25 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 641/1740/25
провадження № 22-ц/818/4103/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року у складі судді Зелінської І.В.
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просить стягнути з відповідача грошову матеріальну допомогу в сумі 194400 грн, судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 1998 року працював у Міжнародному аеропорту «Харків», у 2003 році був переведений до Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. 11.06.2020 року його було звільнено відповідно до наказу №132/0 від 05.06.2020 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. 11.06.2020 року між позивачем та відповідачем укладено договір №7 про виплату матеріальної допомоги за Колективним договором відповідно до п.1.1 якого відповідач зобов'язується виплатити позивачу матеріальну (грошову) допомогу, передбачену п. 6.25.2 Колективного договору між адміністрацією Підприємства та Профспілками. Згідно пунктів 2.2 та 2.3договору про виплату матеріальної допомоги від11.06.2020року №7 посадовий оклад працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад становить 12960грн.;стаж безперервної роботи працівника на підприємстві становить 17років.Розмір матеріальної допомоги склав259200грн.,що становить20посадових окладів працівника. Однак умов укладеного договору про виплату матеріальної допомоги відповідач не дотримався, так позивачу було виплачено 64 800 грн. Залишок заборгованості з виплати матеріальної допомоги на теперішній час складає 194 400 грн.
Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 194 400 грн.
Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави судовий збір у розмірі 1944 грн.
Рішення обґрунтовано тим, що станом на день звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, з урахуванням строків настання кожного із чергових платежів, відповідач не виплатив позивачу матеріальну допомогу у розмірі 194 400 грн, тобто не виконав взятого на себе зобов'язання. Відповідачем не було доведено зв'язку між неможливістю виконання зобов'язання за укладеним між сторонами договором та військовою агресією російської федерації в Україні, на що як на форс мажор посилається відповідач
Не погодившись з рішенням суду Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Стягнути судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд розглянув справу з порушенням норм процесуального права. Оскільки позивач не звільнений від сплати судового збору, та за подання до суду позовної заяви у даній справі на загальних підставах повинен справлятись судовий збір за ставкою, встановленою ч.2 ст.4 закону України "Про судовий збір", суд мав всі підстави для залишення позову без руху та без розгляду через несплату позивачем судового збору. Проте зазначеного судом в супереч вимог закону зроблено не було. Крім цього судом зроблені помилкові висновки про доведення позову. Оскільки виплата грошової одноразової допомоги мала бути виплачена у відповідності до графіку, що передбачений умовами Колективного договору, Договору та відповідним наказом, а на підставах, визначених законом, було призупинено дію відповідних пунктів Колективного договору та, як наслідок, призупинено дію наказу про виплату матеріальної допомоги позивачеві, відповідач зазначав, що відсутні підстави для стягнення матеріальної допомоги у розмірі 194 400, 00 грн. Відповідач довів та підтвердив належними і допустимими доказами, що неможливість своєчасного виконання ним своїх зобов'язань щодо розрахунку з позивачем склалась не у результаті недбалого провадження ним господарської діяльності, як самостійним суб'єктом господарювання, а в наслідок виняткових обставин, що від волі відповідача не залежать. Крім цього судом проігноровано, що виплата матеріальної допомоги відповідно до п.2.3.2 Додатку 19 до Колективного договору повинна та може бути здійснення саме звільненому працівникові, після припинення трудових відносин з роботодавцем. Не правильно встановлені судом обставині у справі призвели до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 28.05.2003 року ОСОБА_1 переведено до Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на посаду водія, згідно наказу від 11.06.2020 року №132/о від 05.06.2020 року позивача звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, що підтверджується записами трудової книжки (а.с. 12-18).
11.06.2020 між ОСОБА_1 та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України був укладений договір № 7 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором, відповідно до умов якого підприємство зобов'язується виплатити працівнику матеріальну (грошову) допомогу, передбачену п. 6.25.2 Колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками (а.с. 6-8) .
Згідно пунктів 2.2 та 2.3 договору про виплату матеріальної допомоги від 11.06.2020 № 7 посадовий оклад працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад становить 12960,00 грн.; стаж безперервної роботи працівника на підприємстві становить 17 років. Розмір матеріальної допомоги склав 259 200,00 грн, що становить 20 посадових окладів працівників.
Пунктом 3.1 вказаного договору визначено, що відповідач зобов'язався виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу в такому порядку: 1 посадовий оклад протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, а залишок суми матеріальної допомоги по 1 посадовому окладу кожні 2 місяці, починаючи з 12-го місяця з дати підписання договору, з 6-го місяця з дати підписання цього договору до повної виплати для матеріальної допомоги за пунктом 2.3.2 додатку 19 Колективного договору.
Згідно додаткової угоди №1/23 до Договору № 7 від 11.06.2020 року, укладеної між позивачем та відповідачем замінено сторону в зобов'язанні з Харківського РСП Украероруху на Дніпровський РСП Украероруху (а.с. 9-10).
Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 141 від 30 березня 2022 року було призупинено дію окремих положень колективного договору з 1 квітня 2022 року на час воєнного стану в Україні, окрім пунктів та їх окремих підпунктів 5.1-5.4, 5.4.1, 5.6, 5.8, 5.10, 5.11, 5.11.1, 5.11.2, 5.15, 5.17, 5.25, 5.27 та 5.28 розділу 5 колективного договору, додатків 2-7, 9 до колективного договору (а.с. 71-72).
Згідно наказу № 434/о від 08.06.2021 «Про проведення виплати матеріальної допомоги» на підставі якого виплата ОСОБА_1 матеріальної допомоги здійснюється рівними частинами по 12 960 грн. у період з 11.06.2021 до 10.08.2021, з 11.08.2021 до 10.10.2021, з 11.10.2021 до 10.12.2021, з 11.12.2021 до 10.02.2022, з 11.02.2022 до 10.04.2022, з 11.04.2022 до 10.06.2022, з 11.06.2022 до 10.08.2022, з 11.08.2022 до 10.10.2022, з 11.10.2022 до 10.12.2022, з 11.12.2022 до 10.02.2023, з 11.02.2023 до 10.04.2023, з 11.04.2023 до 10.06.2023, з 11.06.2023 до 10.08.2023, з 11.08.2023 до 10.10.2023, з 11.10.2023 до 10.12.2023, з 11.12.2023 до 10.02.2024, з 11.02.2024 до 10.04.2024, з 11.04.2024 до 10.06.2024, 11.06.2024 до 10.08.2024 (а.с.11)
Відповідно до ч. 2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.
За загальним правилом, визначеним у ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) ».
Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст.653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно з ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України.
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами 28.05.2003 року було укладено договір про виплату матеріальної допомоги за колективним договором.
У відзиві представник відповідача визнав, що Державне підприємство обслуговування повітряного руху України виплатило позивачу частину матеріальної допомоги у загальному розмірі 64 800 грн. На підставі ч.1ст.82 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню.
З огляду на викладені обставини та на підставі вищенаведених правових норм про обов'язковість дотримання сторонами правочину його умов, законним і обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги, строк виплати якої настав згідно умов договору на момент ухвалення судового рішення, на загальну суму 194 400,00 грн.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що умовами укладеного між сторонами договору не було враховано настання для відповідача форс-мажорних обставин, а саме, військова агресія Російської Федерації, у зв'язку із чим відповідач застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є необґрунтованими.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що виплата матеріальної допомоги позивачу обумовлена договором про виплату матеріальної допомоги, укладеним між сторонами 11.06.2021 року.
За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про те, що даний договір є цивільно-правовим і на нього не поширюється дія вищевказаного нормативного акту, який згідно з ч. 1 ст. 1 Закону визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Також апеляційний суд критично оцінює доводи відповідача про те, що оскільки було призупинено дію деяких положень колективного договору, то й укладений на основі колективного договору договір про виплату матеріальної допомоги теж призупиняє свою дію, адже це окремий правочин й сторони по справі не укладали окремі додаткові угоди щодо внесення змін до договору про виплату матеріальної допомоги.
В матеріалах справи міститься копія додаткової угоди № 2 до договору № 121 від 31.05.2021 року, якою Державне підприємство обслуговування повітряного руху України мало намір погодити з позивачем внесення змін до укладеного з ним договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором та призупинити його виконання. Однак, вказана додаткова угода залишилась непідписаною позивачем, а отже сторонами не було у встановленому п. 5.2 договору порядку погоджені зміни до нього.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини й позивач має право на виплату йому матеріальної допомоги в частині тих платежів, строк сплати яких настав, і які йому в порушення умов договору не виплачує відповідач з підстав призупинення дії відповідних положень колективного договору на підприємстві.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем доведено настання форс-мажорних обставин по виконанню укладеного сторонами договору, а також підстави для звільнення від виконання взятих на себе зобов'язань, колегія суддів відхиляє виходячи з такого.
Обставини форс-мажору, за загальним правилом, звільняють сторони від відповідальності за порушення зобов'язання, тобто від нарахування штрафів/пені за неналежне виконання зобов'язань.
При цьому, договірні зобов'язання мають виконуватися належним чином, а одностороння відмова від зобов'язань не допускається. Цивільним законодавством передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, зокрема, сплата штрафних санкцій.
Проте, статтею 617 ЦК України, а також статтею 218ГК України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).
Частиною другою статті 14-1Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
Торгово-промисловою палатою України (ТПП) було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).
Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань. Тобто, необхідно довести зв'язок між невиконанням зобов'язань та воєнними діями в Україні.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що форс-мажорні обставини звільняють тільки від відповідальності за порушення зобов'язань (тобто від нарахування штрафів/пені), проте не звільняють від необхідності виконання відповідних договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скарги про звільнення відповідача від необхідності виконувати договірні зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.268,367,368,374- 375,381 - 383 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - залишити без задоволення.
Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 25.11.2025.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П. Пилипчук