ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2025Справа № 910/10737/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" (03040, місто Київ, вул. Васильківська, будинок 14; код ЄДРПОУ 39433769)
до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" (01133, місто Київ, бул. Лесі Українки, будинок 26; код ЄДРПОУ 32382598)
про стягнення 87 744,32 грн,
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" про стягнення частки невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 39 772,14 грн, інфляційних втрат у розмірі 9 560,29 грн, пені у розмірі 35 319,47 грн та 3 % річних у розмірі 3 092,42 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06.10.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Також у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд поновити пропущений процесуальний строк на подання цього відзиву.
09.10.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив.
18.08.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позов, суд вказує наступне.
Клопотання мотивоване тим, що рішенням Правління Національного банку України від 13.03.2025 № 90-рш було призначено тимчасового адміністратора відповідача у даній справі.
Враховуючи, що починаючи з 13.03.2025 у ТДВ СК "Альфа-Гарант" було введено тимчасову адміністрацію, деякий час господарська діяльність страховика була практично паралізована до моменту остаточного переходу роботи у режим ліквідації. При цьому в перехідний період більшість працівників звільнилися, а робота була зупинена у зв'язку з нестачею кадрів та відсутністю повноважень у наявних працівників.
Зазначені вище обставини призвели до того, що частина працівників, яка залишилась, не встигала вчасно обробити процесуальні документи, у зв'язку з чим відповідач просить поновити йому строк для подання відзиву на позов.
За приписами ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вкладене, суд з метою повного та всебічного розгляду всіх обставин даної справи вважає за можливе поновити відповідачу строк для подання відзиву на позов та прийняти останній до розгляду.
Крім того, судом враховано, що позивачем було подано відповідь на поданий відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29.10.2022 в м. Вишгород Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу "ЗАЗ 110207", д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_2 ) та транспортного засобу "MERCEDES-BENZ", д.н.з. НОМЕР_3 .
Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.
Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 22.11.2022 у справі №363/3707/22 водія транспортного засобу "ЗАЗ 110207", д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_2 ), було визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до інформації з Централізованої бази даних МТСБУ цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "ЗАЗ 110207", д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_2 ), на дату настання події одночасно була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» (далі - позивач) за полісом АР-2821852 та ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» (далі - відповідач) за полісом ЕР-211046152.
Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що вищевказана ДТП є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому правовідносини між страховими компаніями регулюються положеннями Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого протоколом Президії МТСБУ від 26.02.2020 р. № 464/2020 (надалі - Порядок).
Відповідно до п. 3.1. порядку страховик при отриманні інформації про настання події, що містить ознаки страхового випадку за укладеним ним Внутрішнім договором страхування, зобов'язаний (не залежно від наявності інших Внутрішніх договорів страхування, укладених по відношенню до забезпеченого транспортного засобу, та черговості їх укладення) здійснити визначені Законом 1961 заходи для забезпечення своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Відповідно до п. 4.1. порядку відповідальним за прийняття рішення за заявою про страхове відшкодування, визначення розміру та виплати страхового відшкодування є страховик, який отримав зазначену заяву.
Відповідно до ремонтної калькуляції № 39879 від 18.11.2022 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "MERCEDES-BENZ" д.н.з. НОМЕР_3 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та без урахування ПДВ, склала 93 855,73 грн.
Відповідно до заяви про виплату страхового відшкодування від 30.11.2022 між власником транспортного засобу "MERCEDES-BENZ", д.н.з. НОМЕР_3 (потерпілою особою) та позивачем було узгоджено розмір страхового відшкодування в сумі 88 300,00 грн.
Також вищевказаною заявою погоджено наступне:
- здійснення страховиком виплати страхового відшкодування згідно цієї згоди в зазначеному в ній розмірі є повним виконанням страховиком своїх зобов'язань перед Заявником щодо означеного страхового випадку та підтверджує, що страховий випадок вважається повністю врегульованим та заявник не матиме жодних претензій до страховика стосовно означеного страхового випадку;
- розмір (сума) страхового відшкодування страховиком та заявником взаємно погоджено;
- страховик і заявник досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи.
На підставі заяви про виплату страхового відшкодування, а також враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи в розмірі 88 300,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4515 від 30.12.2022.
21.11.2022 позивач направив відповідачу повідомлення про настання події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Дане повідомлення було направлено на офіційну електронну адресу відповідача info@alfagarant.com.
30.11.2022 позивач направив відповідачу про повідомлення про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування (не пізніше ніж за три робочі днів до дати її проведення). Вказане повідомлення було направлено на офіційну електронну адресу Відповідача info@alfagarant.com.
06.01.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату частки страхового відшкодування вих. № 39879/1 від 06.01.2023. Вищевказана заява була підписана кваліфікованим електронним підписом відповідно до положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги» та направлена на офіційну електронну адресу відповідача info@alfagarant.com.
Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" залишилося несплачена частка невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 39 772,14 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 9 560,29 грн, пені у розмірі 35 319,47 грн та 3 % річних у розмірі 3 092,42 грн.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про страхування" предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування).
Стаття 989 ЦК України встановлює обов'язок страхувальника при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Відносини між страховиками-членами МТСБУ з питань забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинними на момент дорожньо-транспортної пригоди, врегульовано Порядком виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженим протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України № 464/2020 від 26.02.2020.
Пунктом 2.1 статті 2 вказаного Порядку визначено, що наявність на момент укладення внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов'язання при укладенні внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші внутрішні договори страхування (обов'язки страхувальника, що передбачені пунктом 3 частини 1 статті 989 ЦК України та пунктом 17.3 статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Отже, чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування щодо одного об'єкта страхування з різними страховиками, при цьому наявність на момент укладення внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, є достатнім доказом виконання страхувальником свого обов'язку повідомити страховика про інші внутрішні договори страхування.
Поряд з цим, обов'язок страховика щодо проведення відповідного розслідування страхового випадку, в тому числі встановлення факту наявності у страхувальника інших чинних договорів страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначено пунктом 34.1 статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
За змістом пункту 3.1 статті 3 Порядку при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик при отриманні інформації про настання події, що містить ознаки страхового випадку за укладеним ним внутрішнім договором страхування, зобов'язаний (незалежно від наявності інших внутрішніх договорів страхування, укладених по відношенню до забезпеченого транспортного засобу, та черговості їх укладення) здійснити визначені Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" заходи для забезпечення своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Згідно з пунктом 3.2 статті 3 Порядку страховик, який отримав інформацію про подію, яка має ознаки страхового випадку за декількома внутрішніми договорами страхування, для забезпечення участі усіх страховиків за такими договорами страхування повинен:
а) невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дати надходження інформації про страховий випадок, повідомити у письмовій формі (як правило, за допомогою електронної корпоративної пошти МТСБУ) інших страховиків, які внесли до єдиної централізованої бази даних МТСБУ відомості про інші внутрішні договори страхування, які є дійсними на дату настання події, що містить ознаки страхового випадку;
б) забезпечити можливість іншим страховикам, які також застрахували той самий об'єкт, приймати участь в розслідуванні страхового випадку (зокрема, у огляді наявних документів та пошкодженого (знищеного) майна);
в) повідомити у письмовій формі (як правило, за допомогою електронної корпоративної пошти МТСБУ) інших страховиків, які внесли до єдиної централізованої бази даних МТСБУ відомості про інші внутрішні договори страхування, які є дійсними на дату настання події, що містить ознаки страхового випадку, про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування не пізніше ніж за три робочі дні до дати її проведення.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 21.11.2022 позивач, на виконання пп. «а» п. 3.2 ст. 3 Порядку, направив відповідачу повідомлення про настання події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Дане повідомлення було направлено на офіційну електронну адресу відповідача info@alfagarant.com.
30.11.2022 позивач, на виконання пп. «в» п. 3.2 ст. 3 Порядку, направив відповідачу про повідомлення про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування (не пізніше ніж за три робочі днів до дати її проведення).
Таке повідомлення було направлено на офіційну електронну адресу відповідача info@alfagarant.com.
Таким чином, позивач своєчасно, відповідно до вимог пп. «а» та пп. «в» п. 3.2 ст. 3 Порядку, здійснив повідомлення відповідача про повідомлення:
- про настання події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (не пізніше трьох робочих днів з дати надходження інформації про страховий випадок);
- про повідомлення про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування (не пізніше ніж за три робочі днів до дати її проведення).
При цьому, сама виплата страхового відшкодування здійснена позивачем 30.12.2022, що підтверджується платіжною інструкцією № 4515 від 30.12.2022.
Водночас, звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на пункт 5.1 цього ж Порядку та вказує, що він, як страховик, що здійснив страхове відшкодування, має право на отримання частини такого страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу внутрішні договори страхування.
Проте, слід зазначити, що відповідно до пункту 5.1 Порядку (на який посилається позивач) страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив відшкодування, у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодування збитків, і згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має право на отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу внутрішні договори страхування.
Для реалізації права, зазначеного у пункті 5.1 Порядку, страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив страхове відшкодування, має подати заяви про страхове відшкодування до решти зазначених страховиків.
Заява про страхове відшкодування та додатки до неї мають відповідати вимогам, передбаченим статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". До зазначеної заяви мають також додаватися докази настання страхового випадку, документи на підставі яких визначено розмір шкоди і факт проведення страхового відшкодування заявником. У разі якщо заявник не погодив з усіма іншими страховиками розмір шкоди, то до заяви про страхове відшкодування за шкоду, заподіяну пошкодженням транспортного засобу, обов'язково долучається звіт про оцінку або висновок автотоварознавчого дослідження.
У той же час, відповідно до пункту 37.1.3 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Проте, суд зазначає, що виплата страхового відшкодування, яка здійснена відповідно до "Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", затвердженого протоколом Президії МТСБУ від 26.02.2020 № 464/2020 (далі - Порядок), одним страховиком за зобов'язанням іншої страхової компанії, має розглядатися як кондикційні відносини, до яких не застосовуються норми п.п. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 ЗУ "Про ОСЦПВВНТЗ" щодо відмови у здійсненні страхового відшкодування впродовж одного року, якщо вона заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Звернення одного страховика до іншого страховика з заявою про виплату (компенсацію) страхового відшкодування, сплаченого за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на підставі норм Порядку, відрізняється за своєю природою:
- від звернення потерпілої особи до страховика;
- від звернення страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування і отримав право суброгації до винної особи та страховика винної особи.
Звернення страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування до страховика, який застрахував відповідальність винуватця, передбачене Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України (до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 викладено правову позицію, що згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього.
Такий перехід права називається суброгацією.
Саме суброгація мала місце у відносинах, які виникли у справі № 910/7449/17 і при розгляді якої Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року зазначила, що "з огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування".
Тобто у постанові по справі № 910/7449/17 Велика Палата Верховного Суду робить висновок про те, що річний строк застосовується як щодо звернення потерпілої особи до страховика, який застрахував відповідальність винуватця, так і до вимог страховика, який відшкодував потерпілому шкоду за договором майнового страхування, а потім, отримавши право суброгації, звернувся до страховка винуватця за відшкодуванням.
У той же час, звернення позивача після сплати страхового відшкодування відповідно до норм Порядку пов'язане не з виплатою за договором майнового страхування (суброгація), а з виплатою за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у тому числі й за іншого страховика.
Відносини, що виникли між позивачем та відповідачем, також не є регресними в розумінні статті 38 ЗУ "Про ОСЦПВВНТЗ", оскільки приписи статті 38 ЗУ "Про ОСЦПВВНТЗ" не передбачають можливість звернення з регресним позовом одного страховика до іншого страховика у разі, коли один страховик виплатив страхове відшкодування потерпілому, у тому числі в певній мірі (частці) і за іншого страховика відповідно до норм внутрішнього Порядку МТСБУ.
Таким чином, суд вважає, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем є кондикційними. Отже, відповідно до статті 257 ЦК України для захисту права позивача встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 у справі № 910/17324/19.
Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як було зазначено вище, вина водія транспортного засобу "ЗАЗ 110207", д.н.з. НОМЕР_1 , у вчиненні ДТП, була встановлена постановою Вишгородського районного суду Київської області від 22.11.2022 у справі №363/3707/22.
Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Нормами статті 5 Закон №1961-IV встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За приписами пунктів 1.7., 1.8. статті 1 Закон №1961-IV забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Згідно з пунктами 1.2., 3.4 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою створення єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням. Страховики-члени МТСБУ надають до бази даних МТСБУ інформацію, зокрема про укладені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлені на бланках полісів та відомості про зміни в укладених договорах обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик (відповідач) на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування (позивач) за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 Закон №1961-IV, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 108 Закону №1909-IX, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, на підставі положень статей 512, 514, 993 ЦК України та статті 108 Закону №1909-IX, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як страховика особи, відповідальної за завдані збитки.
Вирішуючи спір у даній справі, необхідним є встановлення обґрунтованого розміру страхового відшкодування.
Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За приписами частини 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону України №1961-IV).
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).
Згідно з пунктом 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4. Методики).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16, №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від: 01.02.2018 у справі №910/22886/16, 06.02.2018 у справі №910/3867/16, 12.03.2018 у справі №910/5001/17.
Вищезазначеними приписами не встановлено імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.
Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
При цьому, суд у силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.
Як було раніше встановлено судом, відповідно до ремонтної калькуляції № 39879 від 18.11.2022 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "MERCEDES-BENZ" д.н.з. НОМЕР_3 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та без урахування ПДВ, склала 93 855,73 грн.
Відповідно до заяви про виплату страхового відшкодування від 30.11.2022 між власником транспортного засобу "MERCEDES-BENZ", д.н.з. НОМЕР_3 (потерпілою особою) та позивачем було узгоджено розмір страхового відшкодування в сумі 88 300,00 грн.
Також вищевказаною заявою погоджено наступне:
- здійснення страховиком виплати страхового відшкодування згідно цієї згоди в зазначеному в ній розмірі є повним виконанням страховиком своїх зобов'язань перед Заявником щодо означеного страхового випадку та підтверджує, що страховий випадок вважається повністю врегульованим та заявник не матиме жодних претензій до страховика стосовно означеного страхового випадку;
- розмір (сума) страхового відшкодування страховиком та заявником взаємно погоджено;
- страховик і заявник досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи.
На підставі заяви про виплату страхового відшкодування, а також враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи в розмірі 88 300,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4515 від 30.12.2022.
Доказів на спростування вказаного розміру відновлювального ремонту матеріали справи не містять та не були надані відповідачем.
Крім того, Протоколом Президії МТСБУ від 03.06.2021 р. № 500/2021 було ухвалено Внести зміни до пункту 5.2 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який затверджено протоколом Президії МТСБУ № 464/2020 від 26.02.2020.
Відповідно до п. 5.2. Порядку Розмір страхового відшкодування належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування, від кожного з інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку інші внутрішні договори страхування по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визначається з огляду на положення статті 540 Цивільного кодексу України (виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька боржників, визначається у рівній частці) за формулою:
Ск = (Св - СшКс) / (Кс-1) - Ф,
де
Ск - розмір страхового відшкодування (компенсації) належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування від кожного іншого страховика;
Св - розмір випла ченого заявником страхового відшкодування;
Кс - кількість страховиків, які застрахували один об'єкт, на дату страхового випадку;
Сш - розмір шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку;
Ф - розмір франшизи, визначений страховиком до якого заявником подана заява про страхове відшкодування.
Св - розмір розмір виплаченого заявником страхового відшкодування складає 88 300,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією;
Сш - розмір шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку складає 49 315,99 грн, що підтверджується ремонтною калькуляцією № 39879 від 18.11.2022;
Кс - кількість страховиків, які застрахували один об'єкт, на дату страхового випадку складає 2, що підтверджується витягами з бази даних ЦБД МТСБУ ;
Ф - розмір франшизи, визначений страховиком до якого заявником подана заява про страхове відшкодування складає 1 600, 00 грн, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ про поліс ЕР-211046152.
Отже, розмір належної частки компенсації страхового відшкодування визначається наступним чином:
Ск = (88.300,00 - 93.855,73 / 2) / 1 - 1.600,00 = 39 772,14 грн.
Таким чином, обґрунтований розмір страхового відшкодування складає 39 772,14 грн.
Щодо доводів відповідача відносно необхідності складання звіту, суд зазначає таке.
Як було встановлено судом вище, відповідач був належним чином повідомлений про страховий випадок, не був позбавлений можливості долучитися до процесу врегулювання та замовити або ініціювати складання звіту за власним переконанням, якщо вважав це необхідним. Проте жодних дій у цьому напрямку ним вчинено не було.
Крім того, відповідач у своєму відзиві не спростував належності та достовірності розрахунку позивача і не навів жодних аргументів чи доказів того, що сума, заявлена позивачем, є неправильною. Навпаки, він фактично погодився з тим, що виплата здійснена у меншому розмірі, ніж передбачено, але жодного альтернативного розрахунку чи заперечення не надав.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням своїх обов'язків відповідачем, передбачених чинним законодавством, позивач звернувся також просить суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 9 560,29 грн, пені у розмірі 35 319,47 грн та 3 % річних у розмірі 3 092,42 грн.
За змістом з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Як встановлено пунктом 5.3 Порядку, страховик за внутрішнім договором страхування якого настала подія, що має ознаки страхового випадку, але проведення виплати страхового відшкодування здійснено згідно з цим Порядком іншим страховиком і розмір шкоди не перевищує загального розміру страхових сум за відповідну шкоду, за усіма чинними на момент настання страхового випадку внутрішніми договорами страхування зобов'язаний здійснити страхове відшкодування такому іншому страховику протягом 15 днів з дати отримання заяви про виплату страхового відшкодування.
При цьому, пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відтак, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 22.01.2023 по 25.08.2025 у розмірі 35 319,47 грн.
Водночас, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок пені в розмірі 35 319,47 грн за період з 22.01.2023 по 25.08.2025, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, враховуючи вищевикладене до стягнення з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 9 915,79 грн, а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткове задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.
Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Позивачем до стягнення з відповідача заявлені також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7300,00 грн на підставі: договору про надання правової допомоги від 16.07.2025, укладеного з адвокатом Войціховським Антоном Віталійовичем, акту прийому-передачі наданих послуг №39879 від 25.08.2025 та попереднього розрахунку судових витрат.
Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/10737/25 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, виходячи з характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів позовної заяви, розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 7 300,00 грн є явно завищеними порівняно зі складністю справи.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг, а також часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача частково в сумі 5 186,51 грн.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" (01133, місто Київ, бул. Лесі Українки, будинок 26; код ЄДРПОУ 32382598) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" (03040, місто Київ, вул. Васильківська, будинок 14; код ЄДРПОУ 39433769) частку невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 39 772 (тридцять дев'ять тисяч сімсот сімдесят дві) грн 14 коп., пеню у розмірі 9 915 (дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн 79 коп., 3% річних у розмірі 3 092 (три тисячі дев'яносто дві) 42 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 9 560 (дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят) грн 29 коп., судовий збір в розмірі 1 721 (одна тисяча сімсот двадцять одна) грн 07 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 186 (п'ять тисяч сто вісімдесят шість) грн 51 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 26.11.2025
Суддя І.О. Андреїшина