Провадження № 22-ц/803/8682/25 Справа № 214/7922/23 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В.Є. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
25 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,
відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Янковська Оксана Ігорівна, державний нотаріус Третьої криворізької державної нотаріальної контори Рикова Тетяна Валентинівна та ОСОБА_4 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 09 червня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Сільченко В.Є.
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У жовтні 2023року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк», Банк) подало в суд позов проти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вимогами: про визнання недійсним договору дарування гаражу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , гараж 5г, який укладений 08 лютого 2023року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Янковською О.І., зареєстрований в реєстрі за № 144; про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Янковської О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 66338624 від 08 лютого 2023року, номер запису про право власності 49180429; про визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , гараж 5г, який укладений 09 січня 2024року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 2-27; та про скасування рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Третьої криворізької державної нотаріальної контори Рикової Т.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 71049902 від 09 січня 2024року, номер запису про право власності 53236614.
Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що 03 грудня 2021року між АТ «Райффайзен Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКАЙ ЛПГ» (далі - ТОВ «СКАЙ ЛПГ») укладено кредитний договір № 011/3650/01307615 (в рамках програми DCFTA Agreement Initiative East), за умовами якого кредитор надав позичальнику кредитні кошти в формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 5 000 000,00грн, а позичальник зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти та комісії, а також виконати інші зобов'язання визначені в договорі.
03 грудня 2021року з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором укладено договір поруки № 155990/3650/305653 між Банком та ОСОБА_1 .
Також, 07 грудня 2021року між Банком та ТОВ «СКАЙ ЛПГ» укладено договір про надання овердрафту № 015/3650/1308391 (в рамках програми DCFTA Agreement Initiative East), за умовами якого Банк на умовах договору надав позичальнику можливість використання овердрафту в межах поточного ліміту - 2 800 000,00грн, а позичальник зобов'язався використовувати овердрафт за цільовим призначенням, погасити овердрафт/кредитну заборгованість, а також виконати інші зобов'язання визначені договором.
07 грудня 2021року з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором про надання овердрафту між Банком та ОСОБА_1 укладено ще один договір поруки № 156168/3650/305653.
У зв'язку з невиконанням позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором та договором про надання овердрафту, Банк направив ОСОБА_1 вимоги про погашення заборгованості (вих.№ 188/2/356 від 03 жовтня 2022року, вих.№ 188/2/310 від 06 вересня 2022року), які були направлені засобами поштового зв'язку, а вимога за вих.№ 188/2/356 від 03 жовтня 2022року також була направлена ще на електрону пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зазначена в договорі поруки, укладеного з ОСОБА_1
21 жовтня 2022року Банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ «СКАЙ ЛПГ», ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 4 721 978,89грн та відшкодування судових витрат.
07 грудня 2022року до Господарського суду Дніпропетровської області Банком також було подано заяву про забезпечення вищевказаного позову, згідно з якою Банк просив вжити заходи забезпечення позову, в тому числі шляхом накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , зокрема на цегляний гараж загальною площею 22,6кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , гараж 5г.
Також, 04 жовтня 2022року Банк звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ «СКАЙ ЛПГ», ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання овердрафту в сумі 2 913 636,05грн та відшкодування судових витрат.
Заявник посилався на те, що з жовтня 2022року по квітень 2023року тривав розгляд судових справ за позовом кредитора до боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на загальну суму понад 7 мільйонів гривень, які були завершені ухваленням рішень на користь Банку, видачею судових наказів та подальшим зверненням Банку до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцева І.В. з метою їх примусового виконання.
Станом на дату подачі позову, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцева І.В. перебуває зведене виконавче провадження № 72225717, яке складається із: - виконавчого провадження № 72707921 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/3729/22 від 21 липня 2023року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку грошових коштів на загальну суму 21 964,85грн; - виконавчого провадження № 72707770 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/3729/22 від 21 липня 2023року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку грошових коштів на загальну суму 4 392 971,07грн; - виконавчого провадження № 72221582 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/3524/22 від 08 червня 2023року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку грошових коштів на загальну суму 2 913 636,05грн - примусове виконання за якими не завершено.
Листом вих.№ 01-29/7642 від 20 вересня 2023року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцев І.В. повідомив, що за результатами перевірки майнового стану ОСОБА_1 вбачається недостатність майна для повного виконання судових рішень та в ході додаткової перевірки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановив, що у 2023році ОСОБА_1 за договором дарування від 08 лютого 2023року було відчужене нерухоме майно, зокрема гараж 5г загальною площею 22,6кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Так, згідно договору дарування гаражу від 08 лютого 2023року дарувальниця, ОСОБА_1 , передала обдарованій - своїй матері ОСОБА_2 , безоплатно у власність гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , гараж 5г.
Тобто, після направлення вимоги за договором поруки, подачі позовних заяв про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості та відкриття провадження у судових справах Господарським судом Дніпропетровської області на загальну суму понад 7 мільйонів гривень, з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань як поручителя перед Банком, задля приховання належного їй на праві власності майна, закрема гаражу, загальною площею 22,6кв.м., ОСОБА_1 безоплатно подарувала його своїй матері - ОСОБА_2 .
Позивач стверджував про те, що ОСОБА_1 володіючи гаражем з початку 2006року, жодних дій щодо відчуження зазначеного майна протягом 16 років не вчиняла, а потреба та бажання відчужити гараж на підставі безоплатного договору на користь свого близького родича (своєї матері) виникла лише після пред'явлення до неї вимоги про погашення заборгованості за договором поруки, пред'явлення Банком позовів про стягнення заборгованості та заяви про забезпечення одного з позовів шляхом накладення арешту на її майно.
Вказане на думку позивача свідчить про те що, ОСОБА_1 діяла очевидно недобросовісно, оскільки уклала договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
На неправомірність дій ОСОБА_1 вказує також те, що відповідно до пункту 1.5 Договору дарування ОСОБА_1 стверджувала, що майно, яке було предметом цього договору, не перебувало в спорі без врахування того, що 07 грудня 2022року Банком вже було подано заяву про забезпечення позову до Господарського суду Дніпропетровської області, згідно з якою Банк просив накласти арешт на майно ОСОБА_2 , зокрема і на гараж, обґрунтовуючи її тим, що ОСОБА_1 може відчужити зазначене майно з метою унеможливлення виконання у майбутньому рішення суду.
Згідно позову відчуження гаражу ОСОБА_1 , унеможливлює повернення боргу, свідчить про фіктивність переходу права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за рахунок вартості такого майна грошових зобов'язань та рішення суду.
Позивач вважав, що дії ОСОБА_1 щодо укладення спірного договору дарування пов'язані зі зменшенням своєї платоспроможності та є сумнівними в частині їх добросовісності, а відтак правочин вчинений боржником на шкоду кредитору має бути визнаний недійсним.
В подальшому в заяві про зміну предмету позову, позивач зазначав, що після звернення до суду 12 жовтня 2023року з позовом відповідачка ОСОБА_2 здійснила відчуження спірного гаражу на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу гаражу від 09 січня 2024року, чим унеможливила виконання ймовірного рішення суду у даній справі.
Про укладення договору купівлі-продажу гаражу від 09 січня 2024року ОСОБА_2 не повідомляла ні АТ «Райффайзен Банк», ні суд з огляду на що позивач наполягав на тому, що така недобросовісна поведінка була направлена виключно на недопущення звернення стягнення на гараж для погашення боргів її доньки ОСОБА_1 перед АТ «Райффайзен Банк».
Тому, позивач вважав що визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу спірного гаражу буде достатнім та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів кредитора, оскільки надасть можливість останньому здійснити на підставі ймовірного позитивного рішення у даній справі звернення стягнення на спірний гараж з метою погашення заборгованості боржника ОСОБА_1 перед АТ «Райффайзен Банк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 09 червня 2025року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який укладений 08 лютого 2023року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Янковською О.І., зареєстрований в реєстрі за № 144; скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Янковської О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 66338624 від 08 лютого 2023року, номер запису про право власності 49180429; визнано недійсним договір купівлі-продажу гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який укладений 09 січня 2024року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 2-27; та скасовано рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Третьої криворізької державної нотаріальної контори Рикової Т.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 71049902 від 09 січня 2024року, номер запису про право власності 53236614. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Висновки суду першої інстанції ґрунтувались на тому, що відповідачка ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй нерухомого майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це майно.
Та суд виснував, що оспорювані договори, укладені між відповідачами, спрямовані на перехід права власності на спірний гараж із метою приховання майна від виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
15 липня 2025року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 09 червня 2025року.
В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову повністю.
Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про фіктивність укладених між відповідачами договору дарування, оскільки він спрямований на реальне настання правових наслідків, майно фактично передано обдарованому. Зазначає, що на момент укладення спірного договору щодо ОСОБА_1 були відсутні будь-які рішення суду про стягнення заборгованості, відповідно, й відсутні відкриті виконавчі провадження.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
18 липня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Металургійного районного суду міста Кривого Рогу цивільну справу; та 05 серпня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 09 червня 2025року.
25 вересня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 15?? год 25 листопада 2025року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Водночас, поштові відправлення, адресовані відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернулись не врученими з відмітками на конвертах про те, що адресати відсутні за вказаними адресами.
Відповідно до частин першої та третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
03 грудня 2021року між Банком та ТОВ «СКАЙ ЛПГ» укладено кредитний договір № 011/3650/01307615 (в рамках програми DCFTA Agreement Initiative East), за умовами якого кредитор надав позичальнику кредитні кошти в формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 5 000 000,00грн, а позичальник зобов'язувався використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти та комісії, а також виконати інші зобов'язання, призначені договором.
03 грудня 2021року з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором укладено договір поруки № 155990/3650/305653 між Банком та ОСОБА_1 /а.с.7-9, 10 том І/.
Також, 07 грудня 2021року між Банком та ТОВ «СКАЙ ЛПГ» укладено договір про надання овердрафту № 015/3650/1308391 (в рамках програми DCFTA Agreement Initiative East), за умовами якого Банк на умовах договору надає позичальнику можливість використання овердрафту в межах поточного ліміту - 2 800 000,00грн, а позичальник зобов'язується використовувати овердрафт за цільовим призначенням, погасити овердрафт/кредитну заборгованість, а також виконати інші зобов'язання визначені договором.
07 грудня 2021року з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором про надання овердрафту між Банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 156168/3650/305653.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30 березня 2023року стягнуто солідарно з ТОВ «Скай ЛПГ», ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк» заборгованість за кредитом в розмірі 4 392 971,07 грн. /а.с.30-33 том І/.
11 липня 2023року постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцевим І.В. об'єднано виконавчі провадження № 72221582 та № 72221889 у зведене виконавче провадження № 72225717 /а.с.35 том І/.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцева І.В. від 06 вересня 2023року приєднано виконавче провадження № 72707770 з примусового виконання наказу № 904/3729/22, виданого 21 липня 2023 року до зведеного виконавчого провадження № 72225717 /а.с.36 том І/.
08 лютого 2023року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Янковською О.І., зареєстрований в реєстрі за № 144, згідно якого ОСОБА_1 (дарувальник) передала ОСОБА_2 (обдарованій) безоплатно нерухоме майно - гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , гараж 5г /а.с.81-82 том І/.
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_6 в графі мати вказано ОСОБА_2 /а.с.85 том І/.
ОСОБА_6 під час реєстрації шлюбу 25 серпня 2001року змінили своє прізвище на ОСОБА_7 /а.с.88 том І/.
В подальшому, 09 січня 2024року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , гараж 5г, посвідчений державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 2-27/а.с.139-140 том І/.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У своїх висновках про задоволення позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу свідчить, що його правова мета є іншою, ніж безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Будь-який правочин, вчинений боржником після виникнення в нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). На час безоплатного відчуження 08 лютого 2023року своїй матері спірного гаражу ОСОБА_1 було достеменно відомо як про наявність у неї невиконаних зобов'язань перед кредитором, так і про перебування в провадженні суду справи за позовом Банку про стягнення з неї як з поручителя кредитної заборгованості, а отже, названий відповідач мав розуміти відповідні наслідки таких подій.
Згідно висновків суду, оспорюваний правочин вчинено з метою виведення з власності ОСОБА_1 майна, за рахунок якого можливо було б звернути стягнення під час виконання в майбутньому судового рішення про стягнення кредитного боргу, у зв'язку з чим цей договір має ознаки фраудаторного правочину, є фіктивним, а тому підлягає визнанню недійсним.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно із статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018року у справі № 905/1227/17.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019року у справі № 369/11268/16-ц зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019року у справі № 405/1820/17, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин містить ознаки фіктивності і може бути визнаний судом недійсним.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок про те, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
У разі оспорення правочину заінтересованою особою потрібним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2019року у справі № 910/8357/18).
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020року у справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особи «використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021року у справі № 754/5841/17).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є дочкою та матір'ю, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим учасниками справи доказам та дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення цієї позовної вимоги, за наявності у суду належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження підстав, за яких оспорюваний договір дарування може бути визнаний недійсним судом.
При цьому в супереч положенням 81, 83 ЦПК України відповідачкою ОСОБА_1 не надано доказів виконання судового рішення про стягнення боргу.
Доводи апеляційної скарги про те, що факт виконання договору дарування та державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно унеможливлює визнання правочину недійсним, не заслуговують на увагу, оскільки та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Такого ж висновку, дійшов Верховний Суд у постановах від 24 липня 2019року у справі № 405/1820/17 та від 24 березня 2020 року у справі 704/1410/18.
При цьому у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , укладаючи оспорюваний договір дарування, безоплатно відчужила у такий спосіб належне їй на праві власності нерухоме майно своїй матері, ще до ухвалення судового рішення Господарським судом Дніпропетровської області (30 березня 2023року) про стягнення з неї як з поручителя боргу за зобов'язаннями, які виникли з кредитного договору, тобто відповідачка зменшила свою платоспроможність в той час, коли ще достеменно не знала, у якому розмірі з неї будуть стягнуті грошові кошти.
Таким чином, перехід права власності на спірний гараж до іншої особи після відкриття провадження у справі про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Банку кредитної заборгованості свідчить про мету приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів за кредитним договором.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо належності/неналежності таких застосованих судом першої інстанції способів захисту порушеного права як скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Надаючи оцінку доводам заявника про те, що під час укладення оспорюваного правочину не було умислу щодо фіктивного укладання договору купівлі-продажу від 09 січня 2024року, оскільки на виконання умов зазначеного договору сплачено грошову суму, що відповідає ринковій вартості нерухомого майна, апеляційний суд відхиляє, оскільки договір, який вчиняється на шкоду кредиторам, може бути як оплатним так і безоплатним. Водночас доказів передачі коштів матеріали справи не містять.
У такому випадку до обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належить момент укладення договору.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб заявник надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Встановивши, що відповідачка ОСОБА_1 відчужила належний їй гараж на користь своєї матері ОСОБА_2 на підставі безвідплатного договору, яка в подальшому відчужила його ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 09 січня 2024року, після пред'явлення АТ «Райффайзен Банк» до неї позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сторони вчинили оспорюваний правочин з метою виведення з власності ОСОБА_1 майна, за рахунок якого можливо було звернути стягнення під час виконання в майбутньому судового рішення про стягнення боргу, у зв'язку з чим цей договір має ознаки фраудаторного правочину, є фіктивним, а тому підлягає визнанню недійсним.
За встановлених в цій справі обставин інший висновок не відповідав би засадам справедливості, добросовісності і розумності, оскільки укладення особою, яка є позичальником/солідарним боржником та має невиконані грошові зобов'язання перед позивачами-кредиторами, договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на нього в рахунок виконання в майбутньому судових рішень про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі).
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення -без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 09 червня 2025року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 листопада 2025року.
Судді: