Справа № 462/6403/25
26 листопада 2025 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді - Мруць І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Булавки Х.Н.
справа №462/6403/25
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»- Усенка Михайла Ігоровича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»- Усенко Михайло Ігорович через систему «Електронний суд» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №2893102 від 18.10.2019 року в розмірі 41400 грн., та понесені судові витрати.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18 жовтня 2019 року між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №2893102. Договір підписано електронним підписом позичальника, одноразовим ідентифікатором. Зазначає, що на виконання умов договору позикодавець надав відповідачу грошові кошти в розмірі 12000 грн., проте відповідач умови договору не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість. Зазначає, що 17.01.2020 року відповідно до договору факторингу до ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №2893102 в розмірі 41400 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 12000 грн. та заборгованості за процентами в сумі 21960 грн., заборгованістю за комісією - 1440 грн., заборгованості по штрафах/пені у розмірі 6000 грн. У зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 17 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу слухати у спрощеному порядку без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
21.10.2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Яциника Володимира Васильовича надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві просить відмовити повністю у задоволені позовних вимог, та вирішити питання про розподіл судових витрат понесених відповідачем. Зазначає, що позивачем не додано доказів приналежності банківського рахунку на котрий були перераховані кошти ОСОБА_1 . Окрім цього зазначає, що позивачем здійснюється нарахування процентів позо межами дії договору та не додає жодних доказів на підтвердження що кредитний договір був пролонгований сторонами, а тому вважає, що заборгованість станом на дату закінчення строку договору становила 12000 грн.+2700 грн. = 14700 грн. Також зазначає, що стягнення комісії та штрафу є безпідставними. Окрім цього вважає заявлений розмір правничої допомоги є завищеним.
24.10.2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»- Усенка Михайла Ігоровича надійшла відповідь на відзив у якій просить відмовити у стягнені коштів з ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь відповідача на професійну правничу допомогу.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо, відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши наявні в справі докази, з'ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з матеріалів справи, між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 16.10.2019 року підписано анкету-заяву на кредит №2893102, у якій визначено розмір кредиту - 12000 грн., розмір одноразової комісії - 1440 грн. та проценти, які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом у розмірі 2700 грн., строк кредиту - 15 днів з датою повернення кредиту 02.11.2019 року (а.с.12 зворот-13).
18.10.2019 року між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2893102. Відповідно до умов договору сторонами погоджено суму кредиту 12000 грн, строк кредитування: 15 днів з 18.10.2019 року, термін (дату) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 02.11.2019, проценти за користування кредитом: 2700 які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків. Також сторонами погоджено порядок видачі та повернення коштів. (а.с.13 зворот- 16)
Відповідно до поданої позивачем довідки про ідентифікацію, встановлено, що ОСОБА_1 , з яким укладено договір №2893102 від 18.10.2019 р. ідентифікований. Акцепт договору позичальником вчинено з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с.16 зворот).
На підтвердження виконання умов договору, щодо здійснення переказу грошових коштів позивачем додано платіжне доручення № 2300067 від 18.10.2019 року, згідно якого ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Мілоан» кредитні кошти згідно договору № 2893102 у сумі 12000 гривень (а.с 17)
Відповідно до відповіді АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали суду про витребування доказів, на банківську картку № НОМЕР_1 , яка відкрита на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , 18.10.2019 року зараховано платіж у розмірі 12000 грн. (а.с. 54, 65)
Таким чином, ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 12000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача.
Суд критично ставиться до доводів представника відповідача про відсутність доказів на підтвердження укладення договору та доказів перерахування відповідачу коштів відповідно до умов договору, оскільки такі суперечать матеріалам справи. Суд враховує, що відповідачем не подано жодного доказу, які б спростовували належність йому картки за № НОМЕР_1 , а також зарахування коштів 12000 року згідно договору, тощо. (а.с. 62-67)
17.01.2020 року між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №45-МЛ, відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором №2893102 від 18.10.20219 року в розмірі 41400 грн. до ОСОБА_1 . (а.с.19-24)
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано суду розрахунку заборгованості відповідача, а тому суд позбавлений можливості перевірити правильність та правомірність нарахування процентів на заборгованість відповідача, зокрема, перевірити період нарахування процентів, процентну ставку, що була застосована.
Разом з тим, позивачем надано суду відомість про щоденні нарахування та погашення, відповідно до якої нарахування процентів за договором №2893102 здійснювалося до 08.01.2020 року, тобто за межами строку кредитування, визначеного у договорі.
Договором №2893102 від 18.10.2019 року визначений строк його дії, який становить 15 днів, до 02.11.2019 року, саме протягом цього строку позивач мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки.
Згідно положень пунктів договору, сторони погодили суму у розмірі 12000 грн., строк дії договору - 15 днів, термін повернення кредиту 02.11.2019 р., проценти за користування кредитом.
Однак, позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку.
Позивачем не долучено доказів, які підтверджують пролонгацію дію договору відповідачем.
Додаткових договорів щодо продовження строку дії договору №2893102 від 18.10.2019 року між сторонами не укладалось.
Оскільки договором про споживчий кредит №2893102 від 18.10.2019 року визначений строк його дії, який становить 15 днів, саме протягом цього строку позивач мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки.
Дана обставина також підтверджується представником відповідача у відзиві.
Статтями 1046, 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
Велика Палата виснувала, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Слід зазначити, що у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту після прострочення виконання грошового зобов'язання нараховуються проценти за порушення грошового зобов'язання у розмірі, визначеному законом або договором (частина друга статті 625 ЦК України).
Таким чином, виходячи із суми позики, узгодженої процентної ставки та строку кредитування (строку договору), заборгованість відповідача ОСОБА_1 за договором №2893102 від 18.10.2019 року становить 12000 грн за тілом кредиту, 2700 грн. за відсотками
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення із відповідача комісії за надання кредиту суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення такої, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Аналіз умов договору про споживчий кредит №2893102 від 18.10.2019 року свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 1440 грн, встановлена в п. 1.5.1 договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.
Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком фінансової установи, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об'єктивно надаються позичальнику.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.
Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.
Така ж позиція наведена і постановах Львівського апеляційного суду, зокрема у справі № 465/1967/25 від 16.10.2025, № 459/231/24 від 29.09.2025, № 459/1113/24 від 17.04.2025.
Зокрема, зауважено, що оскільки положення договору про споживчий кредит щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є нікчемними з моменту укладення договору, відтак відсутні підстави для стягнення боржника заборгованості за комісією за надання кредиту за своєю правової природою не є тілом кредиту, тому безпідставно включена позивачем до суми заборгованості відповідача.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що нарахування заборгованості за комісіями є необґрунтованими, враховуючи вищевикладені норми, а також той факт, що супроводження кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а отже, в цій частині вимоги слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за штрафами/пенею, то суд дійшов наступних висновків.
Зі змісту позову та матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за пенею та/або штрафами у розмірі 6000 грн.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року N?2120-IX (набрав чинності 17 березня 2022 року) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Відтак, нарахування заборгованості за пенею та/або штрафами не підлягає стягненню з відповідача.
Представник позивача при подачі позовної заяви просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги № 0107 від 01.07.2025, Акт наданих послуг №1312 від 05.08.2025 року, детальний опис наданих послуг до акту №1312,, ордер на надання правничої допомоги. (а.с. 26 зворот-29)
Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Справа є малозначною в силу вимог закону.
За таких обставин, вважаю, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. є завищеними, не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, необхідністю подання позову, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на корить позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у розмірі 4000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги частково, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422.40 грн. розділяється між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (а.с. 32)
Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути 860 грн. 19 коп. (35,51 % від 2422.40 грн.) судового збору.
На підставі наведеного та керуючись ст.12, 13, 76-78, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд
ухвалив:
позовну заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»- Усенка Михайла Ігоровича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - заборгованість за договором №2893102 від 18.10.2019 року у розмірі 14700 (чотирнадцять тисяч сімсот) гривень, 00 копійок, яка складається з заборгованості по сумі кредиту - 12000 грн., 2700 грн. суми заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - 860 (вісімсот шістдесят) гривень, 19 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - 4000 (чотири тисячі) гривень, 00 копійок понесених витрат на правову допомогу.
В решті вимог позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», юридична адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького,1, 28 корпус, 4-й поверх, код ЄДРПОУ 35234236.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Рішення суду складено 26 листопада 2025 року.
Суддя: І.С. Мруць