Справа № 461/6724/25
Провадження № 1-кп/461/594/25
25.11.2025 м. Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22025140000000218 від 05.08.2025 про обвинувачення
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця м. Луганськ, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 111-1 КК України -
ОСОБА_7 , будучи громадянином України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, під час дії в Україні воєнного стану, перебуваючи на тимчасово окупованій території в м. Хрустальний Луганської області та беручи з 23.02.2022 участь в діяльності незаконного збройного формування «народної міліції» самопроголошеної «лнр», на підставі наказів військового командування збройних сил російської федерації у межах загального плану захоплення території України у складі збройних сил російської федерації, керуючись ідеологічним мотивом, маючи на меті завдати шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, виконував завдання, пов'язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України, а також застосовував стрілецьку зброю АК-47 та виконував обов'язки із забезпечення різних видів та форм бою.
У такий спосіб ОСОБА_7 , ігноруючи свій громадянський обов'язок, передбачений Конституцією України, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи добровільно з усвідомленням негативних наслідків своїх дій та на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, 23.02.2022 перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, чим вчинив державну зраду.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані як вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Окрім того, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, беручи з 23.02.2022 участь в діяльності незаконного збройного формування «народної міліції» самопроголошеної «лнр» та пройшовши військову підготовку у збройних підрозділах російської федерації, у ході якої набув навичок користування стрілецькою зброєю, опанував тактику ведення бою, здійснення штурму, наступу та відступу, з метою забезпечення бойових дій рф проти України, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, керуючись ідеологічним мотивом, з 22.03.2022 до 14.10.2022, в умовах воєнного стану, перебуваючи на окупованих військовими формуваннями російської федерації територіях Луганської області (с. Борівське, с. Воронове, с. Сиротони Сіверськодонецького району, м. Сіверськодонецьк), у складі 4 роти НОМЕР_2 батальйону НОМЕР_3 стрілецького полку та 202 стрілецького полку 3 батальйону незаконного збройного формування «народної міліції» самопроголошеної «лнр», надавав іноземній державі - російській федерації та її представникам - військовослужбовцям збройних сил російської федерації та контрольованих нею представникам самопроголошеної «лнр» допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, виконуючи завдання, пов'язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України, та обов'язки із забезпечення різних видів та форм бою, чим вчинив державну зраду.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані як вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога та надання іноземній державі та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинених в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Також, ОСОБА_7 , діючи умисно, добровільно, за власною ініціативою, перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області, брав участь в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території, з метою допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
ОСОБА_7 , достовірно знаючи про діяльність самопроголошеної «лнр», створеної державою-агресором рф, усвідомлюючи, що така є незаконною, яка спрямована на завдання шкоди національній безпеці України та становить серйозну загрозу суверенітету та територіальній цілісності держави, діючи умисно, з ідеологічних мотивів, з 15.03.2022 до 14.10.2022 добровільно брав участь у діяльності вказаного незаконного збройного формування у складі 4 роти НОМЕР_2 батальйону НОМЕР_3 стрілецького полку та НОМЕР_4 стрілецького полку 3 батальйону на посаді стрільця.
При цьому, ОСОБА_7 , беручи участь у вказаному незаконному збройному формуванні, був достовірно обізнаний, що воно відноситься до збройних формувань, а саме - має організаційну структуру військового типу (поділяється на структурні підрозділи (групи, пости) з визначенням особового складу кожного з них, які носять формений одяг військового типу), характеризується наявністю єдиноначальності та субординації (невстановленими органами досудового розслідування особами здійснюється єдине керівництво зазначеними збройними формуваннями), використанням знаків розрізнення (нарукавних шевронів та інших предметів), має воєнізований характер завдань та методів здійснення з використанням вогнепальної зброї та військової техніки збройного опору підрозділам Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних у протистоянні збройній агресії російської федерації та керованих нею самопроголошених «днр» та «лнр», та ставить перед собою специфічні завдання.
ОСОБА_7 , будучи громадянином України, добровільно беручи участь у вищевказаному незаконному збройному формуванні самопроголошеної «лнр», створеному на тимчасово окупованій території Луганської області, відповідно до покладених на нього завдань, керуючись статутами збройних сил самопроголошеної «лнр» та російської федерації, упродовж періоду часу з 15.03.2022 до 14.10.2022, виконував обов'язки стрільця 4 роти НОМЕР_2 батальйону НОМЕР_3 стрілецького полку та НОМЕР_4 стрілецького полку 3 батальйону незаконного збройного формування самопроголошеної «лнр», створеного на тимчасово окупованій території Луганської області, забезпечуючи бойову діяльність полку у місцях перебування збройних сил російської федерації та самопроголошеної «лнр» в населених пунктах Луганської області (с. Борівське, с. Воронове, с. Сиротони Сіверськодонецького району, м. Сіверськодонецьк), які ними захоплені та тимчасово окуповані внаслідок незаконного воєнного вторгнення на територію України.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані як колабораційна діяльність, а саме добровільна участь громадянина України в діяльності незаконного збройного формування, створеного на тимчасово окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 08.08.2025 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22025140000000218 від 05.08.2025 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 111-1 КК України.
Відповідно до ст. 297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п'ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255 - 258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Згідно з вищезазначеним, виклик ОСОБА_7 в судові засідання здійснювався шляхом розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур'єр».
Ухвалою колегії суддів Галицького районного суду м. Львова від 23.10.2025 вирішено здійснювати спеціальне судове провадження у кримінальному провадженні №22025140000000218 від 05.08.2025 про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 111-1 КК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України) суд зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Відповідно до ст.ст. 84 - 85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Винуватість ОСОБА_7 у визначеному судом у цьому вироку обсязі повністю підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, а саме:
власноруч написаному ОСОБА_7 щирому каятті від 20.12.2022, в якому останній повідомив, що усвідомлює, що вчинив злочини проти України, а саме державну зраду у виді переходу на бік ворога (російської федерації) у складі незаконного збройного формування, створеного терористичною організацією «лнр», підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, у зв'язку з чим щиро розкаюється;
даними, які містяться в окремій справі військовополоненого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
даними протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 20.06.2025, відповідно до якого ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_7 , який проходив військову службу у 202 полку незаконного збройного формування «народна міліція» терористичної організації «луганська народна республіка», на фото під №2 за ознаками: худорлявий, невисокого зросту, залисини, шрам на нижній губі з лівого боку;
даними протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.06.2025, відповідно до якого ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_7 , який проходив військову службу у 202 полку незаконного збройного формування «народна міліція» терористичної організації «луганська народна республіка», на фото під №2 за зовнішніми ознаками, а саме: худорлявий, широко відкриті очі, овальне обличчя, шрам на верхній та нижній губі з лівої сторони;
даними, які містяться в протоколі огляду від 26.12.2022;
даними, які містяться в протоколі огляду від 11.11.2022;
даними, які містяться в протоколі тимчасового доступу до речей та документів від 26.02.2025;
даними, які містяться у протоколі тимчасового доступу до речей та документів від 04.02.2025;
Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, колегія суддів вважає, що всі зазначені докази є належними, допустимими, достовірними та такими, що вони узгоджуються між собою.
Досліджені в судовому засіданні докази є достатніми, оскільки, як окремо, так і в сукупності, у повній мірі доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 111-1 КК України.
У колегії суддів відсутні підстави для сумніву у допустимості цих доказів, які зібрані в порядку, що передбачений КПК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 111-1 КК України, доведена повністю.
Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Колегією суддів також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, колегія суддів вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.
Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
20 лютого 2014 року, положеннями ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», визначене початком тимчасової окупації території України, яка розпочалась із збройного вторгнення регулярних військ рф на територію АР Крим і м. Севастополь.
У березні - квітні 2014 року в м. Луганськ та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія російської федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Луганської області, всупереч законодавству України, 27.04.2024 оголошено «Декларацію про суверенітет Луганської народної республіки» та 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акта про проголошення державної самостійності Луганської народної республіки», за результатами якого проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «луганська народна республіка» (далі - «лнр»). Одночасно прийнято рішення чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому, упродовж квітня-травня 2014 року в окремих містах Луганської області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «лнр».
Надалі представниками самопроголошеної «лнр», які контролюються окупаційною адміністрацією російської федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські («органи державної влади лнр») та силові органи.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Луганської області упродовж квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань російської федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій російської федерації на території Луганської області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» визнані тимчасово окупованими територіями.
Одночасно, з метою зміни меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, на тимчасово окупованій частині Луганської області з числа представників політичного блоку «лнр» створено органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, які узурпували виконання владних функцій, та, згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», є органами окупаційної адміністрації російської федерації.
У свою чергу, органи окупаційної адміністрації російської федерації, з метою незаконного утримання влади на тимчасово окупованих територіях та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України, створили незаконні збройні формування, до складу яких залучали місцевих жителів. На тимчасово окупованій території Луганської області, окрім інших, створене незаконне збройне формування «Народної міліції», так званий 204 стрілецький полк.
Політичне та військове керівництво російської федерації, діючи всупереч вимогам міжнародних договорів, спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.
19.02.2022 головою «ЛНР» підписано указ №УГ-98/22 «Про проведення загальної мобілізації», та оголошено повну мобілізацію.
21.02.2022, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, російською федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22.02.2022 президент російської федерації направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.
24.02.2022 приблизно о 05 годині президент російської федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
24.02.2022, на виконання зазначеного вище наказу, військовослужбовці збройних сил російської федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, та діє на цей час.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
Колегія суддів при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, колегія суддів визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованими правопорушеннями, які не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності з процесуальними нормами.
Зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, колегія суддів дійшла висновку, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень доведена поза розумним сумнівом.
Колегія суддів вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив:
державну зраду - діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України;
державну зраду - діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога та надання іноземній державі та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинених в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України;
колабораційну діяльність - добровільну участь громадянина України в діяльності незаконного збройного формування, створеного на тимчасово окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення, в тому числі на надання ними доказів на підтвердження і спростування висунутого обвинувачення, колегія суддів керується принципами реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Колегією суддів під час провадження у справі вживалися усі можливі належні заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_7 до суду та повідомлення про порядок, дату і час розгляду справи, в тому числі для забезпечення права на захист, зокрема шляхом оприлюднення судових викликів в газеті «Урядовий кур'єр».
Призначаючи покарання обвинуваченому, колегія суддів враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, згідно зі статтями 50, 65 КК України, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Отже, колегія суддів виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють її правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з огляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, колегія суддів також бере до уваги характер та тяжкість вчинених ОСОБА_7 злочинів, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також рівень його суспільної небезпеки.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 колегія суддів, у відповідності до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжкими, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий.
Обставини, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_7 - відсутні.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, відповідно до положень ст. 67 КК України, за вчинення злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, суд визнає вчинення цього злочину з використанням умов воєнного стану.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Визначаючи вид та розмір покарання, колегія суддів також виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Беручи до уваги вказані доводи, колегія суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії із застосуванням додаткових покарань, визначених санкціями відповідних статей Кримінального кодексу України.
При призначенні покарання обвинуваченому, колегія суддів застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.
Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, дані, які характеризують ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім обрати йому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування та з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Враховуючи, що за ч. 1 ст. 111 КК України, ч. 2 ст. 111 КК України та ч. 7 ст. 111-1 КК України ОСОБА_7 вчинив злочини проти основ національної безпеки України, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність застосування відносно обвинуваченого конфіскації всього майна, належного йому на праві власності.
Призначаючи ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю, передбачене санкцією ч. 7 ст. 111-1 КК України, суд враховує, що згідно з правовою позицією Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.09.2023 у справі №404/2081/22, згідно з чинними положеннями ст. 55 КК України у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 70 КК України, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, суд визначає обвинуваченому ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування та з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.
Речові докази відсутні.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосувались.
Керуючись ст. 12, 50, 65, 67, 70, 111, 111-1 КК України, ст. 100, 107, 328, 368, 370, 374, 376, 392-393 КПК України, колегія суддів -
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України.
Призначити ОСОБА_7 покарання:
за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України - 12 (дванадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна;
за ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України - 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна;
за ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України - 13 (тринадцять) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування на строк 10 (десять) років та з конфіскацією майна;
Згідно ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання - 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування на строк 10 (десять) років та з конфіскацією майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, після набрання даним вироком законної сили.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3