного.
Метою звернення прокурора до суду з даним позовом є захист права Селищної ради, а саме, стягнення з підрядника на її користь штрафних санкцій за несвоєчасне виконання робіт за договором.
Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача пені (у розмірі 0,1 % від ціни робіт, строк виконання яких порушено) та штрафу (у розмірі 7% від вартості прострочених робіт), прокурор посилається на пункти 4.1. та 4.2. договору та приписи абзацу 3 частини другої статті 231 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору сторони можуть визначити забезпечення виконання зобов'язань за договором. Виконання зобов'язань за договором підряду забезпечується гарантією, порукою, неустойкою, заставою, притриманням, завдатком, іншими видами забезпечення виконання зобов'язань, визначеними договором підряду. Договір про забезпечення виконання зобов'язань укладається у письмовій формі. Договір про забезпечення виконання зобов'язань, укладений в іншій формі, є нікчемним. Забезпечення виконання зобов'язань за договором підряду здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства та умов договору підряду.
Із наведених пунктів договору вбачається, у договорі не передбачено жодних штрафних санкцій за порушення підрядником строку виконання зобов'язань, при цьому між сторонами не укладено будь-яких додаткових угод до договору щодо забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до пункту 14.1. договору відповідальність сторін за порушення зобов'язань та порядок урегулювання спорів визначаються положеннями цього договору, інших нормативних документів, що регулюють ці питання.
Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 231 Господарського кодексу України (чинного, станом на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % цієї вартості.
Приймаючи до уваги, що жодна із сторін договору не є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; укладений між сторонами договір не є державним контрактом; джерелом фінансування підрядних робіт були кошти місцевого, а не державного бюджету, колегія суддів доходить висновку, що будь-які підстави для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення з нього на користь позивача штрафних санкцій у даному випадку відсутні.
Водночас, колегія суддів зазначає, що розглядаючи дану справу по суті позовних вимог, суд насамперед повинен з'ясувати, чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його права у спірних правовідносинах.
Питання щодо ефективності обраного способу захисту права відіграє важливу роль та безпосередньо впливає на результат вирішення справи, оскільки у разі якщо суд дійде висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту цивільного права у спірних правовідносинах, то позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.
Як зазначила об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 15.03.2024 у справі №904/192/22, позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача.
У постанові від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) від 15.11.96 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).
Отже, лише визнання недійсною спірної додаткової угоди до договору, навіть за встановлення судом обставин її невідповідності вимогам закону, в даному випадку не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення лише цієї позовної вимоги не здатне поновити будь-які права Селищної ради та спричинить лише правову невизначеність сторін договору у спірних правовідносинах, про що правильно виснував суд першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про відмову у позові, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 у справі №916/270/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 27.11.2025.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран