12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 127/27425/17
провадження № 61-11956св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний виконавець Собчук Валентин Васильович,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2023 року у складі колегії суддів Оніщука В. В.,Денишенко Т. О., Медвецького С. К.,
у справі за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни стягувача його правонаступником, заінтересовані особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний виконавець Собчук Валентин Васильович.
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни стягувача його правонаступником.
Заяву мотивувала тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2018 року у справі № 127/27425/17 задоволено позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2006 року № CNL-B00/157/2006 у розмірі 105 685,90 дол. США, що становить еквівалент 2 688 987,50 грн; заборгованості за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № CNL-B00/157/2007 у розмірі 82 243,52 дол. США, що становить еквівалент 2 092 538,33 грн, стягнуто судовий збір та витрати на правничу допомогу. На виконання судового рішення видано виконавчий лист від 14 серпня 2018 року.
У провадженні приватного виконавця Собчука В. В. знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите 12 травня 2021 року щодо боржника ОСОБА_2 та виконавче провадження № 67791419 щодо боржника ОСОБА_4 про стягнення на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості та судових витрат.
23 грудня 2022 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія«Флексіс» уклали договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» набуло права вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за вказаними кредитними договорами.
Після цього, 23 грудня 2022 року ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» та ОСОБА_1 уклали договір, відповідно до якого ОСОБА_1 набула права вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за вказаними кредитними договорами.
У зв'язку з наведеними обставинами, ОСОБА_1 просила суд замінити вибулого стягувача - ТОВ «Фінансова компанія«Флексіс» на його правонаступника - ОСОБА_1 у цивільній справі № 127/27425/17 про стягнення з боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитними договорами.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 01 червня 2023 року заяву задовольнив та замінив вибулого стягувача - ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» на його правонаступника - ОСОБА_1 у цивільній справі № 127/27425/17 про стягнення з боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитними договорами.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що відступлення права вимоги за кредитними договорами спочатку від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс», а згодом до ОСОБА_1 є правомірним та таким, що відповідає законодавству.
Укладений 23 грудня 2022 договір відступлення права вимоги між ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» та ОСОБА_1 не оспорений у встановленому законом порядку, а тому в силу статті 204 ЦК України є чинним та породжує юридичні наслідки для сторін.
Відсутні будь-які законні підстави для визнання недійсними зазначених договорів чи сумніву в правовому статусі нового кредитора.
Вінницький апеляційний суд постановою від 20 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 01 червня 2023 року скасував та постановив нове судове рішення.
У задоволенні заяви відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 536,80 грн сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» та ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги за договорами кредиту, незважаючи на його назву, за своєю правовою природою є договором факторингу з огляду на те, що з укладенням договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця - фінансової установи, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг і яка надавала позичальникам у цій справі фінансові послуги. Крім того, про те, що оспорюваний договір по своїй суті є договором факторингу, свідчить і те, що розмір вимог, які відступаються є більшим, ніж сума, яку новий кредитор сплатив за відступлення такої вимоги.
Фізична особа ОСОБА_1 не може бути новим кредитором у спірних правовідносинах, адже для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа, проте ОСОБА_1 не належить до фінансових установ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Вінницького міського суду Вінницької області.
27 вересня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Верховний Суд ухвалою від 04 листопада 2025 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 05 листопада 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції надав оцінку правочину та встановив його недійсність за відсутності відповідних позовних вимог, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заміна сторони виконавчого провадження на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного за участю фізичної особи є законною.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2023 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд установив, що згідно із умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 25 листопада 2011 року ПАТ «ОТП Банк» (правонаступник ЗАТ «ОТП Банк» та АКБ «Райффайзен банк Україна») відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитними договорами, укладеними між АКБ «Райффайзен банк Україна» та ОСОБА_2 , а саме від 27 липня 2006 року № CNL-B00/157/2006 та від 09 серпня 2007 року № CNL-B00/157/2007, виконання зобов'язань за якими забезпечено іпотекою.
Відповідно до кредитного договору від 27 липня 2006 року № CNL-B00/157/2006, ОСОБА_2 отримав кредит від АКБ «Райффайзен банк Україна» в сумі 120 000 дол. США зі строком погашення до 26 липня 2021 року та із сплатою процентів.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за умовами кредитного договору від 27 липня 2006 року № CNL-B00/157/2006, із ОСОБА_3 був укладений договір поруки від 27 липня 2006 року № CR-В00/157/2006, згідно з яким поручитель прийняла на себе зобов'язання щодо солідарної відповідальності за кредитним договором.
Крім того, згідно із кредитним договором від 09 серпня 2007 року № CNL-B00/157/2007, ОСОБА_2 отримав кредит в ЗАТ «ОТП Банк» на суму 87 000 дол. США із строком повернення до 08 серпня 2022 року та із сплатою процентів.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за умовами кредитного договору від 09 серпня 2007 року № CNL- В00/157/2007, із ОСОБА_3 був укладений договір поруки від 09 серпня 2007 року № SR-B00/157/2007.
Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 30 травня 2018 року у справі № 127/27425/17 задовольнив позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2006 року № CNL-B00/157/2006 в сумі 105 685,90 дол. США станом на 22 серпня 2017 року, що становить еквівалент 2 688 987,50 грн; заборгованості за кредитним договором від 09 серпня 2007 року № CNL-B00/157/2007 станом на 22 серпня 2017 року в сумі 82 243,52 дол. США, що становить еквівалент 2 092 538,33 грн, стягнув судовий збір та витрати на правничу допомогу (т. 1 а. с. 177-181).
На виконання судового рішення 14 серпня 2018 року видано виконавчий лист (т. 1 а. с. 188).
У провадженні приватного виконавця Собчука В. В. знаходяться наступні виконавчі провадження: ВП № НОМЕР_1, відкрите 12 травня 2021 року щодо боржника ОСОБА_2 та ВП № 67791419, відкрите 07 грудня 2021 року щодо боржника ОСОБА_4 про стягнення на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості та судових витрат (т. 1 а. с. 199, 200).
23 грудня 2022 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» уклали договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» набуло права вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за вказаними кредитними договорами (т. 1 а. с. 203-206).
Відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 23 грудня 2022 року, ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» відступило ОСОБА_1 право вимоги за кредитними договорами від 27 липня 2006 року № CNL-B00/157/2006 та від 09 серпня 2007 року № CNL-В00/157/2007 (т. 1 а. с. 208, 209).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Згідно із частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до частин першої та другої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов'язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.
Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Згідно із вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії цивільного процесу.
Виходячи зі змісту наведених норм права, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи універсального правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття первісного кредитора з одночасною заміною його новим кредитором.
Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах
Отже, під час вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні потрібно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов'язків сторони, яка вибула.
Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв'язку з її вибуттям, тобто підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов'язки або безпосередня вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.
При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у цивільних відносинах.
У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, припиняється її статус сторони виконавчого провадження.
З матеріалів справи відомо, що 23 грудня 2022 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило права вимоги за кредитними договорами ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс», яке того ж дня передало їх ОСОБА_1 , до якої перейшли всі права за договорами.
Договори про відступлення прав вимоги не визнані судом недійсними.
За таких обставин ОСОБА_1 на підставі чинного договору про відступлення прав вимоги набула статусу кредитора за вказаними кредитними договорами, а тому є правові підстави для заміни стягувача його правонаступником у виконавчих провадженнях.
Посилання суду апеляційної інстанції про неможливість вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження за заявою ОСОБА_1 , оскільки фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги є помилковим з огляду на таке.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, на яку заявник посилається у касаційній скарзі, вказав, що: «вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень статей 74-79, 86 ГПК України, тобто за перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов'язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України».
Таким чином, питання дійсності договору відступлення прав вимоги від 23 грудня 2022 року, укладеного з ОСОБА_1 , не є предметом дослідження під час розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження.
Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Верховний Суд зробив у постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 2-2823/11 та від 23 липня 2025 року у справі № 907/311/21.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 761/41749/19 та вказує, що якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором. Вказаною постановою Верховний Суд визнав недійсним договір відступлення права вимоги, укладений з фізичною особою, вказавши, що фізична особа не може набути права вимоги за кредитним договором, кредитодавцем у якому є банк, адже фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги.
Проте, рішення про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 23 грудня 2022 року, укладеного з ОСОБА_1 , сторони у цій справі не надали суду, як і не навели обставин, що свідчать про нікчемність такого договору.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції.
З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалену судом апеляційної інстанції постанову не можна вважати законною і обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому ухвала суду є законною і обґрунтованою.
Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі ухвалу суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2023 року скасувати та залишити в силі ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 01 червня 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк