26 листопада 2025 рокуСправа №160/30432/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
22.10.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у нерозгляді по суті рапортів ОСОБА_1 від 05.06.2024, 18.11.2024, заяви від 31.01.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути і вирішити відповідно до положень чинного законодавства України рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 05.06.2024, від 18.11.2024, заяви від 31.01.2025 про надання направлення на військово-лікарську комісію до військової частини НОМЕР_2 (за територіальним місцезнаходженням військовослужбовця).
В обґрунтування вимог позивач зазначає, що внаслідок отриманих захворювань у позивача виникли проблеми зі станом здоров'я, у зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача із рапортами про направлення його на проходження військово-лікарської комісії, однак, відповідач не розглянув рапорти позивача. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
Ухвалою від 23.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Копія ухвали від 23.10.2025 вважається врученою відповідачу у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
10.11.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказав, що позивачем порушено порядок подання рапортів, встановлений чинним законодавством. Звертає увагу суду на те, що у адміністративній групі штабу військової частини НОМЕР_1 не зареєстрований та не присвоєний індивідуальний вхідний номер та дата надходження жодного зазначеного рапорту у позовній заяві, оскільки до військової частини НОМЕР_1 рапорти позивача, які зазначені у позовній заяві не надходили. Зазначає, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину, тоді як Порядком № 531 не передбачено направлення відповіді на рапорт військовослужбовцю, який самовільно залишив військову частину.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 25.02.2022 був призваний за мобілізацією у Збройні Сили України та з 31.03.2023 переведений до складу Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком № НОМЕР_3 .
14.05.2023 під час виконання обов'язків військової служби в районі АДРЕСА_1 , позивач одержав закриту травму обох стоп із закритими переломами ІІ, ІІІ плеснової кістки, нігтьової фаланги І пальця правої стопи, І, IV, V плеснових кісток, човноподібної кістки, латеральної клиноподібної кістки, середньої фаланги ІІ пальця, нігтьової фаланги, ІІ пальця, нігтьової фаланги ІІ, IV пальців лівої стопи, компартмент синдрому, що підтверджується довідкою про обставини трави від 13.11.2024 №1754/752.
В період з 14.05.2023 по 06.06.2023, з 10.06.2023 по 15.06.2023, з 29.08.2023 по 27.09.2023 позивач знаходився на лікуванні.
У свідоцтві про хворобу №1499 зазначено, що травма, ТАК, пов'язана з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, непридатний до військової служби з переоглядом через шість місяців.
Позивачем 05.06.2024, 18.11.2024 та 31.01.2025 подавались рапорти до Військової частини НОМЕР_1 , у яких просив звільнити його з військової служби за призовом відповідно до абз.1 пп «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України « Про військовий обов'язок».
Позивач вважає протиправними дії щодо нерозгляду рапортів від 05.06.2024, 18.11.2024 та 31.01.2025, відтак звернувся до суду із вказаним позовом.
При вирішення спору суд виходить з наступного.
За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
За змістом підпункту «б» пункту 2 частини 4 ст. 26 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Згідно з п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»:
- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531), який набрав чинності 08.08.2024. Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
За правилами пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.
Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку №531.
Так, згідно з пункту 1 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку №531, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Отже, з аналізу вищенаведеного слідує, що за результатами розгляду рапорту командир (начальник) або інша посадова особа, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання приймає рішення по суті рапорту, при цьому відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Відповідно до пункту 12.11 розділу XIІ Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно вказаного додатку звільнення з військової служби за станом здоров'я подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; висновок (постанова) військово-лікарської комісії або копія акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формоюпервинної облікової документації № 157/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я від 30 липня 2012 року № 577, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2012 року за № 1509/21821, або копія посвідчення особи з інвалідністю, або копія пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або копію довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 21 вересня 2015 року № 946, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2015 року за № 1198/27643 (у разі звільнення з військової служби за підставами, передбаченими абзацом третім підпункту «б» пункту 2 частини четвертої або абзацом третім підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - за наявності інвалідності); копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Як вже встановлено судом, позивачем 05.06.2024, 18.11.2024 та 31.01.2025 подавались рапорти до Військової частини НОМЕР_1 , у яких просив звільнити його з військової служби за призовом відповідно до абз.1 пп «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України « Про військовий обов'язок».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.07.2025 №2615 «Про результати службового розслідування», яким до солдата ОСОБА_2 застосовані заходи дисциплінарного стягнення "Сувора догана", позбавлено премії та додаткової винагороди за місяці вчинення правопорушення, а також видана вказівка помічнику командира в/ч НОМЕР_1 з правової роботи начальнику юридичної служби, направити копії матеріалів службового розслідування до територіального управління ДБР розташованого в місці Миколаїв, так як в діях солдата ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
В той же час, відповідачем не надано доказів, що відносно позивача внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на день звернення позивача з рапортом про звільнення.
Матеріалами справи підтверджується отримання ІНФОРМАЦІЯ_1 рапорту позивача про звільнення 05.06.2024 та повідомлення про направлення на адресу Військової частини НОМЕР_1 рапорту.
Однак, Військова частина НОМЕР_1 листом від 28.09.2025 повідомила позивача, що він перебуває в статусі самовільного залишення частини.
Разом з тим, суд вважає, неприйнятними посилання відповідача на відсутність підстав для розгляду рапорту позивача з підстави самовільного залишення ним місця несення служби, оскільки ця обставина не звільняє командира військової частини від обов'язку розглянути рапорти військовослужбовців та вирішити порушені у них питання відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи вищенаведене, на переконання суду відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду по суті рапортів ОСОБА_1 від 05.06.2024, 18.11.2024, заяви від 31.01.2025.
В силу статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України за № 170 від 10.04.2009, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Верховний Суд також висловив свою правову позицію стосовно поняття «дискреційні повноваження». Так у постанові №825/2228/18 від 02.07.2020 Верховний Суд зазначив, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
При цьому, вирішуючи вимоги зобов'язального характеру, суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17, де суд зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відтак, оскільки за результатами розгляду рапорту позивача, не було прийнято юридично значиме рішення, яким надана оцінка підставам для звільнення позивача з військової служби, то дискреційні повноваження відповідача в частині розгляду рапорту не є використаними, у зв'язку з чим, суд вважає, що необхідно зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути і вирішити відповідно до положень чинного законодавства України рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 05.06.2024, від 18.11.2024, заяви від 31.01.2025 та прийняти рішення по суті відповідно до вимог закону.
Відтак, позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
При цьому, при вирішенні справи суд не вдається до оцінки доводів відповідача щодо перебування у Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління ДБР розташованого у місті Миколаєві матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за №62025150020003345, відповідно до якого ОСОБА_3 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи її військовій частині НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов'язків служби, о 08:00 17.09.2024, без поважних причин не з'явився до місця розташування військової частини НОМЕР_1 , та незаконно перебуває поза її межами, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи з обов'язками військової служби, в умовах воєнного стану по теперішній час, тобто понад 3 доби, оскільки такі доводи виходять за межі розгляду справи та предмету доказування в ній.
В той же час, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, суд надав відповідь на всі аргументи сторін, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у нерозгляді по суті рапортів ОСОБА_1 від 05.06.2024, 18.11.2024, заяви від 31.01.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути і вирішити відповідно до положень чинного законодавства України рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 05.06.2024, від 18.11.2024, заяви від 31.01.2025 та прийняти рішення по суті відповідно до вимог закону.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез