20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 750/3606/14
провадження № 51- 137 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270000000019, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Красилівка Бахмацького району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 жовтня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 368 КК України та виправдано у зв'язку з тим, що не доведено, що в його діянні є склад вказаного кримінального правопорушення.
Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року виправдувальний вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у виправдувальному вироку, ОСОБА_6 обвинувачувався у одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надав неправомірну вигоду дій з використанням наданого йому службового становища.
Так, ОСОБА_6 , обіймаючи посаду заступника директора Департаменту агропромислового розвитку - начальника управління організаційно-кадрової роботи, врегулювання відносин власності, юридичного, інформаційно-комп'ютерного та господарського забезпечення Чернігівської обласної державної адміністрації, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, 03 лютого 2014 року близько 15:50 у службовому кабінеті № 309 розташованому в адміністративній будівлі Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської ОДА в м. Чернігові на проспекту Миру, 14, одержав від ОСОБА_8 обумовлену раніше суму грошових коштів у розмірі 120 000 грн за його участь у врегулюванні майнових конфліктів між власниками майнових паїв та ПСП ім. Щорса, директором якого була ОСОБА_8 , та вирішення питання щодо розподілу майна колишнього сільськогосподарського підприємства.
При цьому, ОСОБА_6 запевнив ОСОБА_8 , що в строк до 05 лютого 2014 року здійснить виїзд у с. Старі Боровичі Щорського району Чернігівської області, де з метою вирішення спірних питань на користь останньої, зустрінеться з власниками майнових паїв колишнього колективного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса. Крім того, ОСОБА_6 надав ОСОБА_8 заздалегідь підготовлені проекти документів щодо врегулювання майнових відносин між власниками майна КСП, а саме: протокол загальних зборів членів КСП; акт приймання-передачі майна; заяву ОСОБА_8 ; перелік майна, що виділяється ОСОБА_8 ; переліки майна на суму невитребуваних майнових паїв колишнього КСП; список осіб на суму невитребуваних майнових паїв колишнього КСП; протокол №14 засідання комісії з організації вирішення майнових питань від 30 січня 2014 року.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування своїх вимог вказує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, не перевірив належним чином її доводів та відповідей на них не дав, як того вимагає ст. 419 КПК України. Прокурор не погоджується з оцінкою судом доказів та вважає необґрунтованим відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Зазначає, що апеляційний суд повинен був повторно дослідити докази в справі, чого безпідставно не зробив, а тому ухвала апеляційного суду не може відповідати вимогам законності та обґрунтованості.
Під час касаційного розгляду прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 надіслала заперечення на касаційну скаргу в яких, обґрунтовуючи безпідставність, на її думку, доводів касаційної скарги прокурора, просила залишити її без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року - без зміни.
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_7 та виправданий ОСОБА_6 також обґрунтовуючи законність оскаржуваного судового рішення, просили залишити його без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційній скарзі прокурор як на підставу скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду, посилається на неповноту судового розгляду, наводить доводи про невідповідність висновків судів, викладених в судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, не погоджується з оцінкою судом доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Натомість, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.
При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції.
Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийняв законне та обґрунтоване рішення про те, що не доведено, що в діянні ОСОБА_6 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що рішення суду про виправдання ОСОБА_6 є правильним.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, зокрема, у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Так, виправдовуючи ОСОБА_6 , суд першої інстанції оцінив всі досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку та дійшов висновку, що обвинувачення, яке пред'явлене останньому не доведене, а досліджені судом показання свідків, письмові докази, висновки експертиз не підтверджують винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 4 ст. 368 КК України.
Суд першої інстанції констатував, що сторонам кримінального провадження були забезпечені рівні можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального провадження процесуального закону, проте сторона обвинувачення не надала суду достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
Не погодившись з таким висновком суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував, що виправдувальний вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Прокурор вважав, що приймаючи до уваги одні докази та відхиляючи інші, суд першої інстанції не в повній мірі обґрунтував та не мотивував свого рішення. Не погоджувався з визнанням неналежним доказом відеозапису аудіо- відеоконтролю в зв'язку з неможливістю його відтворення та пошкодженням конверту, в якому знаходився носій інформації, посилаючись на те, що цей доказ з 2014 року знаходився в матеріалах справи, переглядався в судах різних інстанцій, а тому конверт та носій пошкоджено не з вини сторони обвинувачення. Наголошував на відсутності в матеріалах кримінального провадження належного підтвердження наявності боргових зобов'язань між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 .
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що такі доводи прокурора за результатом апеляційного розгляду були ретельно перевірені апеляційним судом та обґрунтовано залишені без задоволення.
Так, відповідно до ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
За вимогами ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких її визнано необґрунтованою.
Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Апеляційний суд встановив, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 суд першої інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ст. 22 КПК України, згідно з положеннями якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред'явлено обвинувачення ОСОБА_6 .
Залишаючи доводи апеляційної скарги прокурора без задоволення, апеляційний суд виходив з того, що стороною обвинувачення не долучено жодних переконливих доказів, які б спростовували позицію ОСОБА_6 про повернення йому грошових коштів в якості боргу, в той час як показання обвинуваченого узгоджуються з іншими дослідженими судом першої інстанції доказами.
Апеляційний суд перевірив посилання сторони обвинувачення щодо помилкового, на її думку, визнання неналежним доказом відеозапису аудіо- відеоконтролю за ОСОБА_6 через неможливість відтворення даних, що містяться на носії інформації - карті пам'яті, що є додатком до протоколу про результати аудіо, - відео контролю та, з огляду на положення ч. 2 ст. 92 КПК України, відповідно до яких обов'язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає, правильно визнав їх непереконливими, оскільки стороною обвинувачення як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції не було здійснено жодних дій спрямованих на усунення сумнівів у справності носія інформації - карти пам'яті, тобто не доведено належності та допустимості цього доказу.
За результатом апеляційного розгляду апеляційний суд обґрунтовано виснував, що під час судового розгляду суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, створивши всі необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та процесуальних обов'язків, дослідивши та оцінивши докази, надані стороною обвинувачення, яка проти закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами не заперечувала, в їх сукупності, дійшов правильного висновку, що стороною обвинувачення не доведено винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України ( в редакції Закону України № 222-VII від 18.03.2013) поза розумним сумнівом.
Судами попередніх інстанцій були ретельно досліджені всі фактичні обставини, з'ясування яких мало істотне значення для прийняття правильного рішення в цій справі, а тому доводи касаційної скарги прокурора про істотні порушення судом вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає безпідставними.
Під час апеляційного розгляду кримінального провадження апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, розглянув справу в межах поданої прокурором скарги. При цьому, прокурор не ставив перед апеляційним судом вимог щодо повторного дослідження доказів, які на його думку, були неповно досліджені судом першої інстанції або отримали неправильну юридичну оцінку. А інших умов, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження доказів апеляційним судом встановлено не було, в зв'язку з чим посилання касаційної скарги про те, що апеляційний суд повинен був повторно дослідити докази в справі, чого безпідставно не зробив, колегія суддів вважає також необґрунтованими.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Вона містить докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення.
Колегія суддів погоджується з наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками про законність і обґрунтованість виправдувального вироку суду першої інстанції та звертає увагу на наступне.
Дана справа вже неодноразово переглядалася в суді касаційної інстанції. Зокрема, 02 березня 2016 року було постановлено ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою скасовано попередню ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2015 року про залишення без змін вироку Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 жовтня 2014 року, яким ОСОБА_6 , за результатом розгляду пред'явленого обвинувачення за ч. 4 ст. 368 КК України, було визнано винуватим та засуджено, проте перекваліфіковано його дії на ч. 1 ст. 364 КК України та призначено покарання в межах санкції вказаної статті. При цьому, як убачається зі змісту вказаної ухвали суду касаційної інстанції, касаційним приводом для скасування попередньої ухвали апеляційного суду була лише касаційна скарга захисника, в якій він наполягав на наявності, на його думку, підстав для скасування вироку та ухвали про засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 364 КК України і просив закрити кримінальне провадження в зв'язку з відсутністю в його діях складу зазначеного злочину, тобто ставив питання про покращення становища останнього. Касаційної скарги сторони обвинувачення на погіршення становища та, у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за ч. 1 ст. 364 КК України, на вказані судові рішення подано не було. А тому в подальшому, після часткового задоволення касаційної скарги сторони захисту, суди першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді цієї справи та прийнятті рішень, повинні були дотримуватись положень ст. 439 КПК України, відповідно до яких при новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.
Проте, наведені вимоги кримінального процесуального закону не були враховані при повторному розгляді цього кримінального провадження в подальшому, коли ОСОБА_6 був визнаний винним та засуджений за ч. 4 ст. 368 КК України. Тому, переглядаючи втретє цю кримінальну справу та не вбачаючи підстав для скасування виправдувального вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 за наведеними в касаційній скарзі прокурора мотивами, суд касаційної інстанції також враховує вимоги ч. 3 ст. 439 КПК України.
Отже, касаційна скарга прокурора не містить доводів на обґрунтування наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і таких порушень, у цій справі, колегією суддів не встановлено, а також доводів на обґрунтування неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог, немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_10