61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
25.11.2025 Справа №905/991/25
Господарський суд Донецької області у складі:
судді Фурсової С.М.
за участю секретаря судового засідання Сазонова В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Дружківське рудоуправління» (04053, місто Київ, провулок Бехтерівський, будинок №12-Б; код ЄДРПОУ 00191796)
до Фермерського господарства «Надія» (85018, Донецька область, Добропільський район, село Грузьке, вулиця Донецька, будинок №23; код ЄДРПОУ 25116657)
про стягнення 603 609,13 гривень -
за відсутності представників сторін
Приватне акціонерне товариство «Дружківське рудоуправління» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фермерського господарства «Надія» про стягнення 603 609,13 гривень, з яких: 410 589,38 гривень заборгованість, 46 636,51 гривень інфляційні втрати, 13 667,68 гривень 3% річних, 132 715,56 гривень пеня.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди землі ДСХ №30 від 01.08.2019 щодо сплати орендної плати за період 2023-2024 роки.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.10.2025. Також, даною ухвалою встановлено строки для подання заяв по суті справи, доказів.
Від позивача 28.10.2025 надійшло клопотання про долучення доказів.
У судове засідання 28.10.2025 представники сторін не з'явилися, повідомлялись завчасно та належним чином.
Враховуючи, що строк на подання відзиву на позовну заяву сплинув, судом здійснено усі можливі та достатні дії для реалізації учасниками справи своїх прав, а також для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про доцільність закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.10.2025 закрито підготовче провадження та призначення у справі та призначено її до розгляду по суті на 25.11.2025.
У судове засідання 25.11.2025 представники сторін не з'явилися, повідомлялись завчасно та належним чином.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, в інший спосіб своєї позиції на довів.
Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 ГПК України).
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -
01.08.2019 року, між Приватним акціонерним товариством «Дружківське рудоуправління» (Орендодавець, позивач) та Фермерським господарством «Надія» (Орендар, відповідач) було укладено договір оренди землі ДСХ №30 відповідно до п.1.1. якого,Орендодавець передав, а Орендар прийняв для провадження власної господарської діяльності, в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться за межами населених пунктів на територіях Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області.
В оренду передаються земельні ділянки визначені у Додатку 1 до договору (п.2.1. договору).
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок визначена у Додатку 1 до договору (п.2.4. договору).
Згідноп.3.1. договір діє до 31.12.2026 року.
За п.4.1. договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та розмірі: 5% від нормативної грошової оцінки землі за кожен календарний рік користування земельною ділянкою (без урахування ПДВ).
За цим договором, орендна плата розраховується починаючи з 01.06.2019 незалежно від дати державної реєстрації права оренди (п.4.2. договору).
Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянок здійснюється з урахуванням індексації (п.4.3. договору).
Оплата річної орендної плати проводиться Орендарем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Орендаря до першого лютого наступного року, на підставі виставленого Орендодавцем рахунку (п.4.4. договору).
Відповідно до п. 4.7 договору Орендар зобов'язується самостійно (без укладання окремої угоди):
- індексувати орендну плату відповідно до офіційно встановленого коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки
- розраховувати оренду плати відповідно до нової затвердженої нормативно грошової оцінки землі.
У разі затвердження протягом календарного року нової нормативної грошової оцінки земельних ділянок, оренда плата за поточний календарний рік обчисляється за новою оцінкою (п. 4.8. договору).
У разі невнесення орендної плати в строки, визначені цим договором, Орендар зобов'язується сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення (п. 4.10. договору).
За змістом пунктів 5.1., 5.2. договору земельні ділянки передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно п. 8.1. договору встановлено, що орендар має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Згідно п. 8.4. договору орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату.
Зміна умов договору або його припинення/розірвання здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін крім випадків передбачених цим Договором (п. 11.1. договору).
Згідно пунктів 12.1, 12.2. договору за невиконання або неналежне виконання Договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього Договору. Сторона, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.
Договір набирає чинності з моменту його підписання (п. 13.1. договору).
Невід'ємною частиною договору оренди є Додаток 1 - Перелік земельних ділянок які передаються в оренду (п. 13.2. договору).
Згідно Додатку 1 до Договору оренди землі ДСХ №30 від 01.08.2019 в оренду передані наступні земельні ділянки:
Кадастровий номер 1422083300:03:000:0715, площа 6,6943 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2019 - 25 138,52 гривень;
Кадастровий номер 1422083300:03:000:0716, площа 22,6639 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2019 - 502 185,70 гривень;
Кадастровий номер 1422083300:01:000:1347, площа 45,7983 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2019 - 933 529,22 гривень;
Кадастровий номер 1422083300:03:000:0718, площа 30,7533 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2019 - 1 008 775,07 гривень;
Кадастровий номер 1422083300:03:000:0719, площа 31,4551 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2019 - 741 832,08 гривень.
Додатковою угодою №2 від 01.06.2021, до Договору оренди було включено ще одна земельна ділянка сільськогосподарського призначення.
Згідно Додатку 1 до Договору оренди землі ДСХ №30 від 01.08.2019 (в редакції Додаткової угоди №2 від 01.06.2021) в оренду передані наступні земельні ділянки:
Кадастровий номер 1422083300:03:000:0715, площа 6,6943 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2021 - 25 138,52 гривень;
Кадастровий номер 1422083300:03:000:0716, площа 22,6639 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2021 - 502 185,70 гривень;
Кадастровий номер 1422083300:01:000:1347, площа 45,7983 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2021 - 933 529,22 гривень;
Кадастровий номер 1422083300:03:000:0718, площа 30,7533 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2021 - 1 008 775,07 гривень;
Кадастровий номер 1422083300:03:000:0719, площа 31,4551 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2021 - 741 832,08 гривень;
Кадастровий номер 1422083300:03:000:0243, площа 5,7000 га, нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2021 - 125 036,73 гривень.
Право оренди вказаними земельними ділянками зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 603 609,13 гривень, в т.ч. основного боргу в сумі 410 589,38 гривень, інфляційних втрат в сумі 46 636,51 гривень, 3% річних в сумі 13 667,68 гривень та пені в сумі 132 715,56 гривень, у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язання по внесенню орендної плати за 2023 та за 2024 роки.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За положеннями ч. 1, 9 ст. 93 Земельного Кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Статтею 17 Закону України «Про оренду землі» визначено, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата справляється у грошовій формі.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На момент розгляду судом справи докази визнання недійсним або розірвання договору оренди землі ДСХ №30 від 01.08.2019 відсутні.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відтак, відповідач з моменту передачі йому в оренду вказаних земельних ділянок згідно додатку №1 до договору мав сплачувати на користь позивача відповідну орендну плату.
Як зазначалось, сторонами у п. 4.4. договору визначений порядок розрахунків, згідно з яким оплата річної орендної плати проводиться орендарем до першого лютого наступного року, на підставі виставленого Орендодавцем рахунку.
У матеріалах справи наявні Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №937 від 31.12.2023, Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1077 від 31.12.2024 підписані з боку позивача, а також виставлені на їх підставі рахунок-фактура №936 від 31.12.2023 на суму 200 189,84 гривень і рахунок-фактура №874 від 31.12.2024 на суму 210 399,54 гривень відповідно.
Матеріали справи не містять доказів направлення актів та рахунків за 2023, 2024 роки відповідачу, проте суд враховує, що пункт 4.7. договору передбачає обов'язок орендаря самостійно (без укладання окремої угоди) індексувати орендну плату відповідно до офіційно встановленого коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки; розраховувати оренду плати відповідно до нової затвердженої нормативно грошової оцінки землі. Також, суд зауважує, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за договором, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплати.
З урахуванням п. 4.4. договору слідує, що оплата річної орендної плати за 2023 рік мала бути проведена до 01.02.2024, за 2024 рік мала бути проведена до 01.02.2025.
Позивачем долучено до матеріалів справи звернення відповідача за вих№2 від 16.04.2024, в якому останній просить відстрочити внесення орендної плати за 2023 рік до 01.10.2024. Доказів погодження внесення змін до договору в частині строків проведення розрахунків матеріали справи не містять.
Однак, як з'ясовано судом, відповідачем за 2023, 2024 роки не вносилась передбачена договором орендна плата, у зв'язку з чим станом на момент вирішення спору сума боргу відповідача за вказаний період складає 410 589,38 гривень.
Частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.
При цьому слід зазначити, що відповідачем не спростовано факт наявності вказаної заборгованості в розмірі 410 589,38 гривень, строк оплати якої настав, належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості відповідач не надав.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, невнесення відповідачем орендної плати за вище вказаним договором оренди землі за 2023, 2024 роки є порушенням вимог чинного законодавства та умов договору оренди.
Таким чином, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, що не спростовано відповідачем, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в заявленій сумі 410 589,38 гривень.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч 1. ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна внесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В п. 4.10. договору сторони визначили, що у разі невнесення орендної плати в строки, визначені цим договором, орендар зобов'язується сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Позивачем заявлено до стягнення 132 715,56 гривень пені за загальний період з 01.02.2024 по 15.09.2025.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, яка нарахована за договором оренди за період з 01.02.2024 по 15.09.2025 (за зобов'язаннями 2023 року), за період з 01.02.2025 по 15.09.2025 (за зобов'язаннями 2024 року), суд встановив, що порядок її нарахування не відповідає приписам ч.6 ст.232 ГК України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин), та суперечить умовам п.4.4. Договору, ст. 254 ЦК України.
Як зазначалось, сторонами у п. 4.4. договору визначений порядок розрахунків, згідно з яким оплата річної орендної плати проводиться орендарем до першого лютого наступного року, на підставі виставленого орендодавцем рахунку.
У практиці Верховного Суду сформовано сталу позицію щодо застосування прийменників «до» і «по» у нормативних актах, а також договорах, зокрема, відповідно до неї прийменник «до» з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №803/350/17 та у справі №815/4720/16, від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17, від 28.08.2018 у справі №814/4170/15, від 15.08.2023 у справі №910/6870/21 тощо).
Отже, граничним строком виконання грошового зобов'язання за договором оренди за 2023 рік є 01.02.2024 року, за 2024 рік - 01.02.2025 року. Грошове зобов'язання вважається простроченим за зобов'язанням з орендної плати за 2023 рік - з 02.02.2024, за зобов'язання з орендної плати за 2024 рік - з 02.02.2025.
Також, суд враховує, що частиною 6 ст. 232 ГК України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеним положенням законодавства передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
В постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 вказано, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Господарський суд зазначає, що сторонами не погоджувався інший термін щодо нарахування пені, а тому до спірних правовідносин застосовуються умови ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Отже, за розрахунком суду обґрунтованим є стягнення з відповідача пені на загальну суму 60 221,61 гривень, з яких: 27 900,78 гривень, нараховані у період з 02.02.2024 по 02.08.2024 (183 дні) за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по сплаті орендної плати за 2023 рік (в сумі 200 189,84 гривень), 32 320,83 гривень, нараховані у період з 02.02.2025 по 03.08.2025 (183 дні) за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по сплаті орендної плати за 2024 рік (в сумі 210 399,54 гривень).
Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 60 221,61 гривень.
Також, позивачем заявлено до стягнення 46 636,51 гривень - інфляційне збільшення, 13 667,68 - 3% річних за загальний період з 01.02.2024 по 15.09.2025.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за загальний період з 01 лютого 2024 по 15 вересня 2025 за допомогою калькулятора інформаційної бази ЛІГА.ЗАКОН, господарський суд встановив, що він є арифметично вірним, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 46 636,51 гривень.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3%, яка нарахована за договором оренди за період з 01.02.2024 по 15.09.2025 (за зобов'язаннями 2023 року), за період з 01.02.2025 по 15.09.2025 (за зобов'язаннями 2024 року), суд встановив, що позивач припустився помилки при визначенні дати початку нарахування 3% річних, оскільки не врахував, що грошове зобов'язання вважається простроченим за зобов'язанням з орендної плати за 2023 рік - з 02.02.2024, за зобов'язання з орендної плати за 2024 рік - з 02.02.2025.
За наслідками проведеного судом перерахунку 3% річних за допомогою калькулятора інформаційної бази ЛІГА.ЗАКОН за періоди: з 02.02.2024 по 15.09.2025 (за зобов'язаннями 2023 року), з 02.02.2025 по 15.09.2025 (за зобов'язаннями 2024 року), суд встановив, що 3% річних складає 13 633,97 гривень, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у визначеному судом розмірі.
Щодо розподілу судових витрат.
За правилами ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовна заява у цій справі подана в електронній формі через систему «Електронний суд».
З урахуванням ціни позову та приписів чинного законодавства позивач мав сплатити судовий збір у сумі 7 243,31 гривень. Фактично за платіжною інструкцією №877 від 16.09.2025 позивач сплатив судовий збір у сумі 9 054,14. Отже, позивач надмірно сплатив 1 810,83 гривень.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір»).
Відтак судовий збір в розмірі 1 810,83 гривень може бути повернуто з Державного бюджету України за відповідним клопотанням особи, яка його сплатила.
Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 7 243,31 гривень покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 7, 13, 42, 86, 123, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Дружківське рудоуправління» до Фермерського господарства «Надія» про стягнення 603 609,13 гривень, з яких: 410 589,38 гривень заборгованість, 46 636,51 гривень інфляційні втрати, 13 667,68 гривень 3% річних, 132 715,56 гривень пеня - задовольнити частково.
Стягнути з Фермерського господарства «Надія» (85018, Донецька область, Добропільський район, село Грузьке, вулиця Донецька, будинок №23; код ЄДРПОУ 25116657) на користь Приватного акціонерного товариства «Дружківське рудоуправління» (04053, місто Київ, провулок Бехтерівський, будинок №12-Б; код ЄДРПОУ 00191796) 410 589,38 гривень заборгованості, 46 636,51 гривень інфляційних втрат, 13 633,97 гривень 3% річних, 60 221,61 гривень пені, а також судовий збір у розмірі 6 372,98 гривень.
В частині стягнення 33,71 гривень 3% річних, 72 493,95 гривень пені відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Позивач: Приватне акціонерне товариство «Дружківське рудоуправління» (04053, місто Київ, провулок Бехтерівський, будинок №12-Б; код ЄДРПОУ 00191796)
Відповідач: Фермерське господарство «Надія» (85018, Донецька область, Добропільський район, село Грузьке, вулиця Донецька, будинок №23; код ЄДРПОУ 25116657)
Суддя С.М. Фурсова