ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" листопада 2025 р. справа № 300/9037/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Цімура Яромир Володимирович, звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі, також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо не розгляду заяви від 30 квітня 2024 року про виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», зобов'язання розглянути заяву від 30 квітня 2024 року щодо виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції, чинній на дату подання заяви, за наслідками розгляду якої прийняти рішення про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . 30.04.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про виключення його із військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із тим, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.12.2000 у справі №1-851 він був засуджений за вчинення тяжкого злочину на підставі ч.1 ст.17 та ч.3 ст.140 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік без конфіскації всього належного йому на праві власності майна. Проте, згідно відповіді від 14.05.2024 СП №9/823 за результатами розгляду вищенаведеної заяви, повідомлено позивача, що для зняття його із військового обліку потрібно особисто з'явитись в ІНФОРМАЦІЯ_4 з належними документами для зняття з військового обліку. Однак, на думку представника позивача відповідно до норм, зокрема, п.81 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язані та резервістів» особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов'язкова. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.01.2025 та міститься в матеріалах справи. Щодо заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, вказавши, що на момент звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме 13.04.2024, пункт 81 Постанови № 1487 передбачав, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). Так взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку. При цьому з 18.05.2024 виключенню не підлягають особи, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Так, законодавство також адаптовано в частині забезпечення можливості призову на військову службу осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів (пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560). Відтак, представник відповідача звертає увагу, що станом па 30.04.2024 (дата звернення позивача) спору між сторонами стосовно застосування змін визначених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ не існувало. Натомість, щодо правовідносин, які виникли чи виникнуть з позивачем з 18.05.2024 підлягатимуть до застосування норми, які діятимуть на момент виникнення відповідних правовідносин. Просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
05.03.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідно до частини 5 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції, яка діяла на момент засудження та відбуття покарання ОСОБА_1 , обов'язок направлення вироку та військового квитка у зв'язку із засудження до позбавлення волі, покладалось не на позивача, а на суд, який виносив вирок у даній справі. Оскільки обов'язок не було покладено на позивача, відтак ОСОБА_1 не було відомо чи було надіслано такий вирок та військовий квиток до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Крім того, Порядком №559 не передбачено вимоги особистого прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 , відтак перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , що визнається та не заперечується сторонами.
Згідно вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.12.2000 у справі №1-851, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину за ч.2 ст.17 та ч.3 ст.140 КК України та призначено йому міру покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік без конфіскації всього належного йому на праві власності майна (а.с.25-26).
30.04.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виключення його із військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із тим, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2000 року у справі №1-851 він був засуджений за вчинення тяжкого злочину на підставі ч.1 ст.17 та ч.3 ст.140 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік без конфіскації всього належного йому на праві власності майна (а.с.9).
ІНФОРМАЦІЯ_3 надано відповідь від 14.05.2024 №9/823, відповідно до якої зазначено, що для зняття з військового обліку ОСОБА_2 потрібно особисто з'явитись в ІНФОРМАЦІЯ_4 з належними документами для зняття з військового обліку (а.с.17).
19.06.2024 представник позивача звернувся до відповідача зі адвокатським запитом з проханням повідомити, чому за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку було надано відповідь про зняття його з військового обліку, а також надати письмове рішення за результатами розгляду поданої заяви ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із засудженням за вчинення тяжкого злочину (а.с.65-66).
Згідно відповіді, 02.07.2024 №1/1/1331/2 на вищезазначений адвокатський запит, відповідач зазначив, що позивачу потрібно особисто з'явитись в ІНФОРМАЦІЯ_4 та при собі мати військово-обліковий документ та рішення суду (а.с.69).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви від 30.04.2024 про виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Положеннями 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
За приписами частин 7, 8 статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно із частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до пункту 1 вказаного Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
У силу пункту 12 Положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Підстави виключення з військового обліку військовозобов'язаних визначені частиною 6 статті 37 Закону №2232-XII
Відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою до відповідача) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Суд зазначає, що згідно вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франквіської області від 13.12.2000 у справі №1-851, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину за ч.2 ст.17 та ч.3 ст.140 КК України та призначено йому міру покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік без конфіскації всього належного йому на праві власності майна (а.с.25-26)..
Так, редакція частини 3 статті 185 Кримінального кодексу України станом на час винесення вироку суду від 13.12.2000 у справі №1-851 стосовно позивача передбачала призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.
Відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України (у редакції, яка діяла на час винесення позивачу вироку) залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Таким чином, злочин, за вчинення якого було засуджено позивача, станом на час його вчинення та винесення вироку, визнавався тяжким, а тому, на момент подання позивачем заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 30.04.2024 були наявні правові підстави для виключення позивача з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 09.03.2023 в справі №600/2520/22-а (п.69).
Однак, суд зазначає, що механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487 у редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до пункту 3 даного Порядку військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
Згідно пункту 20 Порядку №1487 (в редакції чинній на момент звернення позивача до відповідача) військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Відповідно до пункту 29 Порядку №1487 у разі виключення призовників, військовозобов'язаних та резервістів з персонально-первинного військового обліку виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у картках первинного обліку ставляться відповідні відмітки.
Згідно з пунктом 81 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку
З аналізу наведених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, слід прийти висновку, що виключення з військового обліку військовозобов'язаного передбачало проставлення відповідної відмітки у військово-обліковому документі (військовому квитку або тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного), для здійснення чого Порядком №1487 передбачена обов'язкова особиста присутність військовозобов'язаного у РТЦКСП.
Суд вважає, що звернення позивача до відповідача із заявою від 30.04.2024, до якої долучено відповідні документи не є «особистою присутністю військовозобов'язаного» в розумінні Порядку №1487.
При цьому, відповідач, надаючи листом від 14.05.2024 №9/923 відповідь на заяву позивача від 30.04.2024, не заперечував право останнього на виключення з військового обліку, а лише повідомляв про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 з відповідним пакетом документів для подальшого вирішення питання щодо виключення його з військового обліку, що у повній мірі відповідає вимогам Порядку №1487.
Відтак, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не допущено протиправної бездіяльності при розгляді заяви ОСОБА_1 від 30.04.2024 про виключення останнього з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ.
Крім того, суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
З огляду на вищенаведені висновки суду щодо відсутності підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви від 30 квітня 2024 року про виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», то відсутні підстави і для задоволення похідних позовних вимог про зобов'язання розглянути заяву від 30 квітня 2024 року щодо виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції, чинній на дату подання заяви, за наслідками розгляду якої прийняти рішення про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 )
Суддя Микитин Н.М.