Провадження № 22-ц/803/8041/25 Справа № 205/2385/25 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
25 листопада 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В січні 2025 року представник ТОВ «ФК «Процент» звернувся до суду з зазначеним позовом. В обгрунтування посилається на те, що 29 січня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» і відповідачем було укладено кредитний договір № 6250-3863-1, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 5 000 грн. строком на 365 днів зі сплатою 2,5 % за кожен день користування. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, грошові кошти не повернула, чим порушила умови договору. Станом на 03 січня 2025 року сума заборгованості за кредитним договором № 6250-3863-1 від 29 січня 2024 року становить 47 500 грн., яка складається із основної заборгованості у розмірі 5 000 грн. та відсотків за користування позикою у розмірі 42 500 грн.
Відповідно до умов кредитного договору розмір відсотків, встановлений 2,5 % за кожен день користування кредитом. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями ЗУ «Про споживче кредитування» тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності змін до цього закону - 24 грудня 2023 року, встановлено, що максимальний розмір денної відсоткової ставки не може перевищувати 2,5% протягом перших 120 днів (до 22 квітня 2024 року включно) та протягом наступних 120 днів (з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно) - 1,5 %, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим законом. Перед укладанням договору відповідач вчинила дії з верифікації своєї платіжної картки та підтвердила, що саме на неї буде зарахована сума кредиту.
Просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом за період з 29 січня 2024 року по 03 січня 2025 року за кредитним договором № 6250-3863-1 від 29 січня 2024 року у розмірі 42 500 грн., а також судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Процент» заборгованість по відсотках за кредитним договором № 6250-3863-1 від 29 січня 2024 року за період з 29 січня 2024 року по 03 січня 2025 року у розмірі 17 050 гривень, судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 гривень та судового збору у розмірі 971,81 гривні, а всього 21 021,81 гривню. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Фінансова компанія «Процент» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості по процентах у розмірі 42500,00 гривень за період з 29.01.2024 року по 03.01.2025 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5% річних), а також судові витрати у розмірі 2422,40 гривень та 10000,00 гривень витрат на правову допомогу; стягнуто з відповідача на користь ТОВ «ФК «Процент» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3633,60 грн. за подання апеляційної скарги.
Зазначає, що кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким позичальник ознайомилася перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту.
Також, укладення відповідачем з позивачем Договору № 6250-3863-1 від 29.01.2024 року це право, а не обов'язок відповідача, яке було реалізовано на власний розсуд відповідачем, який є вільним у своєму виборі. При цьому відповідач не був обмежений ні у часі для ознайомлення з умовами кредитування, ні у часі для ознайомлення з самим Договором. Окрім цього, будь-які зміни умов до Договору № 6250-3863-1 від 29.01.2024 року не вносилися.
Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). Відповідно до п. 1.3. періодичність платежів зі сплати процентів ставлять кожні 20 днів, що відображено в Додатку № 1 до Кредитного договору (далі по тексту - Графік платежів). Відповідно до п.п. 2.4.1. Кредитного договору, позичальник зобов'язується у встановлений строк (п. 1.3. Кредитного договору) повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
Позивач звертає стягнення виключно на прострочені до оплати проценти за користування кредитом за період з 29.01.2024 року по 03.01.2025 року. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань, заборгованість відповідача за Кредитним договором по нарахованим та не сплаченим процентам станом на 03.01.2025 року становить 42500,00 гривень за період з 29.01.2024 року по 03.01.2025 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5% річних) та графіку платежів.
В укладеному Кредитному договорі між відповідачем та Первісним кредитором встановлено фіксовану процентну ставку за користування кредитом. Зміни до Кредитного договору, що укладений з відповідачем, не вносились (додаткові договори щодо продовження строку дії та інших умов не укладались), то відповідно правових підстав для перерахунку денної процентної ставки яка є фіксованою - немає. Договір № 6250-3863-1 від 29.01.2024 року укладений між сторонами, є чинним, не визнаний недійсним, не встановлена судовими рішеннями його нікчемність чи неукладеність, і докази цього відповідачем не надані в суді першої інстанції. Відповідач не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, не надав належних, допустимих та достатніх доказів на спростування його правильності.
Відповідач перед укладенням Кредитного договору ознайомився з Паспортом споживчого кредиту, в якому стисло у формі таблиці повідомляється про основні умови кредитування, а саме сума кредиту, розмір процентної ставки, строк користування кредитом, розмір щомісячного платежу, тощо. Відповідач перед укладенням Кредитного договору також ознайомився з його змістом. Зі змісту укладеного Кредитного договору вбачається, що сторони погодили строк кредитування, розмір відсотків та порядок їх сплати. Також договір містить інформацію про реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту. Підписавши кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із кредитодавцем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим. Відповідач погодив зі своєї сторони такі умови Кредитного договору, підписавши його зміст. Кредитний договір або його окремі положення недійсними не визнано, отже умови договору, в тому числі і щодо сплати відсотків, є обов'язковими для виконання позичальником.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 42 500 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 січня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» і відповідачем було укладено кредитний договір № 6250-3863-1, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 5 000 грн. строком на 365 днів зі сплатою 2,5 % за кожен день користування.
29 січня 2024 року позивачем на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий у АТ «ПУМБ», були перераховані кошти у розмірі 5 000 грн. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання грошових коштів у позику, затверджених наказом № 14/09-23П від 14 вересня 2023 року, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ФК «Процент», розміщених на офіційному сайті https://procent.com.ua.
Згідно з п.п. 1.1, 1.2, 1.3 кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 5 000 грн., строк кредиту 365 днів, тип процентної ставки фіксована.
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 2,5 % на день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, кошти не повернула, відсотки не сплатила, у зв'язку з чим, як стверджує позивач, розмір заборгованості за відсотками за період з 29 січня 2024 року по 03 січня 2025 року склав 42 500 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги та зменшуючи розмір стягнутих з відповідача процентів, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 отримала у ТОВ «ФК «Процент» кредитні кошти, які вчасно не повернула, в наслідок чого виникла заборгованість за процентами, однак враховуючи зміни у законодавстві про захист прав споживачів, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%.
Із такими висновками суду першої можливо погодитись з огляду на наступне.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. ч. 1, 3ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Як вбачається з кредитного договору №6250-3863-1 від 29.01.2024 року сторони погодили, що строк кредитування становить 365 днів, процентна ставка за користування кредитом становить 2,5% від суми Кредиту за кожен день (річна процентна ставка становить 912,50%)
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка не заперечує проти того, що отримала кредитні кошти, однак під час розгляду справи у суді першої інстанції зазначала, що процентна ставка, визначена договором не відповідає положенням ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Тому, наявні правові підстави для стягнення заборгованості за відсотками.
Однак, 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».
Зокрема, ст.8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Тобто, відповідно до положень ч.7 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX продовження строку користування кредитом може здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Виходячи з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
При цьому, згідно п. 4, надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу (п. 3 - це банки), та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.
Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, починаючи з 25.12.2023 (наступний день після набрання Законом чинності), максимальний розмір денної процентної ставки за договором не міг перевищувати 1 %.
При цьому, позивач, як надавач фінансових послуг, був зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вищевказаних змін.
У той же час, пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», встановити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, Перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами Прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи те, що кредитний договір був укладений між сторонами 29 січня 2024 року, тобто після внесення у Закон України «Про споживче кредитування» змін щодо розміру денної процентної ставки на рівні не вище 1%, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про зменшення заявленого позивачем розміру відсотків, виходячи із процентної ставки, встановленої законом та стягнув заборгованість за відсотками за кредитним договором № 6250-3863-1 від 29 січня 2024 року за період з 29 січня 2024 року по 03 січня 2025 року у розмірі 17 050 грн. (5 000 грн. х 1 % х 341 день = 17 050 грн.).
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.
Що ж стосується доводів апелянта з приводу зменшення розміру правової допомоги, стягнутої з відповідача, то слід звернути увагу на наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Частиною другою та восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні витрат на правову допомогу, слід врахувати, що у відповідності до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Тому за результатами розгляду справи між сторонами підлягають розподілу розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення цих витрат.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про зменшення розміру правової допомоги, понесеної позивачем з огляду на характер спірних правовідносин, підстав та предмету позову, а також його ціни. Крім того слід звернути увагу, що позовні вимоги задоволено частково, а отже і витрати на правову допомогу підлягають частковому задоволенню.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у вигляді судового збору у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 42 500 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2025 рокузалишити без змін, відновивши його дію.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: