18 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 920/1550/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 (судді Хрипун О. О. (головуючий), Скрипка І. М., Михальська Ю. Б.) у справі
за позовом Лебединської міської ради Сумської області
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб»
про визнання відсутнім права постійного користування на земельну ділянку,
(у судове засідання з'явилася представниця скаржника Вагоровська А. Е.),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У грудні 2024 Лебединська міська рада Сумської області звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» (далі - СТОВ «Хлібороб») про визнання відсутнім права постійного користування СТОВ «Хлібороб» на земельну ділянку площею 102,9748 га з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником спірної земельної ділянки в особі відповідної територіальної громади. У жовтні 2021 року позивач дізнався, що на підставі рішення суду у справі № 480/2804/21 рішенням державного реєстратора було здійснено державну реєстрацію права постійного користування за відповідачем, який неправомірно набув право постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки не є правонаступником колективного сільськогогосподарського товариства «Агрохім» (далі - КСП «Агрохім»). КСП «Агрохім» не реорганізоване в СТОВ «Хлібороб», а тому у останнього не виникло право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, відповідно до копії довідки Сумського обласного управління статистики від 26.08.1997 (про внесення до Єдиного державного реєстру) КСП «Агрохім» було зареєстроване як юридична особа з ідентифікаційним кодом 05490701 з місцезнаходженням : вул. Хіміків, буд. 2, м. Лебедин, Сумська обл.
Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії СМ №0033, виданого 05.03.1998 Кам'янсько сільською радою народних депутатів (далі - державний акт) КСП «Агрохім» надано у постійне користування 371,4 гектарів землі в межах згідно з планом користування. Землю надано у постійне користування для сільськогосподарського виробництва згідно з рішенням сесії Кам'янської сільської ради народних депутатів від 29.01.1998.
20.03.2000 засновниками СТОВ «Хлібороб» підписаний установчий договір про створення і діяльність сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб», відповідно до пунктів 1-2 статті 1 якого визначено наступне:
« 1.Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» створюється з місцем розташування в місті Лебедин Сумської області на невизначений строк, є правонаступником КСП «Агрохім» і може бути в подальшому реорганізоване в інші форми господарських товариств та інших суб'єктів господарської діяльності.
2.Товариство здійснює всі права КСП «Агрохім» по укладених угодах з юридичними і фізичними особами до закінчення терміну дії цих угод, здійснює інші його права, в тому числі право на користування (на умовах, визначених законом) землею, переданою КСП «Агрохім» в колективну власність та у постійне користування; права, як засновника (часника) міжгосподарських підприємств і організацій та інші права. Товариство приймає на себе також повну відповідальність по зобов'язаннях КСП «Агрохім».
24.03.2000 розпорядженням голови Лебединської районної державної адміністрації №100 «Про державну реєстрацію сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» зареєстровано Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» та його Статут. Товариство зареєстроване за юридичною адресою: Україна, Сумська область, м. Лебедин, пров. Хіміків, буд. 2. Розпорядження голови районної державної адміністрації від 19.08.1997 № 224 «Про державну реєстрацію Колективного сільськогосподарського підприємства «Агрохім» визнано таким, що втратило чинність (пункти 1,2 зазначеного розпорядження).
18.08.2000 Кам'янською сільською радою Лебединського району Сумської області прийняте рішення «Про використання земель сільськогосподарського призначення СТОВ «Хлібороб», в якому встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 № 1529 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» відбулось реформування КСП «Агрохім», якому рішенням ради від 29.01.1998 передано в колективну власність 770,6 га земель та в постійне користування 371,4 га земель і видані відповідно державні акти на право колективної власності на землю та постійного користування землею. На сьогодні підприємство припинило свою діяльність, всі члени господарства вийшли з нього з належними земельними і майновими паями і передали їх в оренду новоствореному СТОВ «Хлібороб». При цьому частина земельних паїв з різних причин (смерть виїзд власника, тощо) залишилась не витребуваною і використовується без оформлення права на це. Враховуючи зазначене, керуючись статтями 9, 17, 19, 27, 28, 31 Земельного Кодексу України та статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Кам'янська сільська рада вирішила: 1) припинити право колективної власності та постійного користування землею КСП «Агрохім» у зв'язку з припиненням його діяльності; 2) вилучити у КСП «Агрохім» державні актив на право колективної власності та постійного користування землею і передати їх до архіву районного відділу земельних ресурсів; 3) доручити виконкому ради укласти договір оренди невитребуваних земельних паїв на період до звернення за ними власників чи спадкоємців з розміром орендної плати не нижче передбаченої Указом Президента України від 03.12.1999 № 1529; 4) контроль за виконанням цього рішення покласти на сільського голову.
Відповідно до копії листа відділу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області у Лебединському районі від 22.03.2021 за № 505/406-21 відповідачу було надано інформацію щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333, а саме: площа земельної ділянки 102,9748 га; цільове призначення - 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам); землевласник - Лебединська міська територіальна громада в особі Лебединської міській ради. Разом з тим, в листі зауважено, що Державний акт на право постійного користування землею: CM № 0033, зареєстрований за № 30 від 05.03.1998, видано Колективному сільськогосподарському підприємству «Агрохім» Кам'янської сільської ради Лебединського району для сільськогосподарського виробництва площею 371,4 га. Земельна ділянка з кадастровим номером 5922984200:06:001:0333 входить в масив земельної ділянки вищевказаного державного акта.
З позову вбачається, що в ході проведення інвентаризації позивачем була сформована земельна ділянка з кадастровим № 5922984200:06:901:0333 загальною площею 102,9748 га, яка відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 22.03.2021 № 505/406-21 входить в масив земельної ділянки Державного акта, дана земельна ділянка була внесена до Державного земельного кадастру 14.12.2020.
Також, як зазначає позивач, 29.03.2021 відповідачем подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним № 44790061 для проведення державної реєстрації іншого речового права (право постійного користування) на земельну ділянку з кадастровим № 5922984200:06:001:0333.
Однак, рішенням державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області Максакової Алли Миколаївни про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень по справі № 57444896 від 31.03.2021 відповідачу відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
У подальшому рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі № 480/2804/21 задоволено позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» до державного реєстратора Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області Максакової Алли Миколаївни, третя особа - Комишанська сільська рада Охтирського району Сумської області, а саме:
- визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області Максакової Алли Миколаївни про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 57444806 від 31.03.2021;
- зобов'язано державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області Максакову Аллу Миколаївну повторно розглянути заяву СТОВ «Хлібороб» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.03.2021 за реєстраційним № 44790061 та здійснити державну реєстрацію іншого речового права (право постійного користування) СТОВ «Хлібороб» (код 05490701) на земельну ділянку з кадастровим № 5922984200:06:001:0333.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 визнано неповажними наведені заявником підстави пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Клопотання Лебединської міської ради Сумської області про поновлення строку на апеляційне оскарження залишено без задоволення. У відкритті апеляційного провадження відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15.06.2022 ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 по справі № 480/2804/21 - залишено без змін.
26.05.2021, згідно з інформаційною довідкою від 21.10.2021 № 280491241 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, державним реєстратором Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області Максаковою А.М. на підставі державного акта на право постійного користування землею, серія та номер: СМ№0033, виданий 05.03.1998, видавник: Кам'янська сільська рада; рішення суду, серія та номер: 480/2804/21, виданий 22.04.2021, видавник: Сумський окружний адміністративний суд за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою площею 102,9748 га кадастровий номер 5922984200:06:001:0333.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 26.03.2025 у справі № 920/1550/24 (суддя Резніченко О. Ю.) у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт перетворення КСП «Агрохім» у СТОВ «Хлібороб» зі збереженням ідентифікаційного коду попередника. Також, відповідно до інформації Головного управління статистики у Сумській області від 31.05.2021 року вих.№03.1-18/1356/21, КСП «Агрохім» у березні 2020 року змінило своє найменування на СТОВ «Хлібороб». Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, датою реєстрації відповідача в Державній службі статистики України є 26.10.1994 року (а.с. 49). Також відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_1 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, датою реєстрації СТОВ «Хлібороб» платником податку на додану вартість є 04 жовтня 1997 року.
Враховуючи вказане, у зв'язку з перетворенням КСП «Агрохім» у СТОВ «Хлібороб» до останнього перейшли усі права і обов'язки КСП «Агрохім», у тому числі з 24.03.2000 відповідач набув право постійного користування спірною земельною ділянкою, на підставі чого суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог позивача.
3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 у справі № 920/1550/24 рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2025 скасовано, а позов задоволено.
Постанова аргументована тим, що відповідно до Установчого договору про створення та діяльність СТОВ «Хлібороб» засновниками підприємства є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , тоді як відповідно до наявної в матеріалах справи виписки з протоколу № 5 рішення загальних зборів членів КСП «Агрохім» від 03.03.2000 членами цього підприємства були 263 особи. Відповідач не навів належного обґрунтування причин відсутності у складі його учасників осіб - членів колишнього КСП «Агрохім», що є необхідним з огляду на правову природу колективної власності та вимоги законодавства, яке діяло на момент реорганізації. Отже, при створенні СТОВ «Хлібороб» виникла нова юридична особа із новим складом його учасників, відмінним від того складу, який був у КСП «Агрохім», оскільки членами КСП (на момент розпаювання) було 263 осіб, а засновником відповідача - 4 особи.
При цьому, відповідно до п. 2 виписки з протоколу № 5 рішення загальних зборів членів КСП «Агрохім» від 03.03.2000 було вирішено затвердити комісію по реформуванню в складі 17 чоловік. Така розбіжність є істотною, оскільки свідчить про відсутність продовження участі осіб, які були членами колективного сільськогосподарського підприємства, у діяльності новоствореної юридичної особи, а отже - і про відсутність реального правонаступництва у розумінні законодавства. Відповідно до підпункту а), б), д) та ж) п. 4 виписки з протоколу № 6 рішення загальних зборів членів КСП «Агрохім» від 17.03.2000 було вирішено затвердити протокол Інвентаризаційної комісії по інвентаризації майна станом на 01.03.2000; затвердити план розподілу пайового фонду майна та його структури; затвердити список переліку майна, що складає пайовий фонд; затвердити список осіб, що мають право на отримання земельних часток та майнових паїв.
Водночас, матеріали справи не містять ні протоколів Інвентаризаційної комісії, ні списків переліку майна та осіб, зі змісту яких можливо б було встановити, які особи вийшли зі складу учасників КСП та, які земельні ділянки вони отримали, й відповідно, які земельні ділянки залишились в постійному користуванні КСП та перейшли до новоствореної СТОВ «Хлібороб». Таким чином, ураховуючи невідповідність складу учасників КСП «Агрохім» і засновників СТОВ «Хлібороб» та недоведеність фактичного переходу прав і обов'язків, обґрунтованим є доводи позивача про те, що СТОВ «Хлібороб» не є правонаступником КСП «Агрохім».
Присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду юридичної особи, яка не є її правопопередником, не може розцінюватися як достатня та беззаперечна підстава для визнання такої особи правонаступником.
Членами КСП «Агрохім» не приймалось рішення про передання відповідного майна новоствореній юридичній особі, що виключає правомірність набуття спірного нерухомого майна СТОВ «Хлібороб» у постійне користування в порядку статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Оскільки СТОВ «Хлібороб» не доведено статусу правонаступника КСП «Агрохім» набуття ним права постійного користування на спірні земельні ділянки, як правонаступника даної юридичної особи, які належали останній на праві колективної власності є неправомірним.
В силу частини п'ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивачем обставини стосовно правонаступництва відповідача спростовані належними, допустимими та більш вірогідними доказами, з урахуванням того, що в силу частини сьомої статті 75 ГПК України, факти, встановлені у справі № 480/2804/21 не є обов'язковими для господарського суду, а Лебединська міська рада Сумської області не брала участі у справі № 480/2804/21, спір у даній справи виник фактично стосовно оскарження дій реєстратора. Питання права постійного користування (або права власності) спірною земельною ділянкою у справі № 480/2804/21 не розглядалось.
На думку відповідача, початок перебігу позовної давності у даній справі слід обчислювати з 17.01.2008, а саме з моменту прийняття рішення Господарського суду Сумської області від 17.01.2008 по справі № АС13/622-07 за позовом СТОВ «Хлібороб» до Лебединської районної державної адміністрації Сумської області про зобов'язання Лебединської РДА прийняти рішення про передачу земельної ділянки площею 371,4 га, на праві постійного користування.
Однак, рішенням Господарського суду Сумської області від 17.01.2008 у справі № АС13/622-07 у задоволенні позову СТОВ «Хлібороб» до Лебединської районної державної адміністрації Сумської області про зобов'язання Лебединської РДА прийняти рішення про передачу земельної ділянки площею 371,4 га, на праві постійного користування було відмовлено у зв'язку з тим, що СТОВ «Хлібороб» не є суб'єктом такого права відповідно до Земельного кодексу України, у редакції чинній на момент прийняття даного рішення. Отже, за результатом прийняття рішення Господарського суду Сумської області від 17.01.2008 по справі № АС13/622-07 у відповідача не виникло права постійного користування на спірну земельну ділянку.
У той же час, матеріали справи свідчать, що державна реєстрація права постійного користування на спірну земельну ділянку за відповідачем здійснена 26.05.2021.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про обізнаність позивача щодо факту набуття відповідачем права постійного користування на спірну земельну ділянку до моменту державної реєстрації такого права. Натомість саме державна реєстрація, здійснена 26.05.2021, є юридичним фактом, що підтвердив виникнення у відповідача речового права та забезпечив визначеність у питанні титулу на спірне майно.
Отже, момент державної реєстрації права постійного користування за відповідачем є початковим для обчислення строку звернення до суду, оскільки саме з цієї дати у позивача виникли передбачені законом передумови для вжиття заходів захисту, а тому у даному випадку позовна давність спливає 26.05.2024.
Оскільки позивач звертався у 2023 році до Господарського суду Сумської області з позовом про витребування земельної ділянки (що є предметом спору у даній справі № 920/1550/24), позовна давність переривалася, тому на момент звернення з цим позовом 29.12.2024, строк не сплив.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. СТОВ «Хлібороб» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій викладено прохання постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 у справі № 920/1550/24 скасувати і залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2025.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Скарга обґрунтована тим, що судом не враховано висновки щодо застосування статті 8 Закону України «Про підприємництво» (в редакції станом на березень 2000 року) та статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (у редакції Закону, чинній на 24.03.2000), викладені у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №911/3586/21, від 24.05.2023 у справі №903/520/22 від 31.08.2023 у справі №911/3076/21.
Питання виходу членів КСП «Агрохім» з його складу не було досліджено судом апеляційної інстанції, а позивач жодних доказів які б підтверджували, що СТОВ «Хлібороб» було створено сторонніми особами не надав. Апеляційний господарський суд не встановив обставин внесення до державного реєстру запису про припинення КСП «Агрохім» шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановив тільки обставину здійснення реєстрації СТОВ «Хлібороб» з тотожним кодом ЄДРПОУ.
Судом апеляційної інстанції також не враховано висновки щодо застосування статті 75 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 813/8801/14, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 26.11.2019 по справі № 922/643/19.
КСП «Агрохім» реорганізоване у СТОВ «Хлібороб», внаслідок чого розпорядженням голови Лебединської районної державної адміністрації від 24.03.2000 № 100 зареєстровано СТОВ «Хлібороб», а розпорядження голови районної державної адміністрації № 224 від 19.08.1997 про державну реєстрацію КСП «Агрохім» визнано таким, що втратило чинність. Зазначені обставини були встановлені Сумським окружним адміністративним судом у Рішенні від 22.04.2021 у справі № 480/2804/21.
Жодних доказів на спростування того, що відповідач є правонаступником КСП «Агрохім» позивач не надав.
Щонайменше ще у липні 2021 Лебединська міська рада Сумської області була обізнана про наявність судового рішення від 22.04.2021 у справі №480/2804/21 та його оскарження в апеляційній інстанції фізичною особою, яка подала апеляційну скаргу на зазначене рішення 10.06.2021. Тобто твердження суду апеляційної інстанції про те, що Лебединська міська рада не була стороною справи, рішення по якій встановило факти і обставини, що мають значення для даної справи не відповідає дійсності.
Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до реєстру. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18). Однак позивач, на думку скаржника, не надав доказів на спростування вказаних обставин.
У постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18 зазначено, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.
Отже, на думку скаржника, до СТОВ «Хлібороб», як правонаступника реорганізованого КСП «Агрохім», до 01.01.2002 перейшло право постійного користування, яке не може бути обмежене або скасоване.
4.2. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржену постанову.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Згідно зі статтею статті 3 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку та може мати печатки.
Положеннями статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб'єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.
Приписи частин другої та третьої статті 8 цього Закону встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.
Статтею 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначено, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України.
Верховний Суд у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/987/21 сформулював висновок, що хоча колективне сільськогосподарське підприємство і визначалось як суб'єкт права власності у підприємстві, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, однак власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.
Згідно зі статтею 37 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передавального балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.
За змістом статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) колективне підприємство визначено як вид підприємств в Україні, ліквідація та реорганізація яких (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з Державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.
Статтею 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлено, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду, а при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.
Верховний Суд у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/987/21 дійшов висновку, що відповідно до статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» розподіл між підприємствами-правонаступниками реорганізованого підприємства його майнових прав та зобов'язань оформлюється передавальним актом (балансом) - при злитті, приєднанні чи перетворенні підприємства. Правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передавальним балансом його зобов'язання та майно під їх забезпечення.
У постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 925/461/21 міститься висновок про те, що автоматичного переходу об'єктів права колективної власності у приватну власність у зв'язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало; у контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (статті 7, 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (статті 316-319 Цивільного кодексу України (подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 924/250/19, на яку посилаються скаржники).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію колективного сільськогосподарського підприємства шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени колективного сільськогосподарського підприємства автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників.
Верховний Суд у постанові від 16.01.2024 у справі № 906/662/21 визначив, що, встановлення тотожності складу учасників відповідного колективного сільськогосподарського підприємства та осіб, перелік яких наведено в статуті новоствореної юридичної особи як засновників останнього має вирішальне значення для констатації факту правонаступництва з огляду на визначений чинним на момент створення такої особи законодавством правовий режим колективної власності на землю, що узгоджується також із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.09.2022 у справі № 912/929/21.
У постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 911/2506/23 зауважено, що склад учасників реорганізованої та перетвореної юридичної особи може бути не однаковим за наявності певних обставин, за яких, наприклад, частина учасників погодилась із реорганізацією колективного сільськогосподарського підприємства, але не забажала переходити до новоствореної юридичної особи і не увійшла до складу засновників правонаступника колективного сільськогосподарського підприємства з тих чи інших мотивів, зокрема, у разі виходу члена з підприємства та отримання ним свого вкладу, або у разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства та відмови прийняття до членів новоствореного підприємства спадкоємця тощо.
Отже, для належного підтвердження обставин правонаступництва юридичної особи мають враховуватися не лише такі ознаки, як реєстрація юридичної особи із зазначенням її статусу як правонаступника колективного сільськогосподарського підприємства, відповідні положення статуту, збереження ідентичного коду Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та громадських формувань, чи наявність передавального акта (балансу), але й змістовні обставини, що підтверджують членство колишніх учасників колективного сільськогосподарського підприємства.
До таких обставин, зокрема, належить співвідношення кількісного складу засновників такої юридичної особи та учасників колективного сільськогосподарського підприємства до реорганізації. У разі виявлення невідповідності у складі учасників, заявник має надати обґрунтоване пояснення причин такої невідповідності, що може полягати, зокрема, у добровільній відмові окремих членів колективного сільськогосподарського підприємства від участі у юридичній особі правонаступника, або в об'єктивних обставинах, таких як смерть учасника чи його вихід із підприємства з попереднім врегулюванням майнових питань.
Єдиний державний реєстр є компонентом інфраструктури державної статистики. На його основі органи статистики забезпечують ведення державного обліку та ідентифікацію суб'єктів господарської дальності, однак повноваженнями на проведення реєстраційних дій щодо підприємства не наділені.
Функція органів статистики щодо ведення Єдиного державного реєстру визначена Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118 (у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 № 499, далі - Положення про ЄДР).
Відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється.
Питання правового значення ідентичності ідентифікаційного коду юридичної особи під час встановлення правонаступництва було предметом аналізу Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, а також розглядалося Верховним Судом у низці інших рішень, зокрема у постановах від 21.12.2021 у справі № 917/258/19, від 21.09.2021 у справі № 925/1176/20, та від 22.10.2024 у справі № 906/844/23.
Велика Палата Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, наголосила, що відповідно до наведених норм ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається.
Отже, присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду юридичної особи, яка не є її правопопередником, не може розцінюватися як достатня та беззаперечна підстава для визнання такої особи правонаступником.
Така обставина має оцінюватися у сукупності з іншими фактичними й правовими даними, що підтверджують або спростовують наявність реального переходу прав та обов'язків від попередньої організації до новоствореної.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (у відповідній редакції) підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об'єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.
Прийняття учасниками колективного сільськогосподарського підприємства рішення про зміну організаційно-правової форми не означає автоматичного рішення щодо розпорядження майном такого підприємства в розумінні статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Передання майна у власність іншої юридичної особи потребує ухвалення окремого, спеціально спрямованого рішення загальними зборами членів колективного сільськогосподарського підприємства, що прямо випливає зі змісту статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Для визнання за новоствореною юридичною особою права власності на земельні ділянки, які на момент реорганізації перебували у власності колективного сільськогосподарського підприємства, необхідним є подання належних та допустимих доказів того, що загальні збори членів колективного сільськогосподарського підприємства прийняли рішення про передання відповідного майна, відповідному підприємству. Таке рішення має бути прийняте у межах компетенції загальних зборів та відповідати вимогам Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», оскільки саме воно є юридичним фактом, що зумовлює перехід майнових прав до нової юридичної особи. На необхідності дослідження обставини прийняття зборами уповноважених членів колективного сільськогосподарського підприємства рішення щодо передачі майна колективного сільськогосподарського підприємства новоствореній особі, при дослідженні питання правомірності набуття нею права власності на земельні ділянки колективного сільськогосподарського підприємства, наголошено у постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 911/2506/23.
Вказаний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2025 у справі № 911/2420/23, ухваленій після подання касаційної скарги та яку колегія суддів враховує на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.
Як вбачається із оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції досліджуючи обставини переходу до відповідача права на спірну земельну ділянку, встановив, що при створенні СТОВ «Хлібороб» виникла нова юридична особа із новим складом його учасників, відмінним від того складу, який був у КСП «Агрохім», оскільки членами КСП (на момент розпаювання) було 263 осіб, а засновником відповідача - 4 особи.
Також суд акцентував увагу на тому, що матеріали справи не містять ні протоколів Інвентаризаційної комісії, ні списків переліку майна та осіб, зі змісту яких можливо б було встановити, які особи вийшли зі складу учасників КСП та, які земельні ділянки вони отримали, й відповідно, які земельні ділянки залишились в постійному користуванні КСП та перейшли до новоствореної СТОВ «Хлібороб». Таким чином, ураховуючи невідповідність складу учасників КСП «Агрохім» і засновників СТОВ «Хлібороб» та недоведеність фактичного переходу прав і обов'язків, обґрунтованим є доводи позивача про те, що СТОВ «Хлібороб» не є правонаступником КСП »Агрохім».
Апеляційний господарський суд зазначив, що членами КСП «Агрохім» не приймалось рішення про передання відповідного майна новоствореній юридичній особі, що виключає правомірність набуття спірного нерухомого майна СТОВ «Хлібороб» у постійне користування в порядку статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Колегія суддів зауважує, що у контексті наведених вище висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на підставі поданих доказів не доведено обставин переходу до відповідача права на спірне майно. Так, апеляційний господарський суд дослідив ключові обставини які стосуються спірних відносин, надав оцінку доказам, наданих до матеріалів справи, а Верховний Суд не наділений правом на переоцінку доказів.
5.4. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Щодо посилань скаржника на неправильне застосування судом статті 8 Закону України «Про підприємництво» (в редакції станом на березень 2000 року) та статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (у редакції Закону, чинній на 24.03.2000), скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №911/3586/21, від 24.05.2023 у справі №903/520/22 від 31.08.2023 у справі №911/3076/21.
Як слідує зі справи № 911/3586/21, Сквирське сільськогосподарсько-рибоводне господарство отримало на праві постійного користування земельну ділянку площею 54 га для рибогосподарських потреб. У 1999 році за результатами приватизації змінена організаційно-правова форма Сквирського СРГ у відкрите акціонерне товариство, яке в 2011 році було перетворено у Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп».
У справі №911/3076/21 Сквирське сільськогосподарсько-рибоводне господарство отримало на праві постійного користування земельну ділянку площею 222,59 га для рибогосподарських потреб. . У 1999 році за результатами приватизації змінена організаційно-правова форма Сквирського СРГ у відкрите акціонерне товариство, яке в 2011 році було перетворено у Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп».
Тобто у вказаних справах обставини переходу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» права постійного користування земельною ділянкою досліджувалися у контексті здійснення приватизації спірного підприємства, що є відмінним від обставин справи № 920/1550/24, у якій подібних обставин судами не встановлено.
Аналогічним чином у справі №903/520/22 набуте Службою автостанцій територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту, яка була реорганізована з Волинського обласного підприємства автобусних станцій право постійного користування земельною ділянкою згідно з Державним актом не припинилося, а перейшло до його правонаступника - ДП «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799», а потім до ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799», утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації, яке в подальшому перейменоване на ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій».
Таким чином, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №911/3586/21, від 24.05.2023 у справі №903/520/22 від 31.08.2023 у справі №911/3076/21, оскільки вони викладені за інших правовідносин, які є відмінними від справи № 920/1550/24.
5.5. Скаржник вважає, що судове рішення від 22.04.2021 у справі №480/2804/21 має преюдиціальне значення для справи №920/1550/24, оскільки у даній справі було встановлено, що КСП «Агрохім» реорганізоване у СТОВ «Хлібороб» і є його правонаступником.
У цьому контексті скаржник посилається на те, що суд не врахував висновки щодо застосування статті 75 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 813/8801/14, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 10.12.2019 по справі № 910/6356/19, від 26.11.2019 по справі № 922/643/19.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, Суд зауважує про те, що положення частини четвертої статті 75 ГПК України є загальними процесуальними нормами.
У контексті наведеного вище та доводів касаційної скарги Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18) згідно з яким: «….преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення».
Преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №907/762/16).
Суд апеляційної інстанції встановив, що факти, встановлені у справі № 480/2804/21 не є обов'язковими для господарського суду, а Лебединська міська рада Сумської області не брала участі у справі № 480/2804/21, спір у цій справи виник фактично стосовно оскарження дій реєстратора. Питання права постійного користування (або права власності) спірною земельною ділянкою у справі № 480/2804/21 не розглядалося.
Тобто, суд вказав декілька ключових аспектів, які вказують на відсутність підстав для врахування рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі № 480/2804/21, зокрема посилаючись на приписи частин п'ятої, сьомої статті 75 ГПК України, які скаржником фактично не спростовано.
Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, зокрема статті 75 ГПК України як такі, що не знайшли свого підтвердження.
Проаналізувавши постанови Верховного Суду у наведених скаржником справах, Суд зазначає, що висновки у вказаних постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що скаржник посилаючись на такі висновки виокремлює їх із контексту судових рішень, без урахування викладених у цих рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору (в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин). Проте, у цій справі, що розглядається, у застосуванні положень частин четвертої, п'ятої та сьомої статті 75 ГПК України суд апеляційної інстанції дійшов інших висновків, з урахуванням встановлених підстав та предмета позову, матеріально-правового регулювання, а також предмета доказування.
Суд зауважує, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Враховуючи вище викладене, наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду у справах: № 813/8801/14, № 520/11429/17, № 910/6356/19, № 922/643/19 не відповідають критеріям подібності.
5.6. Верховний Суд відхиляє твердження скаржника про неврахування висновків щодо застосування статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18.
Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 і від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18, предметом позову в яких є визнання протиправними дій державного реєстратора щодо державної реєстрації припинення юридичної особи та скасування відповідних записів, міститься висновок про те, що статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДРПОУ, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, предметом позову в якій є визнання протиправними дій державного реєстратора щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах та скасування відповідного запису, зазначено, що статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до Реєстру, отже, наявність у Реєстрі недостовірних відомостей про правонаступництво не є перешкодою для реалізації кредитором своїх прав щодо правонаступника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, предметом позову в якій є визнання протиправною та скасування дії державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації юридичної особи, викладено лише висновок про те, що спір про відміну державної реєстрації юридичної особи має розглядатися у порядку господарського судочинства. Тобто у вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду взагалі не формувався висновок щодо питання застосування статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» як норми матеріального права.
5.7. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18 про те, що у разі реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають;
Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6 зі спору, що виник з правовідносин постійного користування землею, викладено висновок щодо питання застосування положень статті 37 ЦК УРСР, статей 104, 108 ЦК України і статей 92, 141 ЗК України, а саме: «Припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво, тобто наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають».
При цьому касаційна інстанція, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 921/710/17-г/6, якими відмовлено у задоволенні позову Тернопільської міської ради про стягнення збитків з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско», на відміну від встановленої у справі № 925/1176/20 недоведеності правонаступництва СТОВ «Чапаєвське» щодо прав та обов'язків КСП ім. Чапаєва, виходила зі встановлених судами обставин доведеності правонаступництва відповідача стосовно СТО-2, яка була власником приміщень на вул. Микулинецькій, 40 у м. Тернополі. Правонаступництво відбулося за рішенням засновників шляхом викупу СТО-2 у процесі його приватизації та стосувалося переходу права постійного користування земельною ділянкою на вул. Микулинецькій, 40 у м. Тернополі, яка належала СТО-2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ТР № 12 від 11.05.1994.
У справі № 907/916/17, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, суди, розглядаючи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області до Публічного акціонерного товариства «Берегово-Тиса 2» про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка перебувала у користуванні Державного підприємства (ДП) «Радгосп-завод «Берегівський», та про визнання Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000444 від 06.07.1995 таким, що втратив чинність, у відповідності до положень статей 79-1, 92, 141, 149 ЗК України, зазначили, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації, передбачених згідно зі статтею 141 ЗК України допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво. При цьому суди установили обставини щодо набуття відповідачем права постійного користування спірними земельними ділянками внаслідок правонаступництва прав та обов'язків юридичної особи, яка набула вказане право у порядку, визначеному законом, в процесі здійснення процедури приватизації цілісного майнового комплексу, до складу якого входили спірні земельні ділянки, які є невід'ємними його частинами, що є відмінним від обставин встановлених у справі № 925/1176/20, яка переглядається.
У справі № 914/839/18 суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Городоцької міської ради Львівської області про скасування державного акта на право постійного користування землею площею 0,84 га серії ІІ-ЛВ №001030, виданого Спільному підприємству «Райкоопзаготпром», скасування запису про реєстрацію Державного акта на право постійного користування землею площею 0,84 га серії ІІ-ЛВ №001030, зобов'язання Городоцької районної спілки споживчих товариств повернути земельну ділянку, розташовану за адресою: Львівська область, місто Городок, вулиця І. Франка, площею 0,608 га, що фактично використовується Городоцькою районною спілкою споживчих товариств Городоцькій міській ради установили фактичні обставини того, що відповідач - Городоцька районна спілка споживчих товариств є правонаступником права постійного користування земельної ділянки Спільного підприємства «Райкоопзаготпром». Суди також зауважили, що непереоформлення права постійного користування земельною ділянкою відповідачем не дає правових підстав для задоволення позову.
У свою чергу, у справі № 906/620/19 право постійного користування земельною ділянкою було набуте юридичною особою у встановленому законодавством порядку, суди встановили факт зміни організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації відповідно до законодавства, тому Суд зазначив, що таке право не втрачається та не припиняється після приватизації державного підприємства.
Таким чином, предмет і підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у зазначених вище справах і у цій справі є різними, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування вказаних вище правових позицій під час вирішення спору у справі.
5.8. Водночас, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України виконує функцію «суду права», а не «суду факту», відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Колегія суддів зауважує, що озвучені у судовому засіданні доводи скаржника щодо позовної давності та відсутності у справі рішення щодо припинення право колективної власності та постійного користування землею КСП «Агрохім» не стосуються підстави касаційного оскарження, не наведені у касаційній скарзі, а тому з огляду на приписи статті 300 ГПК України, Верховний Суд не надає їм оцінки.
Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстави касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 у справі № 920/1550/24.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувану постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 у справі № 920/1550/24 залишити без змін.
Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 у справі № 920/1550/24.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ