26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 757/58986/18
провадження № 61-3044св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Тузова Владислава Олександрівна, на постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
Короткий зміст вимог первісного і зустрічного позовів
У листопаді 2018року ОСОБА_1 звернувся з позовомдо Акціонерного товариства Комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» про захист прав споживача.
В обґрунтування позову вказував, що ним та АТ КБ «ПриватБанк» укладені договори банківських вкладів, а саме: № SAMDN01000734888162 від 26 квітня 2013 року, за умовами якого він передав банку грошові кошти у сумі 200 000 грн; № SAMDN01000738909033 від 31 жовтня 2013 року, за умовами якого він передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн; № SAMDN01000738909108 від 31 жовтня 2013 року, за умовами якого він передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн; № SAMDN01000734973189 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого він передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн; № SAMDN01000734973310 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого він передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн; № SAMDN01000734973235 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого він передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн; № SAMDN01000734972986
від 30 квітня 2013 року, за умовами якого він передав банку грошові кошти
у сумі 400 000 грн; № SAMDN01000734973084 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого він передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн; № SAMDN01000734973415 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого він передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн; №SAMDN01000734973500
від 30 квітня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти
у сумі 400 000 грн. Вказані договори укладені з процентною ставкою 16 % річних строком на 3 місяці та у разі неподання заяви про відсутність наміру продовження строку їх дії, такі договори продовжувалися на той самий строк.
У квітні 2014 року він декілька разів звертався до банку із заявами про розірвання зазначених договорів та повернення грошових коштів, проте вони залишені без задоволення, а грошові кошти не повернені. За 2014 рік йому не нараховані та не виплачені проценти, а у 2015 році позивач отримував їх лише з червня місяця. Вважав, що відповідач винен проценти, які необхідно розраховувати, виходячи з процентної ставки за депозитами, що існували протягом 2014-2018 років у комерційних банках України.
Збитки у вигляді неотриманих доходів, які позивач міг би отримати за звичайних обставин, обраховував так:
1) у 2014 році середній розмір процентів за депозитами в Україні складав 22 %, тож, виходячи з «тіла» депозиту (3 800 000 грн) і невиплачених процентів
у 2014 році, він не отримав за 8 місяців 447 333,33 грн;
2) у 2015 році середній розмір процентів за депозитами в Україні складав 22 %, тож, виходячи з «тіла» депозиту і невиплачених процентів за 6 місяців у 2015 році, він не отримав 655 500 грн;
3) у 2016 році середній розмір процентів за депозитами в Україні складав 25 %, тож, виходячи із «тіла» депозиту і виплату банком 361 000 грн, він не отримав
589 000 грн;
4) у 2017 році середній розмір процентів за депозитами в Україні складав 16 %,
тож, виходячи із «тіла» депозиту і виплату банком 361 000 грн, він не отримав
247 000 грн;
5) у 2018 році середній розмір процентів за депозитами в Україні складав 13 %, тож, виходячи із «тіла» депозиту і виплату банком 361 000 грн, він не отримав 133 000 грн.
Посилаючись на статтю 22 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України як підставу для нарахування справедливих процентів на суму депозитів, позивач визначив суму недоотриманих процентів за весь період у розмірі 2 181 833,33 грн.
За таких обставин просив стягнути з відповідача на свою користь збитки у вигляді неотриманих доходів, а саме невиплачені проценти за весь період
з 2014року до 2018 року у розмірі 2 181 833,33 грн, інфляційні втрати
в сумі4 333 130,50 грн, неустойку у розмірі612 654,99 грн відповідно до частини п'ятоїстатті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а також відшкодувати судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року, ухваленим у складі судді Остапчук Т. В., у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано безпідставністю вимог позивача про стягнення збитків відповідно до статті 22 ЦК України, а вимоги про стягнення
3 % річних,передбаченихчастиною другою статті 625 ЦК України, позивач не заявляв.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів в частині стягнення збитків у вигляді неотриманих доходів - невиплачених процентів за період 2014-2018 років у розмірі 2 181 833,33 грн.
Визнано нечинним рішення Печерського районного суду міста Києва
від 26 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у вигляді неотриманих доходів, невиплачених процентів за період 2014-2018 років у розмірі 2 181 833,33 грн. Провадження у справі
у вказаній частині позовних вимог закрито.
Постановою Київського апеляційного суду від 9 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року в частині відмови у стягненні інфляційних втрат скасовано та постановлено нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено частково.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 305 443,68 грн інфляційних втрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пред'явив вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 3633 150,50 грн за період з 19 червня 2014 року до 21 листопада 2018 року, проте нарахування інфляційних втрат має бути обмеженим трирічним строком, тобто за період з1 листопада 2015 року до 1 листопада 2018 року, врахувавши загальну суму грошових коштів за депозитними договорами в розмірі 3 499 849,51 грн, яка встановлена постановою Верховного Суду
від 11 липня 2018 рокуу справі № 201/9927/14-ц (провадження № 61-9177св18).
Оскільки договори банківського вкладупозивачемрозірвані, відсутні підстави і для задоволення позовних вимог в частині стягнення трьх процентів неустойки, передбаченої частиною п'ятоюстатті 10 Закону України «Про захист
прав споживачів», що узгоджується з позицією Великої Палати
Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17-ц
(провадження № 14-133цс20).
Суд апеляційної інстанції вказав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог простягненняна користь позивачатрьох процентіврічних
усумі 480 760,82 грн, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, тому що таких позовних вимог у суді першої інстанції позивач не заявляв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
31 березня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє
адвокат Тузова В. О., звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2021 року та зменшити розмір інфляційних втрат до 152 158,41 грн.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду
від 9 грудня 2021 року заявник визначає неправильне застосування судомапеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20
(провадження № 61-8744св21), від 21 листопада 2018 року
у справі № 642/493/17-ц, від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17,
від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 10 квітня 2018 року
у справі № 910/16945/14 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
Упостанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21) викладений висновок про застосування частини п'ятої статті 272 ЦПК України, а саме суд зобов'язаний надіслати судові рішення
у паперовій формі рекомендованим листом або електронним листом на офіційну електронну адресу.
УпостановахВерховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 642/493/17-ц(провадження № 61-152св18), від 26 жовтня 2018 року
у справі № 922/4099/17, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17,
від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14 зазначено, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували поданню позову.
Крім того, підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує розгляд справи судом апеляційної інстанції за його відсутності, належним чином неповідомленого про дату, час і місце судового засідання, яке
відбулося 9 грудня 2021 року (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначає про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо визначення періоду стягнення інфляційних втрат з 1 листопада 2015 року до 1 листопада
2018 року, оскільки позов до місцевого суду надійшов 27 листопада 2018 року, тому такий період за межами позовної давності у три роки, що передували зверненню з позовом.
Вважає, що позивач нарахував інфляційні втрати на суму 3 499 849,51 грн, яку встановлено постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року
у справі № 201/9927/14-ц (провадження № 61-9177св18), тому такі кошти підлягали поверненню позивачу лише 11 липня 2018 року.
Отже інфляційні втрати необхідно вираховувати за період з 12 липня 2018 року до 27 листопада 2018 року, а не як визначив апеляційний суд за період
з 1 листопада 2015 року до 1 листопада 2018 року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та
АТ КБ «ПриватБанк» уклали договори банківських вкладів, а саме:
- № SAMDN01000734888162 від 26 квітня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти у сумі 200 000 грн;
- № SAMDN01000738909033 від 31 жовтня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн;
- № SAMDN01000738909108 від 31 жовтня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн;
- № SAMDN01000734973189 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн;
- № SAMDN01000734973310 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн;
- № SAMDN01000734973235 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн;
- № SAMDN01000734972986 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн;
- № SAMDN01000734973084 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн;
- № SAMDN01000734973415 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн;
- №SAMDN01000734973500 від 30 квітня 2013 року, за умовами якого позивач передав банку грошові кошти у сумі 400 000 грн.
Вказані договори укладені з процентною ставкою 16 % річних строком
на 3 місяці.
Згідно з пунктом 6 вказаних договорів, в якому передбачено, що строк дії договорів автоматично пролонгується на один строк, якщо вкладник не заявить про відмову від пролонгації дії цього договору. Строк вкладу продовжувався неодноразово без явки позивача до банку.
19 червня 2014 року сторони уклалидодаткові угоди до вказаних договорів банківських вкладів, за умовами яких вкладник не звертається до банку з вимогами про повернення сум вкладів за кожним з укладених сторонами договорів банківських вкладів до 19 червня 2019 року; також встановлено, що вкладнику щомісяця виплачуються нараховані на суми вкладів проценти за ставкою 9,5 процентів річних.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня
2016 року у справі № 201/9927/14-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача грошові кошти за депозитними договорами у розмірі 3 800 000 грн та нараховані проценти за цими договорами. У задоволенні вимог про розірвання договорів вкладу, визнання недійсними умов додаткових угод відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 31 березня 2016 року задоволено, рішення суду в частині задоволення позову скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення про відмову
в позові (справа № 201/9927/14-ц).
Постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року скасовано, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2016 року змінено в частині визначення розміру грошових коштів за депозитними договорами, які підлягали стягненню; викладено абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача грошові кошти за договором № SAMDN01000734972986 від 30 квітня 2013 року - 463 333,20 грн; за договором № SAMDN01000734973500 від 30 квітня 2013 року у сумі 463 333,20 грн; за договором № SAMDN01000734973084
від 30 квітня 2013 року у сумі 463 333,20 грн; за
договором № SAMDN01000734973415 від 30 квітня 2013 року
у сумі 463 333,20 грн; за договором № SAMDN01000734973189 від 30 квітня
2013 року у сумі 463 333,20 грн; за договором № SAMDN01000734973310
від 30 квітня 2013 року у сумі 463 333,20 грн; за
договором № SAMDN01000734973235 від 30 квітня 2013 року
у сумі 463 333,20 грн; за договором № SAMDN01000738909033 від 31 жовтня
2013 року у сумі 256 517,11 грн, що разом складає суму
у розмірі 3 499 849, 51 грн». У іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська залишено без змін (справа № 201/9927/14-ц).
Позиція Верховного Суду, мотиви якими керується суд та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частини перша, друга та п'ята статті 12 ЦПК України).
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 ЦПК України (частина третя статті 368 ЦПК України).
Відповідно до статті 128 ЦПК України (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час апеляційного перегляду справи) суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки
(частина перша статті 130 ЦПК України).
Згідно зі статтею 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня
2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішеннях ЄСПЛ від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України», від 3 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» зазначено, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тлумачення частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси.
Вказані правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 1 червня
2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22).
Згідно підпунктом 1 пункту 2 розділу 1 Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 7 листопада 2016 року № 227, електронна адреса - адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім'я у домені «mail.gov.ua» (постанова Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року
у справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21)).
У справі, яка переглядається, ухвалою Київського апеляційного суду
від 22 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката Мацака О. Ю., який діяв у інтересах
ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду міста Києва
від 26 лютого 2020року, а ухвалою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року справу призначено до розгляду на 11 лютого 2021 року об 11 год25 хв.
Відповідно до матеріалів справи суд апеляційної інстанції відкладав розгляд справи неодноразово. Повідомлення учасників справи про її апеляційний перегляд відбувалося шляхом надсилання судових повісток-повідомлень на електронні адреси учасників справита безпосередньо врученням повісток-повідомлень у суді апеляційної інстанції, про що свідчать відповідні розписки
від учасників справи (т. 2 а.с. 38, 39, 48, 56).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року зупинено провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 320/5115/17-ц (т. 2 а.с. 123-124).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду на 9 грудня 2021 року
об 11 год10 хв (т. 2 а.с. 127).
Судову повістку-повідомлення про виклик на 11 год10 хв 9 грудня 2021 року направлено 24 листопада 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.с. 128-129).
Проте в матеріалах справи відсутні відомості про наявність у відповідача офіційної електронної адреси; при цьому ні АТ КБ «ПриватБанк», ні його адвокат Тузова О. В. у поданих до суду заявах і клопотаннях не зазначали поштову скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » як адресу для листування.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні відомості про направлення судом апеляційної інстанції судової повістки-повідомлення про виклик на 11 год10 хв
9 грудня 2021 року відповідачу на поштову адресу для листування, зазначену
у відзиві на апеляційну скаргу (вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094).
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням
статті 6 Конвенції, а також порушенням статей 128, 130 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції на зазначені норми закону уваги не звернув, розглянув справу за відсутності представника АТ КБ «ПриватБанк», щодо якого не мав відомостей про належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, призначеної на 11 год10 хв 9 грудня 2021 року, чим порушив право заявника на участь у судовому розгляді та статтю 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права.
З огляду на встановлене судом касаційної інстанції порушення апеляційним судом норм процесуального права, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги щодо вирішення судом апеляційної інстанціїсправи по суті в оскаржуваній частині.
Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Враховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.
Оскільки апеляційний суд здійснив розгляд справи з порушенням вимог процесуального закону, що унеможливило ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, Верховний Суд не здійснює перевірку доводів касаційної скарги по суті, в тому числі і щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 642/493/17-ц, від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17,
від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 10 квітня 2018 року
у справі № 910/16945/14.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Тузова Владислава Олександрівна, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк О. М. Ситнік