Справа№751/9697/25
Провадження №2-н/751/2087/25
26 листопада 2025 року місто Чернігів
Суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова Маслюк Н. В.,
розглянувши заяву Комунального підприємства «АТП-2528» Чернігівської міської ради про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату за житлово - комунальні послуги,
Комунальне підприємство «АТП-2528» Чернігівської міської ради звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 15 220,09 грн заборгованості за оплату послуг з управління побутовими відходами за період з червня 2018 року по листопад 2025 року, яка утворилась за адресою: АДРЕСА_1 , 4.
Вивчивши заяву та додані до неї документами, суд вважає необхідним відмовити у видачі судового наказу з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України передбачено, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Відповідно до ст. 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» роз'яснено, що наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. При вирішенні питання про наявність чи відсутність спору про право мають ураховуватися обставини, зокрема, якщо із доданих документів вбачається пропуск позовної давності.
До заяви про видачу судового наказу надано лист-розрахунок суми боргу по особовому рахунку № НОМЕР_1 , з якого вбачається, що заявлена до стягнення заборгованість боржника виникла за період з 01.06.2018 до 31.10.2025, а заяву про видачу судового наказу КП «АТП-2528» ЧМР направило до суду лише 13.11.2025, тобто більш ніж через сім років з моменту виникнення права вимоги.
30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла закон № 540-IX (набрав чинності 02.04.2020), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.
Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу встановлено, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами КМУ, в останнє до 30.06.2023.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частин 1, 2 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
КСУ неодноразово зазначав, що ст. 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення КСУ від 13.05.1997 №1-зп/1997, від 09.02.1999 №1-рп/1999, від 05.04.2001 № 3-рп/2001 тощо).
Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (речення 1-3 абз. 5 п. 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 03.10.1997 №4-зп/1997).
До набрання чинності Законом №540-ІХ не існувало норм щодо можливості продовження позовної давності (в тому числі встановленої статтями 257, 258 ЦК) у зв'язку з запровадженням карантину через пандемію COVID-19. Закон №540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності - на строк дії карантину, який, відповідно до Постанови №211, починається саме з 12.03.2020.
Із наведеного вбачається, що позовна давність щодо стягнення заборгованості з оплати послуг з управління побутовими відходами за період з 01.06.2018 до 11.03.2020 сплила до введення карантину.
Отже, з урахуванням вказаних обставин, заявлені вимоги не є безспірними, оскільки з'ясування питання щодо дотримання строків позовної давності можливо лише в порядку позовного провадження.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, не позбавляє заявника права звернутися з такими самими вимогами в порядку позовного провадження та відповідно доводити факт переривання строку позовної давності, у разі подання боржником заяви про застосування строку позовної давності.
Враховуючи, що з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, приходжу до висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України .
Керуючись ст.ст. 160, 161, 165, 166, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суддя
Ухвалив:
Відмовити у видачі судового наказу за заявою Комунального підприємства «АТП-2528» Чернігівської міської ради про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату за житлово - комунальні послуги.
Роз'яснити заявнику, що відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пп. 3-6 ч. 1 ст. 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Н. В. Маслюк