ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" листопада 2025 р. справа № 300/2066/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (надалі, також - представник позивача), яка діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 28.03.2025 звернулася в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі, також - відповідач 1, ГУ ПФУ в Донецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач 2, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якій, з урахуванням позовної заяви в новій редакції від 10.04.2025, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 05.12.2024 №092550007990 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 в російській федерації з 01.01.1992 по 10.03.1993 (Радгосп «Кобяйський» - Республіка Саха, Якутія) з 23.11.1994 по 01.08.1995 (відділ культури Кобяйського улуса - республіка Саха, Якутія), з 02.08.1995 по 02.10.1998 (Сангарське виробниче торгове об'єднання - Республіка Саха, Якутія), з 03.10.1998 по 18.01.2002 (Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес» - Республіка Саха, Якутія);
- зобов'язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області призначити з 12.09.2024 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати встановлення інвалідності - 12.09.2024 року та провести відповідні виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивача посилається на те, що 17.10.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення, яким їй призначена пенсія по інвалідності. Проте, в подальшому дане рішення переглянуте та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності (рішення про відмову на заміну рішення від 05.12.2024 №092550007990) оскільки, до страхового стажу не зараховано періоди роботи, набуті у російській федерації. Не погоджуючись з такими діями відповідача 1 позивач через свого представника звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 02.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення виявлених недоліків, шляхом:
- подання доказів, які підтверджують підставу для відстрочення (звільнення від) сплати судового збору відповідно до закону або документ про сплату судового збору за подання даної позовної заяви у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок;
- подання позовної заяви в новій редакції з уточненим відповідачем (відповідачами) у відповідності до змісту позовних вимог, заявлених до відповідача (відповідачів), чи позовних вимог заявлених окремо до кожного з них (а.с.20-23).
У встановлений строк недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.38-40).
Пунктом 5 цієї ухвали судом витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області належним чином оформлені копії письмових доказів:
- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.12.2024 №092550007990 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 ;
- весь обсяг документів, що слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Пунктом 6 цієї ухвали судом витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області належним чином оформлені копії письмових доказів: - весь обсяг документів, наданих ОСОБА_1 для призначення пенсії.
Представником позивача 17.04.2025 на виконання повідомлення суду про відсутність можливості роздрукувати документи великого обсягу надіслано роздруковані додатки до позовної заяви (а.с.44-64).
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в системі «Електронний суд» 24.04.2025 сформувало відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог (а.с.65-94). Так, зазначено, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить - 13 років 04 місяці 20 днів оскільки, до страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.11.1987: з 01.01.1992 по 10.03.1993 (Радгосп “Кобяйський» - Республіка Саха, Якутія), з 23.11.1994 по 01.08.1995 (Відділ культури Кобяйського улуса - Республіка Саха, Якутія), з 02.08.1995 по 02.10.1998 (Сангарське виробниче торгове об'єднання - Республіка Саха, Якутія), 03.10.1998 по 18.01.2002 (Товариство з обмеженою відповідальністю “Гермес» - Республіка Саха, Якутія), оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову від 05.12.2024 № 092550007990 ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 30 Закону №1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Донецькій області просило суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом подання відзиву, який отримано судом разом із витребуваними доказами 28.04.2025 за №0900-0803-7/22467 від 24.04.2025 в якому, представник просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав, аналогічних тим, що викладені відповідачем 1 (а.с.95-144).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив таке.
ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.46).
Відповідно до довідки МСЕК Серії 12 ААД №064296 від 07.10.2024 ОСОБА_1 з 12.09.2024 встановлено ІІІ групу інвалідності без переогляду (а.с.47).
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі чого, згідно з принципом екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви та поданих позивачем документів, відповідачем згідно з рішенням за №092550007990 від 23.10.2024 призначено пенсію по інвалідності, що не заперечується відповідачами.
Далі, листом від 26.12.2024 за №0900-0207-8/66875 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області позивача повідомлено про те, що в результаті повторного розгляду її заяви від 17.10.2024 винесено рішення про відмову у призначенні пенсії (а.с.49).
Як слідує із матеріалів справи, позивачу рішенням від 05.12.2024 №092550007990 відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.50). У рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації, з 01.01.1992 по 10.03.1993 (Радгосп «Кобяйський» - Республіка Саха, Якутія) з 23.11.1994 по 01.08.1995 (відділ культури Кобяйського улуса - республіка Саха, Якутія), з 02.08.1995 по 02.10.1998 (Сангарське виробниче торгове об'єднання - Республіка Саха, Якутія), з 03.10.1998 по 18.01.2002 (Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес» - Республіка Саха, Якутія) оскільки, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
У подальшому, листом від 31.12.2024 №0900-0402-8/67926 відповідачем 2 повідомлено ОСОБА_1 про те, що при призначенні пенсії з 12.09.2024 їй безпідставно було зараховано періоди страхового стажу у російській федерації оскільки, міжнародного договору України в галузі пенсійного забезпечення з російською федерацією не укладено (а.с.52).
Далі, представник позивача звернулася до відповідача 2 з адвокатським запитом у відповідь на який, отримала відповідь про те, що при перевірці електронної пенсійної справи позивача встановлено, що їй безпідставно зараховано до страхового стажу періоди роботи в російській федерації, а тому у позивачки відсутній необхідний страховий стаж 14 років (а.с.53 та зворотна сторона).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач через свого представника звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Положеннями частин 1 - 2 статті 30 Закону №1058-IV визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Суд звертає увагу, що у спірному рішенні вік позивача не є спірним, що випливає із рішення від 05.12.2024 №092550007990.
Відповідно до Рішення про призначення пенсії за №092550007990 від 23.10.2024, позивачу з 12.09.2024 призначена пенсія по інвалідності довічно (а.с.54).
В подальшому, 05.12.2024 №092550007990 відповідачем 1 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності на заміну рішення від 23.10.2024 (а.с.72).
Відповідачем не враховано до страхового стажу ОСОБА_1 спірні періоди роботи на території російської федерації. Вказане підтверджується розрахунком стажу за формою РС-право (а.с.51).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок.
Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер.
Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду російської федерації від 16.04.2003 №225 “Про трудові книжки», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством російської федерації.
Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України “Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637.
Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено “Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 “Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Так, судом встановлено, що у позивача є в наявності трудова книжка НОМЕР_1 від 12.11.1987 (а.с.57-63, 88-94), яка надана пенсійному органу при зверненні за призначенням пенсії.
При цьому, у вказаній трудовій книжці містяться записи про спірні періоди роботи ОСОБА_1 з 01.01.1992 по 10.03.1993; з 23.11.1994 по 01.08.1995; з 02.08.1995 по 02.10.1998; з 03.10.1998 по 18.01.2002.
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписом уповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як уже зазначено вище, фактично єдиною підставою відмови у призначенні позивачу пенсії по інвалідності є неврахування до її страхового стажу періодів роботи в російській федерації в зв'язку із тим, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак, такі висновки є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача та набуття нею страхового стажу. А те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор повномасштабно вторглась на територію України, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.
Також суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі -Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Також, згідно з приписами пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Окрім цього, відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Відповідно до статті 1511 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач працювала у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації, а також і заробітну плату, отримувану під час виконання такої роботи.
Отже, при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Відтак, з врахуванням вищенаведених норм та висновків суду про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 01.01.1992 по 10.03.1993, з 23.11.1994 по 01.08.1995, з 02.08.1995 по 02.10.1998, з 03.10.1998 по 18.01.2002 на території російської федерації та, як наслідок, і заробіток згідно наданих пенсійному органу довідок про доходи для призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 .
Проаналізувавши спірне рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 05.12.2024 №092550007990, а також дослідивши всі фактичні обставини справи, суд зазначає, що стаж роботи позивача становить більше необхідних 14 років, що підтверджується наданою відповідачем 1 до відзиву Формою ПС-право - 23 роки 4 місяці 14 днів (з урахуванням всіх періодів роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 12.11.1987), а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 первинно призначено пенсію по інвалідності 12.09.2024, то призначити їй пенсію необхідно з дати встановлення інвалідності - 12.09.2024.
Так, при вирішенні даного спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Окрім цього, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов'язального характеру, суд виходить із такого.
Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
Сторонами не заперечується, що заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, відтак на останнього й має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме відповідач 1 не виконав свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на встановлені у справі обставини щодо подання позивачем пенсійному органу всіх необхідних документів щодо підтвердження стажу роботи і заробітку у такий період, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 10.03.1993 (Радгосп «Кобяйський» - Республіка Саха, Якутія) з 23.11.1994 по 01.08.1995 (відділ культури Кобяйського улуса - республіка Саха, Якутія), з 02.08.1995 по 02.10.1998 (Сангарське виробниче торгове об'єднання - Республіка Саха, Якутія), з 03.10.1998 по 18.01.2002 (Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес» - Республіка Саха, Якутія), а також зобов'язання відповідача 1 зарахувати вказані періоди роботи до страхового стажу ОСОБА_1 та призначити пенсію з дати встановлення інвалідності, з урахуванням довідок про заробітну плату.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач 1 не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Так як позивач, згідно з квитанцією за №0750-7413-5455-9204 від 10.04.2025 підтвердила сплату судового збору за звернення до суду із даним позовом у загальному розмірі 1 211,20 грн (а.с.1,2), підлягає стягненню із відповідача 1 на користь позивача 605,60 гривень судових витрат, що пропорційно становить 50% від задоволених позовних вимог.
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача частина сплаченого нею судового збору у розмірі 605,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.12.2024 №092550007990 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 в російській федерації з 01.01.1992 по 10.03.1993 (Радгосп «Кобяйський» - Республіка Саха, Якутія), з 23.11.1994 по 01.08.1995 (відділ культури Кобяйського улуса - республіка Саха, Якутія), з 02.08.1995 по 02.10.1998 (Сангарське виробниче торгове об'єднання - Республіка Саха, Якутія), з 03.10.1998 по 18.01.2002 (Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес» - Республіка Саха, Якутія) та призначити пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати встановлення інвалідності - 12.09.2024 року та провести відповідні виплати.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій (код ЄДРПОУ - 13486010) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) частину сплаченої суми судового збору, що становить 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, адреса: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька обл., 84121, код ЄДРПОУ - 13486010;
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.