25 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 676/7484/24
провадження № 51-4445ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої
ОСОБА_5 на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду
від 16 вересня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024242000001135 щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області
від 22 травня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено за ч. 1
ст. 286 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Цим же вироком цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до обвинуваченої
ОСОБА_5 задоволено частково; ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь
ОСОБА_6 199 135 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, а автомобіль «Mitsubishi Pajero» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN НОМЕР_2 ) передати цивільному відповідачу ОСОБА_5 , 250 000 грн відшкодування моральної шкоди та 20 000 грн на оплату правничої допомоги.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» задоволено у повному обсязі; ухвалено стягнути з ПАТ «Страхова компанія
«ВУСО» 126 209,54 грн відшкодування майнової шкоди в частині витрат
на лікування, 158 000 грн майнової шкоди та 6310, 48 грн відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та стягнення процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватою у тому, що вона 17 серпня
2024 року приблизно о 07:25 на 293км +100м автомобільної дороги Н-03 «Житомир-Чернівці» із двостороннім рухом в с. Колибаївка Кам?янець-Подільської ОТГ Кам?янець-Подільського району Хмельницької області, керуючи автомобілем «Volkswagen Sharan», державний номерний знак НОМЕР_3 , зі сторони м. Кам?янець-Подільського в напрямку м. Чернівці, рухаючись по асфальтобетонному покриттю проїзної частини в сухому стані, нехтуючи вимогами пункту 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), змінила напрямок руху в бік зустрічної смуги, не переконалася при цьому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхала на ліву частину автодороги, перетнувши при цьому суцільну лінію дорожньої горизонтальної розмітки 1.1. Розділу 34 ПДР, яку перетинати заборонено, та на вул. Грушевського, поблизу будинку № 69А, на зустрічній смузі руху допустила зіткнення керованого нею автомобіля з автомобілем «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_7 ,
де в початковій фазі зіткнення у взаємному контакті перебували передня права, переважно кутова частина автомобіля «Volkswagen Sharan», д.н.з. НОМЕР_5 , та передня права частина автомобіля «Mitsubishi Pajero», д.н.з. НОМЕР_6 .
Крім того, в порушення вимог п. 2.3 (б) ПДР ОСОБА_5 була неуважною, не стежила за дорожньою обстановкою, не реагувала на її зміну, чим створила небезпеку
водію автомобіля «Mitsubishi Pajero» ОСОБА_7 та у порушення вимог
пунктів 1.5., 2.3 (д) ПДР створила своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху,
а також загрозу життю та здоров?ю громадян, а саме пасажиру переднього сидіння автомобіля «Mitsubishi Pajero» ОСОБА_6 і пасажиру переднього сидіння автомобіля «Volkswagen Sharan» ОСОБА_8 спричинивши їм середньої тяжкості тілесні ушкодження, які призвели до тривалого розладу здоров?я більше 21 дня,
а також ОСОБА_6 - легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, ОСОБА_7 - легкі тілесні ушкодження, які не спричинили короткочасного розладу здоров'я, пасажиру заднього сидіння справа автомобіля «Volkswagen Sharan» ОСОБА_9 - легкі тілесні ушкодження.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 16 вересня 2025 року вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2025 року щодо ОСОБА_5 в частині задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» в сумі 126 209,54 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди в частині витрат на лікування скасував та призначив новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_4 у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, а також неправильне вирішення цивільного позову, просить змінити оскаржені судові рішення, призначити його підзахисній покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді штрафу без позбавлення права керувати транспортними засобами, а також змінити оскаржені судові рішення в частині вирішення цивільного позову - стягнути з ОСОБА_5 на користь
ОСОБА_6 витрати в рахунок відшкодування моральної шкоди на суму 50 000 грн та витрати в рахунок відшкодування майнової шкоди на суму 49 135 грн, в решті судові рішення залишити без змін.
Вважає призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік надмірно суворим та таким, що
не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення. Вказує на те, що ОСОБА_5 вину у вчиненому визнала повністю, щиро розкаялась та пояснила, що одразу після зіткнення автомобілів вийшла
з автомобіля та допомогла своїм пасажирам, після чого підійшла до автомобіля,
де була потерпіла ОСОБА_6 , щоб дізнатись чи потрібна допомога; в повній мірі відшкодувала витрати на лікування ОСОБА_6 , які понесені лікувальним закладом, повністю відшкодувала матеріальну та моральну шкоду потерпілій ОСОБА_8 , про що вона повідомила у судовому засіданні, та добровільно і частково відшкодувала матеріальну та моральну шкоду потерпілій ОСОБА_6 . Окрім того, ОСОБА_5 раніше не судима, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває,
за місцем проживання характеризується позитивно та компрометуючими даними ОСББ «Майдан-172» щодо неї не володіє, є одинокою матір'ю, яка має
на самостійному утриманні та вихованні двох малолітніх дітей. Вважає, що обставинами, які пом'якшують покарання, також могли б бути враховані належне виконання ОСОБА_5 своїх батьківських обов'язків щодо виховання та активної участі у шкільному житті доньки ОСОБА_10 та дошкільному житті сина ОСОБА_9 . Поряд із цим зауважує, що від початку повномасштабного вторгнення росії, а саме з березня 2022 року, ОСОБА_5 активно бере участь у благодійній та гуманітарній діяльності у складі благодійного фонду «Волонтерський рух Буковини», зокрема, здійснює доставку гуманітарних вантажів, виконує вантажно-розвантажувальні роботи, надає благодійну допомогу бенефіціарам фонду, серед яких - найбільш соціально вразливі категорії внутрішньо переміщених осіб: діти, люди похилого віку, багатодітні родини. Вважає, що судом недостатньо враховано, що ОСОБА_5
є працюючим директором ТОВ «Хантер Транс Тревел», основною діяльністю якого є саме здійснення перевезень пасажирів та вантажів, що дає їй можливість забезпечувати утримання своїх малолітніх дітей; з огляду на характер виконуваних обов'язків, постійну потребу в оперативному транспортуванні гуманітарної допомоги, а також для забезпечення утримання дітей за рахунок власної трудової діяльності, ОСОБА_5 дійсно необхідно здійснювати керування транспортними засобами. Наголошує, що застосування до ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами суперечить принципу справедливості, оскільки не враховує виняткові обставини, зокрема її активну волонтерську діяльність, участь у виконанні життєво важливих завдань
для суспільства в умовах воєнного стану та потребу забезпечувати малолітніх дітей. Стверджує, що суд першої інстанції не обґрунтував належним чином необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Вважає, що викладені вище обставини свідчать
про істотне зниження суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення та особи ОСОБА_5 , а тому наявні підстави для застосування положень ч. 2 ст. 69 КК при призначені їй покарання за ч. 1 ст. 286 КК
без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Крім того, вказує на те, що з урахуванням ринкової вартості аварійно пошкодженого автомобіля, який залишився у власності позивача, а також добровільної сплати його підзахисною на користь позивача грошових коштів у розмірі 50 000 грн, у останньої відсутній обов'язок щодо подальшого відшкодування майнової шкоди. Вважає,
що, оскільки фізично знищений транспортний засіб залишився у власності позивача,
а згоди на його відчуження страховикові досягнуто не було, визначена експертним шляхом його ринкова вартість після ДТП підлягала обов'язковому врахуванню при розрахунку розміру шкоди. Водночас, суд у оскаржуваному вироку не врахував ринкову вартість транспортного засобу після ДТП та безпідставно передав його ОСОБА_5 , залишивши поза увагою зазначені обставини, тим самим фактично проігнорував норми закону, які прямо регулюють правовідносини у цьому випадку.
Також вважає, що суд, ухваливши рішення про стягнення з його підзахисної
на користь потерпілої ОСОБА_6 250 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, залишив поза увагою засади розумності, виваженості, справедливості,
а також не врахував майнове становище ОСОБА_5 та її соціальний статус. Звертає увагу на те, що ОСОБА_5 відшкодовано позивачу 2 500 доларів США (еквівалент 100 000 грн), про що зазначено у вироку суду.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і правильність кваліфікації її дій
у касаційній скарзі захисника не оспорюються.
Доводи захисника щодо можливості призначення покарання його підзахисній
із застосуванням положень ст. 69 КК без покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також зміни оскаржених судових рішень
в частині вирішення цивільного позову колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно
до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє
рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429,
437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти
до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 , дотримуючись наведених вимог закону України
про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, дані про особу винної, яка не судима, на обліках
у психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання компрометуючими даними ОСББ «Майдан-172» щодо неї не володіє, є одинокою матір'ю, яка має
на утриманні двох малолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання, з початку повномасштабного вторгнення займається волонтерством, а також взяв до уваги відсутність обтяжуючих покарання обставин та обставини,
що пом'якшують покарання, - щире каяття, часткове відшкодування завданого збитку.
Водночас суд, врахувавши досудову доповідь представника персоналу органу пробації про низький рівень ризику вчинення ОСОБА_5 повторного кримінального правопорушення, тяжкість вчиненого кримінального правопрушення, наявність обставин, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що його обтяжують, позицію потерпілих, часткове відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_6 та повне відшкодування шкоди ОСОБА_8 , з урахуванням особи обвинуваченої,
а також тієї обставини, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді штрафу з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів. При цьому підстав для застосування ст. 69 КК щодо ОСОБА_5 судом встановлено не було.
Крім того, як убачається з вироку, з приводу твердження сторони захисту щодо наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_5 , та відповідно необхідності застосування ст. 69 КК щодо додаткової міри покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд зазначив, що вони
не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 69 КК
на підставах, передбачених у ч. 1 цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Санкція ж за кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_5 (ч. 1 ст. 286 КК) передбачає основне покарання у виді штрафу в розмірі від трьох до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 , у тому числі за апеляційною скаргою її захисника, доводи якої є аналогічними доводам у його касаційній скарзі, ствердив про правильність прийнятого рішення в частині призначеного покарання та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін у цій частині, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
При цьому, як убачається з ухвали, суд апеляційної інстанції погодився із рішенням місцевого суду про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, у виді штрафу
у розмірі 3 000 неоподаткованих мінімуми доходів громадян.
Що стосується додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, колегія суддів зазначила, що, оскільки штраф у розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян визначено як одне з основних покарань у санкції ч. 1 ст. 286 КК, особу не може бути звільнено
від передбаченого нею обов'язкового додаткового покарання на підставі положень ч. 2 ст. 69 зазначеного Кодексу.
З наведеними висновками судів щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_5 основного покарання, а також щодо необхідності призначення додаткового покарання, визначеного санкцією ч. 1 ст. 286 КК як обов'язкового, та неможливості звільнення від його відбування з урахуванням положень ч. 2 ст. 69 КК погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через його суворість колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів захисника щодо невірного вирішення цивільного позову
в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення майнової та моральної шкоди, то вони є безпідставними з огляду на таке.
Як убачається з оскарженого вироку, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 199 135 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, передачу цивільному відповідачу ОСОБА_5 автомобіля «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN НОМЕР_2 ), а також стягнення 250 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Поряд із цим суд ухвалив стягнути з ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» 158 000 грн майнової шкоди та 6310,48 грн відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд оскаржений вирок щодо ОСОБА_5 у наведеній вище частині залишив без зміни.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку
зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати
на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди, який виплачує страхові відшкодування замість нього у передбаченому ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Як вказав суд у вироку, автомобіль марки «Volkswagen Sharan», державний номерний знак НОМЕР_3 , станом на момент ДТП був застрахований ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО»; згідно полісу ОСЦПВВНТЗ № 220424322 від 17 квітня 2024 року страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становила 160 000 грн, розмір франшизи - 2 000 грн. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що цивільний позов в частині стягнення майнової шкоди
з ПАТ «Страхова компанія «ВУСО», заподіяної майну потерпілої, підлягає задоволенню в сумі 158 000 грн.
Також суд зазначив, що відповідно до висновку експерта № СЕ-19/123-24/10720-АВ від 19 вересня 2024 року ринкова вартість автомобіля «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , до настання дорожньо-транспортної пригоди становить 407 135 грн; вартість відновлюваного ремонту вказаного автомобіля в результаті пошкодження при ДТП 17 серпня 2024 року -
620 096, 69 грн. Таким чином, вартість відновлюваного ремонту перевищує ринкову вартість автомобіля до настання дорожньо-транспортної пригоди (його знищення). Вищенаведений висновок узгоджується з висновоком № 89-12-24 від 18 грудня
2024 року - доказом, який надала цивільний відповідач ОСОБА_5 , про те, що відновлюваний ремонт автомобіля «Mitsubishi Pajero» - економічно не доцільний; його ринкова вартість в пошкодженому стані після ДТП становить 201 267 грн. Оскільки вищезазначений транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Зважаючи на те, що вартість транспортного засобу «Mitsubishi Pajero» до настання дорожньо-транспортної пригоди становила 407 135 грн, суд дійшов висновку,
що для відшкодування цивільному позивачу цієї вартості необхідно стягнути
з цивільного відповідача ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» 158 000 грн (відповідно до договору може бути стягнуто 160 000 грн, з урахуванням розміру франшизи - 2000 грн), з цивільного відповідача ОСОБА_5 199 135 грн (407 135 грн - 158 000 грн (стягнутих із ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО») - 50 000 грн (добровільно сплачених ОСОБА_5 коштів за пошкодження автомобіля)), а автомобіль «Mitsubishi Pajero» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN НОМЕР_2 ) передати цивільному відповідачу ОСОБА_5 .
Апеляційний суд, переглянувши оскаржений вирок, в тому числі в частині цивільного позову, вказав про те, що висновками експертів підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mitsubishi Pajero» значно перевищує його ринкову вартість, саме тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав автомобіль фізично знищеним та відповідно до закону визначив розмір збитків у межах різниці між ринковою вартістю автомобіля та сумою отриманого страхового відшкодування, врахувавши при цьому залишкову вартість транспортного засобу.
Доводи апелянта, як зазначила колегія суддів апеляційного суду, про необхідність зменшення розміру відшкодування з огляду на залишкову вартість автомобіля та часткові виплати у сумі 50000 грн не знайшли підтвердження у матеріалах справи; суд першої інстанції належним чином дослідив надані експертні висновки і дав їм оцінку, дійшовши обґрунтованого висновку про розмір підлягаючої відшкодуванню шкоди - 199 135 грн з урахуванням ліміту відповідальності страховика та вартості пошкодженого авто; з урахуванням ліміту відповідальності страховика (160 000 грн мінус 2000 грн франшизи), суд правильно стягнув із ПрАТ «СК «ВУСО» 158000 грн,
а решту шкоди, 199135 грн, поклав на ОСОБА_5 .
Також суд слушно зауважив, що за заявою заінтересованих осіб суд першої інстанції може вирішити питання шляхом роз'яснення судового рішення відповідно до
ст. 380 КПК щодо способу та механізму передачі автомобіля «Mitsubishi Pajero»,
2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN НОМЕР_2 )
ОСОБА_5 .
Що стосується цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_6 , слід зазначити таке.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.
Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема,
у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно
від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував характер та глибину душевних страждань потерпілої - цивільної позивачки від спричинених їй тілесних ушкоджень, внаслідок чого у неї відбулося порушення нормального ритму життя; так як літом 2024 року вона планувала завагітніти, то ДТП повністю зруйнувала їх з нареченим плани, порушилось
її фізичне та психологічне здоров'я, вона постійно перебуває в стресовому стані через відсутність можливості на нормальне життя та працю. Водночас суд
із урахуванням характеру кримінального правопорушення, виду та ступеню вини обвинуваченої, її матеріального становища, стану її психічного здоров'я, а також взявши до уваги те, що ОСОБА_5 попередньо частково розрахувалась з потерпілою ОСОБА_6 у сумі 100 000 грн, визнав частково заявлену суми морального відшкодування, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості,
а також враховуючи те, що відшкодування моральної шкоди не може бути засобом збагачення, дійшов переконання, що з обвинуваченої на користь потерпілої слід стягнути 250 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Апеляційний суд, переглянувши в апеляційному порядку оскаржений вирок, вказав на те, що судом першої інстанції під час визначення розміру моральної шкоди,
що підлягає відшкодуванню, враховано тяжкість вчиненого злочину, глибину фізичних і душевних страждань потерпілої, майновий стан засудженої, інші обставини кримінального провадження, добровільне відшкодування частини завданої моральної шкоди, довготривалий характер страждань потерпілої. При цьому колегія суддів зауважила, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір морального відшкодування потерпілій, а тому зменшенню він не підлягає.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374,
419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
З викладеними в оскаржених судових рішеннях висновками судів погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Отже, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржених судових рішень внаслідок неправильного вирішення цивільного позову, необхідності застосування ст. 69 КК та призначення засудженій покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,
які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, касаційна скарга захисника не містить.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 16 вересня 2025 року щодо засудженої ОСОБА_5 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3