"04" листопада 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/2941/25
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Москалика О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, 38-А, код ЄДРПОУ 0290999621) в інтересах держави
до: 1. Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, код ЄДРПОУ 26376300);
2. Фізичної особи-підприємця Парамонова Дениса Юсуповича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
прокурор: Холоденко Альона Сергіївна;
відповідача 1: Володько Ольга Юріївна, Геращенко Альона Петрівна
відповідача 2: Зіноватний Віталій Васильович,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Білоцерківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Парамонова Дениса Юсуповича, в якій просить суд:
визнати недійсним договір №10-08/81 від 27.06.2025 про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності між Білоцерківською міською радою та фізичною особою - підприємцем Парамоновим Денисом Юсуповичем;
зобов'язати Фізичну особу-підприємця Парамонова Дениса Юсуповича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Білоцерківській міській раді (код 26376300) частину земельної ділянки площею 0,0120 га від загальної площі земельної ділянки 1,1227 га з кадастровим номером: 3220489500:02:026:0474, що складається з території, на якій розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, у стані, в якому вона була одержана.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.09.2025, зокрема, відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Призначено проведення підготовчого засідання на 13.10.2025.
Через систему “Електронний суд» 05.10.2025 від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник заперечує проти доводів викладених у позовній заяві та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Через систему “Електронний суд» 10.10.2025 від Білоцерківської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача-1 заперечує проти доводів викладених у позовній заяві та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.10.2025 відкладено розгляд справи у підготовчому провадженні на 27.10.2025; встановлено прокуратурі та відповідачам строк на подання відповіді на відзив та заперечень.
Через систему “Електронний суд» 15.10.2025 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій представник прокуратури заперечував проти доводів викладених у відзивах на позовну заяву та просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Через систему “Електронний суд» 16.10.2025 від відповідача-2 надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких представник відповідача-2 заперечує проти обставин викладених у відповіді на відзив, просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Через систему “Електронний суд» 23.10.2025 від відповідача-1 надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких представник відповідача-1 заперечує проти обставин викладених у відповіді на відзив, просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Через систему “Електронний суд» 27.10.2025 від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.10.2025 суд, вирішив, в порядку пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 04.11.2025.
У судовому засіданні 04.11.2025 прокурор підтримав заявлені вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представники відповідачів заперечили проти задоволення позовних вимог та просили суд відмовити у їх задоволенні.
У судовому засіданні 04.11.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Фактичні обставини справи і доводи сторін у справі.
Позивач зазначає, що Білоцерківською окружною прокуратурою під час досудового розслідування кримінального провадження № 42025112030000297 від 07.08.2025, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, виявлено порушення інтересів держави у сфері земельних правовідносин, пов'язані з передачею частини земельної ділянки у користування на підставі договору особистого строкового сервітуту.
Рішенням Білоцерківської міської ради № 7443-72-VIII від 29.05.2025 ФОП Парамонову Д.Ю. погоджено розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності за адресою: проспект Незалежності, у районі житлового будинку № 50/5 у м. Біла Церква, на частині земельної ділянки площею 0,0120 га із земельної ділянки загальною площею 1,1227 га, кадастровий номер 3220489500:02:026:0474, та встановлено особистий строковий сервітут.
На виконання зазначеного рішення 27.06.2025 між Білоцерківською міською радою та ФОП Парамоновим Д.Ю. укладено договір № 10-08/81 про встановлення особистого строкового сервітуту на територію (об'єкт благоустрою), призначену для розміщення тимчасових споруд з цільовим призначенням 02.12 - землі загального користування. Договором визначено строк сервітуту - 15 років та передбачено плату в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на 2025 рік становить 26913,28 грн. Умовами договору також заборонено будь-яке будівництво на земельній ділянці, переданій у сервітут.
21.07.2025 державним реєстратором Білоцерківської районної державної адміністрації здійснено державну реєстрацію іншого речового права - сервітуту щодо частини земельної ділянки кадастровий номер 3220489500:02:026:0474, строком на 15 років, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав №440422077 від 21.08.2025.
Згідно з витягом із технічної документації від 17.06.2025 №НВ-9967229232025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5035923,85 грн. Матеріалами містобудівної документації та повідомленнями Управління містобудування та архітектури від 20.03.2025 підтверджено наявність обмежень у використанні вказаної земельної ділянки та невідповідність її частини для розміщення тимчасових споруд.
Прокурор вважає, що рішення Білоцерківської міської ради № 7443-72-VIII від 29.05.2025 щодо погодження технічної документації і встановлення сервітуту прийняте з порушенням вимог земельного, містобудівного та цивільного законодавства, а укладений на його підставі договір суперечить закону та порушує інтереси держави і територіальної громади. У зв'язку з цим прокурор просить визнати договір сервітуту недійсним та повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність Білоцерківської міської ради.
Білоцерківська міська рада зазначила, що оскаржуване рішення №7443-72-VIII від 29.05.2025 та укладений на його підставі договір особистого строкового сервітуту №10-08/81 від 27.06.2025 відповідають вимогам чинного законодавства та були прийняті в межах повноважень органу місцевого самоврядування.
Рада вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:026:0474 перебуває у комунальній власності, а чинне земельне законодавство прямо передбачає можливість встановлення земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (п. «в» ч.1 ст. 99 ЗК України). На думку відповідача, це спростовує твердження прокурора про підміну правового режиму оренди сервітутом.
Відповідач наголошує, що сервітут встановлений за згодою сторін, є строковим, зареєстрованим у ДРРП, здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника, а тимчасова споруда не є нерухомим майном, що виключає необхідність укладення договору оренди землі відповідно до ст. 134 ЗК України. Рада вказує, що тимчасові споруди не потребують документів на виконання будівельних робіт, не передбачають облаштування фундаменту та розміщуються відповідно до Порядку №244 Мінрегіону.
Також у відзиві зазначено, що сервітут є платним: ФОП Парамонов Д.Ю. сплачує щорічну плату в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а доказів ненадходження коштів прокурором не надано. Отже твердження про «безоплатне вибуття» землі є необґрунтованими.
Рада вказує, що при прийнятті рішення діяла відповідно до ст.19 Конституції України та ст.24, ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», реалізуючи повноваження з розпорядження комунальним майном. З огляду на норми ЗК України (статті 98- 100), ЦК України (статті 401- 404) та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №495/2176/17, відповідач вважає, що встановлення особистого строкового сервітуту є законним, відповідає цільовому призначенню земельної ділянки та не порушує прав держави чи територіальної громади.
У зв'язку з наведеним Білоцерківська міська рада просить відмовити у задоволенні позову.
ФОП Парамонов Д.Ю. у поданому відзиві заперечив проти позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. На його думку, укладений договір особистого строкового сервітуту відповідає вимогам чинного законодавства, а висновки прокурора ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
ФОП Парамонов Д.Ю. стверджує, що чинне земельне законодавство прямо допускає встановлення земельного сервітуту не лише для власників чи землекористувачів, а й для інших заінтересованих осіб, зокрема для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) відповідно до ч.1 ст.99 ЗК України. Тому твердження прокурора про неможливість встановлення сервітуту для підприємницької діяльності є безпідставним.
У відзиві наголошено, що норми ЦК України, на які посилається позивач, застосовуються субсидіарно та не можуть переважати спеціальне регулювання ЗК України. З огляду на це відповідач-2 вважає, що висновки прокурора, зроблені з урахуванням ст. 404 ЦК України та застарілої судової практики, не відповідають сучасному правовому регулюванню.
Відповідач-2 також заперечує кваліфікацію спірних правовідносин як оренди, вказуючи, що закон передбачає різні форми землекористування, а обов'язку передавати комунальні землі виключно в оренду немає.
Підкреслює, що договором прямо заборонено будь-яке будівництво, а розміщення здійснюється виключно тимчасової споруди без фундаменту, що відповідає правовій природі сервітуту.
Крім того, ФОП Парамонов Д.Ю. зазначає, що між сторонами не складався акт приймання-передачі земельної ділянки, тому обов'язку її повернення у нього не виникало. Відповідач наголошує, що позивач обрав неефективний та неналежний спосіб захисту, що згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене ФОП Парамонов просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Позивач вказує на необґрунтованість доводів відповідача-1, викладених у відзиві на позовну заяву, щодо правомірності встановлення сервітуту. Прокурор наголошує, що норми ст.ст. 98- 100 ЗК України та ст. 401, 404 ЦК України передбачають можливість встановлення земельного сервітуту лише за наявності об'єктивної потреби, яка не може бути задоволена іншим способом, а також виключно для власника чи землекористувача земельної ділянки. ФОП Парамонов Д.Ю. таким суб'єктом не є, а його намір полягав у здійсненні підприємницької діяльності, що не належить до цілей сервітуту. У спірному договорі не визначено потреби, для задоволення якої встановлювався сервітут, що суперечить правовій природі цього інституту.
Позивач посилається на правові висновки, викладені у пунктах 2.32, 2.34 постанови Пленуму ВГСУ №6 від 17.05.2011, а також у низці постанов Верховного Суду, відповідно до яких ключовою умовою встановлення сервітуту є неможливість задоволення потреби іншим способом. За змістом спірного договору така потреба відсутня, а реальні відносини між сторонами мають ознаки оренди земельної ділянки.
Позивач також вважає спірний договір удаваним правочином у розумінні ст. 235 ЦК України, оскільки він формально оформлений як сервітут, але фактично прикриває передачу земельної ділянки у платне користування для розміщення тимчасової споруди, що згідно з вимогами ст.ст. 124, 134 ЗК України може здійснюватися виключно за результатами земельних торгів.
Крім того, позивач вказує на порушення відповідачами місцевого Порядку розміщення тимчасових споруд у місті Біла Церква, оскільки управління містобудування та архітектури надало однозначний висновок про неможливість розміщення споруди на обраній ділянці через розташування інженерних мереж та відсутність паспорта прив'язки. Наявність таких обмежень підтверджується відповідними листами органу архітектури.
Позивач стверджує, що спірний договір суперечить вимогам ст. 203 ЦК України, є таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, притаманних сервітуту, та підлягає визнанню недійсним з одночасним застосуванням наслідків недійсності правочину, визначених ст. 216 ЦК України.
Окремо позивач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності застосування принципу jura novit curia та оцінки судом законності рішення органу місцевого самоврядування незалежно від наявності окремої позовної вимоги про його скасування, оскільки спірне рішення міської ради вже виконане укладенням договору і саме по собі не відновлює порушене право.
Позивач вважає, що незаконна передача земельної ділянки ФОП Парамонову Д.Ю. за правом сервітуту порушує інтереси держави у сфері раціонального використання земель, а тому просить суд врахувати наведені аргументи та задовольнити позов у повному обсязі.
Позивач заперечує проти доводів відповідача-2 та зазначає, що наведені у відзиві аргументи не спростовують незаконність укладеного договору сервітуту. На думку позивача, встановлення особистого строкового земельного сервітуту на користь ФОП Парамонова Д.Ю. суперечить приписам ст.ст. 98- 100 ЗК України та ст. 401 ЦК України, які передбачають можливість встановлення сервітуту лише для власників або землекористувачів земельних ділянок з метою усунення недоліків їх земельної ділянки та виключно за умови неможливості задоволення потреби іншим способом.
Позивач наголошує, що у спірному договорі відсутня визначена законом потреба, яка могла б обґрунтовувати необхідність встановлення сервітуту, натомість єдиною метою є провадження підприємницької діяльності, що виходить за межі інституту сервітуту. При цьому ФОП Парамонов Д.Ю. не є ані власником, ані землекористувачем, а тому не належить до суб'єктів, які можуть вимагати встановлення сервітуту.
З огляду на зазначене позивач вважає, що укладений правочин за своєю суттю є удаваним у розумінні ст. 235 ЦК України та фактично приховує передачу земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, що суперечить ст.ст. 124, 134 ЗК України. Дотримання процедури конкурсного відбору є обов'язковим, оскільки земельна ділянка використовується для комерційних цілей.
Позивач також посилається на правові висновки Пленуму ВГСУ та Верховного Суду, відповідно до яких обов'язковою умовою встановлення сервітуту є доведення неможливості задоволення потреби особи іншим способом. У даному випадку така умова відсутня, а тому сервітут не відповідає своїй правовій природі.
Додатково позивач звертає увагу, що під час розгляду питання про розміщення тимчасової споруди відсутні позитивні висновки управління містобудування та архітектури щодо можливості її встановлення, не виготовлено паспорт прив'язки, виявлено обмеження, пов'язані з розташуванням інженерних мереж. Ці обставини підтверджуються документами, наданими органом архітектури, та свідчать про протиправність прийнятого міською радою рішення і подальшого укладення договору.
Позивач зазначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду суд зобов'язаний самостійно перевірити законність рішення органу місцевого самоврядування, навіть за відсутності окремої позовної вимоги про його скасування, оскільки таке рішення вичерпало свою дію укладенням договору.
Ураховуючи викладене, позивач вважає, що договір сервітуту суперечить вимогам закону, є удаваним, спрямованим на приховання фактичної оренди земельної ділянки та таким, що підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України.
Білоцерківська міська рада заперечує проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, та зазначає, що укладений між радою та ФОП Парамоновим Д.Ю. договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту відповідає вимогам земельного та містобудівного законодавства. Рада наголошує, що відповідно до ст. 99 ЗК України земельний сервітут може встановлюватися, зокрема, для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), а перелік сервітутів, передбачений ст. 404 ЦК України, не є вичерпним. Розміщення тимчасової споруди здійснюється на підставі паспорта прив'язки, що не потребує оформлення оренди землі, а отже твердження прокурора про фактичну підміну договором сервітуту договору оренди є безпідставним.
Рада вказує, що сервітут не призводить до вибуття земельної ділянки з комунальної власності, не позбавляє власника прав володіння, користування та розпорядження нею, що прямо випливає зі ст. 403 ЦК України та ст. 98 ЗК України. Натомість ФОП Парамонов Д.Ю. отримав лише обмежене право користування частиною земельної ділянки для встановлення тимчасової споруди без створення об'єкта нерухомості та без виникнення права володіння. У зв'язку з цим проведення земельних торгів не є необхідним, оскільки ст. 134 ЗК України передбачає конкурсний порядок виключно щодо передачі земельних ділянок у власність чи оренду, але не щодо встановлення сервітуту.
Також відповідач-1 зазначає, що позивачем не доведено перевищення радою своїх повноважень або порушення порядку розпорядження землями комунальної власності. Договір сервітуту укладений у межах компетенції органу місцевого самоврядування відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а його умови узгоджені сторонами, мають законну мету та не суперечать ст. 203, 215 ЦК України. Таким чином, підстав для визнання договору недійсним чи застосування наслідків його недійсності не існує.
Висновки господарського суду.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права у спосіб, нею обраний.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. У разі встановлення земельного сервітуту для спорудження лінійного об'єкта енергетичної інфраструктури, іншого об'єкта законом або договором про встановлення земельного сервітуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервітуту до нового власника такого об'єкта при переході права власності на нього. У разі встановлення земельного сервітуту для спорудження лінійного об'єкта енергетичної інфраструктури, іншого об'єкта законом або договором про встановлення земельного сервітуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервітуту до нового власника такого об'єкта при переході права власності на нього. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений (ч.ч. 1-6 ст. 403 ЦК України).
Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЗК України).
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Статтею 98 ЗК України встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об'єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об'єктів трубопровідного транспорту; в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу; в-4) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; в-5) право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; ж-1) право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків; ж-2) право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій; ж-3) право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об'єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування; з) інші земельні сервітути.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЦК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Підстави представництва прокурором інтересів держави в суді
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках, коли ці інтереси порушено або існує загроза їх порушення, а уповноважений орган не здійснює їх належного захисту або відсутній.
Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, звертаючись до суду, зобов'язаний обґрунтувати характер порушення інтересів держави та визначити орган, уповноважений державою діяти у спірних правовідносинах. У разі якщо такий орган не здійснює захист або сам порушує інтереси держави, прокурор набуває статусу позивача.
Конституційний Суд України у рішеннях № 3-рп/99 та № 7-рп/2009 роз'яснив, що інтереси держави охоплюють, зокрема, охорону землі як національного багатства та забезпечення правомірного розпорядження нею. Інтереси територіальної громади є складовою інтересів держави.
Білоцерківська міська рада, як суб'єкт права комунальної власності (ст.ст. 80, 83, 189 ЗК України), наділена повноваженнями щодо контролю за використанням земель та забезпечення їх правомірного обігу. Позивач зазначив, що будучи учасником спірних правовідносин, цей орган допустив порушення інтересів держави та громади, зокрема незаконно передав земельну ділянку шляхом встановлення сервітуту та не вжив заходів для усунення порушень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що прокурор звертається до суду самостійно, якщо уповноважений орган є учасником спірних правовідносин і сам порушує інтереси держави або не здійснює їх захисту.
У цій справі компетентний орган - Білоцерківська міська рада - не вжив жодних дій для скасування незаконного, на думку прокурора, рішення, повернення земельної ділянки чи припинення дії сервітуту, чим фактично на думку прокурора унеможливив захист інтересів держави та територіальної громади. За таких умов наявні виключні випадки, передбачені ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що зумовлюють можливість звернення прокурора до суду як самостійного позивача.
Підстави вирішення спору в порядку господарського судочинства та підсудність спору
Суд установив, що спір виник між суб'єктами господарювання та пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, сервітут наданий для задоволення потреб провадження господарської діяльності. ФОП Парамонов Д.Ю. зареєстрований як фізична особа-підприємець з 11.07.2002. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18 та від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17, визначальним для віднесення спору до господарської юрисдикції є характер правовідносин та здійснення фізичною особою діяльності як підприємця. З огляду на приписи ст. 20 ГПК України, спір щодо укладення та виконання договору сервітуту, який регулює користування частиною земельної ділянки загальною площею 1,1227 га (кадастровий номер 3220489500:02:026:0474), належить до компетенції господарських судів як спір щодо іншого речового права на нерухоме майно. Оскільки позовні вимоги безпосередньо стосуються земельної ділянки, такий спір є спором, що виникає «з приводу нерухомого майна» у розумінні ч. 3 ст. 30 ГПК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18, у зв'язку з чим підлягає розгляду за правилами виключної підсудності - за місцезнаходженням нерухомого майна. Враховуючи, що земельна ділянка розташована у місті Біла Церква Київської області, справа підсудна Господарському суду Київської області.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази, їх пояснення, перевіривши правові підстави заявлених позовних вимог та доводи заперечень, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з таких мотивів.
Щодо правової природи спірного договору.
Судом встановлено, що під час досудового розслідування кримінального провадження №?42025112030000297 від 07.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, Білоцерківською окружною прокуратурою виявлено можливі порушення інтересів держави у сфері земельних правовідносин, пов'язані з передачею частини земельної ділянки у користування на підставі договору особистого строкового сервітуту.
Спірною є земельна ділянка комунальної власності площею 1,1227 га, розташована за адресою: проспект Незалежності, в районі житлового будинку №?50/5, м. Біла Церква, кадастровий номер 3220489500:02:026:0474.
Рішенням Білоцерківської міської ради №?7443-72-VIII від 29.05.2025 ФОП Парамонову Д.Ю. погоджено розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на частині земельної ділянки площею 0,0120 га із загальної земельної ділянки 1,1227 га, кадастровий номер 3220489500:02:026:0474, та встановлено особистий строковий сервітут.
27.06.2025 між Білоцерківською міською радою та ФОП Парамоновим Д.Ю. укладено договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на частину цієї ділянки площею 0,0120 га для розміщення тимчасової споруди (МАФ) для провадження підприємницької діяльності.
Спірна частина земельної ділянки використовується лише для розміщення тимчасової споруди і не включає об'єкти нерухомого майна, що могло б створити речові права на землю або підставу для оренди.
Відповідно до статей 98, 99, 206 ЗК України, право встановлення земельного сервітуту на частині земельної ділянки комунальної власності належить власнику цієї ділянки - територіальній громаді у особі міської ради. Договір про земельний сервітут не позбавляє власника ділянки права володіння, користування та розпорядження землею (ч. 5 ст. 403 ЦК України, ч. 3 ст. 98 ЗК України).
Перелік можливих сервітутів не є вичерпним (ст. 404 ЦК України), а п. «в» ч. 1 ст. 99 ЗК України, норми якої є спеціальними з огляду на специфіку спірних правовідносин, прямо передбачає можливість встановлення земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд. При цьому спірна ділянка комунальної власності залишається у розпорядженні міської ради, а сервітут поширюється лише на 0,0120 га від загальної площі 1,1227 га, що є мінімально необхідною частиною для розміщення тимчасової споруди. Розміщення тимчасової споруди здійснюється на підставі паспорта прив'язки, виданого органом містобудування та архітектури відповідно до законодавства, без необхідності оформлення права власності чи оренди земельної ділянки.
Щодо доводів прокурора про порушення земельного законодавства та підміну права оренди сервітутом.
Позивач стверджує, що встановлення сервітуту фактично є договором оренди і порушує економічні інтереси держави, оскільки земельна ділянка вибуває з комунальної власності безоплатно.
Суд встановив, що:
- договір сервітуту не є договором оренди, оскільки сервітут надає лише обмежене право користування частиною земельної ділянки для визначеної мети, не передбачає передачі земельної ділянки у володіння або користування;
- розміщення тимчасової споруди здійснюється на підставі паспорта прив'язки, виданого органом містобудування та архітектури, і не потребує отримання права оренди;
- встановлення сервітуту не призводить до втрати прав комунальної власності міською радою, яка залишається власником земельної ділянки і отримує річну плату за користування сервітутом у розмірі 10?% від нормативної грошової оцінки ділянки (26913,28 грн станом на 2025 рік).
Позиція прокурора, що встановлення сервітуту є фактично передачею земельної ділянки у користування(оренду), що потребує проведення земельних торгів та сплати плати за землю як за оренду, є хибною. Частина 2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також Порядок розміщення тимчасових споруд, затверджений Мінрегіонбудом, не встановлюють обов'язку наявності прав на земельну ділянку для встановлення тимчасових споруд. Відповідно, наявність сервітуту не замінює права оренди і не призводить до вибуття земельної ділянки з комунальної власності.
Також доводи прокурора про нібито порушення економічних інтересів держави є необґрунтованими, оскільки встановлення сервітуту не створює об'єкта нерухомого майна, на який може поширюватися плата за оренду. У встановленому договором порядку встановлено плату за користування сервітутом у розмірі 10?% від нормативної грошової оцінки ділянки, що підтверджує економічну компенсацію для територіальної громади, що відповідає інтересам Ради як власника.
Щодо твердження про удаваний правочин та порушення порядку передачі землі: - суд встановив, що сервітут надано обмеженою площею (0,0120 га від 1,1227 га), для конкретної цілі, строково; - договір передбачає плату за користування; - порядок передачі землі у сервітут не підпадає під вимоги конкурсу, встановлені для оренди чи продажу землі (ст. 134 ЗК України); - немає доказів, що сервітут створює право володіння чи розпорядження земельною ділянкою, а саме право власника земельної ділянки на встановлення такого сервітуту чітко передбачено та регламентовано чинним Земельним Кодексом України.
Таким чином, доводи позивача про порушення економічних інтересів держави та підміну договору оренди є безпідставними.
Щодо повноважень відповідача - Білоцерківської міської ради.
Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міська рада має право здійснювати повноваження власника комунальної землі, включно з наданням обмежених речових прав третім особам. Укладення договору про земельний сервітут у межах повноважень ради, на підставі рішення №?7443-72-VІІІ від 29.05.2025, відповідає чинному законодавству та є легітимним правочином.
Договір визначає цільове призначення (розміщення тимчасової споруди для підприємницької діяльності), строк дії, обсяг прав і обов'язків сторін та оплату за користування. Ніяких обмежень чинним законодавством на передачу частини комунальної землі у сервітутне користування у формі визначеній спірним договором не встановлено. Навпаки таке право є закріпленим, передбаченим та регламентованим.
Договір укладений за вільним волевиявленням сторін, має визначену мету та обсяг прав і обов'язків, не суперечить нормам матеріального права і не порушує прав інших осіб.
Оцінивши надані сторонами докази, доводи позову та заперечення відповідачів у їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту № 10-08/81 від 27.06.2025 укладено Білоцерківською міською радою у межах наданих їй законом повноважень та відповідно до вимог Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Сервітут встановлено на незначну частину земельної ділянки площею 0,0120 га від загальної площі 1,1227 га, що свідчить про його обмежений, мінімально необхідний та найменш обтяжливий характер, передбачений ст. 98- 100 ЗК України. Договір передбачає строкове, платне і чітко визначене за метою користування, не надає сервітутарію права володіння чи розпорядження землею, не допускає будівництва та інших дій, несумісних із природою сервітуту, а тому не може бути ототожнений з орендою земельної ділянки та не підпадає під вимоги ст. 134 ЗК України щодо проведення земельних торгів.
Суд встановив, що спірний договір відповідає за своєю правовою природою інституту земельного сервітуту, передбаченому на рівні спеціального земельного законодавства, а положення ЦК України мають субсидіарний характер і не спростовують правомірності обраного способу користування землею. Встановлення сервітуту для розміщення тимчасової споруди є прямо передбаченим чинним законодавством, а тимчасова споруда не є об'єктом нерухомості та не створює речового права на землю. Прокурором не подано належних доказів порушення вимог містобудівної документації, порядку видачі паспорта прив'язки, відсутні також докази того, що сервітут використано для прихованої передачі землі у фактичну оренду чи що укладення договору завдало збитків територіальній громаді. навпаки Укладення даного договору забезпечує наповнення бюджету громади на спрямоване на покращення інфраструктури обслуговування населення громади та створення додаткових робочих місць.
Таким чином, доводи прокурора про порушення земельного законодавства, нібито підміну оренди сервітутом, порушення інтересів держави та незаконність рішення міської ради не знайшли підтвердження під час судового розгляду, суперечать змісту спірного правочину, нормам ЗК України, ЦК України та іншим актам законодавства. Спірний договір є законним, дійсним та не порушує прав та законних інтересів територіальної громади чи держави. У зв'язку з цим підстави для визнання його недійсним відсутні.
Щодо похідної вимоги про повернення земельної ділянки
Оскільки вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про недійсність договору, суд зазначає, що за чинного, не визнаного недійсним договору сервітуту відсутні правові підстави застосовувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України.
Крім того, суд установив такі обставини: акт приймання-передачі земельної ділянки не складався. У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували, що земельна ділянка площею 0,0120 га була передана відповідачу-2 за актом або іншим документом; сервітут не передбачає передачу земельної ділянки у фактичне володіння. За своєю правовою природою сервітут передбачає лише право обмеженого користування, отже, не породжує обов'язку «повертати» земельну ділянку у тому вигляді, як це передбачено для оренди; земельна ділянка продовжує перебувати у володінні та розпорядженні міської ради.
Будь-яких обмежень щодо можливості власника реалізовувати свої правомочності не встановлено, що підтверджується також правом міської ради вимагати перенесення тимчасової споруди.
Таким чином, оскільки: - договір сервітуту є чинним та не підлягає визнанню недійсним; - передання земельної ділянки у володіння відповідача-2 не здійснювалося; - обсяг прав сервітутарія не передбачає володіння землею; - прокурором не доведено жодного порушення, яке б породжувало обов'язок повернення землі, - похідна вимога про повернення земельної ділянки площею 0,0120 га також є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати позивача, понесені ним в межах розгляду спору, залишити за позивачем.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволені позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз