Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
26.11.2025 р. справа №520/26103/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.03.2018 по 02.09.2025 року із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу; 2) зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 02.09.2025 року, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб»єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу проходження публічної служби.
Відповідач, який був сповіщений про розгляд справи завчасно та у передбачений процесуальним законом спосіб, не виконав обов'язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом.
За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже наявні у справі докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник з 27.06.1995р. по 02.09.2025р. проходив публічну службу у лавах Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Згідно з витягом з наказу начальника Головного управління ДСНС України у Харківській області від 02.09.2025р. року №616 заявник був звільнений із служби цивільного захисту у відставку за підпунктом 4 пункту 176 (у зв'язку із скороченням штату) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.
За викладеним у позові твердженням заявника, у спірних правовідносинах суб»єкт владних повноважень не проводив належної виплати фіксованої суми індексації грошового забезпечення військовослужбовця у період часу (в межах спірних правовідносин), з 01.03.2018р. по 02.09.2025р.
Як встановлено судом з табелів про розмір грошового забезпечення заявника у період 01.03.2018р.- 01.12.2018р., 01.01.2023р.-31.07.2024р., 01.01.2025р.-30.06.2025р. індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась; в інші оскаржувані періоди індексація грошового забезпечення нараховувалась і виплачувалась заявнику.
Зазначено, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення"; згідно ст. 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-ІХ базовим місяцем для індексації є грудень 2023 року; згідно ст. 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-ІХ базовим місяцем для індексації є січень 2025 року.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби за період 01.03.2018р. - 02.09.2025р. в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною публічної служби в органах та підрозділах служби цивільного захисту унормовані, насамперед, приписами ст.ст.101-129 Кодексу цивільного захисту України, Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (затверджене постановою КМУ від11.07.2013р. №593), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.), постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 23.04.2015р. №475, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.05.2015р. №544/26989; далі за текстом - Інструкція №475), Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 20.07.2018р. №623, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.2018р. за №936/32388; далі за текстом - Інструкція №623).
Право особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту на отримання індексації грошового забезпечення прямо згадано законодавцем у положеннях ч.3 ст.125 Кодексу цивільного захисту України та п.14 Розділу І Інструкції №623.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як указано у ч.1 ст.4 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Згідно з ст.6 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).
Згідно з п.2 Порядку №1078 грошове забезпечення віднесено до переліку доходів громадян, котрі підлягають індексації.
За приписами п.11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Абзацом 1 п.4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з абз.1 п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до абз.2 п.5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Як то указано в абз.3 п.5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзацом 4 п.5 Порядку №1078 визначено, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з абз.5 п.5 Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 31.03.2021р. №278 (дата набрання чинності - 02.04.2021р.) у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
При цьому, до внесення означених змін абз.5 п.5 Порядку №1078 мав наступну редакцію: «У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.».
Відповідно до абз.6 п.5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.
З 01.01.2008р. і до 28.02.2018р. розміри окладів за посадою (посадових окладів) категорії публічних службовців, до якої належить і заявник, були визначені приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали визначатись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відтак, саме 01.01.2008р. та 01.03.2018р. мали місце події підвищення посадових окладів, а до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців (рівно як і інших осіб, грошове забезпечення яких обчислювалось у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294) не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Розв'язуючи спір в частині нарахування і виплати заявникові індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р., суд зазначає, що за змістом абз.3 та абз. 4 п.5 Порядку №1078 у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується у випадках: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Оскільки розміри видів грошового забезпечення осіб начальницького складу цивільного захисту були визначені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.) та постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), то відсутні правові підстави для кваліфікації будь-якого календарного місяця, окрім січня 2008р. та березня 2018р. у якості "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" у цілях індексації грошового забезпечення, обчисленого або у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, або у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
У випадку нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовця у місяці підвищення доходу згідно з абз.6 п.5 Порядку №1078 ця сума індексації грошового забезпечення виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою і не виключає додаткового нарахування індексації за критерієм перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації у розмірі 103 відсотки.
Тому березень 2018р. слід кваліфікувати у якості місяця підвищення доходу заявника у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, за яким належить здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Відтак, у березні 2018р. суб»єкт владних повноважень повинен був вчинити управлінське волевиявлення з приводу визначення права заявника на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця на майбутнє (постанови Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, від 29.03.2023р. у справі №380/5493/21, від 06.04.2023р. у справі №420/11424/21).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 розраховується як арифметична дія із множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.03.2018р. величину приросту індексу споживчих цін і ділення отриманого результату 100 відсотків (1.762,00 грн * 253,30% / 100), складає - 4.463,15грн та за мінусом розміру підвищення доходу особи за березень 2018р. порівняно із лютим 2018р. має виплачуватися у сталому розмірі до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 30.11.2023р. по справі №420/616/23 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. складає 4.463,15грн.
Вирішуючи спір, суд зважає на те, що відповідно до офіційних відомостей сайту Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив - 101,1%, в квітні 2018 року становив -100,8%, в травні 2018 року становив - 100,0%, в червні 2018р. становив - 100,0%, в липні 2018р. становив - 99,3%, в серпні 2018р. становив - 100,0%, в вересні 2018р. становив - 101,9%, в жовтні 2018р. становив - 101,7%.
Таким чином, лише у жовтні 2018р. розрахований сукупно наростаючим підсумком поріг індексації у 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) було перевищено, що зумовило виникнення права на індексацію суми грошової оплати праці (як заробітної плати, так і грошового забезпечення). При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018р. було опубліковано у листопаді 2018р., то індексацію грошового забезпечення необхідно проводити з грудня 2018р.
Таке тлумачення змісту норм Порядку №1078 є цілком релевантним правовим позиціям постанов Верховного Суду від 31.05.2022р. по справі №400/4491/20 та від 09.06.2022р. по справі №600/524/21-а.
За матеріалами справи, розмір грошового забезпечення заявника за лютий 2018р. складав - 9.317,73 грн (зокрема: оклад за посадою - 900,00 грн.; оклад за військовим званням - 125,00 грн; надбавка за вислугу років - 400,85 грн; ОВЗ - 691,88 грн; премія - 7.200,00 грн).
За березень 2018р. розмір грошового забезпечення заявника складав - 10.457,68 грн (зокрема оклад за посадою - 4.790,00грн.; оклад за військовим званням - 1.340,00 грн; надбавка за вислугу років - 3.065,00 грн; НОПС - 459,75 грн; ОВЗ - 712,93 грн; премія - 90,00 грн).
Отже, арифметичне значення показника підвищення грошового доходу заявника за рахунок всіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру, дорівнює - 1.139,95 грн. і не перевищує суми можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. - 4.463,15грн.
Відтак, заявник набув право на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. у фіксованому розмірі, обчисленому як 4.463,15грн. за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. (тобто у сумі - 3.323,20 грн.), котре здатне правомірно існувати у часі до настання події підвищення грошового доходу заявника за рахунок усіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру (тобто розміру окладу за посадою (посадового окладу), а також решти постійних та регулярних видів грошового забезпечення, котрі обчислюються від розміру окладу за посадою).
Розв»язуючи спір стосовно виплати індексації з 01.01.2020р. по 31.12.2022р., суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 01.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".
Водночас із цим, положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.
Однак, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. №200/4272/24, починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови КМУ № 704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, а саме законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Натомість, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №420/2653/24: за змістом абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 індексація-різниця виплачується до наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини; з 01 березня 2018 року і до 18 липня 2022 року Уряд не здійснював чергового підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців.
Правовий висновок стосовно існування обставин зростання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. міститься також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025р. у зразковій справі №400/6254/24.
Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 09.07.2025р. у справі №420/18853/24: 1) з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.у у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення на підставі первинної редакції постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; 2) положення п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ виключають правомірність обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням величини мінімальної заробітної плати замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року; 3) постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 (набрала чинності - 20.05.2023р.) запроваджено правило обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 4) за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 підлягає обчисленню із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 5) правовий підхід відносно того, що внесені постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2025р. у справі №480/7154/24.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених на підставі приєднаних до матеріалів справи доказів обставин спору, суд доходить до переконання про те, що: 1) станом на 31.12.2019р. вперше припинило існування право заявника на отримання обчисленої за нормами Порядку № 1078 індексації-різниці у обрахованому станом на 01.03.2018р. фіксованому розмірі у зв"язку із тим, що з 29.01.2020р. суб'єкт владних повноважень повинен був обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн." (тобто - 29.01.2020р. настала подія підвищення окладу за посадою); 2) станом на 31.12.2020р. вдруге припинило існування право заявника на отримання обчисленої за нормами Порядку № 1078 індексації-різниці у обрахованому станом на 01.03.2018р. фіксованому розмірі у зв"язку із тим, що з 01.01.2021р. суб'єкт владних повноважень повинен був обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.270,00грн." замість - "1.762,00грн." (тобто - 01.01.2021р. настала подія підвищення окладу за посадою); 3) станом на 31.12.2021р. втретє припинило існування право заявника на отримання обчисленої за нормами Порядку № 1078 індексації-різниці у обрахованому станом на 01.03.2018р. фіксованому розмірі у зв"язку із тим, що з 01.01.2022р. суб'єкт владних повноважень повинен був обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.481,00грн." замість - "1.762,00грн." (тобто - 01.01.2022р. настала подія підвищення окладу за посадою); 4) станом на 31.12.2022р. вчетверте припинило існування право заявника на отримання обчисленої за нормами Порядку № 1078 індексації-різниці у обрахованому станом на 01.03.2018р. фіксованому розмірі у зв"язку із тим, що з 01.01.2023р. суб'єкт владних повноважень повинен був обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн." (тобто - 01.01.2023р. настала подія підвищення окладу за посадою).
Тож, у період 29.01.2020р.-19.05.2023р. суб»єкт владних повноважень був обтяжений обов»язком обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." (відносно проміжку часу 29.01.2020р.-31.12.2020р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." (відносно проміжку часу 01.01.2021р.-31.12.2021р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." (відносно проміжку часу 01.01.2022р.-31.12.2022р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." (відносно проміжку часу 01.01.2023р.-19.05.2023р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн." (відносно проміжку часу з 20.05.2023р.).
Оскільки один і той же заявник в одних і тих же правовідносинах не може одночасно і мати право на підвищення заробітку з 01.01.2020р. за рахунок обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн., і мати право на отримання станом на 01.01.2020р. індексації-різниці через відсутність події зростання такого виду грошового забезпечення як оклад за посадою, то з урахуванням п.1 ч.1 ст.1215 Цивільного кодексу України суд вважає, що право на отримання підвищеного заробітку станом на 29.01.2020р. виключає існування права на отримання станом на 01.01.2020р. індексації - різниці, розрахованої як різниця між сумою грошового забезпечення лютого 2018р. за постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294 та сумою грошового забезпечення березня 2018р. за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704.
Указані обставини виключають продовження існування після 01.01.2020р. права учасника суспільних відносин на отримання у порядку абз.4-абз.6 п.5 Порядку №1078 фіксованого розміру індексації грошового забезпечення, обчисленого станом на 01.03.2018р.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18, від 07.08.2019р. у справі №825/694/17, від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19).
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №206/4411/16-а).
Відтак, з урахуванням правового висновку постанови Верховного Суду від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22 про те, що сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. у випадку первісного обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 та подальшого обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 складає - "4.463,15грн." станом на 01.03.2018р. заявник набув право на отримання фіксованої суми індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 у сумі - "3.323,20 грн." (4.463,15грн. - 1.139,95грн.).
З наведених вище міркувань суду таке право існувало до - 31.12.2019р.
Повноваження суб»єкта владних повноважень з приводу проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовця не є дискреційними, позаяк місяць підвищення доходу у цілях нарахування індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку у спірних правовідносинах обіймає (обіймав) заявник, а зростання інших постійних складових грошового забезпечення військовослужбовця, без підвищення ставок (окладів) за посадою у розумінні норм Порядку №1078 не має наслідком зміну місяця підвищення доходу військовослужбовця позивача і тому відповідач не має компетенції діяти на власний розсуд, обираючи за місяць підвищення грошового доходу інший календарний місяць, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку посідав заявник як військовослужбовець. (постанови Верховного Суду від 29.11.2021р. у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21, від 20.04.2022р. у справі №420/3593/20, від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21).
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у розумінні ч.4 ст.245 КАС України у березні 2018р. у межах згаданого управлінського волевиявлення з приводу обчислення розміру індексації грошового забезпечення суб»єкт владних повноважень повинен був надати юридичну оцінку власно створеним відомостям про: розмір підвищення доходу заявника у березні 2018 року порівняно з лютим 2018р. (А); суму можливої індексації грошового забезпечення заявника як військовослужбовця у березні 2018 року (Б); тобто визначити розмір підвищення доходу заявника у березні 2018р. (А) як різницю між сумою грошового забезпечення заявника за березень 2018р. та сумою грошового забезпечення заявника за лютий 2018р.; визначити суму можливої індексації грошового забезпечення заявника за березень 2018р. (Б) як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018р., на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків; у разі якщо розмір підвищення доходу заявника у березні 2018р. (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації грошового забезпечення заявника за березень 2018р. (Б) - вчинити дії з нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця до настання події чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення заявника з військової служби.
Між тим, згаданого управлінського волевиявлення суб»єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не вчинив.
З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб»єктом владних повноважень було вчинено бездіяльність з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. у фіксованому розмірі за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. за період з 01.03.2018р. до 31.12.2019р.
Після указаної дати (тобто після 01.01.2020р.) розмір фіксованої індексації повинен визначатись суб"єктом владних повноважень з урахуванням обов'язку обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." станом на 01.01.2020р., у розмірі - "2.270,00грн." станом на 01.01.2021р., у розмірі - "2.481,00грн.", станом на 01.01.2022р., у розмірі - "2.684,00грн." станом на 01.01.2023р.
Вирішуючи спір за епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування та виплати індексації за період 01.01.2023р.-31.12.2023р., суд зазначає, що не нарахування та невиплата індексації грошового забезпечення була обумовлена саме приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким було зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII.
Суд звертає увагу, що положення абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким було зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", є чинним та не визнавалось неконституційним.
Відтак, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
Суд зауважує, що за правовою природою індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, однак це не спростовує факту того, що на 2023 рік зупинено дію Закону №1282-XII приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", який не може бути не застосований до спірних правовідносинах у даній справі.
При цьому, оскільки дію Закону №1282-XII було зупинено на 2023 рік приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", то підзаконний нормативно - правовий акт, а саме: Порядок проведення індексації грошових доходів населення (затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 №1078) об"єктивно не здатен створити самостійної правової підстави для продовження виплати індексації грошового забезпечення усупереч прямій нормі чинного закону.
Тож, протягом періоду часу 01.01.2023р.-31.12.2023р. реально вчинене у межах спірних правовідносин управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу невиплати індексації грошового забезпечення узгоджується із приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.
Вирішуючи спір за епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування та виплати індексації за період 01.01.2024р.-31.12.2024р., суд зазначає, що ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Суд відмічає, що положення ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" мають вищу юридичну силу порівняно із нормами Порядку 1078.
Тож, оскільки положеннями ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024р. запроваджено інший механізм обчислення індексації, відмінний від запровадженого абз.4 п.5 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення (затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078), то перевагу у застосуванні належить віддати саме нормам закону.
Отже, починаючи з 01.01.2024 року базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2024 року, а не березень 2018р., що виключає нарахування індексації-різниці за Порядком №1078.
Суд повторно нагадує, що у спірних відносинах підлягають застосуванню саме норми ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" як нормативно-правового акта, який має вищу юридичну силу, аніж Постанова №1078, на яку посилається позивач в обґрунтування заявленого позову і яка є підзаконним нормативно-правовим актом.
Суд зауважує, що згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін з січня 2024 року по травень 2024 року не перевищував 103% .
Разом з цим, варто зазначити, що підвищення установленого порогу індексації мало місце лише у червні 2024 року, індекс споживчих цін у вказаному місяці склав 104,3%. Місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін за червень 2024 року, є липень 2024 року, тобто, підвищення заробітної плати військовослужбовців у зв'язку з її індексацією відбулось не раніше серпня 2024 року.
З архівної відомості №1 про грошове забезпечення заявника за 2024 рік вбачається, що позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у серпні 2024 року у розмірі 130,20 грн, у вересні 2024 року у розмірі 130,20 грн, в жовтні 2024 року у розмірі 130,20 грн, в листопаді 2024 року у розмірі 130,20 грн та в грудні 2024 року у розмірі 254,35 грн.
Натомість, з січня по липень 2024 року індексація грошового забезпечення правомірно не проводилася суб"єктом владних повноважень, оскільки не настала подія перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу нарахування та виплати індексації у 2024 році із застосуванням норм ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" є правомірним.
При цьому, протягом періоду часу 01.01.2024р.-31.12.2024р. реально вчинене у межах спірних правовідносин управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу невиплати індексації-різниці грошового забезпечення у порядку Порядку №1078 узгоджується із приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк положення ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" виключають виплату такого різновиду індексації.
Вирішуючи спір за епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування та виплати індексації за період 01.01.2025р.-02.09.2025р., суд зазначає, що ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків.
Суд відмічає, що положення ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" мають вищу юридичну силу порівняно із нормами Порядку 1078.
Тож, оскільки положеннями ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025р. запроваджено інший механізм обчислення індексації, відмінний від запровадженого абз.4 п.5 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення (затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078), то перевагу у застосуванні належить віддати саме нормам закону.
Отже, починаючи з 2025 року базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2025 року.
Відтак, у даних спірних відносинах підлягають застосуванню саме норми ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" як нормативно-правового акта, який має вищу юридичну силу, аніж Постанова №1078, на яку посилається позивач в обґрунтування заявленого позову і яка є підзаконним нормативно-правовим актом.
Суд зауважує, що згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін з січня 2025 року по квітень 2025 року не перевищував 103%, а відтак з січня 2025 року по березень 2025 року індексація грошового забезпечення позивача відповідачем правомірно не проводилася.
Разом з цим, варто зазначити, що підвищення установленого порогу індексації мало місце лише у квітні 2025 року, індекс споживчих цін у вказаному місяці склав 104,3%. Місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін за квітень 2025року, є червень 2025 року, тобто, підвищення заробітної плати військовослужбовців у зв'язку з її індексацією відбулось не раніше липня 2025 року.
З архівної відомості №1 про грошове забезпечення заявника за 2025 рік вбачається, що позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у липні 2025 року у розмірі 133,23 грн, у серпні 2025 року у розмірі 133,23 грн, у вересні 2025 року у розмірі 8,88 грн.
Натомість, з січня по червень 2025 року індексація грошового забезпечення правомірно не проводилася суб"єктом владних повноважень, оскільки не настала подія перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу нарахування та виплати індексації у 2025 році із застосуванням норм ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" є правомірним.
При цьому, протягом періоду часу 01.01.2025р.-02.09.2025р. реально вчинене у межах спірних правовідносин управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу невиплати індексації-різниці грошового забезпечення у порядку Порядку №1078 узгоджується із приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк положення ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" виключають виплату такого різновиду індексації.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб»єктом владних повноважень не було доведено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України ч.2 ст.2 КАС України, позаяк реально вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. і до 31.12.2019р. у фіксованому розмірі за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. не узгоджується із змістом нормативного регламентування і тому підлягає визнанню протиправним.
Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом публічної служби заявника.
Стосовно періоду часу з 01.01.2020р. праву заявника на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованому розмірі згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України належить надати захист у спосіб, що сформульований у резолютивній частині даного судового акту.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з»ясування об'єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018р.-31.12.2022р. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018р.-31.12.2019р. у фіксованому розмірі 3.323,20 грн. щомісячно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 з урахуванням раніше проведених платежів.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області обчислити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2020р.-31.12.2022р. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, у розмірі різниці між 4.463,15грн. та сумою перевищення грошового забезпечення за період 01.01.2020р.-31.12.2022р., обрахованого у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." станом на 01.01.2020р., у розмірі - "2.270,00грн." станом на 01.01.2021р., у розмірі - "2.481,00грн." станом на 01.01.2022р. над грошовим забезпеченням лютого 2018р. пропорційно часу публічної служби і здійснити виплату з урахуванням раніше проведених платежів та висновків суду у даній справі.
Позов в решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко